Джин Кранц
| Джин Кранц | |
|---|---|
 | |
| Народився | 17 серпня 1933 (91 рік) Толідо, Огайо, США |
| Країна |  США |
| Діяльність | офіцер, бортінженер |
| Alma mater | Університет Сент-Луїсаd, Parks College of Engineering, Aviation and Technologyd і Central Catholic High Schoold |
| Заклад | Національне управління з аеронавтики і дослідження космічного простору |
| Роки активності | 1960 — тепер. час |
| Нагороди | |
Юджин Френсіс «Джин» Кранц (англ. Eugene Francis «Gene» Kranz, нар. 17 серпня 1933 року у Толедо, Огайо) — колишній провідний керівник польотів космічних місій НАСА. В 1970 року його команді центру управління польотами вдалося провести унікальну операцію з порятунку екіпажу корабля Аполлон-13, на якому сталася серйозна аварія під час польоту до Місяця. Цей випадок зробив Кранца відомим в історії американської пілотованої космонавтики. Він став героєм документальних фільмів, статей в журналах і книгах.
Джин Кранц удостоєний Президентської медалі Свободи.[1] Кранц посів друге місце в списку космічних героїв (як реальних, так і вигаданих), складеному в 2010 році американською організацією Space Foundation за результатами неофіційного опитування.[2]
Кранц народився в Толедо (штат Огайо). Там же вступив до католицької школи. Його батько, Лео Петер Кранц, був сином німецького іммігранта, і служив медиком під час Першої світової війни. В 1940 році, коли Юджину було сім років, він помер. У Кранца є дві старші сестри — Луїза і Гелен.
Його захоплення фантазіями про космічні польоти простежується у доповіді на тему про «конструкції і можливості міжпланетних ракет», написаному ним під час навчання в школі. В 1954 році Кранц закінчив військовий коледж при Університеті в Сент-Луїсі, отримавши там звання другого лейтенанта командування резерву ВПС США. Роком пізніше пройшов навчання пілотуванню в школі льотчиків на військово-повітряній базі Лекленд у штаті Техас. Незабаром Юджин одружився з Мартою Каденою, дочкою мексиканських іммігрантів, які втекли з Мексики під час Мексиканської революції. Потім був відправлений до Кореї для польотів на F-86 біля демілітаризованої зони.
Після відрядження до Кореї Кранц кинув службу у ВПС і влаштувався на роботу в компанію McDonnell Aircraft, що базувалася в Сент-Луїсі, де займався дослідженнями і випробуваннями нового класу керованих ракет «земля-повітря» і «повітря-земля».
Після завершення дослідних випробувань в Сент-Луїсі Кранц пішов з авіабудівної компанії McDonnell Douglas Corporation і приєднався до Цільової космічної групи, створеної 5 листопада 1958 року з центрів Ленглі та Льюїса і яка складалася з 35 осіб. Ця група займалася підготовкою до майбутніх пілотованих польотів у космос. В 1960 році Кранц був призначений керівником з систем управління польотних операцій місії Меркурій-1, в рамках першої пілотованої космічної програми США «Меркурій». Надалі Кранц виконував цю роль для всіх безпілотних і пілотованих польотів програми «Меркурій», в тому числі місії «Меркурій-3» та «Меркурій-6», які доставили перших американців в суборбітальний космічний політ і на орбіту Землі відповідно.
Після місії «Меркурія-6» Кранц був підвищений до заступника керівника польотів. Пробув на цій посаді протягом решти трьох польотів за програмою Меркурій, а також перших трьох польотів за програмою Джеміні. Політ Джеміні-4 проходив вже під керівництвом Джина Кранца. В цьому польоті було здійснено перший вихід астронавта США Едварда Вайта у відкритий космос. Після програми Джеміні Кранц був керівником польотів на непарних місіях «Аполлонів», у тому числі першого пілотованого космічного корабля серії «Аполлон» «Аполлон-7» та «Аполлон-9». Джин Кранц здійснював обов'язки керівника польоту місії Аполлон-11, в той момент, коли місячний модуль «Ігл» (Орел) здійснив посадку на поверхню Місяця 20 липня 1969 року.
Джин Кранц здобув широку популярність у суспільстві як провідний керівник польотом у час місії Аполлон-13. Команда Кранца була на чергуванні, коли на третю добу польоту на кораблі стався вибух кисневого балона і вихід з ладу двох з трьох наявних батарей паливних елементів, які забезпечували електропостачання відсіку екіпажу командного модуля. Грамотні дії команди Кранца, спрямовані на обмеження споживання космічного корабля (кисню, електроенергії та води), і чотири корекції траєкторії польоту космічного апарату дозволили благополучно повернути астронавтів на Землю. Кранц і його команда, а також астронавти за проявлену мужність і виключно високопрофесійну роботу були нагороджені вищою цивільною нагородою США — «Медаллю свободи».
Кранц залишався керівником польотів аж до місії Аполлон-17, а потім у 1974 році був призначений заступником директора з управління космічних місій НАСА, ставши в 1983 році директором. Джин Кранц звільнився з НАСА в 1994 році після успішного завершення місії STS-61 до телескопу Габбл у 1993 році.
Кранц і його дружина Марта мають шість дітей: Кармен (р. 1958), Люсі (р. 1959), Джоан Френсіс (р. 1961), Марк (р. 1963 ), Бригіта (р. 1964), і Жан-Марі (р. 1966). Проживають в Техасі.
Ед Гарріс, який зіграв Кранца в 1995 році у фільмі «Аполлон-13», був номінований на «Оскар» за найкращу чоловічу роль другого плану. У цьому фільмі найбільш яскраво зображена роль Джина Кранца в одному з найдраматичніших моментів освоєння космосу. Фільм був знятий режисером Роном Говардом на основі книги «Втрачений Місяць» (Lost Moon) Джима Ловела та Джеффрі Клугера.
Ден Батлер, харизматичний актор більше відомий за роль «Бульдога» Бріско в сит-комі Фрейзьєр, зіграв Кранца в мінісеріалі «Із Землі на Місяць».
Метт Фрюер зіграв Кранца в 1996 році в серіалі «Аполлон-11».
Джин Кранц був також героєм кількох документальних фільмів каналів History Channel і Discovery Channel.
Майк Сіаніллі (Mike Ciannilli) зіграв директора польотів (Кранца) в 2011 році у фільмі «Трансформери 3: Темний бік Місяця».
- Американський інститут аеронавтики і астронавтики: Премія Лоуренса Сперрі, 1967 рік.
- Медаль «За виняткові заслуги» — 1969 рік і 1970 рік.
- Премія Флемінга — «Один з десяти видатних молодих людей на державній службі» в 1970 році
- Медаль за видатну службу (НАСА) — 1970, 1982, і 1988 року
- Медаль «За видатне лідерство» — 1973, 1993
- Президентська медаль Свободи
- Лауреат Премії "За безпечне повернення екіпажу Аполло 13", 1995 рік
- ↑ The American Presidency Project — Remarks on Presenting the Presidential Medal of Freedom to Apollo 13 Mission Operations Team in Houston — April 18, 1970. Архів оригіналу за 22 вересня 2012. Процитовано 29 липня 2011.
- ↑ Space Foundation Survey Reveals Broad Range of Space Heroes. Архів оригіналу за 15 серпня 2012. Процитовано 29 липня 2011.
- Failure Is Not an Option: Mission Control from Mercury to Apollo 13 and Beyond] Gene Kranz, Simon and Schuster, 2000, ISBN 9780743200790
- Lost Moon by James Lovell (ISBN 0-671-53464-5)
- The Last Man on the Moon: Astronaut Eugene Cernan and America's Race in Space by Gene Cernan (ISBN 0-312-19906-6)
- Thirteen: The Apollo Flight That Failed by Henry SF Cooper, Jr. (ISBN 0-8018-5097-5)
- Rotary National Award for Space Achievement (RNASA)|2007 National Space Trophy Recipient [Архівовано 26 серпня 2011 у Wayback Machine.]
- Space Lifeguard: An Interview with Gene Kranz from Space.com posted 2000-04-11
- Eugene F. KRANZ [Архівовано 28 червня 2011 у Wayback Machine.] long interview conducted by Rebecca Wright et al. of the Johnson Space Center Oral History Project, nasa.gov, 1999
- «Missing out on outer space» [Архівовано 29 червня 2011 у Wayback Machine.] Op-Ed written by Kranz for The Hill = ' '=. 12 June 2007.
- Smithsonian Magazine article about Gene Kranz's Vest