Еноя
Еноя, Ойноя (грец. Οινόη) — грецьке містечко на півночі Аттики, на кордоні з Беотією, у давнину — один з аттичних демів.
За однією з версій місто отримало свою назву на честь Еної, сестри аттичного героя Епоха[1]. Прозаїчніша і водночас вірогідніша версія пов'язує ім'я поселення з грецьким словом «οίνος» — «вино». Долина, в якій була розташована Еноя, в давнину славилася своїми виноградниками. Відомо також, що найшанованішим місцевим божеством був бог виноробства Діоніс, і саме звідси його культ поширився Аттикою[2][3].
Еною не раз згадують давньогрецькі міфи. За одним з переказів, саме енойці вбили сина Міноса Андрогея — до вбивства їх нібито підбурив афінський цар Егей, який боявся, що Андрогей допоможе Паллантидам позбавити його престолу[4]. Мінос помстився тим, що змусив мешканців Аттики платити данину людьми, яких віддавали на поталу Мінотавру.
За владу над Еноєю нібито сперечалися останній фіванський цар Ксанф і афінський володар Фімет. Суперечку мав вирішити двобій двох царів, але Фімет був надто старим і не наважився вийти на бій. Тож Фімета замінив пілоський втікач Мелант. Мелант переміг за допомогою хитрощів. Він нібито побачив за спиною Ксанфа самого Діоніса, одягеного в козину шкіру, і поскаржився, що супротивник порушив умови і взяв із собою помічника. Коли ж фіванський володар озирнувся, Мелант завдав йому смертельного удару[5]. Мелант не лише здобув таким чином Еною, а й сам став афінським царем, заснувавши нову династію.
Цілком можливо, що легенда про двобій Ксанфа з Мелантом виникла пізніше, для обґрунтування афінських претензій на Еною. Адже із впевненістю говорити про поширення на місто афінської влади можна лише з VI ст. до н. е. Відомо, що в 507 році до н. е. беотійці захопили найпівнічніші аттичні деми — Гісії і Еною, проте якщо Гісії так і залишилися за ними, Еною афіняни повернули[6]. Місто було оточене потужними оборонними мурами, і надалі за будь-якої військової тривоги афіняни надсилали до нього військовий загін[7]. Для них контроль над Еноєю мав мало не сакральне значення, адже через неї ще й пролягала «священна дорога» до Дельф.
Не дивно, що з початком Пелопонеської війни спартанський цар Архідам насамперед спробував здобути саме Еною (431 році до н. е.). Вочевидь, Архідам розраховував, що з падінням міста афіняни одразу ж погодяться на мирні перемовини. Проте облога Еної затягнулася, афінянини виявили впертість, а спартанці зрештою так і не наважилися на штурм. Місту дали спокій, а спартанський табір перемістили вглиб Аттики — до Ахарн[8].
Під час Беотійської війни спартанський цар Клеомброт змушений був пробиратися до Фів через гори, аби лише не штурмувати Еною, зайняту афінянами під командуванням Хабрія[9].
Після встановлення македонської гегемонії над Грецією Еноя втратила своє стратегічне значення і поступово знелюдніла.
У новий час неподалік від руїн давньої Еної виникло селище Мазі. З часом кількість його мешканців зросла і Мазі перетворилося на містечко.
У 1919 році поселенню вирішили повернути назву античного міста і перейменували на Еною.
