Перейти до вмісту

Гуменюк Феодосій Максимович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Гуменюк.
Гуменюк Феодосій Максимович
Народження6 вересня 1941(1941-09-06) (83 роки) Редагувати інформацію у Вікіданих
Рибчинці, Хмільницький район, Вінницька область, Українська РСР, СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Національністьукраїнці Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна СРСР
 Україна Редагувати інформацію у Вікіданих
НавчанняДніпропетровське художнє училище (1965) і Санкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури та архітектури імені Іллі Рєпіна (1971) Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьхудожник, викладач Редагувати інформацію у Вікіданих
ВчительКалашник Яків Петрович і Серебряний Йосип Олександрович Редагувати інформацію у Вікіданих
Відомі учніЯценко Олександр Павлович і Годунова Ірина Георгіївна Редагувати інформацію у Вікіданих
ПрацівникЛенінградське вище художньо-промислове училище імені Віри Мухіної, Санкт-Петербурзький державний архітектурно-будівельний університет, Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури і Київська державна академія декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленСпілка художників Росіїd і Спілка художників України Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зПавленко Наталія Митрофанівна Редагувати інформацію у Вікіданих
Вчене званняпрофесор Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
народний художник України заслужений діяч мистецтв України Національна премія України імені Тараса Шевченка

Феодосій Максимович Гуменю́к (нар. 6 вересня 1941, Рибчинці, Вінницька область) — український художник і педагог; член Спілки художників Росії з 1988 року, Спілки художників України з 1993 року та Міжнародної слов'янської академії мистецтв, науки, культури[1]. Чоловік мистецтвознавця Наталії Павленко, батько художниці Уляни Гуменюк[2].

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 6 вересня 1941 року в селі Рибчинцях (нині Хмільницький район Вінницької області, Україна). Українець. Упродовж 1959—1965 років навчався у Дніпропетровському художньому училищі, де був учнем Якова Калашника; у 1965—1971 роках продовжив навчання на живописному факультеті у Ленінградському інституті живопису, скульптури та архітектури імені Іллі Рєпіна, де був учнем Йосипа Серебряного.

Після здобуття фахової освіти залишився у Ленінграді та протягом 1971—1973 років викладав живопис та рисунок у Вищому художньо-промисловому училищі імені Віри Мухіної; у 1973—1974 роках викладав живопис та рисунок у Ленінградському інженерно-будівельному інституті, а з 1974 по 1977 рік працював художником-виконувачем на Ленінградському комбінаті живописно-оформлювального мистецтва[2].

1977 року повернувся до Дніпропетровська, де до 1983 року працював художником-виконувачем місцевого художньо-виробничого комбінату. У 1983—1993 роках перебував на творчій роботі у Ленінграді. Протягом 1993—2015 років у Києві очолював навчально-творчу майстерню історичного живопису Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури (з 2000 року — професор кафедри живопису і композиції)[3]. Серед учнів: Годунова Ірина Георгіївна, Недосєко Лев Альбертович, Яценко Олександр Павлович. З 2023 року — на педагогічній роботі на кафедрі монументального і станкового живопису Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука[4].

Мешкає у Києві в будинку на вулиці Антоновича, № 90/92[5].

Творчість

[ред. | ред. код]

Працює у галузях станкового живопису, станкової та книжкової графіки, іконопису. Серед робіт:

«Зелені свята».
«Сивий гетьман».
графіка
  • «Колядники» (1987);
  • «Коза» (1990);
  • «Вертеп» (1990);
  • «Різдвяна зірка» (1990);
  • «Обретіння» (1990);
  • «Дівчата ворожать» (1990);
  • «Гетьмани» (1990);
  • «Заклик весни» (1990);
  • «Парубки колядують» (1990);
  • «Полтавські криниці» (1990);
  • «Гончар» (1993);
  • «Зустріч весни» (1993);
  • «Купала» (1993);
  • «Великодні дзвони» (1993);
живопис
  • «Вірність Україні» (1972);
  • «Наші святі» (1973);
  • «Маки» (1973);
  • «Повернення чумака» (1974);
  • «Козак Мамай» (1974);
  • «Ряджені» (1975);
  • «Зелені свята» (1976);
  • «Сивий гетьман» (1976);
  • «Свята родина» (1976);
  • «Гонта та Залізняк» (1976);
  • «Змієборець (Святий Юрій)» (1978);
  • «Жнива» (1978);
  • «Покинуте село» (1978);
  • «Дружина» (1979);
  • «Бандурист» (1979);
  • «Маки» (1979);
  • «Мій край» (1980);
  • «Козак-дзвонар» (1980);
  • «Трійця» (1981);
  • «Сорочинський ярмарок» (1982);
  • «Гетьман Полуботок» (1984);
  • «Різдво в Україні» (1984);
  • «Коляда» (1986);
  • «Маруся Чурай» (1986);
  • «Водохреща» (1987);
  • «Марена» (1987);
  • «Маланка» (1988);
  • «Весна на Поділлі» (1989);
  • «Писанка» (1990);
  • «Покрова» (1991);
  • «Освячення криниці» (1991);
  • серія портретів — «Гетьмани України» (1991—1995): Дмитра Байди-Вишневецького, Петра Конашевича-Сагайдачного, Северина Наливайка, Івана Мазепи;
  • «Колядники у гетьмана» (1995);
  • «Іван Мазепа та Карл ХІІ» (1996);
  • «Маруся Богуславка» (1997);
  • «Конотоп. 1659 рік. Зустріч гетьмана Івана Виговського» (2001);
  • «Обрання гетьмана Павла Полуботка» (2001);
  • «Різдво. Нова радість стала» (2002).
інше
  • за його ескізами на початку 1980-х років у Дніпропетровську в готелях «Україна» та «Дніпропетровськ» виконано вітражі;
  • написав ікони для іконостасу Свято-Покровської церкви у Києві («Спаситель», «Божа Мати», «Святий князь Володимир», «Крутянська Богородиця», «Архангели Гавриїл та Михаїл»), 12 ікон апостолів, 2 ікони пророків Мойсея і Аарона (кінець 1990-х), настінні розписи у вівтарі (2003);
  • проілюстрував книгу «Козак Голота» (Київ, 1990)[6];
  • автор дослідження «Історичний живопис і завдання академічної художньої освіти» // «Українська академія мистецтв. Дослідження та науково-методичні праці», Київ, 1994, випуск 1.

Бере участь в обласних, всеукраїнських, всесоюзних та міжнародних художніх виставках з 1966 року. Персональні виставки відбулися у Торонто у 1978, 1980, 1983, 1989, 1996 роках, Вінніпезі у 1984 році, Львові у 1988, 1998 роках, Києві у 1988, 1991, 1997, 2001, 2006 роках, Оттаві та Нью-Йорку у 1989 році, Харкові у 1990 році, Дніпропетровську у 1990—1991 роках, Парижі у 1991 році, Вінниці та Хмельницькому у 1992 році, Чернівцях та Кам'янці-Подільському у 1993 році.

Відзнаки

[ред. | ред. код]
почесні звання України

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Гуменюк Феодосій Максимович / Київська організація Національної спілки художників України.
  2. ↑ а б Гуменюк Феодосій Максимович / Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка.
  3. ↑ Феодосій Гуменюк / Кращий художник.
  4. ↑ Гуменюк Феодосій Максимович / Київська державна академія декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука. Кафедра монументального і станкового живопису.
  5. ↑ Гуменюк Феодосій Максимович / Довідник членів Спілки художників України. Київ. 1998. С. 40.
  6. ↑ «Козак Голота» / Бібліотека українського мистецтва.
  7. ↑ Указ Президента України від 24 лютого 1993 року № 60/93 « Про присудження Державних премій України імені Т. Шевченка 1993 року»
  8. ↑ Указ Президента України від 7 жовтня 2009 року № 810/2009 «Про відзначення державними нагородами України діячів образотворчого мистецтва»

Література

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гуменюк_Феодосій_Максимович&oldid=44310779