Даміловський Микола Олександрович

Микола Олександрович Даміловський
Народження	18 (31) грудня 1880(1880-12-31) Козацьке
Смерть	21 березня 1942(1942-03-21) (61 рік) Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання	Державний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник
Країна	Російська імперія, УНР, УРСР
Навчання	Санкт-Петербурзький державний архітектурно-будівельний університет
Діяльність	архітектор
Праця в містах	Київ
Архітектурний стиль	модернізований ампір
Найважливіші споруди	Прибутковий будинок М. Міхельсона Прибутковий будинок Київського доброчинного товариства в садибі Сулимівських закладів
Даміловський Микола Олександрович у Вікісховищі

Микола Олександрович Даміловський (нар. 18 (31) грудня 1880(18801231), Козацьке — 21 березня 1942) — архітектор українського стилю, майстер житла та інженерних споруд, знавець тонкощів використання конструкцій та матеріалів, педагог, один із засновників української архітектурної школи.

Біографія

Диплом Миколи Даміловського

Народився 18 (31 грудня) 1880 року в селі Козацькому Чернігівської губернії в родині сільського паламаря. Пройшов курс навчання в сільській земській школі, Ніжинській класичній гімназії, із відзнакою закінчив Петербурзький інститут цивільних інженерів і 1909 року здобув відповідне звання. Під час перерви у навчанні працював у відділі «Путей и строений» Київського трамваю, спочатку студентом-практикантом, а згодом помічником начальника. За час навчання прилучався як практикант до будівництва Полтавського земства Василя Кричевського.

Займався будівельною практикою, працював спочатку у професора Оберемського, потім, з 1909 по 1911 рік у Вербицького. З 1911 року почав самостійну приватну практику, побудував декілька будинків у Києві:

• 20-ти квартирний прибутковий будинок М. Міхельсона на вулиці Євгена Чикаленка № 23 (1913—1914 роки),
• 30-ти квартирний прибутковий будинок Київського доброчинного товариства в садибі Сулимівських закладів на вулиці Круглоуніверситетській № 6 (1914—1915 роки), у стилі класицизму.

В 1913 році керував будівництвом Всеросійської виставки в Москві, в 1914 році будував Київську міську очисну каналізаційну станцію.

Йому належить також розробка проєкту будинку типографії по вулиці Михайлівській, 22, проєкт будівельної частини кабельного заводу, проєкт і керівництво роботами по реконструкції театру «Російської драми» у Києві (нова сцена зі всіма конструкціями), проєкт і організація відновлювальних робіт по Києву після громадянської війни: ангари, зал «Інтимного театру», гараж Дарницького мототрамваю, клубу заводу «Більшовик», на Банківській вулиці Палацу праці (за проєктом академіка Щуко) і близько 30 поруйнованих і напівзруйнованих житлових будинків.

В 1909—1915 роках — інженер технічного відділу в Управлінні по будівництву залізниць Одеса—Бахмач; в 1915—1918 роках — головний архітектор управління по будівництву залізниці Гришино—Рівне (Харків); в 1918—1929 роках — головний архітектор департаменту нових споруд Міністерства шляхів сполучень України, старший архітектор залізничного відділу комітетів державних споруд. Паралельно із службою займався педагогічною роботою — з 1911 року викладав у Київському політехнічному інституті.

З 1918 року входив до складу Товариства українських архітекторів, членами якого були О. М. Вербицький, В. Г. Кричевський, І. В. Моргілевський. В кінці 1918 року брав участь у створенні першого в Україні Архітектурного інституту, де працював на посаді професора в 1919—1921 роках, спочатку геодезії, а потім будівельного мистецтва й частин будівель, був заступником його першого керівника Д. Дяченка, потім в 1921—1938 роках викладав у Київському художньому інституті, в 1930—1937 роках у Київському інженерно-будівельному інституті, де завідував кафедрою будівельної справи.

Був репресований у зв'язку із звинуваченням за участь в організації «СВУ» Єфремова з вересня 1929 року до березня 1930 року.

З 1931 року — старший науковий співробітник Київської філії інституту будівель, де розробив тему «Збірно-розбірні житлові будинки».

Могила Миколи Даміловського

Жив в Києві в будинку по вулиці Артема (нині вулиця Січових Стрільців), 40/1, квартира 3. Останні роки життя працював у галузі комунального будівництва над темою «Санітарний сміттєспуск». Помер 21 березня 1942 року. Похований в Києві на Лук'янівському цвинтарі (ділянка № 8, ряд 1, місце 4-1). Надгробок — обеліск з чорного граніту, білий мармуровий хрест.

Архітектурна діяльність

Лінійка М. О. Даміловського

Уживав стильові форми українського модерну. Передбачив неминучість застосування у київському будівництві високоякісної облицювальної цегли, профільованої керамічно-глазурованої плитки, кольорової майоліки — орнаментальної вставки, панно, рельєфів. Спрогнозував впровадження в будівельне виробництво збірних залізобетонних конструкцій.

Розробив свій спосіб побудови архітектурних перспектив за допомогою особливого приладу, який ввійшов в історію, як «лінійка Даміловського». Лінійка, або рейсшина Даміловського застосовується для викреслювання перспектив паралельних прямих різноманітного направлення з «недоступною» точкою перетину лінії горизонту.

За проєктами Миколи Даміловського зведено багато залізничних споруд:

• проєкт і побудова всіх громадських споруд залізничного вузла «Одеса—Пересип» та служби тяги залізничної лінії «Одеса—Бахмач»;
• проєкт теплоелектроцентралі для станції Просяна;
• проєкти всіх громадських споруд: вокзалів, товарних, паровозних депо, майстерень, житлових будинків та інше по лінії «Гришино-Рівне».

Серед інших — проєкт і побудова водопроводу (всі інженерні, гідротехнічні і громадські споруди) для Кривого Рогу (1927 рік) та Білої Церкви (1928 рік), проєкт фабрики для Кривого Рогу.

Твори

Микола Даміловський автор робіт:

• «Альбом проектів будівель у колгоспах» (1929; у співавторстві з Д. М. Дяченком);
• «Архітектура і будівельні матеріали» // Соціалістичний Київ. — 1936. — № 6. — С 26;
• «Про матеріали і конструкції житлових будинків» (1938).

Джерела

• Жадько В. О. Український некрополь. — К.,2005. — С. 167.
• Пантеон зодчих Лук'янівського некрополю : біографічний довідник. — Київ : З-Медіа, 2008. — С. 104. — ISBN 96696-254-2-4.

Посилання

• www.alyoshin.ru [Архівовано 21 грудня 2013 у Wayback Machine.]