Гринько Дмитро Григорович

Дмитро Григорович Гринько
Псевдонім	М. Вільний, Д. Григорчук
Народився	18 червня 1905(1905-06-18) Чернещина-Горбатівка, Російська імперія
Помер	28 вересня 1986(1986-09-28) (81 рік) Київ, УРСР
Поховання	Байкове кладовище
Діяльність	письменник, журналіст, перекладач, літературознавець
Alma mater	Московський державний університет (1930)
Заклад	Редакція журналу «Вітчизна» (1944—1964) Українське відділення Літературного фонду СРСР
Мова творів	українська
Роки активності	1924—1986
Magnum opus	«Вогні Донбасу» (1930), «Дмитро Остапенко» (1943), «По гоголівських місцях» (1952), «Любов і мужність» (1954), «Під квітучим рай-деревом» (1965)
Партія	КПРС (з 1944)
Нагороди	Медаль «За оборону Сталінграда»

|родичі= |заклад=

Дмитро Григорович Гринько (18 червня 1905, Чернещина-Горбатівка — 28 вересня 1986, Київ) — український письменник, журналіст, перекладач, літературознавець. Автор збірок оповідань, нарисів, літературознавчих досліджень, перекладів українською мовою з російської, білоруської, казахської, польської, турецької.

Учасник німецько-радянської війни, старший лейтенант адміністративної служби, технік-інтендант 1-го рангу. Брав участь у Сталінградській битві, нагороджений декількома орденами та медалями. Після закінчення війни, протягом 20 років — відповідальний редактор журналу «Вітчизна» (1944—1964) та директор Українського відділення Літературного фонду СРСР (1950—1970). Член Спілки письменників України.

Життєпис

Народився 18 червня 1905 року в селі Чернещина-Горбатівка на Полтавщині. У 1924 році розпочав літературну діяльність. У 1930 році закінчив Московський державний університет. Відтоді ж працював журналістом.

З 1941 року — на військових теренах. Служив у Політичному управлінні Південно-Західного фронту, брав участь, зокрема, в Сталінградській битві. Демобілізований у 1944 році в званнях старшого лейтенанта адміністративної служби та техніка-інтенданта 1-го рангу, нагороджений декількома орденами та медалями.

Могила Дмитра Гринька, Байкове кладовище

З 1944 по 1964 роки — відповідальний редактор журналу «Вітчизна». З 1950 по 1970 роки — директор Українського відділення Літературного фонду СРСР. Жив і працював у Києві.

Публікувався до останніх років життя. Помер на 82-му році життя 28 вересня 1986 року. Був кремований, прах похований у колумбарії Байкового кладовища (ділянка № 1, тераса № 2, 50°24′57″ пн. ш. 30°30′17″ сх. д.).

Літературно-критична діяльність

Автор збірок оповідань, нарисів тощо. Серед них — «Вогні Донбасу» (1930), «Дмитро Остапенко» (1943), «По гоголівських місцях» (1952), «Любов і мужність» (1954), «Під квітучим рай-деревом» (1965), «Незвичайна історія» (1974). В «Енциклопедії сучасної України» доктор наук Тетяна Добко писала, що Дмитро Гринько «змальовував образи сучасників, порушував морально-етичні проблеми, висвітлював теми любові і дружби, захисту батьківщини, виховання патріотизму».

Як літературознавець, створив, зокрема, літературний портрет письменника Панаса Кочури, з яким близько товаришував. Плідно перекладав українською мовою з російської, білоруської, казахської, польської, турецької твори Дмитра Маміна-Сибіряка, Мухтара Ауезова, Сабіта Муканова, Сабахаттіна Алі, Абдижаміла Нурпеїсова тощо. Казахськомовний перекладацький доробок Дмитра Гринька був проаналізований доктором філологічних наук Миколою Васьківим у статті «Казахська література в окремих українських книжкових виданнях» (2018).

Рецензував літературні роботи колег — зокрема, роман Олеся Гончара «Собор», про який «наголосив, що — за романним трактуванням — „народ не цурається духовних набутків минулого, бо через них він входить у майбуття“». Негативно сприйняв тритомний роман Анатолія Дімарова «І будуть люди», як «повний набридливих вже стереотипних образів».

Щонайменше троє художників створили для Дмитра Гринька екслібриси, два з яких зберігаються в Державному історико-культурному заповіднику міста Острога — Костянтин Козловський у 1967 році, Георгій Малаков у 1972 році та Мар'ян Маловський у 1973 році. Великий особовий фонд письменника (172 одиниці рукописів, листів, світлин тощо) зберігається в Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України.

Творчий доробок (частковий)

• Щира розмова з сучасником / Дмитро Гринько // Сільські вісті. — 1968. — 7 лютого.
• Гринько Д. Пам'ять щедра і невичерпна // Вітчизна. — 1969. — № 12. — С. 195—198.
• Співець краси і справедливості / Дмитро Гринько // Муканов С. Школа життя. Книга третя. Роки змужніння. — К.: Дніпро, 1970. — С. 5–11.
• Панас Кочура: біогр. нарис / Д. Гринько, І. Корнющенко. — Київ: МОЛОДЬ, 1975. — 69 с.

Нагороди

• орден Вітчизняної війни II ступеня
• медаль «За оборону Сталінграда»
• медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»