Перейти до вмісту

Жан-Люк Маріон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Маріон.
Жан-Люк Маріон
фр. Jean-Luc Marion
Народження3 липня 1946(1946-07-03)[1][2] (78 років)
Медон
Громадянство (підданство) Франція
Знання мов
  • французька[3][4]
    • Діяльність
  • богослов, викладач університету
    • ВикладавУніверситет Пуатьє, Чиказький університет, Університет Париж X Нантер і Університет Париж IV
    ЧленФранцузька академія[5], Національна академія дей-Лінчей і Q130758335?
    Науковий ступіньдоктор[d][6]
    Alma materКондорсе, Вища нормальна школа (1971) і Університет Париж IV
    Літературний напрямфеноменологія
    Посадаseat 4 of the Académie françaised[7]
    Конфесіякатолицька церква
    Нагороди
    CMNS: Жан-Люк Маріон у Вікісховищі

    Жан-Люк Маріон (фр. Jean-Luc Marion; нар. 3 липня 1946, Медон) — французький філософ, історик філософії і феноменолог, католицький богослов. У 2008 році обраний до Французької академії.

    Життєпис

    [ред. | ред. код]

    Випускник Вищої нормальної школи (1967—1971). Учень Жана Бофре, Фердинанда Альк'є, Жака Дерріди. Близький до Еммануеля Левінаса і Мішеля Анрі. Викладач в університеті Пуатьє (1981—1988), в університеті Париж X Нантер (1988—1995), університеті Париж IV Сорбонна (з 1995 року), університеті Лаваля (Квебек, 1993—1996), Чиказькому університеті (1994—2003) та інших університетах Європи і Америки. Керівник Центру картезіанських досліджень. З 1981 року провадить книжкову серію «Епіметей» (Французьке університетське видавництво, PUF), один із співредакторів журналу «Філософські дослідження».

    Філософські інтереси

    [ред. | ред. код]

    Основні сфери інтересів Маріона — Декарт і його місце в історії філософії, феноменологічні проблеми видимості та данності, християнське богослов'я та етика (був радником кардинала Люстіже). Перекладач праць Декарта, Спінози, Гуссерля. З його роботами асоціюється «богословський поворот» у французькій феноменології 1990-х років.

    Книги

    [ред. | ред. код]
    • «Avec ou sans Dieu?» (1970, у співавторстві з Аленом де Бенуа)
    • «Sur l'ontologie grise de Descartes» (1975)
    • «L'idole et la distance» (1977)
    • «Sur la théologie blanche de Descartes» (1981)
    • «Dieu sans l’être» (1982)
    • «Sur le prisme métaphysique de Descartes» (1986)
    • «Prolégomènes à la charité» (1986)
    • «Réduction et donation». Recherches sur Husserl, Heidegger et la phénoménologie (1989)
    • «Questions cartésiennes I». Méthode et métaphysique (1991)
    • «La croisée du visible» (1991)
    • «Questions cartésiennes II». L'ego et Dieu (1996)
    • «Etant donné». Essai d'une phénoménologie de la donation (1997)
    • «De surcroît». Etudes sur les phénomènes saturés (2001)
    • «Le phénomène érotique» (2003)
    • «Le visible et le révélé» (2005)
    • «Au lieu de soi, l'approche de saint Augustin» (2008)

    Визнання

    [ред. | ред. код]

    Праці Маріона надзвичайно впливові у філософському світі, перекладені на багато мов, включаючи китайську та японську. Премія Шарля Ламбера Академії моральних та політичних наук Франції (1978), Премія Анрі Демара Французької Академії (1982), Велика премія Французької академії філософії (1992), Премія Карла Ясперса (2008). Почесний доктор Утрехтского університету (2005), член Французької Академії (з листопада 2008).

    10 грудня 2011 року папа Бенедикт XVI номінував Маріона членом Папської Ради з культури[8].

    Нагороди

    [ред. | ред. код]

    Примітки

    [ред. | ред. код]
    1. ↑ SNAC — 2010.
    2. ↑ Roglo — 1997. — 10000000 екз.
    3. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
    4. ↑ Чеська національна авторитетна база даних
    5. ↑ Académie française
    6. ↑ Agence bibliographique de l'enseignement supérieur (France) Système universitaire de documentation — Montpellier: ABES, 2001.
    7. ↑ Французька академія — 1635.
    8. ↑ RINUNCE E NOMINE. press.vatican.va. Архів оригіналу за 14 травня 2019. Процитовано 28 червня 2018.

    Джерела

    [ред. | ред. код]
    • Specker T. Einen anderen Gott denken?: zum Verständnis der Alterität Gottes bei Jean-Luc Marion. Frankfurt/Main: Knecht, 2002
    • Horner R. Jean-Luc Marion: a theo-logical introduction. Burlington: Ashgate Pub. Co., 2005
    • Hart K. Counter-experiences: reading Jean-Luc Marion. Notre Dame: University of Notre Dame Press, 2007
    • Gschwandtner C.H. Reading Jean-Luc Marion: exceeding metaphysics. Bloomington: Indiana UP, 2007
    • Belardinelli S. L'amore tra filosofia e teologia: in dialogo con Jean-Luc Marion. Città del Vaticano: Lateran UP, 2007
    • Gabel M. Von der Ursprünglichkeit der Gabe: Jean-Luc Marions Phänomenologie in der Diskussion. Freiburg; München: Alber 2007
    • Tarditi C. Con e oltre la fenomenologia: le «eresie» fenomenologiche di Jacques Derrida e Jean-Luc Marion. Genova: Il melangolo, 2008
    • Mackinlay S. Interpreting excess: Jean-Luc Marion, saturated phenomena, and hermeneutics. New York: Fordham UP, 2009
    • Рецензія на книгу De surcroît [Архівовано 13 липня 2018 у Wayback Machine.] (рос.)

    Посилання

    [ред. | ред. код]


    Сковорода Це незавершена стаття про філософа.
    Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
    Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Жан-Люк_Маріон&oldid=43267429