Перейти до вмісту

Жито посівне

Редагувати посилання
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Жито посівне
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Рослини (Plantae)
Клада: Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада: Покритонасінні (Angiosperms)
Клада: Однодольні (Monocotyledon)
Клада: Комелініди (Commelinids)
Порядок: Тонконогоцвіті (Poales)
Родина: Злакові (Poaceae)
Підродина: Мітлицевидні (Pooideae)
Рід: Жито (Secale)
Вид:
Жито посівне (S. cereale)
Біноміальна назва
Secale cereale
Підвиди
  • S. cereale subsp. afghanicum
  • S. cereale subsp. ancestrale
  • S. cereale subsp. dighoricum
  • S. cereale subsp. rigidum
  • S. cereale subsp. segetale
  • S. cereale subsp. tetraploidum
Синоніми

Secale montanum Guss.
Triticum cereale (L.) Salisb.

Запит «Жито» перенаправляє сюди; див. також Жито (рід).

Жито посівне (Secale cereale) — рослина родини тонконогових, близько пов'язана з ячменем та пшеницею, що широко вирощується людиною для отримання зерна та як кормова культура. Зерно посівного жита використовується для виготовлення певних сортів хліба, пива, віскі, горілки та інших продуктів, також часом споживається в їжу цільне зерно, приготовлене у вигляді каші.

Посівне жито є одним з близько 5 видів роду жито (Secale). Воно може мати диплоїдний або тетраплоїдний набір хромосом (2n=14, 2n=28). Вид об'єднує понад 40 різновидностей. Також вирощується гібрид посівного жита, отриманий при схрещуванні його з пшеницею — тритикале.

Етимологія

[ред. | ред. код]

Українське слово жито походить від прасл. *žito («хліб на корені», «збіжжя»), спорідненого з прусськ. geitan («хліб»), сер.-в.-нім. kīt і давн-англ. cīdh («пагін», «паросток»)[1]. У праслов'янській мові жито називалося словом *rъžь, від якого утворені назви злаку в багатьох слов'янських мовах (рос. рожь, болг. ръж, серб. раж/raž, словац. raž, словен. ŕž), українські діалектні слова рож, ріж, ржина, иржище («житня стерня»), а також поширене слово «суржик» (первісно — мішані посіви жита з іншими злаками). Воно вважається похідним від пра-і.є. *rughis[2].

Ботанічна характеристика

[ред. | ред. код]

Посівне жито — однорічна трав'яниста рослина. Як кормове вирощують також культурне багаторічне жито, одержане А. І. Державіним при схрещуванні дикого багаторічного жита з однорічним культурним посівним житом.

Посівне жито в природі є диплоїдною формою (2n=14). В останні десятиріччя селекціонерами шляхом подвоєння кількості хромосом було створене тетраплоїдне жито (4x=28), сорти якого формують велике зерно (маса 1000 зерен досягає 50–55 г) та міцну, стійку до вилягання соломину.

Основи листків посівного жита

Посівне жито відзначається добре розвиненою кореневою системою, яка проникає у ґрунт на глибину до 1,5–2 м і завдяки високій фізіологічній активності легко засвоює з ґрунту поживні речовини з важкорозчинних сполук.

Вузол кущіння у жита формується на трохи меншій глибині від поверхні ґрунту (1,7–2 см), ніж у пшениці (2–3 см). Коли насіння загортається глибоко, жито закладає два вузли кущіння: перший — глибоко, а пізніше другий — близько до поверхні ґрунту, який стає головним. Інтенсивність кущіння у жита досить висока — кожна рослина утворює 4–8 пагонів, а за сприятливих умов — до 50–90.

Стебло — порожниста соломина, гнучке, вкрите восковим нальотом, утворює 5–7 міжвузлів. Верхівка останнього міжвузля опушена. Висота стебла залежно від умов вирощування та сорту коливається від 70 до 180—200 см (у середньому 80–100 см).

Колос посівного жита
Secale cereale — Тулузький музей

Листки шорсткі, покриті восковим нальотом. Довжина листкової пластинки — 15–30, ширина — 1,5–2,5 см. В основі пластинки міститься короткий язичок і короткі голі або слабоопушені вушка.

Колос у жита остистий, незакінченого типу — на верхівці стрижня немає кінцевого верхівкового колоска. Стрижень колоса сплюснутий, опушений, членики опушені. Колоски в основному двоквіткові, рідко три-, чотириквіткові. У колосі міститься 30–40 колосків. Колоскові луски вузькі, шилоподібні; зовнішня квіткова луска має війчастий кіль, який закінчується остюком завдовжки 3–4 см. Остюки притиснуті до колоса або розходяться в боки. Середня довжина колоса 7–14 см. За формою він залежно від сорту буває призматичним, веретеноподібним, видовженоеліптичним. У призматичного колоса лицьова і бічна сторони однакової ширини по всій довжині; веретеноподібного — бічна у нижній третині колоса ширша за лицьову; видовженоеліптичного — лицьова вужча від бічної, колос від середини звужується до основи й верхівки. Колос у посівного жита залежно від сорту різної щільності. За кількістю колосків на 10 см довжини колосового стрижня розрізняють жито з дуже щільним колосом — при наявності понад 40 колосків на 10 см, з колосом вище середньої щільності — 36–39 колосків, середньої — 32–35 та нещільним колосом — менш як 32 колосків.

Зерно жита
жито посівне

Зерно жита різне за розміром, формою, забарвленням. Довжина його — 5–10 мм, ширина — 1,5–3,5, товщина — 1,5–3 мм. Маса 1000 зерен у диплоїдного жита — 20–35, тетраплоїдного — 35–50 г. Форма зерен видовжена (з відношенням довжини до ширини більш як 3,3) або овальна (з відношенням довжини до ширини 3,3 і менше) з помітною поперечною зморшкуватістю на поверхні. За забарвленням розрізняють зерно біле, зеленувате, сіре, жовте, темно-коричневе.

Хімічний склад

[ред. | ред. код]

Вміст крохмалю в зернах 72 %[3].

Історичні відомості

[ред. | ред. код]

Предком культурного жита, вважається його дикий різновид, що раніше класифікувався як гірське жито (Secale montanum або Secale strictum) та росте в горах Малої Азії і подекуди на Близькому сході. Перші спроби вирощування жита відносяться до 3-го тисячоліття до н. е. Воно вирощувалося у невеликих обсягах у багатьох місцях на територіях сучасної Туреччини, Вірменії та Ірану. Після цього жито було невідомо протягом довгого часу, поки в 1500—1800 роках до н. е. його не почали вирощувати в Центральній Європі[4]. На території Східної Європи в межах розселення слов'янських та балтійських народів жито спочатку було відоме як бур'ян на посівах пшениці і лише пізніше, на межі нашої ери, воно почало вирощуватись як самостійна культура. З Середніх віків жито почало вирощуватися у великих обсягах як головна хлібна культура як в Центральній, так і у Східній Європі.

З усіх злакових культурне жито є найбільш морозостійким — росте на півдні Ґренландії, на півночі Скандинавії, та в Гімалаях до висоти 4250 метрів. Тому вважають, що входження жита в культуру пов'язане з розповсюдженням землеробства на північ Європи.

Агротехніка

[ред. | ред. код]

Озиме жито — типова перехреснозапильна рослина. Щоб не допустити перехрещування, необхідно дотримуватися просторової ізоляції: для диплоїдних сортів вона повинна бути не менше 200—300, тетраплоїдних — 500—1000 м.

В окремих регіонах СНД із суворими умовами зимівлі (Забайкалля) вирощують яре жито.

З рекомендованих сортів диплоїдного озимого жита в Україні поширені такі: «Богуславка», «Боротьба», «Воля», «Київське 93», «Київське 90», «Ніка», «Харківське 95», «Хакада» та ін., тетраплоїдного — «Верасень», «Древлянське», «Пуховчанка», «Харківське 98» та ін.

На початку 2022 року, селекціонерами Волинської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту картоплярства НААН України було виведено новий сорт озимого жита «Серпанок». Новий, стійкий до хвороб, сорт озимого жита «Серпанок», який пройшов сортовипробування в усіх сортодільничних станціях України та отримав сертифікат, має властивість пізнього висівання, аж до 20-х чисел жовтня включно[5][6].

Статистика вирощування та споживання

[ред. | ред. код]

Жито вирощується переважно в Центральній, Східній та Північній Європі. Район вирощування простягнувся від півночі Німеччини через Польщу, Україну, Білорусь, Литву до центральних районів Росії. Також жито вирощується в Канаді, США, Аргентині, Туреччині, Казахстані та Китаї.

Переважно кожна країна вирощує його для власних потреб, оскільки споживання жита у світі знижується і міжнародна торгівля ним майже відсутня. Навіть у разі експорту жито вивозиться в незначних обсягах лише до сусідніх країн. Так, лише в Росії виробництво жита знизилося з 13,9 млн тонн в 1992 році до 3,4 млн тонн у 2005 році, в Польщі з 5,9 до 3,4 млн тонн тощо.

Найбільші виробники жита (в тоннах)
Виробник 2022[7] 2020[7] 2018[7] 2016[7] 2014[7]
Європейський Союз Європейський Союз 7 450 920 8,939,510 6 141 040 7,400,686 8,890,726
Німеччина Німеччина 3 132 300 3 513 400 2 201 400 3 173 800 3 854 400
Польща Польща 2,337,130 2,929,930 2,126,570 2,199,578 2,792,593
Росія Росія 2,178,808 2,377,629 1 916 056 2,547,878 3 280 759
Білорусь Білорусь 750 000 1 050 702 502,505 650 908 867,075
Данія Данія 691 470 699,370 476 590 577 200 677 800
Канада Канада 520,177 487 800 236 400 436 000 217 500
КНР КНР 500 767 512,591 504,698 545,657 520 000
Україна Україна 314 030 456 780 393 780 391 560 478 000
США США 312 460 292 930 214,180 290,379 182,610
Велика Британія Велика Британія 242,207 72 450 95,366 48,563 55 899
Аргентина Аргентина 225,510 221,201 86 098 60 676 52,130
Іспанія Іспанія 188 880 407,620 404,280 377,355 290 970
У світі 13,143,055 15 036 812 10 702 482 12 999 144 15,204,158
Джерело: FAO

Світова торгівля житом є низькою порівняно з іншими зерновими, такими як пшениця. Загальний обсяг експорту жита у 2016 році склав $186 млн[8] порівняно з $30,1 млрд для пшениці.[9]

Найбільше жита на людину споживають у Польщі — 32,4 кг на душу населення (2009), за нею йдуть скандинавські та балтійські країни. В ЄС загалом — близько 5, 6 кг на душу населення. Весь світ споживає лише 0,9 кг на душу населення.[10]

Геном

[ред. | ред. код]

У квітні 2017 року повідомлено про розшифрування науковцями Технічного університету Мюнхена та Інституту імені Лейбніца геному жита[11].

Хвороби

[ред. | ред. код]

Жито є дуже вразливим до грибів роду ріжки, зокрема ріжків пурпурових. Ураження цими грибами викликає хворобу з однойменною назвою. Завдяки сучасним методам культивації можливий вплив хвороби на здоров'я людей зведено до мінімуму.

Використання

[ред. | ред. код]

Їжа та напої

[ред. | ред. код]

Житнє зерно переробляється в борошно з високим вмістом гліадину, але низьким вмістом глютеніну та багатим на розчинну клітковину. Алкілрезорциноли — це фенольні ліпіди, присутні у великій кількості в шарі висівок (наприклад, унавколопліднику, насінниках та алейронових шарах) пшениці та жита (0,1–0,3 % від сухої ваги).[12] Житній хліб, включно з пумпернікель, виготовляють із житнього борошна, і він є широко розповсюдженим продуктом харчування у Північній та Східній Європі.[13][14] У Скандинавії жито широко використовується для приготування хрустких хлібців Knäckebröd); у Середньовіччі це був основний продукт харчування в регіоні, і він залишається популярним у 21 столітті.[15]

Житнє зерно використовується для виготовлення алкогольних напоїв, таких як житнє віскі та житнє пиво.[16] Традиційний каламутний і кисло-солодкий слабоалкогольний напій квас зброджується з житнього хліба або житнього борошна і солоду.[17]

Інше використання

[ред. | ред. код]

Жито є корисною кормовою культурою в прохолодному кліматі; воно швидко росте і дає багато корму для тварин, що випасаються, або сидератів для поліпшення ґрунту.[18] Завдяки швидкому росту та глибокому корінню воно утворює гарну покривну культуру взимку.[19]

Житня солома використовується як підстилка для худоби, незважаючи на ризик отруєння ріжками.[20] У невеликих масштабах її використовують для виготовлення виробів, таких як солом'яні ляльки.[21] Зовсім недавно знайшла застосування як сировина для біоконверсії в такі продукти, як підсолоджувач ксиліт.[22]

Житнє борошно змішують з лляною олією та оксидом заліза, щоб отримати традиційну червону фарбу Фалунь, яку широко використовують як фарбу для будинків у Швеції.[23]

Виробництво гібридів

[ред. | ред. код]
Зерно пшениці, жита та їх гібриду — тритикале. Тритикале значно більший за пшеницю.

Селекціонери, починаючи з 19 століття в Німеччині та Шотландії[24], але переважно з 1950-х років, працювали над виведенням гібридного злаку з найкращими якостями пшениці та жита, який зараз називається тритикале. Сучасні тритикале є гексаплоїдними з шістьма наборами хромосом; вони використовуються для виробництва мільйонів тонн зерна щорічно.[25]

Різновиди жита містять велику генетичну різноманітність[26][27][28], яка може бути використана для покращення інших культур, таких як пшениця. Наприклад, здатність пшениці до запилення може бути покращена шляхом додавання житньої хромосоми 4R; це збільшує розмір пильовика пшениці та кількість пилку.[29] Хромосома 1R є джерелом багатьох генів стійкості до хвороб культур.[30] Такі сорти, як Петкус, Інсейв, Аміго та Імперіал, передали пшениці стійкість до хвороб, зумовлену 1R.[30] Жито AC Hazlet — середньоросле озиме жито, стійке до вилягання та осипання.[31] Жито було донором гена Sr31 — гена стійкості до стеблової іржі — інтрогресованого в пшеницю.[32]

Характеристики S. cereale були поєднані з іншим багаторічним житом, S. montanum, щоб отримати S. cereanum, яке має корисні характеристики кожного з них. Гібридне жито можна вирощувати в суворих умовах і на бідних ґрунтах. Воно забезпечує покращений корм з легкозасвоюваною клітковиною та білком.[33]

У людській культурі

[ред. | ред. код]
Роггенвольф, хижий дух житніх полів, зі снопами зібраного жита, на гербі родини Бартенслебенів

У європейському фольклорі Roggenwolf («житній вовк») — це хижий житній демон або Feldgeist (фельдгайст), польовий дух у формі вовка.[34] Роггенвольф краде дітей і харчується ними.[35] Останні колоски часто залишають на місці, як жертву для хліборобських духів.[36]

Навпаки, Roggenmuhme або Roggenmutter («житня тітка» або «житня мати») — це антропоморфна жінка-демон жита з вогненними пальцями. Її груди наповнені дьогтем і можуть закінчуватися залізними кінчиками. Її груди також довгі, тому під час бігу їх потрібно закидати на плечі. Roggenmuhme повністю чорна або біла, а в руці вона тримає березу або батіг, з якого вилітають блискавки. Вона може перетворюватися на різних тварин, таких як змії, черепахи та жаби.[37]

Вчений-класик Карл А. П. Рак[en] пише, що вважалося, що Роггенмуттер ходить полями, шелестячи, як вітер, а за нею біжить зграя житніх вовків. Вони розносили ріжки по снопах зібраного жита. За словами Рака, потім вони заманювали дітей на поля, щоб ті годували їх зараженими зернами, «як залізні соски Роггенмуттера».[38] Збільшені червонуваті зерна, заражені ріжками, були відомі як Wulfzähne (вовчі зуби).[38]

Шкідники

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін. — 572 с.
  2. ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2006. — Т. 5 : Р — Т / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 704 с. — ISBN 966-00-0785-X.
  3. ↑ Artikel Starch und Starch, Composition. In: Hans Zoebelein (Hrsg.): Dictionary of Renewable Ressources. 2. Auflage, Wiley-VCH, Weinheim und New York 1996; Seiten 265—266, 267. ISBN 3-527-30114-3.
  4. ↑ Daniel Zohary and Maria Hopf, Domestication of plants in the Old World, third edition (Oxford: University Press, 2000), p. 75
  5. ↑ Селекціонерами з Волині виведено новий врожайний сорт озимого жита. 28.01.2022. Архів оригіналу за 31 січня 2022. Процитовано 31 січня 2022.
  6. ↑ Науковці вивели новий сорт озимого жита, стійкого до хвороб та призначеного для випічки. 26.01.2022, 11:45. Архів оригіналу за 31 січня 2022. Процитовано 31 січня 2022.
  7. ↑ а б в г д FAOSTAT. www.fao.org. Процитовано 28 січня 2025.
  8. ↑ OEC – Countries that export Rye (2016). Архів оригіналу за 23 березня 2022. Процитовано 22 жовтня 2017.
  9. ↑ OEC – Countries that export Wheat except durum wheat, and meslin (2016). Архів оригіналу за 23 березня 2022. Процитовано 22 жовтня 2017.
  10. ↑ Statistics and Usage – www.ryeandhealth.org. Архів оригіналу за 15 червня 2018. Процитовано 22 жовтня 2017.
  11. ↑ Німецькі вчені повністю розшифрували геном жита. kurkul.com. 10.04.2017. Архів оригіналу за 18 січня 2021. Процитовано 10.04.2017.(англ.)
  12. ↑ Suzuki, Yoshikatsu; Esumi, Yasuaki; Yamaguchi, Isamu (1999). Structures of 5-alkylresorcinol-related analogues in rye. Phytochemistry. 52 (2): 281—289. Bibcode:1999PChem..52..281S. doi:10.1016/S0031-9422(99)00196-X.
  13. ↑ Graansoorten: Rugern [Grains: Rye]. Bakkerij Museum (Dutch) . Архів оригіналу за 13 листопада 2018. Процитовано 21 липня 2024.
  14. ↑ Prättälä, Ritva; Helasoja, Ville; Mykkänen, Hannu (2000). The consumption of rye bread and white bread as dimensions of health lifestyles in Finland. Public Health Nutrition. 4 (3): 813—819. doi:10.1079/PHN2000120. PMID 11415489.
  15. ↑ Tuggmotstånd [Tough to chew]. Dagens Nyheter (швед.). 3 травня 2016. Архів оригіналу за 3 травня 2016. Процитовано 9 серпня 2022.
  16. ↑ Rye. PlantVillage. Процитовано 4 травня 2024.
  17. ↑ Hornsey, Ian Spencer (2012). Alcohol and its Role in the Evolution of Human Society. Royal Society of Chemistry. с. 296—300. ISBN 978-1-84973-161-4.
  18. ↑ Forage Identification: Rye. University of Wyoming: Department of Plant Sciences. 26 вересня 2017. Архів оригіналу за 18 серпня 2017. Процитовано 26 вересня 2017.
  19. ↑ Winter Rye: A Reliable Cover Crop. University of Vermont. Процитовано 4 травня 2024.
  20. ↑ Use caution when using rye straw for bedding. Martin-Gatton College of Agriculture, Food and Environment. 7 червня 2016. Процитовано 4 травня 2024.
  21. ↑ Frequently Asked Questions – Straw. Straw Craftsmen. Процитовано 4 травня 2024.
  22. ↑ Vallejos, María E.; Area, María C. (2017). Xylitol as Bioproduct From the Agro and Forest Biorefinery. Food Bioconversion. Elsevier. с. 411—432. doi:10.1016/b978-0-12-811413-1.00012-7. ISBN 978-0-12-811413-1.
  23. ↑ Swedish Red Paint – Falu Röd. Архів оригіналу за 25 вересня 2020. Процитовано 25 березня 2021.
  24. ↑ Triticale. Digital Herbarium of Crop Plants Establishment of Digital Herbarium and Herbal museum for Crop plant by Department of Crop Botany, BSMRAU. Процитовано 4 травня 2024.
  25. ↑ Faccini, Nadia; Morcia, Caterina; Terzi, Valeria; Rizza, Fulvia; Badeck, Franz-Werner (4 жовтня 2023). Triticale in Italy. Biology. 12 (10): 1308. doi:10.3390/biology12101308. PMC 10603945. PMID 37887018.
  26. ↑ Ribeiro, Miguel; Seabra, Luís; Ramos, António; Santos, Sofia; Pinto-Carnide, Olinda; Carvalho, Carlos; Igrejas, Gilberto (1 квітня 2012). Polymorphism of the storage proteins in Portuguese rye (Secale cereale L.) populations. Hereditas. 149 (2): 72—84. doi:10.1111/j.1601-5223.2012.02239.x. ISSN 1601-5223. PMID 22568702.
  27. ↑ Bauer, Eva; Schmutzer, Thomas; Barilar, Ivan; Mascher, Martin; Gundlach, Heidrun та ін. (1 березня 2017). Towards a whole-genome sequence for rye (Secale cereale L.). The Plant Journal. 89 (5): 853—869. doi:10.1111/tpj.13436. ISSN 1365-313X. PMID 27888547.
  28. ↑ Rabanus-Wallace, M.; Stein, Nils (2021). The Rye Genome. Springer Nature. с. 85—100. ISBN 978-3-030-83383-1. which cites Li, Guangwei; Wang, Lijian; Yang, Jianping та ін. (2021). A high-quality genome assembly highlights rye genomic characteristics and agronomically important genes. Nature Genetics. Nature Portfolio. 53 (4): 574—584. doi:10.1038/s41588-021-00808-z. ISSN 1061-4036. PMC 8035075. PMID 33737755.
  29. ↑ Nguyen, Vy; Fleury, Delphine; Timmins, Andy; Laga, Hamid; Hayden, Matthew; Mather, Diane; Okada, Takashi (26 лютого 2015). Addition of rye chromosome 4R to wheat increases anther length and pollen grain number. Theoretical and Applied Genetics. 128 (5): 953—964. doi:10.1007/s00122-015-2482-4. ISSN 0040-5752. PMID 25716820.
  30. ↑ а б Herrera, Leonardo; Gustavsson, Larisa; Åhman, Inger (2017). A systematic review of rye (Secale cereale L.) as a source of resistance to pathogens and pests in wheat (Triticum aestivum L.). Hereditas. BioMed Central. 154 (1): 1—9. doi:10.1186/s41065-017-0033-5. ISSN 1601-5223. PMC 5445327. PMID 28559761.
  31. ↑ AC Hazlet (PDF). SeCAN. Архів оригіналу (PDF) за 4 березня 2016. Процитовано 28 листопада 2014.
  32. ↑ Ellis, Jeffrey G.; Lagudah, Evans S.; Spielmeyer, Wolfgang; Dodds, Peter N. (24 листопада 2014). The past, present and future of breeding rust resistant wheat. Frontiers in Plant Science. 5: 641. doi:10.3389/fpls.2014.00641. PMC 4241819. PMID 25505474.
  33. ↑ Sipos, Tamás; Halász, Erika (25 квітня 2007). The role of perennial rye (Secale cereale × S. montanum) in sustainable agriculture. Cereal Research Communications. 35 (2): 1073—1075. doi:10.1556/CRC.35.2007.2.227.
  34. ↑ Golther, Wolfgang (2011). Germanische Mythologie: Vollständige Ausgabe [Germanic Mythology] (German) (вид. Complete). Wiesbaden: Marix-Verlag. с. 200. ISBN 978-3-937715-38-4.
  35. ↑ Mannhardt, Wilhelm (2005). Wald- und Feldkulte: Band II [Forest and Field Cults: Volume II] (German) . Elibron Classics. с. 319. ISBN 1-4212-4778-X.
  36. ↑ Dahn, Felix; Dahn, Therese (2010). Germanische Götter- und Heldensagen [Germanic God- and Hero-tales] (German) . Wiesbaden: Marix-Verlag. с. 171. ISBN 978-3-937715-39-1.
  37. ↑ Mannhardt, Wilhelm (2014). Die Korndämonen: Beitrag zur germanischen Sittenkunde [The Corn Spirits: Contribution to Germanic Moral Studies] (German) . Bremen: Bremen University Press. с. 20. ISBN 978-3-95562-798-0.
  38. ↑ а б Ruck, Carl (2019). Persia, Haoma and the Greek Mysteries (PDF). Sexus Journal. 4 (11): 991—1034.

Посилання

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]

Зінченко О. І. та ін. Рослинництво: Підручник / О. І. Зінченко, В. Н. Салатенко, М. А. Білоножко; За ред. О. І. Зінченка. — К.: Аграрна освіта, 2001. — 591 с.: іл.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Жито_посівне&oldid=44608445