Голубієвичі (Коростенський район)
| село Голубієвичі | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Житомирська область |
| Район | Коростенський район |
| Тер. громада | Народицька селищна громада |
| Код КАТОТТГ | UA18060150150055186 
|
| Основні дані | |
| Перша згадка | 1545 |
| Населення | 20 (2001) |
| Площа | 1,208 км² |
| Густота населення | 16,56 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 11450 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 51°05′13″ пн. ш. 29°24′14″ сх. д.H G O |
| Середня висота над рівнем моря |
159 м |
| Водойми | р. Буча |
| Найближча залізнична станція | Малин |
| Відстань до залізничної станції |
45 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | вул. Свято-Миколаївська, 175, с-ще Народичі, Коростенський р-н, Житомирська обл., 11401 |
| Карта | |
  Голубієвичі | |
 Голубієвичі | |
| Мапа | |
| |
Голубіє́вичі — село в Україні, у Народицькій селищній територіальній громаді Коростенського району Житомирської області. Чисельність населення становить 20 осіб (2001). У 1923—2005 роках — адміністративний центр колишньої однойменної сільської ради.
Розташоване за 45 км південно-східніше Народич та за 45 км від найближчої залізничної станції Малин, на березі річки Бучанки[1].
За довідником 1885 року в селі мешкала 251 особа, налічувалося 33 дворових господарства[2].
Відповідно до результатів перепису населення Російської імперії 1897 року, загальна кількість мешканців становила 474 особи, з них: православних — 448, чоловіків — 254, жінок — 220[3].
Наприкінці 19 століття в селі налічувалося 527 мешканців, дворів — 85[4], у 1906 році — 452 мешканці, дворів — 75[5], у 1923 році — 725 мешканців, дворів — 139[6].
На початок 1970-х років село мало 142 двори із населенням 372 особи[1].
Відповідно до результатів перепису населення СРСР, кількість населення станом на 12 січня 1989 року становила 359 осіб. Станом на 5 грудня 2001 року, відповідно до перепису населення України, кількість мешканців села становила 20 осіб[7].
Вперше згадане у акті 1545 року[1], в описі Овруцького замку з переліком приписаних до нього міщан, боярів, селян та земель, також їх повинностей. Власність Кшиштофа Кмітича, який зобов'язаний був одну службу та чотири копи грошей[8][4]. У 1581 році належало Іванові Солтану, яких вносив від 2 осілих селян та 1 загородників. Солтанам належало ще у 1617 році, потім перейшло до Глембоцьких[4]. Згадується у люстрації Київського воєводства 1754 року, належало Галецькому, разом із Межиліскою та Осівкою було 25 дворів[9].
В середині 19 століття — село Овруцького повіту Волинської губернії. Разом із руднями Великою і Малою Осічною та хуторами Перебитків і Бондарівка належало Миколаєві Колечицькому, загалом 5 150 десятин земель[10].
За довідником 1885 року — колишнє поміщицьке село Нововороб'ївської волості Овруцького повіту Волинської губернії, на пічці Осушанці. Були церковна парафія, заїзд[2].
У другій половині 19 століття — село Нововороб'ївської волості Овруцького повіту Волинської губернії. Лежало на річці Осушанці або Бучі, за 120 верст від Житомира, за 60 верст від Овруча, де розміщувалася також найближча поштова станція, за 118 верст від найближчої залізничної станції у Києві. Була смолокурня. Дерев'яну церкву на кам'яному підмурівку, з такою ж дзвіницею, збудовано 1877 року за кошти вірян та з допомогою скарбниці. Землі при церкві 49 десятин, піщана й болотиста, для хліборобства невигідна, місцями заросла чагарниками. До парафії входили села Межиліска (5 верст), Великі Міньки (8 верст), Малі Міньки (13 верст), Рубежівка (13 верст), Буда (3 версти), Кужель (3 версти). Дворів 270, вірян 2 134 особи обох статей, римокатоликів — 15, євреїв — 50. Сусідні парафії: Базар (8 верст), Вовчків (8 верст)[8][4].
Наприкінці 19 століття — село Базарської волості Овруцького повіту Волинської губернії. Лежало на річці Осушанці (Бучі), за 57 верст від Овруча, за 8 верст від Базара[4].
У 1906 році — село Базарської волості (1-го стану) Овруцького повіту Волинської губернії. Відстань до повітового центру, м. Овруч, становила 46 верст, до волосного центру містечка Базар — 10 верст. Поштове відділення — м. Овруч[5].
17 листопада 1921 р. під час Листопадового рейду через Голубієвичі проходила Волинська група (командувач — Юрій Тютюнник) Армії Української Народної Республіки[11].
У 1923 році включене до складу новоствореної Голубієвицької сільської ради, яка 7 березня 1923 року увійшла до складу новоутвореного Базарського району Коростенської округи; адміністративний центр ради[12]. Розміщувалося за 12 версти від районного центру міст. Базар[6].
На фронтах Другої світової війни воювало 182 селян, 78 з них нагороджені орденами й медалями, 104 загинули. У 1959 році на їх честь встановлено пам'ятник.
В радянські часи в селі розміщувалася центральна садиба колгоспу, який обробляв 1 485 га земель, в тому числі 857 га — рілля, 676 га — ліс. Господарство вирощувало зернові культури, льон, картоплю, розвивало молочно-м'ясне тваринництво, були млин та пилорама. 36 колгоспників нагороджено орденами й медалями СРСР. У селі були восьмирічна школа, дві бібліотеки, медпункт, поштове відділення[1].
21 січня 1959 року, в складі сільської ради, передане до Народицького району, 30 грудня 1962 року — до складу Овруцького району, 7 січня 1963 року — Малинського району, 8 грудня 1966 року — до складу відновленого Народицького району Житомирської області. 25 квітня 2005 року, відповідно до рішення Житомирської обласної ради «Про адміністративно-територіальні зміни в Народицькому районі», Голубієвицьку сільську раду ліквідовано, село підпорядковане Межиліській сільській раді Народицького району[12].
Внаслідок Чорнобильської катастрофи 1986 року село увійшло до зони безумовного (обов'язкового) відселення[13].
6 серпня 2015 року село включене до складу новоутвореної Народицької селищної територіальної громади Народицького району Житомирської області[14]. Від 19 липня 2020 року, разом з громадою, в складі новоствореного Коростенського району Житомирської області[15].
- ↑ а б в г Чорнобривцева О. С. (голова редколегії тому). Голубієвичі, Народицький район, Житомирська область // Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973. — 727 с. — 15 000 прим.
- ↑ а б Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. — С. 230. (рос. дореф.)
- ↑ Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 19. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
- ↑ а б в г д Hołubiewicze // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1900. — Т. XV, cz. 1. — S. 571. (пол.)
- ↑ а б Голубіевичи // Списокъ населенныхъ мѣстъ Волынской губерніи (PDF) (рос. дореф.) (вид. Изданіе Волынскаго Губернскаго Статистическаго Комитета). Житомир: Волынская губернская типографія. 1906. с. 163. Архів оригіналу (PDF) за 5 жовтня 2021. Процитовано 19 лютого 2025.
- ↑ а б Материалы по административно-территориальному делению Волынской губернии 1923 года (PDF) (рос.) (вид. Издание Волынского Губернского Отдела Управления). Житомир: Волынская губернская административно-территориальная комиссия. 1923. с. 120. Архів оригіналу (PDF) за 5 жовтня 2021. Процитовано 19 лютого 2025.
- ↑ Населення Житомирської області. pop-stat.mashke.org. Архів оригіналу за 4 вересня 2021. Процитовано 19 лютого 2025.
- ↑ а б Теодорович Н. (1888). Историко-статистическое описаніе церквей и приходовъ Волынской епархіи. Том I. Уѣзды Житомирскій, Новоград-Волынскій и Овручскій (PDF) (рос. дореф.). Почаїв: Типографія Почаєво-Успенської лаври. с. 321-322. Процитовано 18 лютого 2025.
- ↑ Жеменецький К. (2015). Тариф подимного податку Київського воєводства 1754 року (PDF) (пол.). Біла Церква: Олександр Пшонківський. с. 149. ISBN 978-617-604-057-6. Процитовано 19 лютого 2025.
- ↑ Hołubiewicze // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 114. (пол.)
- ↑ Верига Василь. Листопадовий рейд 1921 року. — Київ: Видавництво «Стікс», 2011.
- ↑ а б Кондратюк Р., Самолюк Д., Табачник Б. (2007). Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини: 1795-2006: Довідник (PDF) (вид. Житомирська обласна державна адміністрація; Державний архів Житомирської області). Житомир: Вид-во «Волинь». с. 247, 605. ISBN 966-690-090-4. Архів оригіналу (PDF) за 8 жовтня 2021. Процитовано 19 лютого 2025.
- ↑ Постанова Кабінету Міністрів УРСР від 23 липня 1991 р. №106. ВРУ. Архів оригіналу за 30 квітня 2015. Процитовано 3 січня 2016.
- ↑ Межиліська сільська рада Житомирська область, Народицький район. Верховна Рада України. Архів оригіналу за 24 липня 2020. Процитовано 24 липня 2020.
- ↑ Про утворення та ліквідацію районів. Голос України. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 19 лютого 2025.
- Погода в селі Голубієвичі [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |