Гузенко Сергій Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сергій Гузенко
 Старший сержант
Загальна інформація
Народження16 жовтня 1987(1987-10-16)
Павлівка, Херсонська область, УРСР
Смерть4 лютого 2019(2019-02-04) (31 рік)
Опитне, Донецька область, Україна
Псевдо«Вовк», «Шериф»
Військова служба
Роки служби2014-2015: 2016-2019
ПриналежністьУкраїна Україна
Вид ЗС Сухопутні війська
Рід військ Механізовані війська
Формування
 42 ОМПБ
Війни / битви

Війна на сході України

Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Нагрудний знак «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня
Нагрудний знак «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня
Нагрудний знак «За зміцнення обороноздатності» (Міністерство оборони України)
Нагрудний знак «За зміцнення обороноздатності» (Міністерство оборони України)
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гузенко.

Сергі́й Олекса́ндрович Гузе́нко (нар. 16 жовтня 1987(19871016) — 4 лютого 2019) — старший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни[1].

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 1987 року в селі Павлівка (Верхньорогачицький район, Херсонська область). 2004 року закінчив 11 класів Самійлівської школи. Ще під час навчання активно брав участь у спортивних заходах, за що отримав псевдо «Ребров», навіть замінював вчителя фізичного виховання, коли той був відсутній — мріяв і сам стати вчителем з цього предмету. Після школи деякий час працював трактористом на фермерському господарстві у своєму селі та охоронцем-інкасатором «ПриватБанку» в Новій Каховці.

З червня 2014 по травень 2015 року проходив службу за мобілізацією. Брав участь у боях за Іловайськ, Вуглегірськ, Дебальцеве та біля ДАП[2] В грудні 2016-го підписав контракт; старший сержант, головний сержант 1-ї мотопіхотної роти 42-го батальйону «Рух опору» 57-ї бригади. З червня 2018 року мешкав у місті Берислав.

4 лютого 2019 року загинув вдень біля селища Опитне (Ясинуватський район) від кулі ворожого снайпера — прикривши собою побратима, дістав проникаюче наскрізне поранення грудної клітки з ураженням обидвох легень.

8 лютого 2018-го похований в селі Павлівка[3].

Без Сергія лишилися батько Олександр Миколайович та мама Валентина Іванівна, двоє старших братів та вагітна на той час дружина.

Нагороди та вшанування

[ред. | ред. код]
  • орден «За мужність» III ступеня (11.02.2020, посмертно), — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України[4]
  • нагрудний знак НГШ «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеню
  • медаль «За зміцнення обороноздатності» (Міністерство оборони України)
  • медаль «За участь у боях»
  • медаль «За незламність духу»,
  • медаль «За службу державі»
  • пам'ятний знак «Іловайськ-2014»
  • пам'ятний знак «Дебальцеве 2015»
  • нагрудний знак «57-а окрема мотопіхотна бригада»
  • медаль «Операція об'єднаних сил. За звитягу та вірність».

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Херсонщина втратила ще одного захисника. Архів оригіналу за 7 лютого 2019. Процитовано 17 вересня 2019.
  2. ↑ Гузенко Сергій Олександрович (позивний Шериф). Архів оригіналу за 18 вересня 2020. Процитовано 17 вересня 2019.
  3. ↑ Із загиблим від кулі снайпера воїном 57-ї ОМПБр Сергієм Гузенком попрощалися на Херсонщині. Архів оригіналу за 10 лютого 2019. Процитовано 17 вересня 2019.
  4. ↑ Указ Президента України від 11 лютого 2020 року № 50/2020 «Про відзначення державними нагородами України»

Джерела

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гузенко_Сергій_Олександрович&oldid=38297555