Житецький Павло Гнатович

|Дружина=

Павло Гнатович Житецький
Павло Житецький. Фото Франца Мезера. Зібрання Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка. Павло Житецький. Фото Франца Мезера. Зібрання Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка.
Народився	23 грудня 1836 (4 січня 1837)(1837-01-04) Кременчук
Помер	5 (18) березня 1911  (74 роки) Київ, Російська імперія
Поховання	Байкове кладовище
Країна	Російська імперія
Національність	українець
Діяльність	лексикограф, антрополог, мовознавець, історик, етнограф, викладач університету
Alma mater	Київська духовна академія, Київський університет
Галузь	мовознавство, лексикографія
Заклад	Кам'янець-Подільська чоловіча гімназія, Колегія Павла Ґалаґана
Вчене звання	доктор
Науковий ступінь	доктор наук
Відомі учні	Григорій Мачтет, Агатангел Кримський
Членство	Петербурзька академія наук  Наукове товариство імені Шевченка
У шлюбі з	Житецька Варвара Семенівна
Діти	Житецький Гнат Павлович
Нагороди	Почесний доктор КНУ ім. Т. Г. Шевченкаd (1908)
Роботи у Вікіджерелах  Житецький Павло Гнатович у Вікісховищі

Павло́ Гна́тович Жите́цький (23 грудня 1836 (4 січня 1837) , Кременчук, Малоросійське генерал-губернаторство — 5 (18) березня 1911 , Київ) — український мовознавець, лексикограф, педагог, фольклорист і громадський діяч. Доктор російської словесності (1908). Член-кореспондент Петербурзької АН (1898), дійсний член Історичного товариства Нестора-літописця (1879), Наукового товариства імені Шевченка (1903).

Досліджував історичну фонетику української мови, зокрема таку її пам'ятку, як Пересопницьке Євангеліє (1556—1561 pp.), написане в Пересопницькому монастирі на Волині. Приятелював з Михайлом Драгомановим.

Життєпис

Павло Житецький

Павло Гнатович Житецький народився 23 грудня 1836 (4 січня 1837), у місті Кременчук (тепер Полтавської області) в родині священика. Освіту розпочав у Полтавській семінарії, згодом навчався в Київській духовній академії (1857–1860), 1860—1864 — на історико-філологогічному факультеті Київського університету.

Київська «стара» громада разом зі студентською, 1874 р. Зліва направо: перший ряд: невідомо, Комарецький, невідомий представник студентської громади, Олександр Русів (скарбник), Іродіон Житецький, Волянський, Трохим Біленький, Михайло Левченко; другий ряд: Микола Лисенко, Павло Чубинський, Іван Нечуй-Левицький, Михайло Старицький, Орест Левицький (делегат студентів при старій громаді), Діаконенко; третій ряд: Фаворський, Михайло Драгоманів, Петро Косач (?), Білоусів, Микола Ковалевський, Пащенко, Хведір Вовк, Володимир Антонович, Микола Вербицький, Вільям Беренштам, невідомо, невідомо, Павло Житецький, невідомо.

Упродовж 1864—1868 років працював учителем російської мови у Кам'янець-Подільській чоловічій гімназії (серед учнів — майбутній письменник Григорій Мачтет), з 1868 — в кількох гімназіях Києва; в 1874—1893 — у Колегії Павла Ґалаґана.

Павло Житецький — один з основоположників українського мовознавства; йому належать глибокі дослідження з історії української мови, літератури і фольклору (писав українською мовою). Це, передусім, перша в українському мовознавстві велика праця з історії фонетики української мови «Нарис звукової історії малоруського наріччя» (1876), у якій поставлено й частково розв'язано низку питань, зокрема про занепад редукованих «ъ» та «ь», про звукову природу «ѣ» та перехід його в «і» тощо. У розвідці «Опис Пересопницького рукопису XVI ст.» (1876) Житецький розкрив мовні та палеографічні особливості пам'ятки і виявив у її тексті багато рис живого народного мовлення, показавши велике значення її для вивчення історії української літературної мови.

Досліджуючи граматичні форми в Ізборнику Святослава 1073 p., Павло Житецький відкрив явища, характерні для сучасної української мови (наприклад, у 3-й особі однини теперішнього часу є замість єсть, буде замість будешь; евфонічні чергування у — в). Такі самі ознаки має й Галицьке (Клироське) євангеліє 1144 р. На підставі цього дослідник зробив висновок, що «до другої половини XII ст. київське наріччя не відрізнялося суттєво від того наріччя, яким розмовляли в Галичі, тобто до цього часу в Києві жило те саме плем'я, що жило і в Галичі».

Особливо цінними є праці з історії української літературної мови, що актуальні й у наш час: «Нарис літературної історії малоруського наріччя в XVII ст.» (1889) та «Енеїда» Івана Котляревського і найдавніший список її у зв'язку з оглядом малоруської літератури XVIII ст." (1900). У них учений дослідив функціонування в писемності XVII—XVIII століття двох типів старої літературної мови — слов'яно-української, що продовжувала церковнослов'янську традицію, і книжної української мови, яка поєднувала стару писемну традицію з елементами живого народного мовлення; розглянув процеси еволюції обох типів літературної мови на ґрунті їх взаємодії з народнорозмовною мовою і занепад їх під впливом русифікації в XVIII століття. Павло Житецький першим показав значення «Енеїди» І. Котляревського для формування нової української літературної мови. Становлення нової літературної мови він розглядав у її зв'язках зі старою книжною і вбачав у мовно-літературній діяльності І. Котляревського розвиток традиції вживання живого народного мовлення в низьких жанрах староукраїнської писемності. Досліджував також шляхи розвитку російської літературної мови, її взаємозв'язки з українською («До історії літературної російської мови в XVIII ст.», 1903). Житецький виявляв інтерес до історії мовознавства (статті «Діалог Платона „Кратіл“», 1890; «Гумбольдт в історії філософського мовознавства», 1900, та ін.). У кількох літературознавчих статтях і рецензіях порушував проблеми взаємозв'язків літературно-книжної та уснонародної традицій у старій українській писемності.

Портрет Павла Житецького. Худ. Іван Труш, 1900 р.

Помітне місце в історії української фольклористики зайняла праця Павла Житецького «Думки про народні малоруські думи» (1893). У праці «Про переклади Євангелія малоруською мовою» (1905) Житецький здійснив науковий аналіз мови тогочасних українських перекладів Євангелія з екскурсом в історію перекладів євангельських текстів українською мовою.

Автор шкільних підручників: «Теорія твору з хрестоматією» (1895), «Теорія поезії», «Нариси з історії поезії» (обидва́— 1898), які не раз перевидавалися.

Брав активну участь у виробленні норм українського правопису. Розроблена Павлом Житецьким правописна система частково була використана в україномовній частині «Записок Юго-Западного отдела Русского географического общества» (1873—1876), а також мала вплив на правопис «Словаря української мови» під редакцією Бориса Грінченка (1907–1909). Допомагав в упорядкуванні й підготовці цього словника до друку.

Житецький був активним учасником українського політичного руху, членом київської «Громади», співробітником «Кіевской Старини». У дискусії щодо «теорії» Михайла Погодіна про нібито російськість княжого Києва відстоював думку, що Київська Русь — це держава українського народу, що традиції культури й побуту тут не переривалися у всі часи, а риси української мови наявні ще в письмових джерелах XII—XIII століть.

Цікаві згадки про Павла Гнатовича зустрічаються в спогадах графа Олексія Ігнатьєва, сина київського генерал-губернатора Олексія Павловича Ігнатьєва, якому Житецький давав домашні уроки:

«Однако главными предметами оставались русский язык и математика.

В тихую просторную классную входил два раза в неделю, с плетеной кошевкой в руке, в поношенном сюртуке, высокий седовласый старик украинец с запущенными книзу усами.

Это был Павел Игнатьевич Житецкий, находившийся долгие годы под надзором полиции, что не мешало ему, однако, преподавать в привилегированном пансионе — коллегии Павла Галагана, в кадетском корпусе и даже заниматься с нами.

Житецкий был человеком больших знаний и ума, уверенным в своем превосходстве над большинством окружающих, что позволяло ему пренебрегать и собственной внешностью, и мишурным блеском чиновничьего мира.»

А пізніше Житецький був викладачем Олексія Ігнатьєва в Київському кадетському корпусі:

«Однако самой крупной величиной среди преподавателей был тот же Житецкий — мой старый учитель.

— Сыжу, як миж могильними памьятниками! — говаривал он в те минуты, когда никто не мог ответить, какой „юс“ должно писать в том или ином слове древнеславянского языка.

Он вел занятия только со старшими классами, для которых составил интересные записки по логике и основам русского языка. Он требовал продуманных ответов, за что многие считали его самодуром, тем более что он не скупился на „пятерки“»

Останні роки свого життя прожив у Києві за адресою Андріївський узвіз, 34 (190?—1911 рр.).

Помер у Києві 1911 року.

Пам'ять

Видатному науковцеві присвячено одну з вітрин Музею Однієї Вулиці. У музеї експонуються оригінальні портрети та праці вченого, а також усе коло київської «Громади», — праці, фотографії та автографи відомих українських діячів.

4 січня 2017 року на державному рівні в Україні відзначався ювілей — 180 років з дня народження Павла Житецького (1837—1911), філолога, педагога й громадського діяча.

В Кременчуці, родинному місті діяча, з 2009 року є Вулиця Житецького та від 2022 року бульвар Пушкіна перемейновано на Бульвар Українського Відродження. Бульвар названий в честь пам'яті представників Українського національного відродження та кременчуківця Павла Житецького- як активного діяча Українського Відродження.

В Києві від 2022 року на честь Павла Житецького та його батька Житецького Гната є Вулиця Сім'ї Житецьких.

У 2024 році філії № 2 Кременчуцької міської публічної бібліотеки присвоїли ім'я Павла Житецького.

Праці

«Опис Пересопницького рукопису XVI ст.» (1876)

• Нарис звукової історії малоруського наріччя (1876)
• Опис Пересопницького рукопису XVI ст. (1876) (Описание Пересопницкой рукописи 16 в.) [Архівовано 6 травня 2019 у Wayback Machine.] (1876)
• По поводу вопроса о том, как говорили в Киеве в XIV и XV веках (1883)
• Нарис літературної історії малоруського наріччя в XVII ст. (1889)
• Очерк звуковой истории малорусского наречия в 17 и 18 вв. (1889)
• Литературная деятельность И. Вишенского (1890)
• Мысли о малорусских народных думах (1893)
• Теорія твору з хрестоматією (1895)
• Теорія поезії (1898)
• До історії літературної російської мови в XVIII ст. (1903)
• О переводах Евангелия на малорусский язык [Архівовано 14 лютого 2022 у Wayback Machine.] (1906)
• Думки про народні малоруські думи (1893)
• Про переклади Євангелія малоруською мовою (1905)
• Нариси з історії поезії (1898)
• З історії київської української громади [Архівовано 11 лютого 2018 у Wayback Machine.] (1913)
• Нарис історії української мови в 17 в. (1914)
• «Енеїда» Котляревського і найдавніший список її у зв'язку з оглядом малоруської літератури XVIII ст. [Архівовано 1 листопада 2021 у Wayback Machine.] (1919)
• Житецкий П. Мысли о народных малорусских думах / П. Житецкого. — Киев: Изд. ред. журн. «Кіевская старина»: Тип. Г. Т. Корчак-Новицкого, 1893. — IV, 249, 3 с. [Архівовано 15 серпня 2020 у Wayback Machine.]
• Житецький П. Про українські народні думи / П. Житецький ; Всеукр. кооператив. вид. союз. — Київ: Печатня Вид. т-ва «Друкар», 1919. — 115 с. [Архівовано 15 серпня 2020 у Wayback Machine.]
• Житецький П. І. Нарис літературної історії української мови в XVII віці: з дод. слов. книжної укр. мови за рукописом XVII віку / вступ. ст. Л. А. Булаховського. — Львів: Укр. вид-во, 1941. — XXIV, 1, 202, 1 с. [Архівовано 15 серпня 2020 у Wayback Machine.]

та ін.

Див. також

• Житецький Гнат Павлович, син

Джерела та література

• Багмут А. Й. Славістичні інтереси П. Г. Житецького // Мовознавство. — 1970. — № 1. — С. 26—30.
• Павло Житецький|Програма «Велич особистості»|2016(відео)
• Е. М. Піскова. Житецький Павло Гнатович [Архівовано 25 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 152. — ISBN 966-00-0610-1.
• Л. Т. Масенко Житецький Павло Гнатович [Архівовано 1 липня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2009. — Т. 9 : Е — Ж. — С. 578. — ISBN 978-966-02-5720-7.
• Масенко Л. Т. Житецький Павло Гнатович // Українська мова: Енциклопедія / Редкол.: В. М. Русанівський та ін. — 2-е вид. випр. і доп. — К.: Українська енциклопедія, 2004. — С. 184—185. — 824 с.
• Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
• Їжакевич Г. П., Плачинда В. П. Житецький Павло Гнатович // Українська літературна енциклопедія : В 5 т. / редкол.: І. О. Дзеверін (відповід. ред.) та ін. — К. : Голов. ред. УРЕ ім. М. П. Бажана, 1990. — Т. 2 : Д—К.  — С. 202—203.
• Їжакевич Г. П. Павло Житецький — дослідник історії української літературної мови // Мовознавство. — 1967. — № 2. — С. 28—32.
• Побірченко Н. С. Павло Житецький — український вчений, педагог, громадський діяч. — Київ: Педагогічна думка, 1997. — 36 с.
• Д. Шленский, А. Браславец Музей Одной Улицы: Путеводитель. — Львов-Киев: Центр Европы, 2002. (рос.)
• Д. Шльонський, О. Браславець Андріївський узвіз, його історія та путівник по Музею однієї вулиці. — Львів; Київ: Центр Європи, 2008, 2009.
• Авторська програма Ірини Фаріон «Велич особистості», студія про Павла Житецького (Відео)