Джон Стюарт (комік)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Джон Стюарт)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Стюарт.
Джон Стюарт
амер. англ. Jon Stewart[1]
Ім'я при народженніамер. англ. Jonathan Stuart Leibowitz
ПсевдоJon Stewart
Народився28 листопада 1962(1962-11-28)[2][3][4] (61 рік)
Нью-Йорк, Нью-Йорк, США[5]
Країна США
Діяльністькомік, кіноактор, телеведучий, кінорежисер, сценарист, письменник, телеактор, журналіст, кінопродюсер, телепродюсер, політичний коментатор, актор
Alma materстарша школа Лоренсаd і Коледж Вільяма і Мері (1984)
Знання мованглійська[6][7] і американська англійська
ЧленствоПі Каппа Альфа
Роки активності1987 — тепер. час
ПартіяДемократична партія США
Конфесіяюдаїзм
Нагороди
IMDbID 0829537

Джон Стюарт (Jon Stewart; при народженні Джонатан Стюарт Лейбовіц; 28 листопада 1962) — американський комік, сценарист, продюсер, режисер, політичний коментатор, актор і телеведучий. Найвідоміший завдяки The Daily Show, сатиричній новинній програмі[en] на каналі Comedy Central, ведучим якої він був з 1999 до 2015 року.

Стюарт починав як стендап-комік, але опинився на телебаченні, спершу як ведучий передачі Short Attention Span Theater («Театр короткотривалої концентрації уваги») на Comedy Central. Після цього у нього було власне шоу на MTV, The Jon Stewart Show, а згодом You Wrote It, You Watch It («Ви це писали, Ви це й дивіться»), також на MTV. Виконав кілька акторських ролей, однак майже не займався кінематографом відтоді як став ведучим The Daily Show у 1999 році. Був одночасно письменником і спів-виконавчим продюсером шоу. Після того, як приєднався Стюарт, The Daily Show поступово завоювало популярність і визнання критиків, і за час його роботи The Daily Show виграло 22 прайм-тайм премії «Еммі».

Стюарт знаний як затятий гумористичний критик особистісних медіашоу, зокрема таких медіамереж США, як CNN, Fox News і MSNBC. Критики кажуть, що Стюарт має вигоду від подвійних стандартів: він критикує інші новинні шоу з безпечної позиції «новинної сатири».[8][9] Стюарт погоджується, кажучи, що ні його шоу, ні його канал не має на меті бути нічим іншим, крім сатири і комедії. Попри власну позицію The Daily Show як суто розважальної програми, його було номіновано на новинні та журналістські нагороди.

Стюарт був ведучим 78-ї і 80-ї церемонії вручення Оскара. Він є співавтором книги America (The Book): A Citizen's Guide to Democracy Inaction («Америка (книга): Посібник громадянина з бездіяльної демократії»), яка стала однією з найпродаваніших у США в 2004 році,[10] і Earth (The Book): A Visitor's Guide to the Human Race («Земля (книга): Посібник відвідувача з людства»), яка вийшла в 2010 році.

Ранні роки

[ред. | ред. код]

Джонатан Стюарт Лейбовіц народився 28 листопада 1962 року[11][12] в Нью-Йорку у сім'ї Маріан (уроджена Ласкін), вчительки, а згодом педагога-консультанта, і Дональда Лейбовіца, професора фізики в коледжі Нью-Джерсі[en] і коледжі імені Томаса Едісона[en].[13][14] Сім'я Стюарта належить до євреїв-литваків, вони емігрували в Америку з Польщі, України та Білорусі. Один з його дідів народився в Маньчжурії (нині частина внутрішньої Монголії).[15] Стюарт другий з чотирьох синів, має старшого брата Лоренса і молодших братів Дена і Метью.

Батьки Стюарта розлучилися, коли йому було 11 років, і Стюарт був значною мірою відчужений від батька. Через напружені відносини з батьком, які в 2015 році він схарактеризував як «все ще „все складно“», він відкинув своє прізвище і почав натомість використовувати друге ім'я, Стюарт. Стюарт зазначав, що «була думка використовувати мамине дівоче прізвище, але я подумав, що це буде йому занадто велике fuck you… Чи в мене були деякі проблеми з моїм батьком? Так. Але люди завжди дивляться [на зміну мого прізвища] через призму етнічної ідентичності».[16] Він офіційно змінив своє прізвище на Стюарт у 2001 році.[17] Стюарт і його брат Лоренс, який раніше був виконавчим директором у NYSE Euronext (материнській компанії Нью-Йоркської фондової біржі),[18][19] виросли в Лоренсвілі, Нью-Джерсі, де вони ходили в старшу школу. За словами Стюарта, він зазнав антисемітського цькування в дитинстві.[20] Себе як старшокласника від описує як «фаната Юджина Дебса і трохи лівака.»[21]

Стюарт виріс в епоху війни у В'єтнамі і Вотергейтського скандалу, завдяки чому розвинувся «здоровий скепсис щодо офіційних звітів». Його перша робота була у Woolworth, де працював його брат Лоренс, і Стюарт жартома говорить, що бути звільненим Лоренсом стало одним зі «шрамів» молодості.

У 1984 році Стюарт закінчив коледж Вільяма і Мері у Вірджинії, де грав у футбольній команді і спочатку вивчав хімію, перш ніж перейти до психології.[22] Спочатку приєднався до Братства Пі Каппа Альфа,[23] але пізніше відійшов від братства і пішов з нього через півроку.[24] Пізніше від згадував: «Моїм життям у коледжі було прокинутися пізно, вивчити чужі конспекти, зробити кілька затяжок і піти на футбольне тренування».[25] Його футбольний тренер пізніше описав його як «хорошого гравця» з «високою енергією».[26] Після закінчення коледжу, Стюарт працював на різних роботах: резервним планувальником у Департаменті соціальних служб Нью-Джерсі, контрактним адміністратором Міського університету Нью-Йорка, ляльководом для неповносправних дітей, футбольним тренером в Глостерській старшій школі у Вірджинії, офіціантом, мийником посуду, працівником Woolworth's, барменом у Franklin Corner Tavern (місцевий бар «синіх комірців»), барменом у City Gardens в Трентоні.[27] Він зазначив, що робота у City Gardens стала поворотним моментом: «Я знайшов це місце, яким були City Gardens, і це було „о, може я і не страшенний дивак. Можливо, є й інші люди з таким же відчуттям туги за чимось відмінним від того, що мають зараз“. Я думаю, це місце надихнуло багатьох людей, справді. Це було дуже творче середовище. Це було місце великих можливостей».[28]

Кар'єра

[ред. | ред. код]

Ранні роботи

[ред. | ред. код]

З репутацією кумедного хлопця Джон Стюарт повернувся в Нью-Йорк у 1986 році, щоб спробувати свої сили в комедійному клубі, але не міг набратися сміливості, щоб вийти на сцену, до наступного року.[29] Його стенд-ап дебют відбувся у клубі The Bitter End, де його починав і його комедійний кумир, Вуді Аллен.[30] Він почав використовувати сценічний псевдонім «Джон Стюарт», відкинувши своє прізвище і змінивши написання свого другого імені зі «Stuart» на «Stewart». Він часто жартує, що це тому, що в людей були труднощі з вимовою «Лейбовіц» або це «звучало надто по-голівудськи» (відсилання до жарту Ленні Брюса на ту ж тему).[31] Він зауважив, що зміна імені насправді сталася через напружені стосунки з батьком, з яким Стюарт більше не контактував.[32]

Стюарт став завсідником в клубі Comedy Cellar, де щовечора був останнім виконавцем. Упродовж двох років він виступав о 2 годині ночі, і розвивав свій комедійний стиль.[33] У 1989 році Стюарт уперше отримав роботу на телебаченні як письменник передачі Caroline's Comedy Hour. У 1990 році він став співведучим шоу Short Attention Span Theater[en] на каналі Comedy Central, разом з Петті Росборо[en].[34] У 1992 році Стюарт був ведучим шоу You Wrote It, You Watch It на MTV, яке пропонувало глядачам надсилати свої історії, які потім розігрувала комедійна трупа; шоу проіснувало недовго.[35]

Кар'єра Стюарта не надто просувалася, до його появи у програмі Late Night with David Letterman[en] на каналі NBC у березні 1993 року. Вважалося, що він стане наступним ведучим після Леттермана, однак цю позицію натомість отримав відносно невідомий Конан О'Браєн.

The Jon Stewart Show

[ред. | ред. код]

Пізніше в 1993 році Стюарт вів ток-шоу на MTV під назвою The Jon Stewart Show. Ця передача була першим ток-шоу на цьому каналі і миттєво стала хітом, з другим за величиною рейтингом шоу MTV після Бівіса і Батхеда.[36] У 1994 році через появу іншого шоу, чимало місцевих трансляторів перемістили The Jon Stewart Show у часовий проміжок нещодавно скасованого The Arsenio Hall Show, що виходило о 2 годині ночі у час свого занепаду. Рейтинги стали невтішними, і шоу Стюарта скасували в червні 1995 року.[37]

Серед шанувальників шоу був Девід Леттерман, котрий став останнім гостем на The Jon Stewart Show. Леттерман підписав зі Стюартом контракт від своєї продюсерської компанії, Worldwide Pants.[38] Так Стюарт став частим запрошеним ведучим у Тома Снайдера[en] у передачі The Late Late Show with Tom Snyder, яку продюсував Леттерман і яка виходила в ефір після вечірнього шоу на каналі CBS. Це призвело до чуток про те, що Стюарт незабаром замінить Снайдера на постійній основі,[39] але натомість Стюарту запропонували проміжок часу після Снайдера, від чого він відмовився.[40]

У 1996 році Стюарт вів короткочасне ток-шоу під назвою Where's Elvis This Week? («Де Елвіс цього тижня?»). Це була півгодинна щотижнева комедійна телепрограма, яка виходила в ефір щонеділі у Великій Британії на BBC Two. Її знімали у трансляційному центрі CBS у Нью-Йорку і це мало вигляд кількох експертів, двоє з Великої Британії і двоє зі США, які обговорювали новини і культурні питання. Прем'єра шоу у Великій Британії відбулася 6 жовтня 1996 року; всього вийшло п'ять епізодів. Серед експертів були Дейв Шапел, Едді Іззард, Філ Джупітус[en], Нора Ефрон, Крейг Кілборн[en], Крістофер Гітченс, Армандо Януччі[en], Норм Макдональд[en] і Гелен Ґерлі Браун[en]. 1997 року Стюарта вибрали ведучим і інтерв'юером для десятого спеціального епізоду Джорджа Карліна на HBO, 40 Years of Comedy.[41]

The Daily Show

[ред. | ред. код]

У 1999 році Стюарт почав вести The Daily Show на Comedy Central, після того як Крейг Кілборн[en] покинув шоу, щоб замінити Тома Снайдера[en] на The Late Late Show. Шоу поєднує гумор і найважливіші новини дня, як правило з політики, одночасно жартуючи над політиками і багатьма ньюзмейкерами, а також загалом ЗМІ. В інтерв'ю на The O'Reilly Factor, Стюарт спростував наявність будь-якого навмисного політичного порядку денного у шоу, сказавши, що мета шоу — «хіхоньки і хахоньки». «Та ж слабкість, що привела мене в комедію, також інформує моє шоу», мається на увазі, що йому незручно говорити, не чуючи сміху аудиторії.[42] «Стюарт не пропонує нам цинізм заради цинізму, а щоб в ігровій формі пропонувати різні ідеї, які не допускаються в серйозніших новинних форматах, які рабськи чіпляються за офіційний виклад подій».[43]

Стюарт вів майже всі випуски передачі, за винятком кількох випадків, коли його заміняли такі кореспонденти, такі як Стівен Колбер, Роб Кордрі, Джейсон Джонс[en] і Стів Карелл, а також влітку 2013 року, коли шоу вів Джон Олівер. Стюарт виграв сумарно двадцять прайм-тайм премій «Еммі» за The Daily Show як письменник або продюсер, і дві як продюсер шоу The Colbert Report (2013—2014), вигравши загалом двадцять дві прайм-тайм премії «Еммі», що є рекордом для особи-чоловіка.[44] У 2005 році Стюарт і The Daily Show отримали Греммі за найкращий комедійний альбом аудіокниги America (The Book): A Citizen's Guide to Democracy Inaction. У 2000 і 2004 році шоу отримало дві премії Пібоді за висвітлення президентських виборів тих років, що йшло під назвами «Нерішучість 2000» і «Нерішучість 2004» відповідно.[45][46]

Стюарт веде інтерв'ю з адміралом Майклом Малленом на The Daily Show

Шоу від 20 вересня 2001 року, перший випуск після терактів 11 вересня 2001 року, розпочалося без вступної частини.[47] До цього вступна частина шоу містила кадри панорами Нью-Йорку з рухом до Всесвітнього торгового центру. Перші дев'ять хвилин шоу Стюарт на межі сліз виклав свій особистий погляд на подію. Його виступ закінчився словами:

«Вид… з моєї квартири… був на Всесвітній торговий центр… а тепер його немає, вони атакували його. Цей символ американської винахідливості і сили, і праці, і уяви, і комерції, і тепер його не стало. Але знаєте, який вид зараз? На Статую Свободи. Вид з Південного Манхеттена тепер — на Статую Свободи. Це не можна перемогти».

У середині 2002 року, на тлі чуток, що Девід Леттерман збирається перейти з CBS на ABC, коли закінчиться контракт, говорили, що Стюарт замінить Леттермана CBS.[48] Кінець кінцем Леттерман продовжив контракт з CBS, а 9 березня 2002 в епізоді Saturday Night Live, який вів Стюарт, обіграли цю ситуацію.

Наприкінці 2002 року, ABC запропонував Стюарту власне ток-шоу, яке б виходило перед Nightline[en]. Контракт Стюарта із The Daily Show підходив до завершення, і він висловив велику зацікавленість. ABC, однак, вирішило віддати нове шоу ще одному коміку з Comedy Central, Джиммі Кіммелу.[49]

4 квітня 2006 в інтерв'ю з американським сенатором Джоном Маккейном Стюарт поставив під сумнів його рішення з'явитися в Університеті Свободи, навчальному закладі, заснованому Джеррі Фолвеллом, кого Маккейн раніше звинувачував як одного з «агентів нетерпимості».[50][51] Під час діалогу Стюарт запитав Маккейна, «Ви не зриваєтеся на нас? Ви зриваєтеся на нас, бо якщо ви сходите з розуму і йдете в божевільний базовий світ — ви йдете в божевільний базовий світ?» Маккейн відповів: «Боюся, що так». Кліп показали на CNN, це вилилося в сплеск статей у блогосфері.[52][53]

У 2007 році, The Daily Show було залучене в тому, як колишній кореспондент Стівен Колбер оголосив, що буде балотуватися на пост президента в 2008 році. 2008 року Стюарт з'явився у новинній програмі Democracy Now! («Демократія тепер!»)[54] У 2008 році у публікації в Нью-Йорк Таймс запитувалося, чи не став Стюарт «людиною, якій найбільше довіряють в Америці», як оригінально називали тривалого ведучого новин Волтера Кронкайта.[55]

28 квітня 2009 року під час дискусії про тортури з Кліффордом Меєм[en], Стюарт висловив свою думку, що колишній президент Гаррі Трумен був воєнним злочинцем через те, що використав ядерну бомбу проти Японії під час Другої світової війни.[56][57] За хвилину Стюарт підтвердив свій вислів: «Ось що я думаю про атомні бомби. Я думаю, якщо ти скидаєш бомбу за п'ятнадцять миль від берега і тоді кажеш „наступна впаде на вас“, то я б сказав, що це нічого. Скинути ж її на місто і вбити сотню тисяч людей. Так, я думаю, це злочин». 30 квітня 2009 року у своїй передачі Стюарт вибачився і зазначив, що не вважає Трумана воєнним злочинцем:[58] «Мені не треба було говорити те, що я сказав. Тому я кажу зараз, що ні, я так не думаю. Атомна бомба — дуже складне рішення в контексті жахливої війни, і я відмовляюсь від своїх слів, бо вважаю, що було дурницею таке казати».[59]

У квітні 2010 Comedy Central поновив контракт зі Стюартом на The Daily Show до 2013.[60][61] Згідно з списком знаменитостей Forbes 2008 року, він заробляв 14 млн доларів США на рік.[62]

16 вересня 2010 року Стюарт та Стівен Колбер оголосили, що 30 жовтня відбудеться ралі, відоме під назвою «Ралі за відновлення глузду та/або страху». Воно відбулося на Національній алеї у Вашингтоні і зібрало близько 215 000 учасників.[63] У грудні 2010 Білий дім та інші медіа і політичні видання завдячували Стюарту приверненням уваги публіки до ухиляння республіканців від прийняття Акту Джеймса Задроги[en] про здоров'я і компенсації 9/11; внаслідок інформаційного впливу Стюарта врешті було прийнято цей закон, яким забезпечувались соціальні виплати першим ліквідаторам, що підірвали своє здоров'я роботою в епіцентрі теракту 11 вересня.[64]

Випуск шоу 10 січня 2011 року Стюарт почав монологом про стрілянину в Тусоні, Аризона.[65] Він сказав, що хотів би, щоб «маячня божевільних людей в жодному разі не відображала того, як ми насправді розмовляємо один з одним на телебаченні».[66] Перед перервою на рекламу Стюарт сказав глядачам, що шоу продовжиться як завжди наступного вечора, а після реклами було показано в повторі репортаж Джейсона Джонса дворічної давності.[67]

The New York Times висловили позицію, що він «сучасний відповідник Едварда Марроу»,[68] а британська національна газета The Independent назвала його «головнокомандувачем сатириків».[69] В інтерв'ю сенатор Джон Маккейн описав Стюарта як «сучасного Вілла Роджерса і Марка Твена».[70][71]

Ваят Сінек[en] сказав, що Стюарт послав його після того, як Сінек зізнався, що йому було некомфортно від випуску Daily Show в червні 2011 року про республіканського кандидата в президенти Германа Кейна (повідомлено в липні 2015).[72][73]

У березні 2013 було оголошено, що Стюарт зробить 12-тижневу перерву у The Daily Show, щоб зняти свій фільм Rosewater[en], оснований на книжці Then They Came for Me («Тоді вони прийшли по мене») Мазіара Бахарі[en].[74][75] Починаючи з 10 червня 2013 кореспондент The Daily Show Джон Олівер перебрав на себе основні обов'язки ведучого на час відсутності Стюарта.[76] Щорічне опитування платні зірок 2013 від TV Guide показало, що Стюарт один з найвисокооплачуваніших ведучих вечірніх шоу, і заробляє близько 25–30 млн дол. США на рік.[77]

14 липня 2014 року Стюарт інтерв'ював Гілларі Клінтон на тему Близького Сходу. Те, як Клінтон засуджувала Хамас, змусило його запитати її: «Але чи не думаєте ви, що вони можуть виглядати, наче багато чому дають шанс, і схожі на єдиних людей, як чинять якийсь спротив своїм обставинам?» Для жителів Гази, сказав він, Хамас має виглядати як «борці за свободу».[78][79] 1 серпня 2014 року Стюарт висловився в ефірі, що «Ми не можемо бути і спонсором реабілітації Ізраїлю, і його наркодилером».[80][81]

Під час знімання шоу 10 лютого 2015 року Стюарт оголосив, що покидає The Daily Show.[82] Президент Comedy Central Мішель Генелес підтвердила це у своїй заяві.[83] Пізніше було оголошено, що на місці ведучого шоу Стюарта замінить південноафриканський комік Тревор Ноа.[84] 20 квітня 2015 року Стюарт дав знати, що його останній випуск вийде 6 серпня 2015.[85]

28 липня 2015 року Даррен Самуельсон з Politico повідомив, що Стюарт двічі був у Білому домі на зустрічах з президентом Обамою, про які доти не було відомо: у жовтні 2011 року і в лютому 2014-го; цю тему пізніше підхопив Майкл Д. Шер з The New York Times.[86] Стюарт відповів на це у своєму шоу, звернувши увагу, що зустрічі значаться у публічно доступному журналі відвідувачів президента і що його просили про приватну зустріч чимало видатних особистостей, як-то Роджер Ейсл із Fox News. Він сказав, що Обама просив його не прищеплювати молодим американцям цинічного ставлення до їхнього уряду, на що Стюарт відповів, що він радше «скептично ідеалістичний».[87]

Фінальне шоу тривалістю понад годину вийшло 6 серпня і містило воз'єднання з колишніми кореспондентами Daily Show і камео відеокліпи людей, яких Стюарт робив мішенями свого шоу у попередні роки, серед них Білл О'Райлі, Джон Маккейн, Кріс Крісті і Гілларі Клінтон. Воно завершилося виступом Брюса Спрінгстіна та E Street Band.[88]

Проєкти HBO

[ред. | ред. код]

У листопаді 2015 року було оголошено, що Стюарт підписав чотирирічну угоду з HBO на ексклюзивний цифровий контент для HBO NOW, HBO Go та інших платформ.[89]

Програмний президент HBO Кейсі Блойс сказав, що «є ідея анімаційної пародії на кабельні новинні мережі на порталі на зразок Onion».[90] Команда працювала з графічною компанією OTOY над побудовою системи для створення контенту.[91] Було підтверджено, що над проєктом працюватимуть Майк Браун, Стів Волтьєн, Челсі Девантес, Люсі Стейнер, Кейт Джеймс та Роббі Словік.[92] Команда тестувала матеріалу The Count Basie Theatre Performing Arts Academy.

Прем'єра шоу переносилася кілька разів, з осені 2016,[93] на першу чверть 2017,[94] і була скасована 23 травня 2017.[95]

У заяві про скасування йшлося:

HBO та Джон Стюарт вирішили не продовжувати роботу над короткометражним цифровим анімованим проєктом. […] Ми всі думали, що проєкт має великий потенціал, але з'явилися технічні проблеми з виробництвом і дистрибуцією, що виявилися заскладними з огляду на швидкий розвиток і тематичну природу матеріалу. Ми раді повідомити, що є інші майбутні спільні проєкти, про які ви почуєте в найближчому майбутньому.[95]

Оригінальний текст (англ.)
HBO and Jon Stewart have decided not to proceed with a shortform digital animated project. [...] We all thought the project had great potential but there were technical issues in terms of production and distribution that proved too difficult given the quick turnaround and topical nature of the material. We're excited to report that we have some future projects together which you will be hearing about in the near future

Друковані роботи

[ред. | ред. код]
Стюарт на презентації своєї книжки, Earth (The Book), у Нью-Йорку, 27 вересня 2010

У 1998 році Стюарт видав свою першу книжку, Naked Pictures of Famous People[en] («Оголені картинки відомий людей»), серію гумористичних оповідань та есе. Книжка потрапила у Список бестселерів «Нью-Йорк таймс».[96]

У 2004 році Стюарт і письменники The Daily Show випустили книжку America (The Book): A Citizen's Guide to Democracy Inaction[en] («Америка (книга): Посібник громадянина з бездіяльної демократії»), пародію на шкільний підручник з історії, де йдеться про унікальну американську систему урядування, подаються розрізи інституцій, пояснюється історія і процеси та в сатиричній формі подані популярні американські політичні концепції: «одна людина, один голос[en]», «народне урядування» та «важливий кожен голос». Після виходу книжки у 2004 році було продано мільйони екземплярів і за підсумками року книжка опинилася на 15 місця за обсягами продажів.

У 2005 році Стюарт озвучував президента Джеймса Гарфілда в аудіоверсії книжки Сари Вавелл[en] Assassination Vacation.[97] У 2007 році Стюарт озвучував роль Морта Сінклера, колишнього комедійного письменника для телебачення і колумніста, в аудіоверсії книжки Стівена Колбера I Am America (And So Can You!).[98]

У 2010 Стюарт і письменники The Daily Show випустили сиквел своєї першої книжки, під назвою Earth (The Book): A Visitor's Guide to the Human Race[en] («Земля (книга): Посібник відвідувача з людства»). Книжка має слугувати путівником-бедекером[en] для позаземної цивілізації, яка відкриє Землю після того, як людство вимре, найімовірніше, від власних рук.[99]

У березні 2012 року Стюарт робив інтерв'ю з Брюсом Спрінгстіном для Rolling Stone.[100]

Актор

[ред. | ред. код]

Хоча Стюарт найвідоміший завдяки роботі на The Daily Show, він також зіграв декілька ролей у фільмах і телесеріалах. Його перша роль у фільмі була в стрічці Абсолютно дурний[en] Він з'явився у Клуб перших дружин, але його сцену було вилучено.[101] У 1995 році Стюарт підписав трирічну угоду з Miramax.[102] Він грав романтичні ролі у фільмах Від серця граючись[en] та Думки, повні бажання[en]. Зіграв другорядну роль у романтичній комедії Де тебе носило[en] і горрорі Факультет. Були й інші фільми із запланованою участю Стюарта, які, однак, не було знято. Стюарт підтримував зв'язок із засновниками Miramax Гарві та Бобом Вайнстіном і продовжував з'являтися у фільмах, які вони виробляли, в тому числі Джей і мовчазний Боб завдають удару у відповідь, Дугал[en] та документальному фільмі Гра слів[en].

Він з'явився в ролі курця у Непропечений[en] і в Великий тато як сусід Адама Сендлера по кімнаті; пізніше він жартував у Daily Show і документальному фільмі Аристократи[en], що йому довелося переспати із Сендлером, щоб отримати цю роль. Стюарт часто жартує зі своїх появ у провальному Death to Smoochy,[103] де він зіграв підступного директора телебачення, й анімаційного фільму Doogal,[104] де він грає синю пружину на ім'я Зібад, яка стріляє морозним променем зі своїх вусів. 2007 року Стюарт з'явився у камео в Евані Всемогутньому, де знявся колишній кореспондент Daily Show Стів Керелл. У фільмі Стюарта видно на телеекрані у вигаданому сюжеті Daily Show, де він сміється з того, що персонаж Керелла збудував ковчег.

Стюарт не раз з'являвся у The Larry Sanders Show[en], граючи самого себе як випадкову заміну і можливого наступника ведучого шоу Ларрі Сандерса (якого грає Гаррі Шендлінг). 1998 року Стюарт вів телеспецвипуск Elmopalooza[en], до 30 річчя Вулиці Сезам. Він був запрошеною зіркою у ситкомах Няня, Dr. Katz, Professional Therapist[en], Спін Сіті[en], NewsRadio[en], Американський тато та Сімпсони. Також з'являвся як гість у дитячих серіалах Between the Lions[en], Вулиця Сезам та Jack's Big Music Show[en].

Продюсер

[ред. | ред. код]

У середині 1990-х Стюарт заснував власну продюсерську компанію Busboy Productions[en] (англ. busboy — помічник офіціанта; ним Стюарт колись працював). Стюарт підписав угоду з Miramax на розробку проєктів через свою компанію, але жодна з його ідей не була втілена. Після успіху Стюарта як ведучого і продюсера The Daily Show, він відновив Busboy Productions з продюсерами Daily Show Беном Карліном[en] та Річем Корсоном. 2002 року Busboy планували виробляти ситком для NBC зі Стівеном Кольбером, але це не було втілено.[105]

У 2005 році Comedy Central дійшов згоди з Busboy, за якою Comedy Central забезпечуватиме фінансову підтримку продюсерської компанії. Comedy Central матиме погоджувати усі проєкти, після чого Busboy може продавати їх іншим мережам.[106][107]

Угода породила спін-оф Daily Show під назвою The Colbert Report і його заміну, The Nightly Show with Larry Wilmore[en]. До інших проєктів належать пілотний епізод ситкому Three Strikes, документальний фільм Sportsfan, серіал Important Things with Demetri Martin[en] та фільм The Donor.[108]

Після того, як Стюарт покинув The Daily Show, він згадувався як виконавчий продюсер The Late Show with Stephen Colbert.[109]

Режисер

[ред. | ред. код]

У березні 2010 року Стюарт оголосив, що отримав права на історію журналіста Мазіара Бахарі[en], який просидів в іранській в'язниці 118 днів.[110] 6 червня 2011 в епізоді The Daily Show Бахарі знову з'явився в гостях у Стюарта, а в березні 2013 року Стюарт оголосив, що бере 12-тижневу перерву для знімання фільму за книжкою Бахарі Then They Came For Me («Тоді вони прийшли по мене») 2011 року. Фільм Стюарта має назву Rosewater.[111][112] Прем'єра відбулася у вересня 2014 року на Міжнародному кінофестивалі у Торонто й отримала «загалом схвальні» відгуки,[113] а в прокаті картина з'явилася 14 листопада 2014 року.

Стюарт зауважив, що The Daily Show вплинуло на його режисерство більше, ніж попередні виконані ролі. Він сказав: «Суть у співпраці. У розумінні. Знімання шоу навчили мене цьому процесу чіткості бачення, але гнучкості процесу. Знаєш свої наміри, знаєш, куди хочеш привести сцену у той спосіб, в який хочеш, зміщення моменту, наголос, де ти хочеш, щоб вони були».[114] Він також висловив зацікавлення знімати фільми ще.[115]

Ведучий і публічні виступи

[ред. | ред. код]

Стюарт двічі був ведучим Премії Греммі, у 2001 та 2002 роках,[116] і вів 78-му церемонію вручення Оскара.[117] Відгуки критиків до виступу Стюарта були змішаними. Роджер Еберт схвально порівняв його з легендарним ведучим Оскара Джонні Карсоном.[118] Інші критики були менш позитивними; Том Шелс[en] із The Washington Post сказав, що Стюарт вів церемонію із «зарозумілою відсутністю гумор». Джеймс Понєвозік із TIME сказав, що Стюарт був поганим ведучим, але чудовим «антиведучим» у тому, як він висміював ті частини ефіру, які того заслуговують, що дало йому певний рівень достовірності перед неголівудською аудиторією.[119] Стюарт і кореспондент Джон Олівер пізніше жартували з цих тьмяних відгуків у сюжеті The Daily Show про 79-ту церемонію вручення Оскара, де сказали, що «демона торішнього Оскара нарешті вигнали».

Стюарт знову був ведучим вже 80-ї церемонії вручення Оскара 24 лютого 2008 року.[120] Відгуки на цей виступ були кращими. Метью Гілберт із Boston Globe вважав, що сама церемонія була посередньою, однак хвалив Стюарта, написавши що «Було приємно бачити Джона Стюарта у ролі Джона Стюарта. Він формується у надійного ведучого Оскара пост-біллі-кристалівських років. Він не музикальний, однак достатньо багатосторонній, щоб маневрувати між жартам про політику, Голівуд, нові медіа і, що найважливіше, волосся».[121] Колумніст Variety Браян Лорі хвалив виступ Стюарта, зазначаючи, що той «чесно заробив свою платню, підтримуючи грайливий, непоштивий тон вечора, чи то жартуючи про різнобічність Кейт Бланшетт, чи то дивлячись Лоуренса Аравійського з екрана iPhone».[122]

У грудні 2009 року Стюарт виступив з промовою у Центрі виконавського мистецтва ім. Джона Ф. Кеннеді[en] на честь Брюса Спрінгстіна, одного з тогорічних отримувачів почесної відзнаки Центру Кеннеді, фанатом якого є Стюарт.[123] Він також виступив з іншою промовою на честь Спрінгстіна у лютому 2013 року в рамках церемонії нагородження співаків «Людина року» від MusiCares[en].[124]

У березні 2015 року Стюарт почав комедійну ворожнечу з реслером WWE Сетом Ролінсом, і з'явився на арені WWE Raw під час сегменту в стилі Daily Show, який вів Ролінс.[125] 23 серпня 2015 Стюарт був ведучим SummerSlam у Барклайс-центрі в Брукліні.[126] Пізніше він ув'язався в основну подію між Ролінсом та Джоном Сіною, допомігши Ролінсу зберегти своє світове чемпіонство WWE у важкій вазі, а також виграти у Сіни чемпіонство Сполучених Штатів. Наступного вечора на арені Raw він пояснив свої дії, сказавши, що зробив це для Рік Флера (який також був присутній), щоб зберегти його чемпіонський рекорд. Сіна виконав на Стюарті свій прийом Attitude Adjustment («корекція поведінки»), чим і закінчився сегмент. Стюарт повернувся на SummerSlam 21 серпня 2016 як спеціальний гість.[127]

Стюарт ув'язався у Twitter-війну з кандидатом у президенти Дональдом Трампом, який в багатьох твітах стверджував, що те, як Стюарт змінив своєї ім'я, свідчить про його фальшивість. Стюарт і деякі аналітики вирішили, що це антисемітизм. Коли Трамп твітнув, що Стюарт має «пишатися своєю спадщиною», Стюарт гострим жартом відповів, що справжнє ім'я Трампа — «Fuckface Von Clownstick», і що Трамп має пишатися своєю «Clownstick heritage.»[128][129][130][131][132][133][134]

Стюарт критикує тележурналістів

[ред. | ред. код]

Поява на Crossfire

[ред. | ред. код]

У теледискусії з тодішнім кореспондентом CNN Такером Карлсоном на ток-шоу Crossfire[en] 15 жовтня 2004 року Стюарт критикував стан тележурналістики, і благав у ведучих шоу «перестати робити Америці боляче», називаючи обох ведучих, Карлсона і Пола Бегали[en], «упередженими махлювальниками».[135] Після публікації в інтернеті, ролик переглянули багато разів, а тема набула широкого висвітлення у ЗМІ.

Попри те, що Стюарт прийшов на передачу коментувати поточні новини, він одразу змістив дискусію в сторону самого шоу, зазначивши, що Crossfire провалило свою відповідальність перед глядачами інформувати й освічувати їх про політику як серйозну тему. Стюарт зауважив, що шоу займається упередженим махлюванням замість чесних дебатів, а на твердження ведучих, що Crossfire — це шоу дебатів, відповів, що це як «сказати, що професійний реслінг — це шоу про атлетичні змагання». Карлсон відповів, що Стюарт критикує новинарів за те, що ті не приводять до відповідальності посадовців, а сам в інтерв'ю з Джоном Керрі ставив тому «м'які» запитання (Стюарт визнав, що голосував за Керрі на президентських виборах 2004).[136] Стюарт відповів, що не усвідомлював, що «новинні організації звертають погляд на Comedy Central в пошуках стимулів до чесності». Коли Карлсон продовжив пресувати Стюарта щодо Керрі, той сказав: «Ви на CNN! На мене котить бочку шоу, де підставні слухачі роблять фальшиві дзвінки! Що з вами не так?». Коли ж Карлсон пустив шпильку «Годі тобі, я думав, ти будеш смішним», Стюарт відповів: «Ні, я не буду вашою мавпочкою». Відповідаючи на критику Стюарта, Карлсон сказав: «Тобі треба влаштуватися на роботу в школу журналістики», на що Стюарт відповів: «А тобі треба туди вступити!»

У випуску The Daily Show наступного понеділка Стюарт так розповів про цей випадок:

Ми вирішили сходити в це місце, Crossfire, це тонке аналітичне шоу публічної політики… назване на честь диких куль, які влучають в невинних перехожих під час битви банд. Отож я пішов на Crossfire і, треба визнати, я був висушений, захищався, як Мартін Лоренс… і я завжди в минулому згадував перед друзями і людьми, яких зустрічав на вулиці, що на мою думку, це шоу… гм… хрінове. То я подумав, що буде тільки правильно сходити і сказати це їм персонально на їхній програмі, але ось в чому рік, коли йдеш на конфронтацію з кимось на їхньому шоу: Вони там! Незручно! І вони були дуже злі, бо, як виявилось, запросили когось на шоу під назвою Crossfire, висловлюєш свою думку, а їм до того байдуже… Я сказав їм, що на мою думку, шоу робить Америці боляче, а вони такі до мене кажуть, що я не смішний. І я сказав їм, «знаєте що, завтра я повернусь до того, щоб бути смішним, а ваше шоу так і залишиться хріновим».[8][137]
Оригінальний текст (англ.)
We decided to go to this place, Crossfire, which is a nuanced public policy analysis show… named after the stray bullets that hit innocent bystanders in a gang fight. So I go to Crossfire and, let's face it, I was dehydrated, it's the Martin Lawrence defense… and I had always in the past mentioned to friends and people that I meet on the street that I think that show… um… blows. So I thought it was only the right thing to do to go say it to them personally on their program, but here's the thing about confronting someone with that on their show: They're there! Uncomfortable! And they were very mad, because apparently, when you invite someone on a show called Crossfire and you express an opinion, they don't care for that… I told them that I felt their show was hurting America and they came back at me pretty good, they said that I wasn't being funny. And I said to them, "I know that, but tomorrow I will go back to being funny, and your show will still blow.

У січні 2005 року CNN оголосили, що закривають Crossfire. Коли його запитали про це, новий президент CNNs Джонатан Кляйн[en] послався на епізод зі Стюартом: «Я думаю, він має рацію про рівень шуму цього роду шоу, які не роблять нічого, щоб висвітлювати проблеми дня».[138]

18 березня 2009 року Карлсон написав допис блогу для The Daily Beast критикуючи Стюарта за ставлення до випадку з CNBC (див. нижче). Карлсон описав інцидент із CNN і заявив, що Стюарт ще щонайменше «годину» залишався за лаштунками і «продовжував читати лекцію нашим працівникам», що Карлсон описав як «найдивнішу річ, яку я будь-коли бачив».[139]

Критика CNBC

[ред. | ред. код]

Стюарт знову став вірусним явищем інтернету 4 березня 2009 року. CNBC скасувало заплановану появу Ріка Сантеллі[en] на The Daily Show, але Стюарт все одно пустив короткий сегмент про те, як CNBC дає погані інвестиційні поради.[140]

Подальший обмін репліками між Джимом Крамером, про якого багато йдеться в оригінальному сегменті, і Стюартом у ЗМІ призвів до високоочікуваної очної конфронтації на The Daily Show.[141] Епізод отримав значну увагу медіа і став другим за кількістю переглядів епізодом The Daily Show, поступившись лише епізоду про інавгурацію президента 2009 року. Він зібрав 2,3 глядачів, а наступного дня вебсайт шоу показав найвищі показники відвідуваності за 2009 рік.[142] Хоча Крамер визнав на шоу, що деяка критика Стюартом CNBC має сенс і канал «може бути кращим», пізніше він сказав у The Today Show[en], що критика Стюартом медіа «наївна й оманлива».[143]

Критика Fox News

[ред. | ред. код]

Упродовж свого перебування на The Daily Show Стюарт часто звинувачував Fox News у викривленні новин задля підтримки консервативної[en] пропаганди, одного разу висміявши канал як «найубогіше сестринство в світі».[144] У листопаді 2009 року Стюарт викрив Fox News за використання деяких відео із попереднього ралі Руху Чаювання під час звіту про свіжіше ралі, що змусило останнє виглядати відвідуванішим, ніж воно насправді було. Ведучий шоу, Шон Генніті, наступного вечора вибачився за використання невідповідного відео.[145] Місяць по тому Стюарт критикував співведучу Fox & Friends Гретхен Карлсон — колишню Міс Америка[en] та випускницю Стенфорда — за її заяву, що вона гуглила такі слова як «ignoramus» (лат. «неук») та «цар». Стюарт сказав, що Карлсон робить із себе дурепу задля «аудиторії, яка вважає інтелект недоліком еліти».[146]

Стюарт посилив свою критику Fox News у 2010 році; станом на 24 квітня, The Daily Show критикувало роботу Fox News у 24 сегментах. Білл О'Райлі, ведучий ток-шоу The O'Reilly Factor[en] на Fox News, відповідав тим, що The Daily Show начебто є «ключовим компонентом лівого телебачення», а Стюарт любить Fox News за те, що вони «не нудні».

Під час інтерв'ю з Крісом Воллесом[en] 19 червня 2011 року Стюарт назвав Воллеса божевільним, коли той сказав, що нещодавнє порівняння Стюартом рекламного відео Сари Палін з рекламою ліків проти герпесу є політичним коментарем. Стюарт також сказав, що глядачі Fox є «найбільш послідовно дезінформованими» глядачами політичних ЗМІ.[147] Сайт перевірки фактів PolitiFact[en] назвав цей факт хибним із застереженнями, а Стюарт пізніше визнав свою помилку.[148]

У 2014 році Стюарт широко викривав Fox News за їхнє, на його думку, лицемірне висвітлення питання продовольчих карток та допомоги уряду США.[149] Кульмінація припала на протистояння Банді, коли у багатьох сегментах багатьох епізодів Стюарт особливо пікірував Шона Генніті і його висвітлення події. Генніті відповів «вогнем у відповідь», зауваживши Стюарту асоціювання себе з Кетом Стівенсом під час його Ралі у 2010 році.[150] Стюарт знову відповів звинуваченням щодо того, як Генніті часто називав Теда Ньюджента «другом і частим гостем» своєї програми і підтримував Ньюджентову жорстоку риторику щодо Барака Обами і Гілларі Клінтон у 2007.[151] Наприкінці серпня 2014 року Стюарт несамовито критикував манеру Fox News висвітлювати історію підлітка Майкла Брауна, застреленого полісменом Дарреном Вілсоном у Фергюсоні, штат Miccypir, і подальші протести громадян.[152]

Адвокація

[ред. | ред. код]

Стюарт інколи використовував The Daily Show для адвокації явищ, таких як підтримка ветеранів та соціальна допомога ліквідаторам 9/11. Йому приписують зрушення з мертвої точки в Сенаті закону про охорону здоров'я і соціальну підтримку ліквідаторам теракту 11 вересня; закон було прийнято через 3 дні після того, як група ліквідаторів з'явилася у гостях на шоу. У березні 2009 року він критикував пропозицію Білого дому виключити ветеранів зі списків Адміністрації ветеранів, якщо у тих є персональна страховка здоров'я; Білий дім відмовився від плану наступного дня.

Страйк Гільдії письменників 2007—2008

[ред. | ред. код]

Стюарт був важливим фактором об'єднання письменників Comedy Central у профспілку. Письменники The Daily Show стали першими з письменників Comedy Central, хто приєдналися до гільдії, а за ними приєдналися й інші шоу.[153][154]

Стюарт підтримував страйк Гільдії письменників 2007–08[en] років. В епізоді The Daily Show напередодні страйку він саркастично прокоментував те, як Comedy Central виклав усі епізоди у вільний доступ на сайті, але без реклами, і сказав «підтримайте наших рекламодавців». Шоу пішло на перерву, коли почався страйк, як зробили й інші вечірні ток-шоу. Після повернення Стюарта на шоу 7 січня 2008 року він відмовився вживати назву The Daily Show, заявивши, що The Daily Show — це шоу, яке створюється усіма людьми, відповідальними за випуск, у тому числі письменниками. Під час страйку він називав своє шоу A Daily Show with Jon Stewart, доки страйк не закінчився 13 лютого 2008 року.[155]

Вибір Стюарта повернутися в ефір викликало критику і звинувачення в тому, що він підриває позиції своїх письменників. Сет Макфарлейн вписав жарт про це в епізод Family Guy, на що Стюарт відповів годинним телефонним дзвінком, в якому допитувався, чому Макфарлейн вважає себе «моральним арбітром» Голівуду.[156] Колишній письменник The Daily Show Девід Фелдман[en] також зауважував, що Стюарт був проти спілки в той час і карав своїх письменників за рішення об'єднатися у профспілку.[157][158]

Страйк Гільдії письменників 2007–08 послужив появі гумористичної ворожнечі між Стюартом, Стівеном Колбером та Конаном О'Браєном на початку 2008 року. Без письменників, які могли б підігріти їхні жарти, три коміки влаштували кросовер/суперництво, щоб привернути увагу глядачів під час спаду рейтингів. Колбер заявив, що завдяки його «балотуванню в президенти» Майк Хакабі отримав успіх на президентських гонках 2008 року. О'Браєн заявив, що це йому Хакабі завдячує успіхом, бо він не лише згадував того у шоу, а ще й відповідає за успіх Чака Норріса (Норріс підтримував Хакабі). У відповідь, Стюарт заявив, що він відповідальний за успіх О'Браєна, бо запросив його на The Jon Stewart Show, а значить, і за успіх Хакабі. Це вилилося в тристоронню комедійну битву між трьома «експертами», які по черзі з'являлися на шоу одне в одного. «Ворожнеча» закінчилася на Late Night with Conan O'Brien, де всі троє влаштували жартівливу бійку.[159]

Впливи

[ред. | ред. код]

Серед тих, хто на нього вплинув, Стюарт називає Джорджа Карліна,[160] Ленні Брюса,[161] Девіда Леттермана,[162] Стіва Мартіна та Річарда Прайора.

Серед коміків, які стверджують, що на них вплинув Стюарт, Стівен Колбер, Джон Олівер,[163] Саманта Бі[en],[164] Ларрі Вілмор[en],[165] Бассем Юссеф[en],[166] Тревор Ноа[167] та Джордан Клеппер[en].[168]

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Стюарт єврей за походженням, однак нерелігійний.[169]

Під час знімання фільму Wishful Thinking 1997 року виробничий асистент фільму влаштував Стюарту сліпе побачення з Трейсі Лінн Макшейн. Вони зустрічалися чотири роки.[170][171] Стюарт освідчився їх, зробивши персоналізований кросворд з допомогою Вілла Шортца[en], редактора кросвордів у The New York Times.[172][173] Вони одружилися у 2000 році.[174] 19 червня 2001 року Стюарт і його дружина подали спільну заяву на зміну імені й офіційно змінили свої прізвища на «Стюарт». Завдяки штучному заплідненню пара має двох дітей.[175][176]

У 2000 році, коли його назвали демократом, Стюарт загалом погодився, але описав свою політичну приналежність як «радше соціаліст чи незалежний», ніж демократ.[177] Стюарт голосував і за республіканців, востаннє на президентських виборах 1988, коли голосував за Джорджа В. Буша проти Майкла Дукакіса. Він зауважив, що в Була була «прямота, яку я дуже поважав».[178]

У 2013 році Джон і Трейсі купили ферму поблизу Міддлтауна в Нью-Джерсі, площею 4,9 га, під назвою «Bufflehead Farm». Стюарти використовують її як притулок для тварин, що пережили жорстоке поводження.[179] У 2015 році Стюарт став вегетаріанцем з етичних причин; його дружина вже довгий час веганка.[180]

У 2017 році Джон і Трейсі отримали згоду на відкриття притулку для тварин площею 18 га у Колтс-Неку, що стане домом для тварин, врятованих зі скотобоєнь і ринків.[181]

Відзнаки і нагороди

[ред. | ред. код]
Стюарт з Премією Пібоді, яку він отримав із The Daily Show у 2005

Стюарт та інші члени The Daily Show отримали дві Премії Пібоді за «Нерішучість 2000»[45] та «Нерішучість 2004»,[46] висвітлення відповідно президентських виборів 2000 та 2004 років.

The Daily Show отримало Primetime Emmy Award «За видатний текст для вар'єте, музичної чи комедійної програми» у 2001, 2003, 2004, 2005, 2006, 2009, 2011, 2012 та 2015 роках і в номінації «Видатна вар'єте, музична чи комедійна програма» 10 років поспіль, з 2003 по 2012. 2013 року нагороду в обох категоріях натомість отримав спін-оф The Daily Show під назвою The Colbert Report. 2015 року The Daily Show знову отримало обидві нагороди, востаннє під керівництвом Стюарта.

Стюарт отримав Премію Греммі за «Найкращий комедійний альбом» 2005 за свій запис America (The Book): A Citizen's Guide to Democracy Inaction.

У грудні 2003 у новорічному випуску Newsweek Стюарта назвали особою «Хто наступний?» 2004 року; журнал передбачав, що він стане абсолютною сенсацією наступного року. (У кінці року журнал зазначив, що вони виявились праві).

У 2004 році Стюарт виступив на церемонії вручення дипломів у своїй альма-матер, коледжі Вільяма і Мері, й отримав почесний докторський ступінь.[182] Стюарт також виступав як основний спікера на Класному дні у Принстонському університеті в 2004 році,[183] і був спікером Sacerdote Great Names 2008 у Гамілтон-коледжі[en].

У 2015 році Стюарт потрапив у Time 100, щорічний список 100 найвпливовіших людей року за версією журналу TIME.[184]

Стюарт і The Daily Show отримали Премію Джорджа Орвелла[en] 2005 Національної ради вчителів англійської[en] (NCTE) за «видатний внесок у чесність і чіткість публічного мовлення».

Стюарту вручили Почесну всеамериканську нагороду Національної асоціації футбольних тренерів (NSCAA) у 2006.[185]

21 квітня 2009 року президент Ліберії Еллен Джонсон-Серліф зробила Стюарта командувачем.[186]

26 жовтня 2010 Стюарта було названо Найвпливовішим чоловіком 2010 за версією AskMen[en].[187]

Фільмографія

[ред. | ред. код]

Фільми

[ред. | ред. код]
Рік Назва Роль Примітки
1994 Mixed Nuts Rollerblader
1996 The First Wives Club Elise's lover сцени вилучені
1997 Wishful Thinking Henry
1998 Half Baked Enhancement Smoker
1998 The Faculty Prof Edward Furlong
1998 Playing by Heart Trent
1999 Великий тато Kevin Gerrity
2000 The Office Party Pizza Guy короткометражка
2000 Committed Party Guest камео без згадки в титрах
2001 Jay and Silent Bob Strike Back Reg Hartner
2002 Death to Smoochy Marion Frank Stokes
2002 The Adventures of Tom Thumb and Thumbelina Godfrey (голос)
2006 Doogal Zeebad (голос)
2006 Wordplay Himself документальний фільм
2007 Evan Almighty він сам камео
2008 The Great Buck Howard він сам камео
2011 The Adjustment Bureau він сам камео
2011 The Beaver він сам камео
2014 Rosewater режисер, продюсер, сценарист
2016 Batman v Superman: Dawn of Justice він сам камео
лише в Ultimate Edition
2017 Tickling Giants він сам документальний фільм

Телебачення

[ред. | ред. код]
Рік Назва Роль Примітки
1990–1993 Short Attention Span Theater він сам (ведучий)
1992–1993 You Wrote It, You Watch It він сам (ведучий)
1993–1995 The Jon Stewart Show він сам (ведучий) 160 епізодів; також автор, виконавчий продюсер, письменник
1994 The State Fanmail Guy епізод: «2.4»
1996 Jon Stewart: Unleavened він сам стенд-ап спецвипуск
1996–1997 The Larry Sanders Show він сам 2 епізоди
1997 The Nanny Bobby епізод: «Kissing Cousins»
1997 NewsRadio Andrew епізод: «Twins»
1997 Dr. Katz, Professional Therapist Jon (голос) епізод: «Guess Who»
1997 Space Ghost Coast to Coast він сам епізод: «Mayonnaise»
1997 Mr. Show with Bob and David він сам епізод: «A White Man Set Them Free»
1998 Since You've Been Gone Todd Zalinsky телефільм
1998 Elmopalooza він сам TV спецвипуск
1999 Spin City Parker епізод: «Wall Street»
1999–2015 The Daily Show with Jon Stewart він сам (ведучий) 2 579 епізодів; також виконавчий продюсер, письменник
2001 43rd Annual Grammy Awards він сам (ведучий) TV спецвипуск
2002 44th Annual Grammy Awards він сам (ведучий) TV спецвипуск
2002 Saturday Night Live він сам (ведучий) епізод: «Jon Stewart/India.Arie»
2005–2014 The Colbert Report він сам 1 447 епізодів; співавтор, виконавчий продюсер
також в 19 епізодах як гість
2006 78th Academy Awards він сам (ведучий) TV спецвипуск
2006 American Dad! він сам (голос) епізод: «Irregarding Steve»
2007 Jack's Big Music Show Brunk Stinegrouber епізод: «Groundhog Day»
2008 The Simpsons він сам (голос) епізод: «E Pluribus Wiggum»
2008 80th Academy Awards він сам (ведучий) TV спецвипуск
2008 A Colbert Christmas: The Greatest Gift of All! він сам TV спецвипуск
2009–2010 Important Things with Demetri Martin 17 епізодів; виконавчий продюсер
2010 Rally to Restore Sanity and/or Fear він сам (ведучий) TV спецвипуск
2012 Robot Chicken Matt Trakker, Serpentor (голос) епізод: «Executed by the State»
2013 Big Time Rush він сам епізод: «Big Time Invasion»
2014 Phineas and Ferb Mr. Random (голос) епізод: «The Klimpaloon Ultimatum»
2015–2016 The Nightly Show with Larry Wilmore він сам 259 епізодів; автор, виконавчий продюсер
також у 2 епізодах як гість
2015–present The Late Show with Stephen Colbert він сам виконавчий продюсер[188]
також у 10 епізодах як гість
2015 Gravity Falls Judge Kitty Kitty Meow Meow Face-Shwartstein (голос) епізод: «Weirdmageddon 2: Escape from Reality»

Бібліографія

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ https://web.archive.org/web/20061231231918/http://www.thesmokinggun.com/archive/jonstewart1.html
  2. ↑ Encyclopædia Britannica
  3. ↑ Discogs — 2000.
  4. ↑ Munzinger Personen
  5. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #135944783 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  6. ↑ Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
  7. ↑ CONOR.Sl
  8. ↑ а б Tucker, Ken (1 листопада 2004). You Can't Be Serious!. New York. Архів оригіналу за 31 травня 2020. Процитовано 26 липня 2006.
  9. ↑ CNN Crossfire. CNN. Архів оригіналу за 25 травня 2013. Процитовано 23 квітня 2008.
  10. ↑ The top 100 selling books of 2004. USA Today. 20 грудня 2004. Архів оригіналу за 14 вересня 2006. Процитовано 6 листопада 2006.
  11. ↑ Jeremy Gillick; Nonna Gorilovskaya (November–December 2008). Meet Jonathan Stuart Leibowitz (aka) Jon Stewart: The wildly zeitgeisty Daily Show host. Moment. Архів оригіналу за 17 листопада 2014. Процитовано 26 серпня 2014. Marian, a teacher turned creative educational consultant, was the daughter of Nathan Laskin
  12. ↑ Jon Stewart. TVGuide.com (англ.). Архів оригіналу за 19 січня 2019. Процитовано 12 березня 2018.
  13. ↑ No joke: Stewart's dad taught at college. Tcnjsignal.net. 15 вересня 2009. Архів оригіналу за 11 травня 2011. Процитовано 23 лютого 2011.
  14. ↑ Leibowitz. The Times. Trenton, New Jersey. 9 червня 2013. Архів оригіналу за 21 вересня 2013. Процитовано 13 березня 2018.
  15. ↑ Hey Jon Stewart. The Huffington Post. 25 лютого 2013. Архів оригіналу за 7 травня 2017. Процитовано 13 березня 2018.
  16. ↑ Freeman, Hadley (April 18, 2015). "Jon Stewart: why I quit The Daily Show " [Архівовано 9 грудня 2017 у Wayback Machine.]. The Guardian
  17. ↑ The Smoking Gun: Archive. The Smoking Gun. Архів оригіналу за грудень 31, 2006. Процитовано 18 лютого 2007.
  18. ↑ Jon Stewart's brother leaving NYSE. New York Post. HYP Holdings, Inc. MarketWatch. 26 листопада 2013. Архів оригіналу за 3 листопада 2014. Процитовано 30 жовтня 2014.
  19. ↑ Johnson, Fawn (11 травня 2010). NYSE Executive Is Quizzed — About His Brother, Jon Stewart. Архів оригіналу за 7 липня 2015. Процитовано 6 липня 2015.
  20. ↑ Dowd, Maureen (16 листопада 2006). America's Anchors. Rolling Stone. Архів оригіналу за 27 грудня 2006. Процитовано 9 жовтня 2007.
  21. ↑ Adato, Alison (2000). Anchor Astray. George. Архів оригіналу за січень 16, 2005. Процитовано 29 березня 2006.
  22. ↑ Bloomberg Game Changers: Jon Stewart (Television production). Bloomberg Television. 22 жовтня 2010. Процитовано 24 жовтня 2010. Архівована копія. Архів оригіналу за 25 жовтня 2010. Процитовано 16 березня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  23. ↑ Pikes. Pikes.org. Архів оригіналу за 21 вересня 2013. Процитовано 19 лютого 2013.
  24. ↑ The Top 49 Men of 2010. AskMen.com. Архів оригіналу за жовтень 13, 2008. Процитовано 19 лютого 2013.
  25. ↑ Chris Smith (1994). The Man Who Should Be Conan. New York. Архів оригіналу за 18 лютого 2019. Процитовано 2 листопада 2014.
  26. ↑ Jon Stewart: College Soccer Star Named "Leibo". SportsGrid. Архів оригіналу за 2 березня 2016. Процитовано 19 лютого 2016.
  27. ↑ Gerston, Jill (13 березня 1994). MTV Has a Hit With Words By Jon Stewart. The New York Times. Процитовано 9 березня 2008.
  28. ↑ Chris Wilson. Jon Stewart on Bartending at a Famous Punk Club -- Vulture. Vulture. Архів оригіналу за 16 березня 2015. Процитовано 13 березня 2015.
  29. ↑ McLellan, Dennis (27 травня 1993). He Has Faith in His Jokes. Los Angeles Times. Архів оригіналу за 8 березня 2014. Процитовано 3 червня 2008.
  30. ↑ Speidel, Maria (4 квітня 1994). Prince of Cool Air. People. Архів оригіналу за 4 березня 2014. Процитовано 7 травня 2007.
  31. ↑ Howard, Susan (1994). Nighttime Talk, MTV Style. The Record. Архів оригіналу за 3 грудня 2008. Процитовано 3 червня 2008.
  32. ↑ Harris, Paul (26 лютого 2006). The Oscar for best satirist goes to ... London: The Observer. Архів оригіналу за 27 січня 2014. Процитовано 21 жовтня 2008.
  33. ↑ Jon Stewart. Sit Down Comedy with David Steinberg. Сезон 2. Епізод 4. 14 березня 2007. TV Land.
  34. ↑ Weiner, Jonah (21 червня 2015). Comedy Central in the Post-TV Era. New York Times. Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 6 листопада 2017.
  35. ↑ Gerston, Jill (13 березня 1994). MTV Has a Hit With Words By Jon Stewart. New York Times. Архів оригіналу за 9 липня 2017. Процитовано 6 листопада 2017.
  36. ↑ Kaplan, Michael (19 лютого 1994). New York's Mr. Schmooze. TV Guide. Архів оригіналу за 26 жовтня 2009. Процитовано 21 червня 2007.
  37. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 17 січня 2018. Процитовано 13 березня 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  38. ↑ Comic Stewart Set to Head CBS Talker. The Plain Dealer. 6 червня 1996. Архів оригіналу за 3 грудня 2008. Процитовано 3 червня 2008.
  39. ↑ Johnson, Peter (1 жовтня 1996). Stewart to Sub – Not Take Over – for Snyder. USA Today. Архів оригіналу за 4 березня 2022. Процитовано 3 червня 2008.
  40. ↑ Adaliang, Josef (25 листопада 1997). What's the Deal With Stewart?. New York Post. Архів оригіналу за 3 грудня 2008. Процитовано 3 червня 2008.
  41. ↑ Horowitz, Alana (7 квітня 2013). Jon Stewart Interview With George Carlin From 1997 Is Amazing (VIDEO). The Huffington Post. Архів оригіналу за 4 березня 2022. Процитовано 4 вересня 2016.
  42. ↑ Jon Stewart on The O'Reilly Factor. YouTube. Архів оригіналу за 25 січня 2014. Процитовано 23 квітня 2008.
  43. ↑ Bennett, Lance W. «Relief in Hard Times: A Defense of Jon Stweart's Comedy in an Age of Cynicism.» Critical Studies in Media Communication. 24.3 (2007): 278—283. Print.
  44. ↑ Jon Stewart Comedic Genres. Salon. 24 листопада 2015. Архів оригіналу за 24 листопада 2015. Процитовано 17 січня 2015.
  45. ↑ а б 60th Annual Peabody Awards [Архівовано 18 жовтня 2014 у Wayback Machine.], May 2001.
  46. ↑ а б 64th Annual Peabody Awards [Архівовано 28 вересня 2014 у Wayback Machine.], May 2005.
  47. ↑ September 11, 2001. Comedy Central. 11 вересня 2001. Архів оригіналу за 1 вересня 2015. Процитовано 1 вересня 2015.
  48. ↑ Hiatt, Brian (11 березня 2002). David Letterman will stay at CBS. Entertainment Weekly. Архів оригіналу за 22 жовтня 2014. Процитовано 29 березня 2008.
  49. ↑ Carter, Bill (3 листопада 2002). In the Land of the Insomniac, the Narcoleptic Wants to Be King. The New York Times. Архів оригіналу за 28 вересня 2007. Процитовано 13 березня 2018.
  50. ↑ Making Right Turn, McCain Embraces Falwell. ABC News. 14 квітня 2006. Архів оригіналу за 2 березня 2009. Процитовано 8 жовтня 2008.
  51. ↑ Madison, Lincoln (5 квітня 2006). John McCain on The Daily Show. The Third Path. Blogspot. Архів оригіналу за 28 жовтня 2006. Процитовано 26 липня 2006.
  52. ↑ Candy Crowley; Wolf Blitzer (15 березня 2006). Transcripts: The Situation Room. The Situation Room. CNN. Архів оригіналу за 25 травня 2006. Процитовано 26 липня 2006.
  53. ↑ John McCain on The Daily Show. Comedy Central. Архів оригіналу за 7 березня 2008. Процитовано 4 квітня 2006.
  54. ↑ "Jon Stewart of "The Daily Show" Weighs in on Sarah Palin, Hurricane Gustav and the Media's Coverage of the Conventions". 1 вересня 2008. Архів оригіналу за 31 жовтня 2010. Процитовано 13 березня 2018.
  55. ↑ Kakutani, Michiko (15 серпня 2008). Is Jon Stewart the Most Trusted Man in America?. The New York Times. Архів оригіналу за 13 травня 2011. Процитовано 13 березня 2018.
  56. ↑ Jon Stewart's apology to Harry Truman. The Week. Архів оригіналу за 25 січня 2010. Процитовано 17 вересня 2010.
  57. ↑ Dennis Perrin: Why Did Jon Stewart Apologize?. Huffingtonpost.com. 3 травня 2009. Архів оригіналу за 12 травня 2011. Процитовано 17 вересня 2010.
  58. ↑ Harry Truman Was Not a War Criminal - Video Clip | Comedy Central. The Daily Show. 30 квітня 2009. Архів оригіналу за 29 квітня 2011. Процитовано 24 серпня 2014.
  59. ↑ History News Network. Hnn.us. 3 травня 2009. Архів оригіналу за 13 серпня 2009. Процитовано 17 вересня 2010.
  60. ↑ Stelter, Brian (23 квітня 2010). Jon Stewart's Punching Bag, Fox News. The New York Times. Архів оригіналу за 13 травня 2011. Процитовано 24 квітня 2010.
  61. ↑ Who Makes How Much. New York magazine. Архів оригіналу за 4 квітня 2008. Процитовано 23 квітня 2008.
  62. ↑ The Celebrity 100. Forbes.com. 11 червня 2008. Архів оригіналу за 7 липня 2008. Процитовано 22 липня 2008.
  63. ↑ Montopoli, Brian (30 жовтня 2010). Jon Stewart Rally Attracts Estimated 215,000. CBS News. Архів оригіналу за 13 листопада 2013. Процитовано 30 грудня 2010.
  64. ↑ Madison, Lucy (24 грудня 2010). White House Lauds Jon Stewart for Pushing Passage of 9/11 Health Bill. CBS News. Архів оригіналу за 21 вересня 2012. Процитовано 30 грудня 2010.
  65. ↑ Snyder, Steven James «The Night Shift: Jon Stewart Confronts the Arizona Shootings, Makes a Passionate Appeal For Sanity and Hope» [Архівовано 17 лютого 2011 у Wayback Machine.], TIME Magazine Online; retrieved February 18, 2011.
  66. ↑ Linkins, Jason «Stewart, Colbert Draw Contrasts In Response To Tucson Shooting» [Архівовано 16 лютого 2017 у Wayback Machine.], Huffington Post Online; retrieved February 18, 2011.
  67. ↑ Estes, Adam Clark (11 січня 2011). Jon Stewart on shooting: No idea how to process this. Salon. Архів оригіналу за 12 травня 2013. Процитовано 15 січня 2011.
  68. ↑ Carter, Bill; Brian Stelter (27 грудня 2010). News Analysis; Jon Stewart's Advocacy Role in 9/11 Bill Passage. The New York Times. Архів оригіналу за 13 травня 2011. Процитовано 30 грудня 2010.
  69. ↑ Adams, Guy (30 грудня 2010). The serious side of Jon Stewart. The Independent. UK. Архів оригіналу за 31 грудня 2010. Процитовано 30 грудня 2010.
  70. ↑ Samuelsohn, Darren. Jon Stewart’s secret White House visits. Politico. Архів оригіналу за 30 липня 2015. Процитовано 3 серпня 2015.
  71. ↑ Braswell, Sean. The Original Jon Stewart. OZY. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 19 лютого 2016.
  72. ↑ Jung, E. Alex (23 липня 2015). Jon Stewart Told Wyatt Cenac to ‘F*ck Off’ When He Was Challenged About Race. Vulture.com. Архів оригіналу за 22 березня 2018. Процитовано 13 березня 2018.
  73. ↑ Episode 622 - Wyatt Cenac. WTF with Marc Maron Podcast (амер.). Архів оригіналу за 24 липня 2015. Процитовано 12 березня 2018.
  74. ↑ O'Connell, Michael (5 березня 2013). Jon Stewart to Take Summer Break from 'Daily Show' to Direct a Movie. The Hollywood Reporter. Архів оригіналу за 29 травня 2018. Процитовано 13 березня 2018.
  75. ↑ The Daily Show. 6 червня 2013. Архів оригіналу за 11 червня 2013. Процитовано 12 червня 2013.
  76. ↑ The Daily Show. 10 червня 2013. Архів оригіналу за 16 червня 2013. Процитовано 18 червня 2013.
  77. ↑ TV's Highest Paid Stars: What They Earn. TV Guide. Архів оригіналу за 20 серпня 2013. Процитовано 21 серпня 2013.
  78. ↑ Hillary Clinton vs Jon Stewart on Gaza, tabletmag.com; accessed September 23, 2015.
  79. ↑ Jon Stewart confronts Hillary Clinton over Gaza. Архів оригіналу за 20 серпня 2018. Процитовано 13 березня 2018.
  80. ↑ YouTube [Архівовано 3 серпня 2018 у Wayback Machine.]; accessed September 23, 2015.
  81. ↑ Jon Stewart's betrayal of Israel [Архівовано 20 серпня 2018 у Wayback Machine.], algemeiner.com, December 2, 2014.
  82. ↑ Jon Stewart says he’s leaving The Daily Show. avclub.com. Архів оригіналу за 12 березня 2015. Процитовано 13 березня 2015.
  83. ↑ Sanchez, Stephen (10 лютого 2015). Jon Stewart to step down as host of The Daily Show. San Antonio Daily News. Архів оригіналу за 14 лютого 2015.
  84. ↑ Grow, Kory. Jon Stewart Is Ready for 'Next Iteration' of 'The Daily Show'. Rolling Stone. Архів оригіналу за 7 жовтня 2017. Процитовано 13 березня 2018.
  85. ↑ Feldman, Josh (20 квітня 2015). Jon Stewart Announces When He's Leaving The Daily Show. Mediaite. Архів оригіналу за 23 квітня 2015. Процитовано 20 квітня 2015.
  86. ↑ Shear, Michael D. (28 липня 2015). Jon Stewart Met Privately With Obama at White House. New York Times. Архів оригіналу за 31 липня 2015. Процитовано 3 серпня 2015.
  87. ↑ Bauder, David (30 липня 2015). Jon Stewart: Meeting with Obama wasn't a secret. Yahoo!. Архів оригіналу за 1 серпня 2015. Процитовано 3 серпня 2015.
  88. ↑ Helsel, Phil (7 серпня 2015). Laughs and Some Tears as Jon Stewart Hosts Last 'Daily Show'. NBC News. Архів оригіналу за 7 серпня 2015. Процитовано 7 серпня 2015.
  89. ↑ Jon Stewart Inks Four-Year Deal With HBO to Create Digital Content. NBC News. Архів оригіналу за 10 липня 2020. Процитовано 3 листопада 2015.
  90. ↑ HBO's New Chief Talks Jon Stewart, 'Vinyl' Demise, Violence Problems and 'Thrones' End. The Hollywood Reporter (англ.). Архів оригіналу за 14 березня 2018. Процитовано 21 травня 2017.
  91. ↑ Marotta, Jenna (14 березня 2017). The Staff Of Jon Stewart’s Mysterious New HBO Show Is Testing Out Material In Suburban New Jersey. Decider. Архів оригіналу за 16 травня 2017. Процитовано 21 травня 2017.
  92. ↑ The Staff Of Jon Stewart’s Mysterious New HBO Show Is Testing Out Material In Suburban New Jersey. Decider | Where To Stream Movies & Shows on Netflix, Hulu, Amazon Instant, HBO Go. 14 березня 2017. Архів оригіналу за 16 травня 2017. Процитовано 21 травня 2017.
  93. ↑ Holloway, Daniel (30 липня 2016). Jon Stewart’s HBO Show Will Be Animated Cable-News Parody. Variety (амер.). Архів оригіналу за 19 травня 2017. Процитовано 21 травня 2017.
  94. ↑ 'Westworld' Renewed for Second Season, Likely Returning 2018. EW.com (амер.). 14 листопада 2016. Архів оригіналу за 28 лютого 2018. Процитовано 21 травня 2017.
  95. ↑ а б Jon Stewart and HBO Scrap Animated Project. The Hollywood Reporter (англ.). Архів оригіналу за 14 березня 2018. Процитовано 24 травня 2017.
  96. ↑ Naked Pictures of Famous People. Amazon.com. 22 вересня 1999. Архів оригіналу за 23 вересня 2016. Процитовано 4 вересня 2016.
  97. ↑ Simon & Schuster's Assassination Vacation Audio Book Promo page. Архів оригіналу за 4 січня 2012. Процитовано 20 грудня 2011.
  98. ↑ Solomon, Deborah (25 вересня 2005). Funny About the News. New York Times Magazine. Процитовано 5 січня 2008.
  99. ↑ Staskiewicz, Keith (8 вересня 2010). Earth (The Book) (2010). Entertainment Weekly. Архів оригіналу за 20 вересня 2010. Процитовано 24 вересня 2010.
  100. ↑ Stone, Rolling (7 березня 2012). Jon Stewart Interviews Bruce Springsteen for Rolling Stone. Rollingstone.com. Архів оригіналу за 2 жовтня 2014. Процитовано 24 серпня 2014.
  101. ↑ Vigoda, Arlene; Susan Wloszczyna (27 серпня 1996). Out of the Club. USA Today. Архів оригіналу за 3 грудня 2008. Процитовано 3 червня 2008.
  102. ↑ Monitor. Entertainment Weekly. 17 листопада 1995. Архів оригіналу за 12 листопада 2014. Процитовано 3 березня 2007.
  103. ↑ Levin, Gary (19 лютого 2006). Jon Stewart looks Oscar in the eye. USA Today. Архів оригіналу за 24 квітня 2009. Процитовано 4 червня 2008.
  104. ↑ CNN Larry King Live: Interview With Jon Stewart. Larry King Live. CNN. 27 лютого 2006. Архів оригіналу за 12 травня 2008. Процитовано 4 червня 2008.
  105. ↑ Jon Stewart: TV Mogul. E! Online. 15 лютого 2005.
  106. ↑ Larson, Megan (18 лютого 2005). Comedy Inks Deal with Stewart's Busboy. Adweek. Архів оригіналу за 8 січня 2009. Процитовано 8 жовтня 2008.
  107. ↑ Boucher, Geoff (18 лютого 2005). Jon Stewart, Comedy Central Sign Deal. The Los Angeles Times. Архів оригіналу за 11 травня 2011. Процитовано 8 жовтня 2008.
  108. ↑ Stewart stamp on 'Martin'. Hollywoodreporter.com. 3 жовтня 2007. Архів оригіналу за травень 16, 2008. Процитовано 16 лютого 2009.
  109. ↑ Jon Stewart is one of Stephen Colbert's 'Late Show' producers. CNN Money. 9 вересня 2015. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 23 вересня 2015.
  110. ↑ Optioned Stories: Jon Stewart Buys a Journalist's Tale; Don Murphy Takes Cory Doctorow's Latest Novel. Slashfilm. Архів оригіналу за 11 червня 2011. Процитовано 8 червня 2011.
  111. ↑ Barnes, Brooks (5 березня 2013). Jon Stewart to Direct Serious Film, Will Take Hiatus From 'Daily Show. The New York Times. Архів оригіналу за 8 березня 2013. Процитовано 5 березня 2013.
  112. ↑ Stewart to take time off from 'Daily Show,' direct feature film. CNN. 5 березня 2013. Архів оригіналу за 6 березня 2013. Процитовано 5 березня 2013.
  113. ↑ Jon Stewart brings an Iranian-Canadian's story to TIFF [Архівовано 15 вересня 2014 у Wayback Machine.], Emma Teitel, Maclean's, September 13, 2014
  114. ↑ Jon Stewart Is Ready for 'Next Iteration' of 'Daily Show' - Rolling Stone. Rolling Stone. Архів оригіналу за 7 жовтня 2017. Процитовано 13 березня 2015.
  115. ↑ Lewis, Hilary; Simmons, Ted. Jon Stewart Reveals Hopes For 'Daily Show' Successor, Talks Future Plans. Архів оригіналу за 19 березня 2018. Процитовано 13 березня 2018.
  116. ↑ Who has hosted the GRAMMYs?. GRAMMY.com (англ.). 8 лютого 2013. Архів оригіналу за 1 жовтня 2020. Процитовано 9 грудня 2017.
  117. ↑ Jon Stewart to Host Oscars. CBS. 5 січня 2006. Архів оригіналу за 31 серпня 2006. Процитовано 26 липня 2006.
  118. ↑ Ebert, Roger (5 березня 2006). 'Crash'-ing a joyous Oscar party. Архів оригіналу за 28 квітня 2007. Процитовано 7 травня 2007.
  119. ↑ Poniewozik, James (6 березня 2006). Jon Stewart vs. The Oscars. TIME. Архів оригіналу за 29 лютого 2008. Процитовано 26 липня 2006.
  120. ↑ Stanley, Alessandra (25 лютого 2008). Reviewing Jon Stewart's Starring Role. The New York Times. Архів оригіналу за 30 червня 2017. Процитовано 13 березня 2018.
  121. ↑ Gilbert, Matthew (25 лютого 2008). Looking back doesn't help show look good. Boston.com. The New York Times Company. Архів оригіналу за 3 травня 2015. Процитовано 21 вересня 2008.
  122. ↑ Lowry, Brian (24 лютого 2008). The 80th Annual Academy Awards -- From Your Couch. Variety. PMC. Архів оригіналу за 20 жовтня 2014. Процитовано 25 лютого 2008.
  123. ↑ «Bruce Springsteen Honored at Kennedy Center By Mellencamp, Vedder, Sting» [Архівовано 14 червня 2017 у Wayback Machine.]. Rolling Stone. December 30, 2009.
  124. ↑ Jon Stewart To Host MusiCares Tribute To Bruce Springsteen. Huffington Post. 2 січня 2013. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 13 березня 2018.
  125. ↑ Herzog, Kenny (3 березня 2015). 'WWE Raw': Jon Stewart Delivers Jersey Justice. Rolling Stone. Архів оригіналу за 27 серпня 2015. Процитовано 30 серпня 2015.
  126. ↑ Truitt, Brian (18 серпня 2015). Exclusive: Jon Stewart to host WWE SummerSlam. USA Today. Архів оригіналу за 23 серпня 2015. Процитовано 22 серпня 2015.
  127. ↑ Hanstock, Bill. Jon Stewart Will Once Again Appear At WWE SummerSlam. Uproxx. Архів оригіналу за 18 серпня 2016. Процитовано 17 серпня 2016.
  128. ↑ Jon Stewart goes off on neo-Nazis and Trump, a.k.a. "Fuckface Von Clownstick". 18 серпня 2017. Архів оригіналу за 21 серпня 2017. Процитовано 13 березня 2018.
  129. ↑ Jon Stewart thinks Trump can make America great...just not the way you might think. 1 лютого 2017. Архів оригіналу за 21 серпня 2017. Процитовано 13 березня 2018.
  130. ↑ Nadkarni, Rohan (10 травня 2016). Jon Stewart's Latest Donald Trump Burns Will Make You Really, Really Miss Jon Stewart. Архів оригіналу за 21 серпня 2017. Процитовано 13 березня 2018.
  131. ↑ Gorenstein, Colin (17 червня 2015). Jon Stewart’s dream just came true: Donald Trump running is a "gift from heaven". Salon. Архів оригіналу за 21 серпня 2017. Процитовано 13 березня 2018.
  132. ↑ Mazza, Ed (17 червня 2015). Jon Stewart To Donald Trump: 'Let's Dance, Clownstick!'. Архів оригіналу за 6 листопада 2018. Процитовано 13 березня 2018.
  133. ↑ Stern, Marlow (1 березня 2017). Revisiting Donald Trump’s Anti-Semitic Attacks Against Jon Stewart. The Daily Beast.
  134. ↑ Jon Stewart insinue que Trump est antisémite | The Times of Israël. fr.timesofisrael.com (fr-FR) . Архів оригіналу за 20 серпня 2018. Процитовано 12 березня 2018.
  135. ↑ Jon Stewart, Tucker Carlson (2004). Crossfire (Television). CNN.
  136. ↑ Kurtz, Howard (25 серпня 2008). No Joke: Jon Stewart Takes Aim At 24-Hour Cable News 'Beast'. washingtonpost.com. Архів оригіналу за 1 вересня 2012. Процитовано 17 вересня 2010.
  137. ↑ Stewart, Jon (18 жовтня 2004). Your Show Blows. Comedy Central. Архів оригіналу за 20 грудня 2014. Процитовано 20 грудня 2014.
  138. ↑ Howard Kurtz (6 січня 2004). Carlson & 'Crossfire,' Exit Stage Left & Right. Washington Post. Архів оригіналу за 11 січня 2007. Процитовано 26 липня 2006.
  139. ↑ Carlson, Tucker (18 березня 2009). How Jon Stewart Went Bad. Архів оригіналу за 20 березня 2009. Процитовано 13 березня 2018.
  140. ↑ Jason Linkins (5 березня 2009). Jon Stewart Eviscerates CNBC, Santelli On Daily Show. The Huffington Post. Архів оригіналу за 5 березня 2009. Процитовано 5 березня 2009.
  141. ↑ Matea Gold (10 березня 2009). Exclusive: Jim Cramer set to appear on The Daily Show Thursday. Los Angeles Times. Архів оригіналу за 12 березня 2009. Процитовано 10 березня 2009.
  142. ↑ Jon Lafayette (13 березня 2009). Stewart-Cramer Confrontation Draws 'Daily's' Second-Biggest Audience of '09. TVWeek.com. Архів оригіналу за 15 березня 2009. Процитовано 14 березня 2009.
  143. ↑ Cramer slams Stewart: 'naive and misleading'. www.politico.com (англ.). Архів оригіналу за 22 березня 2009. Процитовано 12 березня 2018.
  144. ↑ Abramson, Dan (12 березня 2010). Stewart: Fox News Is The Meanest Sorority In The World. Huffington Post. Архів оригіналу за 16 березня 2010. Процитовано 25 квітня 2010.
  145. ↑ Hong, Sharon (11 листопада 2009). Video Fix: Jon Stewart catches Fox News using wrong footage. Seattle PI. Архів оригіналу за 1 жовтня 2010. Процитовано 25 квітня 2010.
  146. ↑ Gretchen Carlson Dumbs Down. The Daily Show. 8 грудня 2009. Архів оригіналу за 9 квітня 2010. Процитовано 25 квітня 2010.
  147. ↑ Jon Stewart LIVE On Fox News, Tells Host 'You're Insane' (VIDEO) [UPDATE]. Huffingtonpost.com. 19 червня 2011. Архів оригіналу за 16 серпня 2012. Процитовано 16 вересня 2012.
  148. ↑ Jon Stewart says those who watch Fox News are the "most consistently misinformed media viewers". PolitiFact. Архів оригіналу за 28 серпня 2014. Процитовано 24 серпня 2014.
  149. ↑ Fox News Welfare Academy - The Daily Show - Video Clip. Thedailyshow.cc.com. 13 березня 2014. Архів оригіналу за 4 березня 2022. Процитовано 24 серпня 2014.
  150. ↑ Wemple, Erik (15 серпня 2014). No, Sean Hannity, you can't distance yourself from Cliven Bundy. The Washington Post. Архів оригіналу за 11 липня 2014. Процитовано 24 серпня 2014.
  151. ↑ Must-see morning clip: Jon Stewart calls Sean Hannity's show "the Arby's of news". Salon.com. 24 квітня 2014. Архів оригіналу за 5 липня 2014. Процитовано 24 серпня 2014.
  152. ↑ Culzac, Natasha (28 серпня 2014). Daily Show's Jon Stewart destroys Fox News for its Ferguson coverage. The Independent. London. Архів оригіналу за 21 березня 2015. Процитовано 13 березня 2015.
  153. ↑ Comedy Central Writers Win WGA Contract. WGA. Архів оригіналу за 2 січня 2008. Процитовано 23 квітня 2008.
  154. ↑ Union Deal for 'Daily Show' Writers. AllBusiness.com. Архів оригіналу за 11 січня 2008. Процитовано 23 квітня 2008.
  155. ↑ Colbert, Stewart make do without writers. Today. 18 січня 2008. Архів оригіналу за 5 вересня 2016. Процитовано 4 вересня 2016.
  156. ↑ Morgan, Piers. Seth MacFarlane Interview. CNN. Архів оригіналу за 23 квітня 2018. Процитовано 13 березня 2018.
  157. ↑ David, Feldman. Former Daily Show Writer Accuses Jon Stewart of Punishing His Writers For Forming A Union. Patheos. Архів оригіналу за 26 вересня 2012. Процитовано 25 травня 2012.
  158. ↑ David, Feldman. Former Daily Show Writer Accuses Jon Stewart of Punishing His Writers For Forming A Union. Архів оригіналу за 26 вересня 2012.
  159. ↑ Conan, Stewart, Colbert unite in TV feud [Архівовано 1 березня 2009 у Wayback Machine.], February 5, 2008
  160. ↑ Stewart, Jon (27 лютого 1997). George Carlin: 40 Years of Comedy (TV). HBO.
  161. ↑ Keepnews, Peter (8 серпня 1999). There Was Thought in His Rage. The New York Times. Архів оригіналу за 5 липня 2008. Процитовано 23 червня 2008.
  162. ↑ Stewart, Jon (18 вересня 2005). The 57th Annual Primetime Emmy Awards (TV). CBS.
  163. ↑ How John Oliver became an American star. The Daily Telegraph. London. 17 квітня 2015. Архів оригіналу за 18 квітня 2015. Процитовано 17 квітня 2015.
  164. ↑ Ian Phillips (6 серпня 2015). 12 influential comedy careers Jon Stewart helped launch on 'The Daily Show'. Business Insider. Архів оригіналу за 2 лютого 2017. Процитовано 25 січня 2017.
  165. ↑ The Fearless Comedy of The Nightly Show With Larry Wilmore. The Atlantic. 21 січня 2015. Архів оригіналу за 10 червня 2015. Процитовано 3 червня 2015.
  166. ↑ How 'Egypt's Jon Stewart' Went From Public Enemy to TV Star [Архівовано 4 березня 2018 у Wayback Machine.] — Rolling Stone
  167. ↑ Trevor Noah to succeed Jon Stewart as host of The Daily Show. The Guardian. 30 березня 2015. Архів оригіналу за 1 квітня 2021. Процитовано 30 березня 2015.
  168. ↑ Van Luling, Todd (6 грудня 2017). Jordan Klepper Channels Jon Stewart In His Own Search For Sanity. HuffPost. Архів оригіналу за 4 березня 2022. Процитовано 12 грудня 2017.
  169. ↑ Berrin, Danielle (15 жовтня 2010). Jon Stewart's version of Judaism. JewishJournal. Архів оригіналу за 16 грудня 2013. Процитовано 7 листопада 2013.
  170. ↑ Interview With Jon Stewart. CNN. 7 лютого 2001. Архів оригіналу за 6 грудня 2008. Процитовано 30 жовтня 2008.
  171. ↑ Beau Bridges. The Daily Show. 23 квітня 2002. Подія сталася на 4 minutes, 50 seconds. Процитовано 18 липня 2008.
  172. ↑ Steve, Irene (16 червня 2006). Play on words. The Christian Science Monitor. Архів оригіналу за 20 лютого 2012. Процитовано 17 лютого 2012.
  173. ↑ Snyder, Thomas (9 січня 2012). Dr. Sudoku Presents: A Modest Proposal. Wired. Архів оригіналу за 20 лютого 2012. Процитовано 17 лютого 2012.
  174. ↑ An hour with the host of 'The Daily Show' Jon Stewart. Charlie Rose. 15 серпня 2001. Подія сталася на 51 minutes, 28 seconds. Процитовано 18 липня 2008. {{cite AV media}}: |archive-url= вимагає |archive-date= (довідка) Архівована копія. Архів оригіналу за 7 серпня 2013. Процитовано 13 березня 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  175. ↑ «Tracey Stewart's Animal Planet» [Архівовано 6 листопада 2017 у Wayback Machine.] (NY Times article by Judith Newman, Oct 10, 2015)
  176. ↑ Baker, KC; Silverman, Stephen M. (7 лютого 2006). A Baby Girl for Jon Stewart. People. Архів оригіналу за 13 жовтня 2008. Процитовано 8 жовтня 2008.
  177. ↑ CNN Transcript: Larry King Live: Jon Stewart Looks Back at Election 2000. Larry King Live. CNN. 15 грудня 2000. Архів оригіналу за 24 травня 2007. Процитовано 25 березня 2007.
  178. ↑ Pierce, Tony (20 червня 2011). Jon Stewart admits he voted for George H.W. Bush in 1988 and is disappointed in Obama. Los Angeles Times. Архів оригіналу за 21 вересня 2013. Процитовано 13 березня 2018.
  179. ↑ La Gorce, Tammy (23 жовтня 2015). Tracey Stewart Counts Her Sheep, and More. The New York Times. Архів оригіналу за 26 жовтня 2015. Процитовано 26 жовтня 2015.
  180. ↑ Judith Newman (10 жовтня 2015). Tracey Stewart’s Animal Planet. New York.
  181. ↑ New York Post. pg 19. 12 січня 2017.
  182. ↑ Stewart, Jon (20 травня 2004). Jon Stewart's ('84) Commencement Address. College of William and Mary. Архів оригіналу за 17 жовтня 2008. Процитовано 8 жовтня 2008.
  183. ↑ Jon Stewart to be Class Day speaker. Princeton Weekly Bulletin. 22 березня 2004. Архів оригіналу за 9 грудня 2008. Процитовано 13 березня 2018.
  184. ↑ Brokaw, Tom (27 вересня 2004). Jon Stewart. Time. Архів оригіналу за 9 грудня 2006. Процитовано 26 липня 2006.
  185. ↑ Jon Stewart Named NSCAA Honorary All-America. NSCAA. Архів оригіналу за 11 жовтня 2011. Процитовано 13 березня 2018.
  186. ↑ Ellen Johnson Sirleaf – The Daily Show with Jon Stewart – 4/21/2009 – Video Clip | Comedy Central. thedailyshow.com. 21 квітня 2009. Архів оригіналу за 12 листопада 2011. Процитовано 17 вересня 2010.
  187. ↑ Lies, Elaine (October 26, 2010) «TV host Jon Stewart named most influential man of 2010» [Архівовано 15 жовтня 2021 у Wayback Machine.], Reuters. Retrieved October 26, 2010
  188. ↑ Huddleston Jr., Tom. Stephen Colbert's 'Late Show' Taps New Exec Producer Amid Low Ratings. Архів оригіналу за 15 червня 2016. Процитовано 7 червня 2016.

Подальше читання

[ред. | ред. код]
  • Jon Stewart: Beyond the Moments of Zen by Bruce Watson, (New Word City, 2014) ASIN B0093FPMVU
  • Angry Optimist: The Life and Times of Jon Stewart. by Lisa Rogak, (Saint Martin's Griffin, 2014). ISBN 978-1-250-08047-9

Посилання

[ред. | ред. код]
Попередник:
Крейг Кілборн 		Ведучий The Daily Show
1999–2015 		Наступник:
Тревор Ноа
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Джон_Стюарт_(комік)&oldid=43314700