Перейти до вмісту

Ерік Волронд

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Ерік Волронд
Ім'я при народженніангл. Eric Derwent Walrond
Народився18 грудня 1898(1898-12-18)[1][2][3]
Джорджтаун, Гаяна[4][5]
Помер8 серпня 1966(1966-08-08)[1][2][3] (67 років)
Лондон, Велика Британія[4]
ПохованняAbney Park Cemeteryd
Країна США
Національністьафроамериканці[6]
Діяльністьпрозаїк-романіст
Alma materКолумбійський університет[5] і Сіті Коледж[5]
ЗакладNegro Worldd[5]
ЧленствоAlpha Phi Alphad
Нагороди

Ерік Дервент Волронд (18 грудня 1898(1898грудня18) — 8 серпня 1966) — афро-карибський письменник і журналіст доби Гарлемського відродження. Народився у Джорджтауні, Британська Гвіана, син матері з Барбадосу та батька з Гаяни, Волронд багато подорожував, у дитинстві переїхав жити на Барбадос, а потім у Панаму, Нью-Йорк і, зрештою, до Англії. Він зробив значний внесок у літературу, його найвідомішою книгою стала «Tropic Death», опублікована у Нью-Йорку у 1926 році, коли йому було 28; вона залишається у друку сьогодні як класику свого періоду.

Молодість й освіта

[ред. | ред. код]

Ерік Волронд народився у Джорджтауні, Британська Гвіана: його мати походить з Барбадосу, а батько з Гаяни. Коли Еріку було вісім років, батько кинув сім'ю. У 1906 році він переїхав з матір'ю Рут до родичів на Барбадос, де відвідував школу для хлопчиків, у 1911 році, під час будівництва Панамського каналу, переїхав до батька до Панами[7][8]. Тут Волронд закінчив середню освіту, опанувавши іспанську та англійську мови на високому рівні. Після навчання на секретаря та стенографіста він працював клерком у відділі охорони здоров'я Комісії каналів у Кристобалі та репортером газети «Панама стар-геральд». У 1918 році він переїхав до Нью-Йорка, де навчався у Колумбійському університеті, де серед його викладачів була американська письменниця Дороті Скарборо. Він був членом братства Alpha Phi Alpha.

Письменник Гарлемського відродження

[ред. | ред. код]

У Нью-Йорку Волронд спочатку працював секретарем лікарні, швейцаром і стенографістом. Його утопічний етюд про об'єднану Африку «A Senator's Memoirs» (1921) отримав премію, спонсоровану Маркусом Гарві. З 1921 до 1923 рік Волронд був редактором і співвласником афроамериканського тижневика «Бруклін і Лонг Айленд інформер»[9]. Потім він отримав посаду помічника редактора (1923—1925) журналу «Негро ворлд», газети Гарві Всесвітньої асоціації покращення становища негрів. Згодом він став протеже директора Національної міської ліги Чарльза С. Джонсона. Між 1925 і 1927 роками він був співробітником і бізнес-менеджером журналу Urban League's «Opportunity», який заснували у 1923 році для привертання уваги афроамериканських авторів до мистецтва та політики 1920-х років. Він також писав для «Смарт сет», «Нью репаблік», «Веніті феа», «Негро ворлд». Ерік Дервент Волронд опублікував своє перше оповідання «The Palm Porch», у якому описується бордель у зоні каналу, де розгортається безжальна змова з метою захоплення землі[10]. Серед його оповідань «On Being Black» (1922), «On Being a Domestic» (1923), «Miss Kenny's Marriage» (1923), «The Stone Rebounds» (1923), «Vignettes of the Dusk» (1924), «The Black City» (1924) і «City Love» (1927) — рік, коли Дюк Еллінгтон розпочав свою кар'єру в Нью-Йорку та заснував «Гарлем Глобтроттерс». Два роки поспіль (1928 і 1929) Волронд отримував грант Ґуґґенгайма за художню літературу[11].

Найбільш визначним доробком його творчості є книга «Tropic Death», яка вийшла у нью-йоркському видавництві Boni & Liveright у 1926 році[8]. У ній зібрано 10 оповідань[12], принаймні одне з яких раніше було опубліковано в невеликих журналах. До цього він опублікував інші оповідання, а також ряд нарисів. Вчений Кеннет Рамчанд описав книгу Волронда як «приголомшливу» роботу уяви; інші описували як «імпресіоністичну» та «часто телеграфною», що відображає його використання коротких речень. Наступний уривок з оповідання «Subjection» ілюструє його більш ліричний стиль оповіді:

Ветхе тіло, темне у неприємних плямах, які оголювали його, підстрибнуло, покрутилося й упало під ударом білого кия. Залишивши вм'ятину у твердій заплямованій землі. Самотній колосок лежав безживний і зрілий, як якийсь виснажений листочок чи цвіт, наполовину прикріплений до дерева, з якого він виріс. Лише липке молоко, що заливало його, було багряним, фарбуючи багряним пил і землею.

Велика частина діалогів між персонажами Волронда написана з використанням діалектів з багатьох різних мов, заснованих на англійській мові, для зображення різноманіття персонажів, пов'язаних із панкарибською діаспорою[12].

Подальше життя в Англії

[ред. | ред. код]
Могила Еріка Волронда, цвинтар Абні Парк, Лондон

Після десятиліття в Америці Волронд виїхав до Англії, де він познайомився з англійськими письменниками та художниками 1930-х років, зокрема Вініфредом Голтбі. У подальшому житті він час від часу продовжував використовувати свої редакторські здібності, працюючи бухгалтером. З 1939 до 1952 рік він жив на Айві-Террас, Брадфорд-он-Ейвон, Вілтшир[13], працюючи на заводі Avon Rubber у Мелкшем. Однак у 1952 році він сам звернувся до психіатричної лікарні у Девайзісі і перебував там до 1957 року[13]. Після того, як він залишив лікарню, він брав участь у театральній постановці у лондонському театрі «Королівський двір» після расових заворушень у Ноттінг-Гіллі 1958 року[14]. Крім того, він займався постановкою літературного твору «Masks of Arcady»[15]. Роберт Боун, дослідник американської літератури та професор англійської мови в Колумбійському університеті, розповів про виставу у своєму «CLA Journal».

8 серпня 1966 року у віці 67 років він втратив свідомість на вулиці у центрі Лондона. У лікарні його оголосили мертвим. 17 вересня після розтину його поховали на цвинтарі Ебні-Парк, Сток-Ньюінгтон. Його могила знаходиться на краю стежки у південній частині.

Його смерть сталася, коли він жив у важких умовах, його ранній літературний доробок отримав ширше визнання, що відображено у «Winds Can Wake up the Dead…» і «The Penguin Book of Caribbean Short Stories», обидві опубліковані у 1990-х роках, «In Search of Asylum» (2011) і в біографії Джеймса Девіса 2015 року. Однак у той час смерть письменника була відносно непоміченою, хоча Арна Бонтом написав про його смерть від п'ятого серцевого нападу у листі до Ленгстона Г'юза від 1 вересня 1966 року. Волронду присвячений відомий вірш графині Каллен «Incident».

Вибіркова бібліографія

[ред. | ред. код]

Романи

Антології

  • Parascandola, Louis J. (ред.), Winds Can Wake Up the Dead: an Eric Walrond Reader, Wayne State University Press, 1998.
  • Parascandola, Louis J., and Carl A. Wade (eds), In Search of Asylum: the Later Writings of Eric Walrond, University Press of Florida, 2011

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б SNAC — 2010.
  2. ↑ а б Музей Соломона Гуггенгайма — 1937.
  3. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. ↑ а б Freebase Data Dumps — Google.
  5. ↑ а б в г https://www.gf.org/fellows/all-fellows/eric-derwent-walrond/
  6. ↑ BlackPast.org — 2004.
  7. ↑ «Walrond, Eric (1898—1966)», BlackPast.org.
  8. ↑ а б Villalon, Oscar (16 січня 2013). 'Tropic Death' Presents Life's Horrors In Beautiful Prose. NPR (англ.). Процитовано 8 січня 2023.
  9. ↑ Margarita Barceló, «Walrond, Eric», in William L. Andrews, Frances Smith Foster & Trudier Harris (eds), Oxford Companion to African American Literature, New York/Oxford: Oxford University Press, 1997, p. 754.
  10. ↑ 'Tropic Death' Presents Life's Horrors In Beautiful Prose. NPR.org (англ.). Процитовано 22 травня 2019.
  11. ↑ Eric Derwent Walrond. John Simon Guggenheim Memorial Foundation. Процитовано 1 серпня 2018.
  12. ↑ а б https://www.ritsumei.ac.jp/acd/re/k-rsc/lcs/kiyou/pdf_29-4/lcs_29_4_inoue.pdf
  13. ↑ а б MacGregor, Rosie (Autumn 2022). The life and career of acclaimed Guyanian writer Eric D Walrond, who made his home in Bradford on Avon in the 1940s. Guardian Angel. Bradford on Avon Preservation Trust. с. 6.
  14. ↑ Douglas Field, review of James Davis, Eric Walrond: A Life in the Harlem Renaissance and the Transatlantic Caribbean, TLS, 19 June 2015.
  15. ↑ Charras, Françoise (1 червня 2017), Julien, Claude (ред.), Writing on the External Frontiers of the Caribbean: Eric Walrond and Vernon Anderson, Regards croisés sur les Afro-Américains : Mélange en l'honneur de Michel Fabre, GRAAT, Presses universitaires François-Rabelais: 245—266, ISBN 9782869064690, процитовано 22 травня 2019

Подальше читання

[ред. | ред. код]
  • Berry, Jay A., «Eric Walrond», in Trudier Harris and Thadious M. Davis (eds), Dictionary of Literary Biography: Afro-American Writers from the Harlem Renaissance to 1940, Vol. 51, Cengage Gale, 1986, pp. 296–300.
  • Brittan, Jennifer. «The Terminal: Eric Walrond, the City of Colón, and the Caribbean of the Panama Canal.» American Literary History 25.2 (2013): 294—316.
  • Davis, James. Eric Walrond: A Life in the Harlem Renaissance and the Transatlantic Caribbean (2015), ISBN 978-0-231-15784-1
  • Gable, Craig. Ebony Rising: Short Fiction of the Greater Harlem Renaissance.
  • Lewis, David Levering, When Harlem Was in Vogue, Penguin Books, 1997.
  • Markham, E. A. (1996). The Penguin Book of Caribbean Short Stories.
  • Parascandola, Louis J., and Carl A. Wade (eds), Eric Walrond — The Critical Heritage. University of the West Indies Press, 2012. ISBN 9789766402952.
  • Farrison, W. Edward. CLA Journal, vol. 20, no. 1, 1976, pp. 135–140. JSTOR, www.jstor.org/stable/44329234.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ерік_Волронд&oldid=38542778