Семінарія
Семінарія (від лат. seminarium — «розсадник») — навчальний заклад для підготовки християнського духовенства.
Заснування семінарій йде від католицьких реформ під час Контрреформації після Тридентського собору, який поліпшив освіту духівництва через створення семінарій як чинних установ під прямим контролем старшого духівництва.
В Російській імперії (Північно-східній Росії) семінарії (архієрейські школи) почали засновуватися на початку XVIII століття, зазвичай при архієрейських будинках; були переважно становими навчальними закладами для синів духовенства і не мали спочатку на меті підготовку обов'язково священнослужителів, зважаючи на певну нестачу місць для кліриків.
В XVIII столітті повний курс, що був далеко не скрізь[1], міг займати 8 років за наступними ступенями («класах»): фара (або аналогія), інфіма, граматика, синтаксима, піїтика, риторика, філософія, богослов'я. В основі всієї системи навчання лежало досконале оволодіння латинською мовою; всі інші знання давалися попутно, з читання латинських текстів. Поступове введення грецької почалося в кінці XVIII століття, за митрополита Московського Платона (Левшина). Під впливом митрополита Філарета (Дроздова) в XIX столітті відбувався поступовий відхід від латинський схоластики.
За визначенням статуту 1884, семінарії представляли собою «навчально-виховні заклади для приготування юнацтва до служіння православній церкві». Семінарії знаходилися під загальним управлінням Святішого Синоду, перебували в безпосередньому віданні єпархіальних архієреїв, які мали спостерігали за викладанням, за вихованням учнів і за виконанням правил статуту в загалом.
Семінарії утримувалися на кошти Св. Синоду і на допомогу, що відпускаються з державної скарбівні. Безпосереднє управління семінарією належало ректору, інспекторові і правлінню, що мали збори педагогічні та розпорядчі.
У семінарії приймали молодих людей православного віросповідання з усіх станів. Переважне значення в навчальному курсі семінарій займали богословські науки, але в значному обсязі викладалися і науки загальноосвітні, що входять в курс класичних гімназій.
До кінця 1870-х років випускники семінарій мали вільний доступ до вищих навчальних закладів, нарівні з гімназистами. Потім доступ цей був закритий; згодом (наприкінці XIX століття) найкращим з випускників було дозволено вступати в Томський та Юр'ївський університети.
Навчання в семінаріях було безкоштовним, причому сиріт та дітей бідних батьків приймали на казенне утримання. Найкращі вихованці семінарій після закінчення курсу вступали до духовних академій; велика частина вихованців призначалася єпархіальним начальством на місця священно- та церковнослужителів або на посади вчителів і наглядачів в духовно-навчальні заклади.
На початок XX століття в Російській імперії існувало 55 духовних семінарій, в яких навчалися близько 18 тисяч осіб.
 | Цей розділ потребує доповнення. (жовтень 2011) |
- Семінарії Redemptoris Mater в Україні, Дієцезіяльна місійна семінарія Redemptoris Mater Київсько-Житомирської дієцезії
- Дієцезіяльна Вища семінарія Найсвятішого Серця Ісуса Київсько-Житомирської дієцезії
- Вища духовна семінарія Львівської архидієцезії в Брюховичах
- Вища Духовна Семінарія Святого Духа (Городок) в Хмельницькій обл.
- Інститут релігійних наук св. Т.Аквінського (Київ)
- Інститут богословських наук Непорочної Діви Марії (1997)
- Теологічний інститут ім. св. Й.Більчевського (утв. 2009)
- Вища Духовна Семінарія Кам’янець-Подільської дієцезії (утв. 01.10.1991)
- Вища духовна семінарія Київсько-Житомирської дієцезії (1995)
- Вища духовна семінарія Львівської архидієцезії (12.12.1996),
Див. також: Український католицький Університет
- Львівська духовна семінарія Святого Духа
- Дрогобицька духовна семінарія блаженних священномучеників Северина, Віталія та Якима
- Івано-Франківська теологічна академія УГКЦ
- Тернопільська вища духовна семінарія імені Патріарха Йосипа Сліпого
- Київська Трьохсвятительська духовна семінарія
- Київська православна богословська академія (бакалаврат 4 роки, магістратура 2 роки, аспірантура 3 роки)
- Волинська православна богословська академія
- Дніпровська духовна семінарія
- Львівська православна богословська академія
- Рівненська духовна семінарія
- Волинська духовна семінарія (1796—1964, з 1991)
- Київська духовна семінарія (1814—1918, з 1989)
- Одеська духовна семінарія (1838—1920, з 1945)
- Полтавська Місіонерська Духовна Семінарія (1776—1797, 1862—1918, з 2007)
- Почаївська духовна семінарія (1925—1939, з 1991)
- Таврійська духовна семінарія (1869—1918, з 2006)
- Харківська духовна семінарія (1734—1917, з 1996) 8.Сумська духовна семінарія (з 2015)
Київська Богословська семінарія (КБС) м.Київ, вул.Горлівська 75
- Українська Теологічна семінарія (Вінниця)
- Українська євангельська теологічна семінарія (з 1992)
- Семінарія Практичного Богослів'я (м. Коростень, Житомирська область)
- ↑ Ювілей Полтавської Духовної Семінарії [Архівовано 2014-01-08 у Wayback Machine.]
| Цей розділ потребує доповнення. (жовтень 2011) |
- Семінарія // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- Семінарія духовна // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
- Навчальні заклади — Богословська освіта і наука в Україні
|
Це незавершена стаття про релігію. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
- ↑ Українські греко-католики мають також вікаріат у Румунії, громади у Литві (Вільнюс), Латвії (Рига, Даугавпілс та Резекне), Естонії (Таллінн), Молдові (Кишинів), Австрії, Параґваї, Венесуелі, Португалії, Іспанії, Греції, Швейцарії, Бельгії, Казахстані, Об’єднаних Арабських Еміратах, Південно-Африканській Республіці (Кейптаун) та Росії.