Перейти до вмісту

Динко Дерменджиєв

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Ф
Динко Дерменджиєв
Динко Дерменджиєв
Динко Дерменджиєв
Особисті дані
Народження 2 червня 1941(1941-06-02)
  Пловдив, Болгарія
Смерть 1 травня 2019(2019-05-01) (77 років)
  Пловдив, Болгарія
Поховання Центральний траурний паркd
Зріст 174 см
Громадянство  Болгарія
Позиція півзахисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
? Болгарія «Мариця»  ? (?)
1959–1978 Болгарія «Тракія» (Пловдив) 447 (194)
Національна збірна
Роки Збірна І (г)
1962–1977 Болгарія Болгарія 58 (19)
Тренерська діяльність**
1978—1979 Болгарія «Чепинець»
1979—1984 Болгарія «Тракія» (Пловдив)
1984—1985 Болгарія «Шумен»
1987—1988 Болгарія «Спартак» (Плевен)
1988—1989 Кіпр «Омонія» (Арадіпу)
1989—1991 Болгарія «Ботев» (Пловдив)
1991 Болгарія «Левскі»
1992 Болгарія «Хебир»
1992 Болгарія «Ботев» (Пловдив)
1993 Болгарія «Ботев» (Пловдив)
1996 Болгарія «Локомотив» (Пловдив)
1996 Болгарія «Локомотив» (Софія)
1997 Болгарія «Мариця»
1997—1998 Болгарія «Ботев» (Пловдив)
1998—1999 Болгарія «Локомотив» (Пловдив)
2000 Болгарія «Ботев» (Пловдив)
2001 Болгарія «Ботев» (Пловдив)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

Динко Дерменджиєв (болг. Динко Дерменджиев, 2 червня 1941, Пловдив — 1 травня 2019, Пловдив) — болгарський футболіст, що грав на позиції півзахисника. Заслужений майстер спорту Болгарії (1967), спортсмен року Болгарії 1974, найкращий футболіст клубу «Ботев» XX століття. Почесний громадянин Пловдива.

Майже усю кар'єру провів у клубі «Тракія» (Пловдив), з якою був чемпіоном та володарем Кубка Болгарії, а також національну збірну Болгарії, у складі якої був учасником трьох чемпіонатів світу. По завершенні кар'єри — футбольний тренер.

Клубна кар'єра

[ред. | ред. код]

Вихованець клубу «Мариця», в якому і розпочав свою ігрову кар'єру.

1959 року потрапив у команду «Ботев» (Пловдив) (з 1967 по 1989 рік  — «Тракія»), в якій провів дев'ятнадцять сезонів, ставши легендою клубу[1]. За цей час він виграв чемпіонат Болгарії (1967), Кубок Радянської Армії (1962), а в сезоні 1962/63 вийшов у чвертьфінал Кубку володарів кубків. Також з командою ставав срібним (1963) та бронзовим (1961) призером чемпіонату Болгарії, а також двічі фіналістом Кубку (1963, 1964). За дев'ятнадцять років він провів за клуб 447 матчів і забив 194 голи, в тому числі 7 хет-триків, що зробило його абсолютним рекордсменом клубу та четвертим найкращим бомбардиром Групи А всіх часів[2]. В європейських турнірах він провів 10 матчів та забив 3 голи (2 матчі та 1 гол у Кубку європейських чемпіонів, 6 матчів та 1 гол у Кубку володарів кубків та 2 матчі та 1 гол у Кубку УЄФА). В опитуванні журналістів та вболівальників він був визнаний найкращим гравцем «Ботева» у 20 столітті.

Виступи за збірну

[ред. | ред. код]

6 травня 1962 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Болгарії в товариській грі проти Австрії (0:2), вийшовши на заміну на 80 хвилині замість Георгі Аспарухова[3]. А вже наступного місяця виступів зі збірною на чемпіонаті світу 1962 року у Чилі, де зіграв у двох матчах, але команда не пройшла груповий етап.

Згодом у складі збірної був учасником наступних чемпіонатів світу 1966 року в Англії та 1970 року у Мексиці, на яких теж зіграв по два матчі, при чому на останньому з них забив гол у ворота збірної Перу (2:3)[4]. На обох турнірах болгарам теж не вдалось подолати груповий етап.

Загалом провів у формі збірної 58 матчів, забивши 19 голів[5].

Тренерська кар'єра

[ред. | ред. код]

Після закінчення ігрової кар'єри став тренером. Його першою командою став нижчоліголвий «Чепинець» з міста Велинград, який він очолював у сезоні 1978/79.

1979 року він очолив рідну «Тракію», яку тренував по 1984 рік. 30 вересня 1981 року під його керівництвом пловдивці досягли легендарної перемоги 1:0 над «Барселоною»[6]. Після цього він ще кілька разів керував клубом, який вже носив історичну назву «Ботев», у 1989—1991, 1992—1993, 1995—1996, 1997—1998 та 1999—2001 роках. З командою він ставав володарем Кубка Болгарії у 1981 році та його фіналістом у 1984 та 1991 роках, також ставав з командою бронзовим призером чемпіону у 1981 та 1983 роках та фіналістом Балканського кубка 1981 року.

У 1984—1985 роках він тренував «Шумен», крім цього також був головним тренером «Спартака» (Плевен), кіпрської «Омонії» (Арадіпу), «Хебира», «Локомотива» (Пловдив), «Локомотив» (Софія) та «Мариці». Також недовго тренував один з болгарських грандів клуб «Левскі», з яким здобув 8 перемог та 2 нічиї в 1991 році[7].

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Був оружений, дружину звали Марія. Мав двох синів — Цветозара і Димитара.

Дерменджі став одним із засновників центристської партії «Болгарія без цензури» (болг. България без цензура)[8].

Помер 1 травня 2019 року на 78-му році життя у місті Пловдив[9][10].

Титули і досягнення

[ред. | ред. код]
«Ботев» (Пловдив): 1966–67
«Ботев» (Пловдив): 1962 (як гравець), 1981 (як тренер)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Легенди на клуба › Динко Дерменджиев (Чико). Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 13 квітня 2015.
  2. ↑ ВИДЕО: Гол №151 за Камбуров, размина Гунди. Архів оригіналу за 27 березня 2019. Процитовано 21 вересня 2020.
  3. ↑ Austria vs Bulgaria, 6 May 1962. eu-football.info (англ.). Архів оригіналу за 18 вересня 2021. Процитовано 21 вересня 2020.
  4. ↑ Peru vs Bulgaria, 2 June 1970, World Cup. eu-football.info (англ.). Архів оригіналу за 10 січня 2021. Процитовано 21 вересня 2020.
  5. ↑ Mamrud, Roberto (16 липня 2009). Bulgaria - Record International Players. RSSSF. Архів оригіналу за 14 червня 2012. Процитовано 18 серпня 2009.
  6. ↑ Ботев - Барселона - “Ботев” - “Барса” или романтичният мач. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 21 вересня 2020.
  7. ↑ Великият Чико. Архів оригіналу за 27 березня 2019. Процитовано 21 вересня 2020.
  8. ↑ Декларация за учредяване на партия "България без цензура". България без цензура. 21 грудня 2013. Архів оригіналу за 10 серпня 2014. Процитовано 2 серпня 2014.
  9. ↑ Отиде си легендарният футболист Динко Дерменджиев. Vesti.bg (болг.). Архів оригіналу за 15 серпня 2020. Процитовано 21 вересня 2020.
  10. ↑ ОТИДЕ СИ! ВЕЛИКИЯТ ДИНКО ДЕРМЕНДЖИЕВ — ЧИКО СЕ ПРЕНЕСЕ ВЪВ ВЕЧНОСТТА!. Архів оригіналу за 1 травня 2019. Процитовано 21 вересня 2020.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Никола Кицевски, Райчо Радулов. Кой кой е в България. — София : Труд, 1998. — С. 203. — 809 с.
  • Георги Цеков Тодоров, Атанас Тодоров Станкушев. Майстори и голмайстори: [биогр. данни за изтъкнати бълг. футболисти и интервюта]. — 2-е изд. — София : Медицина и физкултура, 1988. — 109 с.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Динко_Дерменджиєв&oldid=44194392