Перейти до вмісту

Православне сповідання віри

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Православне сповідання віри
Перша сторінка видання 1750 року у друкарні Києво-Печерської лаври
Жанркатехизм
АвторПетро Могила, Ісайя Козловський-Трофимович
Мовалатинська мова
Написано1640
CMNS: Цей твір у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

«Правосла́вне сповіда́ння ві́ри» (церк.-слов. Православноє исповѣданїє вѣры) — православний катехизис київського митрополита Петра Могили та Ісаї Козловського-Трофимовича. Написаний латинською мовою 1640 року в Києві. Систематизував та уніфікував віросповідні догмати та їх тлумачення, що поширювалися на українських землях та в православ'ї загалом.[1]. Розглянутий на Київському соборі 1640 та на помісному соборі в Яссах (1642). Затверджений тогочасними патріархами Сходу[2]. Справив великий вплив на православну богословську освіту[2][3].

Також відомий як Великий катехізис Петра Могили. У 1645 році Могила опублікував скорочену його версію, що стала відома як Малий катехізис Петра Могили.

Назви

[ред. | ред. код]
  • «Православне сповідання віри католицької та апостольської церкви східної» (церк.-слов. Православноє исповѣданїє вѣры, Каѳолічєскїѧ и Апостолскїѧ Црквє Восточныѧ) — повна назва.
  • «Православне сповідання віри» — коротка назва.
  • «Виклад віри церкви Малої Росії» — первісна назва.
  • «Великий катехізис» — скорочена назва.

Скорочена версія («Малий катехізис Петра Могили») також відома як «Собраніє короткої науки о артикулах віри».

Історія видання

[ред. | ред. код]

1629 року у Женеві, одному з центрів Реформації, латинською мовою було опубліковано «Сповідання віри православної» Константинопольського патріарха Кирила Лукаріса, яке було написане під значним впливом кальвінізму. Поява цієї праці зчинила фурор у релігійних та політичних колах Європи. Невдовзі після загибелі Лукаріса у 1638 році, Константинопольський православний собор наклав анафему на Кирила та його «Сповідання». Засуджено Лукаріса було і на наступних соборах — Київському 1640 року та Яському 1642 року.[3]

На хвилі відстоювання недоторканності православних догматів і було написане «Православне сповідання віри», яке початково призначалося для використання в межах Малоросії. На меті Петра Могили було дати недвозначене і чітке визначення православ'я за найвищими взірцями римо-католицької вченості й за методологією латинських викладів віри.[3] Латинська мова тексту свідчила про його призначення насамперед для богословських кіл та ознайомлення ієрархів різних конфесій.[4]

«Православне сповідання віри» було прийняте на соборі у Києві (1640), а згодом, в дещо підправленому за низкою важливих питань вигляді, знову було прийняте на соборі у румунських Яссах (1642). Там само воно було з латини перекладене грецькою богословом Мелетієм Сірігосом (або Сірігом), який написав власну критику твору («Противоглаголание»[5]). У перекладі було усунуто деякий вплив латинства (відновлено початкову візантійську позицію щодо чистилища та засновничих слів Євхаристії). В такому оновленому вигляді працю було схвалено Константинопольським собором 1643 року.[3]

Оскільки греки не поспішали з виданням «Православного сповідування віри» (яке згодом стало також відомим як «Великий Катехизис» Петра Могили), київський митрополит видрукував його скорочений варіант українською і польською мовами, відомий як «Малий Катехизис», що мав заголовок «Събраніе короткой науки о артикулах веры православно-кафолической христианской ведлуг вызнаннія и науки церкве» (Київ, 1645).[2] Це видання не включало виправлення Сірігоса, з якими Могила не був цілком згоден[4][6]. На думку Олександра Васильєва, Петро Могила у «Малому катехізисі» також навмисне викинув багато розділів, що піднімали спірні питання між католиками і православними[6].

Згодом, вже після смерті Могили, «Великий Катехизис» був видрукуваний у Амстердамі (1667) грецькою мовою, а також у багатьох інших європейських країнах грецькою, латинською, церковно-слов'янською, румунською, російською та іншими мовами.[2] В 1695 році його було опубліковано в Лейпцигу. Наступного року, за патріарха Андріана, у Москві вийшов слов'янський переклад «Сповідання», а у 1837 році синод російської православної церкви виніс рішення перекласти «Сповідання» російською мовою.[7][8]

Зміст книги

[ред. | ред. код]

Книга сприятливо для релігійного навчання укладена в формі питань та відповідей.[9] Згідно з трьома богословськими чеснотами, книгу поділено на три частини: про Віру, про Надію та про Любов[6]. Серед них найважливіше місце посідає любов, яку автори розглядають як принцип Бога, світу і людини. Значну увагу приділено проблемі внутрішньої людини і її серцю як центру духовного життя, переображення і єднання з Богом.[2]

Викладу першої частини передує загальне судження про віру у 126 питаннях та відповідях: про Бога, про янголів, про Ісуса Христа, про людину, про гріхопадіння, про 7 дарів Духа Святого, про 9 заповідей церковних, 7 таїнств та есхатологію.

Друга частина у 63 питаннях-відповідях містить учення про молитву взагалі та про молитву Господню, про Заповіді блаженств.

У третій частині у 72 питаннях-відповідях йдеться про добрі діла, про різні види гріха та про Декалог[6].

Твір не має полемічного характеру, але викладаючи катехизичне вчення, автори відзначають розходження православних і католицьких догматів (зверхність влади Папи Римського над християнським світом, походження Святого Духа «і від Сина», чистилище). Ці догмати вони не приймають і критикують. Так само протестантському розумінню свободи волі, передвизначення, добрих справ, значення віри для спасіння вони протиставляють православне тлумачення. Але в процесі доведення автори широко послуговуються раціоналістичними доказами, використовують праці вчених різних сповідань.[2]

Оцінки

[ред. | ред. код]

Православне Сповідання воістину становить епоху у… історії (православного богослів'я). Досі сини Церкви Східної не мали осібної символічної книги, у якій би могли знаходити для себе найдетальніше керівництво, дане від імені самої Церкви, керівництво у ділі віри. Православне Сповідання Петра Могили… стало першою символічною книгою Східної Церкви. Тут вперше викладені всі догмати від її імені з можливою точністю… Отже тут дано якомога детальніше і разом з тим надійніше керівництво у ділі віри, як усім православним, так, зокрема, і православним богословам при ґрунтовному розкритті догматів.

Оригінальний текст (рос.)
Православное Исповедание поистине составляет эпоху в... истории (православного богословия). Доселе сыны Церкви Восточной не имели особой символической книги, в которой бы могли находить для себя подробнейшее руководство, данное от имени самой Церкви, руководство в деле веры. Православное Исповедание Петра Могилы... явилось первою символическою книгою Восточной Церкви. Здесь в первый раз изложены все догматы от ее имени в возможной точности... Здесь, следовательно, дано подробнейшее и вместе надежнейшее руководство в деле веры, как всем православным, так, в частности, и православным богословам при обстоятельном раскрытии догматов.

Натомість сучасний російський дослідник Олександр Дворкін називає книгу «фатальним документом», негативно розцінюючи вплив католицизму, що відчувається у книзі. На його думку «Православне сповідання віри» є найбільш «латинським за духом та формою» документом, який коли-небудь офіційно був схваленим православними ієрархами за всю історію православної церкви. Він також вважає, що праця була написана під значним впливом католицького катехизису Петра Канізія.

Видання

[ред. | ред. код]

Великий катехізис

[ред. | ред. код]
  • Ортодокс омологія сирѣчь Православное исповѣданіе католіческія и апостолскія церкве восточныя новопереведеся c елліногреческого языка. — М., 1696 (у співавт. з Ісаєю Трофимовичем).
  • Катихисис сирѣчь исповѣданіе православныя вѣры католіческія и апостолскія церкве восточныя… — К., 1712.

Малий катехізис

[ред. | ред. код]

«Малий катехізис» Могили перевидавався у Львові (1646), Почаєві (1782, 1783), без позначення місця (1785) та Супраслі (1788). 1649 року був надрукований у Москві в перекладі церковнослов'янською[4].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Валерія Нічик. Петро Могила в духовній історії України. — К., 1997. — С. 12-35.
  2. ↑ а б в г д е ж Нічик Валерія. Православне сповідування віри.
  3. ↑ а б в г д Эпилог. После Империи. II. Церковь и инославие // Дворкин А.П. Очерки по истории Вселенской Православной Церкви: Курс лекций. Нижний Новгород: Издательство Братства во имя св. князя Александра Невского, 2005. (рос.)
  4. ↑ а б в Наєнко, Г. М. Короткий катехизис П. Могили та І. Трофимовича-Козловського у контексті наукового текстотворення XVII ст (PDF). Компаративні дослідження слов'янських мов і літератур. Пам'яті академіка Леоніда Булаховського. 18 (2012): 104—114.
  5. ↑ Мелетий Сириг // Брокгауз и Ефрон. Энциклопедия Брокгауза и Ефрона. — 2012.
  6. ↑ а б в г Васильєв, Олександр. Петро Могила і його «Катехизиси». Людина і світ. 1996 (3): 25-29.
  7. ↑ а б в 2.3.5. «Символические книги» Православия. // Давыденков О. В., прот. Догматическое богословие. — М.: Изд-во ПСТГУ, 2007. — 415 с.
  8. ↑ V. Оценка "исповеданий веры". Катехизис Митрополита Филарета (Дроздова) // Архиепископ Василий (Кривошеин). Обзор Существующих Символических Документов и Вопрос Составления Нового.
  9. ↑ В 1640 году в Киеве начался церковный собор, утвердивший православный катехизис [Архівовано 11 серпня 2016 у Wayback Machine.] — UBR.ua.
  10. ↑ Христианское чтение на 1848 год

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Andre Partykevich. Metropolitan Petro Mohyla and the Orthodox Confession of Faith. — Little Litany Press, 2014. — ISBN 978-0692272077

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Православне_сповідання_віри&oldid=44329081