Джироламо Фарнезе
| Джироламо Фарнезе | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| Діяльність: | inquisitor, католицький священник 
| |
| Народження: | 30 вересня 1599 Латера | |
| Смерть: | 18 лютого 1668 (68 років) Рим, Папська держава[3]
| |
| Єп. хіротонія: | 26 квітня 1639 | |
| Посада: | Губернатор Риму Префект Апостольського палацу, губернатор Кастельґандольфо | |
| Єпископства: | архієпископ in partibus Патр, 11 квітня 1639[4] | |
| Проголошений: | 13 лютого 1690 | |
| Папою: | Олександром VII | |
Джирола́мо Фарне́зе (італ. Girolamo Farnese; *30 вересня 1599, Латера -†18 лютого 1668, Рим) — італійський кардинал, церковний політик і дипломат. Представник знатного роду Фарнезе[5].
Син Маріо Фарнезе та Камілли Лупі. Кар'єру розпочав ще в дитинстві: у 1605 він став почесним камергером папи Павла V[6] і цю посаду займав до 1621. Вчився у Пармському університеті. Референдарій Трибуналів Апостольської сиґнатури милості та справедливості. Абат in commendam монастиря Святого Лаврентія у Новарі. У зв'язку з призначенням нунцієм до Швейцарії, де мав боротись з розповсюдженням кальвінізму, став архієпископом Патр 11 квітня 1639. Єпископські свячення отримав 26 квітня 1639[7] з рук Джованні Битисти Сканаролі, єпископа Сідонського. У Швейцарії він підсилив роль єзуїтів, передавши їм, за підтримки уряду та жителів Люцерна, місце сповідників у цистерціанських монастирях Ешенбах і Ратхаузен[8]. У 1641 -1642 провів реформу єпископського управління у Курі та Сьйоні, організував оборону абатства Айнзідельн проти кантона Швіц.
По поверненні зі Швейцарії у 1643[9] він зайняв чільне місце при дворі Іннокентія X, який високо цінував його поради[10]. Архієпископ Фарнезе був призначений на пост секретаря Конґреґація єпископів та регулярних кліриків відразу ж після прибуття до Риму. З жовтня 1650 — губернатор Рима та віце-камерленг Святої Римської церкви. З 16 липня 1655[11] — префект Префект Апостольського палацу і дому, губернатор Кастельґандольфо. Це призначення стало одним з перших новообраного папи Олександра VII. На цій посаді він патронував створенню у 1655 римських народних жіночих шкіл Scuole delle Maestre Pie[12]. Також саме префект Фарнезе мав готувати зустріч Христини Шведської, яка мала б задовольнити, як саму королеву, так і папу. Через два роки, 9 квітня 1657, став кардиналом in pectore; про призначення було оголошено на консисторії 29 квітня 1658, титул Сант Ан'єзе фуорі ле Мура та червоного капелюха Джироламо Фарнезе отримав 6 травня того ж року. Був відправлений легатом до Болоньї, де перебував до 1662 й мав до себе добре ставлення. Також він провів реставрацію урядового Палаццо д'Аккурсіо, одна з зал якого — Королівська (італ. Sala regia) отримала нову назву, Зала Фарнезе. Виконував обов'язки префекта Трибуналу Апостольської сиґнатури до повернення кардинала Флавіо Кіджі з Німеччини. На конклаві 1667 року був одним з фаворитів, але через протидію партії Squadrone volante втратив свої шанси[13], і на папський престол було обрано Джуліо Роспільозі.
До смерті перебуваючи на різних посадах у Курії, він також був кардиналом-протектором капуцинів. Помер 18 лютого 1668 та похований за традицією в Іль-Джезу.
- ↑ Enciclopedia di Roma
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Andretta S. Dizionario Biografico degli Italiani — 1995. — Vol. 45.
- ↑ З диспенсацією від попереднього визначеного за часом перебування у пресвітерському сані.
- ↑ Він помер останнім серед представників молодшої гілки роду Фарнезе — герцогів Латери (Stefano Andretta, Da Parma a Roma: la fortuna dei Farnese di Latera tra armi, curia e devozione tra XVI e XVII secolo, in La dimensione europea dei Farnese (a cura di Bart de Groof ed Eugenio Galdieri), «Bulletin de l'Institut Historique Belge de Rome», LXIII (1993), p. 26)
- ↑ Папа Павло також належав до родини Фарнезе.
- ↑ Hierarchia Catholica medii et recentioris aevi, 1935, р. 33
- ↑ Ці заходи були також підтримані керівництвом найзначнішого місцевого цистерціанського абатства Санкт-Урбан
- ↑ На відзначення свого повернення він замовив Клодові Лоррену картину «Троянки підпалюють свій флот».
- ↑ Джон Бергрейв у своїх характеристиках кардиналів зазначає, що гострослови називали кардинала Фарнезе «п'ятим євангелістом» (John Bargrave, Pope Alexander, 1867, р. 108).
- ↑ Hierarchia Catholica medii et recentioris aevi, 1935, р. 276
- ↑ Nibby, Roma, p. 277
- ↑ Pastor, vol. XXXI, 1940, p. 318
- Filippo Maria Renazzi, Notizie storiche degli antichi Vicedomini del Patriarchio Lateranense e de' moderni Prefetti del Sagro Palazzo Apostolico ovvero Maggiordomi pontifizi del sig. avvocato Filippo Maria Renazzi, Salomoni (1784)1 (італ.)
- Roma nell' anno MDCCCXXXVIII: Parte Seconda moderna, vol. 4/ descritta da Antonio Nibby, Roma: Tipografia delle belle arti, 1841 1 [Архівовано 24 грудня 2014 у Wayback Machine.] (італ.)
- Bargrave, John. Pope Alexander the Seventh and the College of Cardinals, edited by J. C. Robertson. London, 1867 (англ.)
- Hierarchia Catholica medii et recentioris aevi, sive, Summorum Pontificum, S.R.E. Cardinalium, Ecclesiarum Antistium series, e documentis tabularii praesertim Vaticani collecta, digesta, edita per Conradum Eubel, Volume IV: A Pontificatu Clementis PP.VIII (1592) usque ad Pontificatum Alexandri PP.VII (1667). Monasterii, Sumptibus et Typis Librariae Regensbergianae, 1935 (лат.)
- Pastor, Ludwig von. History of the Popes From the Close of the Middle Ages, vol. XXXI. Translated by Ernest Graf. London: Kegan Paul, Trench, Trübner & Co., Ltd, 1940.(англ.)
- Urban Fink. Die Luzerner Nuntiatur 1586—1873: Zur Behördengeschichte und Quellenkunde der päpstlichen Diplomatie in der Schweiz (=Collectanea Archivi Vaticani, Bd. 40), (=Luzerner Historische Veröffentlichungen, Bd. 32). Luzern; Stuttgart: Rex Verlag, 1997. (нім.)
