Перейти до вмісту

До Основ'яненка

Додати посилання
Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
До Основ'яненка
Факсиміле з віршем «До Основ'яненка»
Жанрвірш
Формавірш[d] Редагувати інформацію у Вікіданих
АвторТарас Шевченко
Моваукраїнська Редагувати інформацію у Вікіданих
Написано1839
Опубліковано1840
Q:  Цей твір у Вікіцитатах
S:  Цей твір у  Вікіджерелах

«До Основ'яненка» — вірш-послання Тараса Шевченка 1839 року до Григорія Квітки-Основ'яненка.

Сюжет

[ред. | ред. код]

Вірш звернений до Г. Ф. Квітки-Основ'яненка (1778—1843) — українського письменника, прозаїка й драматурга, з творчістю якого Шевченко познайомився завдяки Є. П. Гребінці ще до визволення з кріпацтва; з листа Є. П. Гребінки від 18 листопада 1838 року вперше дізнався про молодого поета й Г. Ф. Квітка. Повість Г. Ф. Квітки-Основ'яненка «Сердешна Оксана», з надісланим Є. П. Гребінці наприкінці 1838-го або на початку 1839 року рукописом якої мав можливість ознайомитися Шевченко, послужила, очевидно, найвагомішим стимулом — поряд із творами на подібну тему в російській літературі — до створення поеми «Катерина»[1].

Послання «До Основ'яненка» написано під враженням нарису Г. Ф. Квітки «Головатый»[2]. Невдовзі після створення вірша — наприкінці 1839-го або на початку 1840 року Шевченко, ймовірно, переслав вірш Г. Ф. Квітці-Основ'яненкові у листі до нього за підписом «Перебендя» (лист не відомий), а після виходу в світ свого першого «Кобзаря» надіслав письменникові і його. Відтоді розпочалося їхнє листування, з якого збереглися три Шевченкові й чотири Квітчині листи[1].

З бігом часу Тарас Шевченко ґрунтовніше підійшов до оцінки діяльності Г. Ф. Квітки-Основ'яненка: віддаючи належне його літературному талантові, поет критично поставився до консерватизму в його світогляді, до його лояльності щодо царизму — рис, особливо виразно виявлених у «Листах до любезних земляків» (Xарків, 1839 рік). У передмові 1847 року до нездійсненого видання другого «Кобзаря», характеризуючи тогочасний стан розвитку української літератури, Шевченко писав: «Покійний Основ'яненко дуже добре приглядався на народ, та не прислухався до язика, бо, може, його не чув у колисці од матері…». Високо цінуючи здобутки прози й драматургії письменника, Шевченко не міг не помітити в мові Г. Ф. Квітки надміру бурлескних та сентименталістських стилістичних елементів, які помітно відрізнялися від лаконічного й точного народного способу висловлення. Пізніше, готуючи видання «Кобзаря» 1860 року, Шевченко більш виважено поцінував творчість Г. Ф. Квітки та її значення для розвитку рідної літератури, а первісну назву послання відновив[1].

Історія створення та публікації

[ред. | ред. код]

Вірш вперше надруковано в «Кобзарі» 1840 року (с. 89 — 96). Потім він увійшов до: «Чигиринського Кобзаря і Гайдамаків» 1844 року (с. 28 — 32); рукописної збірки «Wirszy T. Szewczenka» 1844 року, укладеної Я. П. де Бальменом, з виправленнями Шевченка 1845—1846 років[3]; «Кобзар» 1860 (с. 42 — 45)[1].

Зберіглася частина чистового автографа вірша (рядки 21 — 65) з рукописної збірки «Поезія Т. Шевченка. Том первий»[4] та фотокопія дальшої частини того ж автографа (рядки 65 — 104) з тієї самої рукописної збірки[5]; а також примірник «Чигиринського Кобзаря і Гайдамаків» 1844 року з виправленнями Шевченка 1859—1860 років[6]. Всі вони зберігаються в Інституті літератури ім. Т. Шевченка[1].

Вірш датується за часом опублікування в журналі «Отечественные записки» (1839 рік, № 10, стор. 1 — 29) нарису Г. Ф. Квітки-Основ'яненка «Головатый (Материал для истории Малороссии)», який дав поштовх до створення послання Шевченка, орієнтовно: жовтень — грудень 1839 р, С.-Петербург. М. О. Максимович свідчив: «Шевченко написал свое послание „К Основьяненку“, воодушевленный не „Марусею“ и не другими его малороссийскими повестями; он воодушевлен историческим очерком запорожца Головатого, который был написан Квиткою по-русски и напечатан в „Отечественных записках“ 1839 года (это известно мне достоверно из беседы с Шевченком, когда он гостил у меня на Михайловой Горе в июне 1859 года)»[7][1].

Первісний автограф не відомий. Наприкінці 1839-го або на початку 1840 року Шевченко під псевдонімом «Перебендя» надіслав автограф, нині не відомий, Г. Ф. Квітці-Основ'яненкові. Відгадавши псевдонім після виходу в світ «Кобзаря», Г. Ф. Квітка-Основ'яненко в листі до поета від 23 жовтня 1840 року писав про читання цього рукопису: «А тут і письмечко… не відгадаю від кого. Я узяв та гарненько і розпечатав… А далі як почали вірші читати… так ну!.. […] Дивлюсь… жіночка моя хусточкою очиці втира… „Отсе так, — кажу, — хтось мудро написав і живо всю правду списав… хто ж такий?.. Перебендя… Вгадуй же його, що і хто воно таке є… не знаємо“»[8]. Слід думати, що це було послання «До Основ'яненка»[1].

Найраніший відомий текст твору — першодрук у «Кобзарі» 1840 року. У найперших примірниках, надрукованих до 13 квітня, текст послання «До Основ'яненка» повніший, має менші купюри (в рядках 41 — 43, 61 — 62, 68 — 69). В основній частині тиражу, надрукованій кількома днями пізніше, до 17 — 18 квітня, під тиском цензурних вимог текст частково перебрано й переверстано, з нього вилучено ще 18 з половиною рядків (від середини 25 по 43 включно). Квиток на випуск книжки у світ цензор П. О. Корсаков підписав 18 квітня 1840 року. З «Кобзаря» 1840 року послання передруковано в «Чигиринському Кобзарі і Гайдамаках» 1844 року з іншою назвою — «До українського писаки» — та з деякими орфографічними відмінами[1].

Того ж року з примірника «Кобзаря» 1840 року з повнішим текстом Я. П. де Бальмен переписав вірш (польською транслітерацією) до ілюстрованої ним та М. С. Башиловим рукописної збірки «Wirszy T. Szewczenka»[3]. 20 липня 1844 року Я. П. де Бальмен переслав цю збірку В. О. Закревському для передачі Шевченкові[9][1].

Твір набув поширення і в інших списках з «Кобзаря» 1840 року: у рукописному «Кобзарі» 1857 року, переписаному І. І. Сердюковим[10], збірнику без назви й дати[11], «Кобзарі»[12] та інших[1].

25 липня 1846 року П. О. Куліш у листі до Шевченка запропонував зробити в його творах ряд виправлень і скорочень: "В посланий «До Основ'яненка» нужно исправить на стр. 92 стих: «На степі казачій». К рифме плаче придется и украинский род: на степу козачім. Далее на 93 стр. Вы превозносите Головатого — лицо не очень важное и мало известное народу и историкам. Не лучше ли напечатать:

Наша пісня, наша дума
Не вмре, не загине;
От де, люди, наша слава,
Слава України!»[13][1].

Про те, як поставився Шевченко до цих пропозицій, відомостей не збереглося. Після повернення із заслання, готуючи нове видання творів, поет у рукопису «Поезія Т. Шевченка. Том первий» (арк. 13 — 15) створив нову обробку тексту послання. Автограф цей зберігся не повністю — без двадцяти перших (1 — 20) рядків[14]. Поет дав нову назву — «Основ'яненкові», під якою твір згадано у відгуку про рукопис «Поезія Шевченка. Том первий» від 25 липня 1859 року членом Головного управління цензури О. Г. Тройницьким[15]. Шевченко відновив рядки 25 — 43, 61 — 62, 68 — 69, вилучені цензурою у попередніх виданнях «Кобзаря» (1840 і 1844 років), окремі з них, з деякими переробками й відмінами від тексту, надрукованого у найперших примірниках «Кобзаря» 1840 року, де цензурних купюр менше, а текст повніший. Зокрема, рядок 33 «Не вернеться козачество» змінено на «Не вернуться запорожці», рядки 37 — 38 «Україна сиротою Понад Дніпром плаче» — на «Обідрана, сиротою Понад Дніпром плаче». Рядки 49 — 50 («Наш завзятий Головатий Не вмре, не загине») Шевченко переробив на «Наша дума, славослови, Не вмре, не загине». У тій частині автографа, що не збереглася, Шевченко, ймовірно, виправив рядки 12 — 13 «На степі козачій. На тій степі скрізь могили» на «На степу козачім. На тім степу скрізь могили», як їх і надруковано згодом у «Кобзарі» 1860 року[1].

Оскільки Головне управління цензури 25 липня 1859 року не схвалило рукопису «Поезія Т. Шевченка. Том первий», а дало згоду лише на нове видання раніше друкованих творів Шевченка, новий варіант послання «До Основ'яненка» не ввійшов до нового видання — «Кобзаря» 1860 року. Оригіналом для складання вірша в «Кобзарі» 1860 року послужили аркуші розшитого між 28 листопада та 5 грудня 1859 року рукопису «Поезія Т. Шевченка. Том первий», виправлені Д. С. Каменецьким. Д. С. Каменецький відновив назву «До Основ'яненка», викреслив рядки 25 — 43, 61 — 62, вилучені цензурою у «Кобзарі» 1840 року, в основному узгодив текст із дозволеним до видання Головним управлінням цензури 25 липня 1859 року друкованим текстом «Чигиринського Кобзаря і Гайдамаків» 1844 року, але подекуди зберіг новостворені варіанти рукопису «Поезія Т. Шевченка. Том первий» (рядки 33, 37), які увійшли до «Кобзаря»[1].

Під час друкування «Кобзаря» 1860 року текст послання «До Основ'яненка» зазнав втручання з боку П. О. Куліша та Д. С. Каменецького. П. О. Куліш, за його власним твердженням, висловленим у листі до П. І. Зуйченка від 1 серпня 1885 року[16] та у листі до О. М. Огоновського від 30 вересня 1889 року, наполягав на своєму варіанті цього рядка. У листі до О. М. Огоновського він, зокрема, писав: «Тоді він (Шевченко) так уже вчадів од нашого кадила, що суперечувавсь против моєї поправки; та я, шануючи рідну поезію над самого поета, звелів печатати не по-дурному, і Тарас мовчав уже про те, що зошпетив був Головатим увесь той стихотвір»[17]. Очевидно, на вимогу П. О. Куліша Д. С. Каменецький виправив «славослови» на «наша пісня»[1].

Поки друкувався «Кобзар» 1860 року (з початку грудня 1859-го до середини січня 1860 року), Шевченко правив текст «До Основ'яненка» у примірнику «Чигиринського Кобзаря і Гайдамаків» 1844 року, що був повернутий йому з Петербурзького цензурного комітету і став його авторським робочим примірником[18]. Друкований заголовок «До українського писаки» він виправив спочатку на «До Основ'яненка», а потім — на «Основ'яненкові»[1].

Ймовірно, саме від Шевченка походять рукописні вставки на місці цензурних купюр, зроблені в примірниках «Кобзаря» 1860 року з дарчими написами Ф. М. Лазаревському[19], І. М. Лазаревському[20], Н. В. Тарновській[21], Марку Вовчку[22], К. В. Ґалаґан[23]. Перші два тексти дуже близькі між собою, а також зі списком І. М. Лазаревського, виконаним на основі «Чигиринського Кобзаря» 1844 року[24]. Вставки у «Кобзарях» з дарчими написами поета Н. В. Тарновській і К. В. Ґалаґан тотожні[1].

За невідомими, текстуально близькими між собою джерелами зроблено списки у рукописному «Кобзарі» 1861 року, що належав І. Левченку[25]; збірці «Сочинения Т. Шевченка» 1862 року[26]; примірнику «Кобзаря» 1860 року, що належав Л. Г. Лопатинському, з дописками невідомою рукою[27]; рукописному «Кобзарі» 1863—1867 років[28]; збірці 1866 року[29][1].

Культурні інтерпретації

[ред. | ред. код]

Цензурну історію вірша та історію його тексту дослідив В. С. Бородін.

Музику до твору писали М. В. Лисенко, Г. М. Давидовський, Я. С. Степовий, Е. В. Драч та інші.

Література

[ред. | ред. код]
Вікіцитати містять висловлювання на тему: До Основ'яненка
  • Бородін В. С. Шевченко і царська цензура.- К., 1964.
  • Бородін В. С. Над текстами Т. Г. Шевченка К., 1971.
  • Івакін Ю. О. «До Основ'яненка» // Шевченківський словник. Том перший, — К., 1977. — с. 192.
  • Івакін Ю. О. Коментар до «Кобзаря» Шевченка. Поезії до заслання.- К., 1964.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у «До Основ'яненка» [Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 1: Поезія 1837—1847. — С. 119—121; С. 623—628.] litopys.org.ua Процитовано 28 травня 2023
  2. ↑ Отечественные записки. — 1839. — № 10. — С. 1 — 29
  3. ↑ а б ІЛ, ф. 1, № 79, с. 73 — 80
  4. ↑ ІЛ, ф. 1, № 18, арк. 14 — 14 звор.
  5. ↑ ІЛ, ф. 1, № 18
  6. ↑ ІЛ, ф. 1, № 76, с. 28 — 32
  7. ↑ Максимович М. А. Трезвон о Квиткиной Марусе // Киевская старина. — 1893. — № 8. — С. 260
  8. ↑ Листи до Тараса Шевченка. — С. 5
  9. ↑ Т. Г. Шевченко в документах і матеріалах. — С. 71 — 72
  10. ↑ ІЛ, ф. 1, № 80, арк. 8 — 9 звор.
  11. ↑ ІР НБУВ, I, № 7446, арк. 3 — 5
  12. ↑ НМТШ, А-549
  13. ↑ Листи до Тараса Шевченка. — С. 40
  14. ↑ ІЛ, ф. I, № 18
  15. ↑ див.: Бородін В. С. Т. Г. Шевченко і царська цензура. — С. 129
  16. ↑ Яворницький Д. /. Матеріали до біографії Т. Г. Шевченка. — Катеринослав, 1909. — С. 12 — 13
  17. ↑ Возняк М. С. П. Куліш як інформатор галицького історика літератури (Його листування з Ом. Огоновським) // Життя й революція. — 1927. — № 12. — С. 298
  18. ↑ ІЛ, ф. 1, № 76
  19. ↑ ІЛ, ф. 1, № 519
  20. ↑ РДБ, відділ рукописів, шифр: М 10790
  21. ↑ ІЛ, ф. 1, № 525
  22. ↑ ІЛ, ф. 1, № 812
  23. ↑ ІР НБУВ, IV, 137
  24. ↑ ІЛ, ф. 1, № 68, с. 14 — 15
  25. ↑ ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, спр. 3, с. 97 — 102
  26. ↑ ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, спр. 4, с. 48 — 52
  27. ↑ ІЛ, ф. 1, № 535, с. 42 — 45
  28. ↑ ІЛ, ф. 1, № 811, арк. 43 звор. — 45 звор.; криптонім власника: А. Ч.
  29. ↑ ІЛ, ф. 1, № 842, арк. 108—109 звор.

Джерела

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=До_Основ%27яненка&oldid=41999228