Перейти до вмісту

Еллен Гледич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Еллен Гледич
Народилася29 грудня 1879(1879-12-29)[1][2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Мандал, Вест-Агдер, Норвегія[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Померла5 червня 1968(1968-06-05)[2] (88 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Осло, Норвегія[3][2] Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняВестре Гравлюннd Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Норвегія Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьхімік, викладачка університету Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materУніверситет Осло[3]
Паризький університет[3]
Єльський університет[3] Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладУніверситет Осло Редагувати інформацію у Вікіданих
Посадаpresident Graduate Women Internationald Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоНорвезька асоціація прав жінокd
Norske Kvinnelige Akademikeres Landsforbundd Редагувати інформацію у Вікіданих
Брати, сестриКристіан Гледичd
Ейвінд Гледичd Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
CMNS: Еллен Гледич у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Еллен Гледич (англ. Ellen Gleditsch; 29 грудня 1879, Мандал — 5 червня 1968, Осло) — норвезька радіохімікиня. Почавши роботу в галузі радіохімії під керівництвом Марії Кюрі, стала першою в Норвегії викладачкою хімії та почесним доктором низки університетів.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Еллен Гледич народилася в Мандалі (Норвегія) 1879 року. Вона — старша з десятьох дітей Карла Крістіана Гледича і Петри Бірґітти Гансен. Предки родини Гледич прибули в Норвегію з Югославії за 100 років до народження Еллен[4].

Закінчивши школу 1897 року, Еллен працювала помічницею фармацевта. 1902 року вона склала іспити з фармакології і переїхала в Християнію (нині Осло), щоб вчитися там в університеті. Рік потому вона стала асистенткою в хімічній лабораторії університету. Склавши 1905 року вступні іспити, 1906 року вона отримала місце секретаря[5][6].

Протягом 1906—1907 року вона також працювала асистенткою хіміка Ейвінна Бедткера[en] і розповіла йому про свою мрію навчатися в Парижі у Марії Кюрі. Бедткеру вдалося переконати Кюрі взяти Еллен Гледич як асистентку, й у вересні 1907 року вона приєдналася до дослідницької групи Марії Кюрі в Сорбонні[7]. Співпраця Кюрі й Гледич тривала 5 років, після чого вони на все життя залишилися близькими подругами. 1912 року Гледич здобула диплом ліценціата в Сорбонні. У 1913—1914 роках вона, завдяки отриманій стипендії, працювала в США з радіохіміком Бертрамом Болтвудом[en] у Єльському університеті. 1914 року Коледж Сміт присвоїв Гледич звання почесного доктора[5].

1916 року Еллен Гледич отримала місце доцента в Університеті Християнії, ставши 1929 року другою в Норвегії жінкою — викладачем (після Кристін Бонневі) і першою жінкою — викладачем хімії[8][5]. Очоливши кафедру неорганічної хімії, вона залишалася на цій посаді аж до виходу на пенсію 1946 року[8]. 1920 року її досягнення відзначено премією Нансена[8]. Протягом наступних років Гледич також викладала в університетах Страсбурга, Будапешта, Софії, Бухареста, Глазго і в ряді університетів США. 1946 року Еллен Гледич отримала норвезький орден Святого Олафа I ступеня. 1946 року вона стала почесним доктором Страсбурзького університету, 1962 року — Сорбонни. З її ініціативи відбулася перша закупівля радію Норвегією, що згодом привело до створення Інституту радію (Kristiania Radiumsinstitutt, нині Norske Radiumhospital[no])[5].

Від 1926 до 1929 року Еллен Гледич була президентом Міжнародної федерації жінок з університетською освітою[en] (International Federation of University Women)[8]. Під час Другої світової війни вона сприяла норвезькому руху Опору, а в повоєнний час була членом комітету ЮНЕСКО з міжнародного контролю нерозповсюдження ядерної зброї. Еллен Гледич — авторка близько 150 опублікованих робіт, зокрема книг з хімії, історії хімії та радіоактивності.

Померла в Осло 5 червня 1968 року у віці 88 років[5].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ SNAC — 2010.
  2. ↑ а б в г Store norske leksikon — 1978. — ISSN 2464-1480
  3. ↑ а б в г Ogilvie M. B. The Biographical Dictionary of Women in Science: Pioneering Lives From Ancient Times to the Mid-20th Century — Routledge, 2003. — Vol. 1. — P. 508. — 798 p. — ISBN 978-1-135-96342-2
  4. ↑ Pioneer Women of Radioactivity, 1997, с. 51.
  5. ↑ а б в г д Ladies in the Laboratory II, 2004, с. 98.
  6. ↑ Pioneer Women of Radioactivity, 1997, с. 51—52.
  7. ↑ Pioneer Women of Radioactivity, 1997, с. 53—54.
  8. ↑ а б в г UNESCO Archives AtoM Catalogue.

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
  • Gleditsch, Ellen. UNESCO Archives AtoM Catalogue (англ.). Архів оригіналу за 10 червня 2021. Процитовано 20 березня 2021.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Еллен_Гледич&oldid=38667524