Гудович Андрій Іванович
Гудович Андрій Іванович | |
---|---|
Народився | 22 квітня 1782 |
Помер | 20 травня 1867 (85 років) Москва, Російська імперія |
Поховання | Polivanovod |
Діяльність | військовослужбовець |
Учасник | Наполеонівські війни |
Роки активності | з 1797 |
Військове звання | генерал-майор |
Рід | Гудовичі |
Батько | Гудович Іван Васильович[1] |
Мати | Praskovya Razumovskayad |
Діти | Anna Trubetskayad |
Нагороди | |
Андрі́й Іва́нович Гудо́вич (рос. Андрей Иванович Гудович; нар. 1781 (або 1782) — пом. 20 травня 1867) — граф (з 5 травня 1797), воєначальник Російської імперії, генерал-майор (1812) і таємний радник. Син генерал-фельдмаршала Івана Гудовича та графині Прасковії Розумовської, онук останнього гетьмана України Кирила Розумовського.
На військову службу за тодішнім звичаєм Андрія Гудовича зарахували в дитинстві — 1 грудня 1783 року він був записаний сержантом лейб-гвардії Ізмайловського полку. Вже 25 грудня був переведений вахмістром у лейб-гвардії Кінний полк, а в січні 1795 отримав звання корнета. З 1797 — підпоручик, 1798 — поручик, 1799 — штаб-ротмістр, 1801 — ротмістр і полковник, 20 листопада 1803 переведений в Уланський Його Імператорської Величності великого князя Костянтина Павловича полк. Учасник воєн — російсько-австро-французької 1805 року (особливо відзначився в битві під Аустерліцом, де ескадрон під його командуванням відбив 3 французькі пушки, хоча пізніше змушений їх полишити при відступі свого полку), російсько-шведської (1808—1809 років) (відзначився в боях при Куопіо та Улеаборзі), франко-російської 1812 року (отримав важке поранення в бою біля с. Шевардіно під час Бородінської битви), закордонних походів російської армії 1813—1814 років (зокрема був учасником знаменитих боїв при Бауцені та битви народів під Лейпцигом). 8 квітня 1809 очолив Орденський кирасирський полк. 16 грудня 1812 року йому присвоєно звання генерал-майора (зі старшинством від 24 серпня 1812 р.). 29 серпня 1814 очолив 1-шу бригаду 3-ї кирасирської дивізії. 2 квітня 1816 року, перебуваючи на той час уже в Росії, вийшов у відставку "за ранами". У 1832—1841 роках був московським губернським предводителем дворянства. 20 жовтня 1844 року прийнятий на придворну службу з чином статського радника на посаду єгермейстера двору Його Імператорської Величності, 26 серпня 1856 року підвищений до звання обер-єгермейстера.
Відзначився також благодійністю. В 1796 році заснував у своєму маєтку в Чечельнику Покровсько-Михайлівський собор висотою 52 м. В 1860 році власним коштом встановив на соборі новий головний дзвін вагою 1.7 т (церква вважалась одною з найкрасивіших в Україні, в 1937 р. церкву було підірвано вибухом, відбудована в 1996 р.). Також був почесним опікуном Московського дворянського інституту, почесним опікуном в Московській опікунській раді, почесним опікуном Московського комерційного училища, був членом Комісії з будівництва Храму Христа Спасителя. Окрім цього входив до складу російських масонів. Йому належало близько 20 000 душ селян в різних частинах імперії.
Помер 20 травня 1867 року, похований у власному маєтку Поліваново Подольського повіту Московської губернії поряд з церквою Благовіщення Пресвятої Богородиці. В 1999 році надгробний пам'ятник було відновлено.
Портрет Гудовича розміщено у Військовій галереї — одній з галерей Зимового палацу у Санкт-Петербурзі, де представлено 332 портрети російських генералів, що брали участь у Франко-російській війні 1812 року.
Був двічі одружений, вперше — з польською шляхтянкою Катериною Миколаївною Правдич-Залеською (пол. Katarzyna Prawdzic-Zaleska) (1781 † 1847), вдовою генерал-майора графа Івана Васильовича Мантейфеля (1771 † 1813), котра мала від першого чоловіка двох доньок: Ернестину (1810 † 1856) та Лючію. У 1849 році граф Андрій Гудович передав свій родовий маєток Поліваново одній із них, а саме Ернестині. Від цього шлюбу в графа Гудовича народилась одна донька Анна (1818 † 1882), з 12.11.1837 у шлюбі з князем Миколою Івановичем Трубецьким (1807 † 1874).
Уже в поважному віці (1856 р.) старий граф одружився вдруге з Єлизаветою Дмитрівною Данзас (до шлюбу Закревською) (1815 † 1866), вдовою гвардії полковника Антона Карловича Данзаса, котра також мала дітей від першого шлюбу.
- Гудович Андрей Иванович (1781—1869) // Военный энциклопедический словарь: В двух томах. — Т. 1. — Москва, 2001. — С. 481.
- Елисеев А. А. Гудович Андрей Иванович // Отечественная война 1812 года: Биографический словарь. — Москва: Росвоенцентр; Кучково поле; Росспэн, 2011. — С. 103.
Це незавершена стаття про військового діяча або діячку. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
- ↑ Гудович, Андрей Иванович, граф // Военная энциклопедия — СПб: Иван Дмитриевич Сытин, 1912. — Т. 8. — С. 527–528.
- Народились 22 квітня
- Народились 1782
- Померли 20 травня
- Померли 1867
- Померли в Москві
- Гудовичі
- Кавалери ордена Святого Георгія 4 ступеня
- Кавалери ордена Святого Олександра Невського
- Кавалери ордена Білого Орла (Російська Імперія)
- Кавалери ордена святого Володимира 2 ступеня
- Кавалери ордена Святої Анни 1 ступеня
- Кавалери ордена Святої Анни 2 ступеня
- Уродженці Стародубського полку
- Генерал-майори (Російська імперія)
- Народились 1781
- Померли 1869
- Учасники російсько-шведської війни 1808—1809
- Учасники битви під Аустерліцом
- Учасники Бородінської битви
- Учасники битви під Бауценом
- Учасники битви під Лейпцигом
- Російські таємні радники
- Обер-єгермейстери
- Почесні опікуни
- Голови дворянства Московської губернії