Духовно-лицарські ордени
Духовно-лицарські ордени — це організації лицарів, що створювалися під час хрестових походів. У Західній та Центральній Європі військово-чернечі організації лицарів, що створювалися у період хрестових походів в XII–XIII ст. під керівництвом католицької церкви головним чином для хрестових походів і війни з невірними: проти ісламу в Святій землі, в Іспанії, або в Туреччині, або проти язичників в Литві, в Естонії, або в Пруссії з метою поширення католицтва (після Реформації іноді і протестантства). Згодом ордени могли стати світськими.
До духовно-лицарських орденів відносяться ордени: Іоаннитів, Тамплієрів, Тевтонський орден, Орден Алькантара, Орден Калатрави та інших
Як ченці, члени духовно-лицарських орденів давали обітницю стриманості, послуху, бідності (на практиці ці обітниці нерідко ігнорувалися); як лицарі-феодали вони носили зброю, брали участь у завойовницьких походах. Молодих прихильників називали неофітами. Неофіт повинен був пройти обов'язковий обряд посвячення.
Структура духовно-лицарських орденів була ієрархічною. Кожен орден очолював довічно обраний і затверджений Папою Великий магістр (гросмейстер). Йому підпорядковувалися начальники «провінцій» (місцевих підрозділів ордена) — пріори, а також маршали (відали фінансами ордена), командори (коменданти замків, фортець) та ін. Вони становили генеральний капітул, що періодично скликався і мав законодавчу владу.
У ордені лицарів-ченців була ієрархічна структура. Головними були брати-лицарі. Далі йшли брати-зброєносці і капелани. На чолі таких орденів стояли Великі магістри, яких обирали на довічний термін. Влада у магістрів була воістину велика. При магістрах перебувала рада з інших вищих посадових осіб, які існували в орденах. Практикувалися періодичні збори генеральних капітулів братів-лицарів. Ордени могли бути розділені по територіях, на яких знаходилися монастирі. Підпорядковувалися ордени лише Папі Римському.
Завдяки пожертвам, захопленням, лихварським і торговельним угодам духовно-лицарські ордени домоглися великих багатств, стали великими землевласниками, жорстоко експлуатували залежне селянство, і придбали значну економічну і політичну силу. Зі зміцненням в європейських державах централізованої влади духовно-лицарські ордени поступово втратили значення, хоча деякі з них (наприклад, Тевтонський) продовжують існувати.
- Forey, Alan John. The Military Orders: From the Twelfth to the Early Fourteenth Centuries. Basingstoke: Macmillan Education, 1992.
- Військові чернечі ордени [Архівовано 25 лютого 2022 у Wayback Machine.] // ВУЕ
- The Military Orders [Архівовано 15 липня 2017 у Wayback Machine.] (англ.)