Перейти до вмісту

Дацько Кирило Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Кирило Дацько
Народився7 червня 1905(1905-06-07)
Кирилівка, Звенигородський повіт, Київська губернія
Помер30 грудня 1963(1963-12-30) (58 років)
Нью-Йорк, США
Діяльністьвійськовослужбовець
Alma materНаціональний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова
Науковий ступінькандидат фізико-математичних наук

Кирило Дацько (7 червня 1905, Кирилівка, Звенигородський повіт, Київська губернія — 30 грудня 1963, Нью-Йорк, США) — начальник українського штабу (відділу пропаганди ОКВ Вермахту) Українського визвольного війська та шеф відділу пропаганди Української національної армії.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 7 червня 1905, в с. Кирилівка, звідки походив і Тарас Шевченко. Закінчив Одеський ІНО (інститут народної освіти).

Кандидат фізико-математичних наук, викладав в Київському сільськогосподарському інституті[1].

Мобілізований в 1940 в РККА, в званні майора, на посаді командира однієї з частин разом з підлеглим особовим складом перейшов на сторону німців, під Києвом в 1941. Епізод цей, що пізніше про нього згадував побратим Дацька Петро Ямняк, вартий більш детальної уваги: "У «Київському котлі», бувши командиром відділу (не називаю бо забув) у ранзі майора він звернувся до своїх воїнів:

Ану хлопці, спробуймо, чи з німцями можна битися”. І ми – казав він – як наперли на них, як сипнули по них, то розбили на дріб'язок! Тоді полковник Дацько звернувся до бійців і сказав перестати бити німців, бо ж ми 20 років на них чекали.

В 1943 Кирило Дацько стає співробітником, і керівником української секції відділу пропаганди у батальйоні військових кореспондентів СС, з грудня 1943 полк пропаганди СС імені Курта Еггерса (SS-Standarte Kurt Eggers)[2].

З 1944 р. очолює штаб пропаганди УВВ, а зі створенням УНК та УНА на чолі з генералом Павлом Шандруком стає шефом відділу пропаганди в останніх відповідно. Завдяки його праці розпочали роботу курси пропагандистів УВВ та загалом широка освітня робота серед українських добровольців.

Після війни разом зі своїм близьким приятелем Юрієм Горліс-Горським очолювали адміністрацію в українських таборах Ді-Пі у Новому Ульмі в Західній зоні окупації Німеччини та активно творили УРДП Івана Багряного. Співпрацював з британською розвідкою СІС.

Емігрувавши до США створив та очолив Український військово-історичний інститут у Нью-Йорку[3]..

Помер 30 грудня 1963, похований на православному українському цвинтарі у Баунд Бруку.

Джерела

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]