Перейти до вмісту

Жужі Єлінек

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Єлінек.
Жужі Єлінек
Žuži Jelinek
Єлінек (в центрі) позує з моделями в її одязі. Загреб, червень 1960.
Ім'я при народженніСузана Фербер
Народилася17 липня 1920(1920-07-17)[1][2]
Будапешт, Угорське королівство
Померла23 січня 2016(2016-01-23) (95 років)
Загреб, Хорватія
Національністьєврейка
Діяльністьмодельєр, письменниця
БатькоІзидор Фербер
МатиРужа Фербер
У шлюбі зЕріх Єлінек
Френк Літі
Володимир Маєр
Мілорад Ронкулін
ДітиДіана (Єлінек) Мараца
Івіца Єлінек

Жужі Єлінек (хорв. Žuži Jelinek, до шлюбу Сузана Фербер;[3] 17 липня 1920(19200717) — 23 січня 2016) — хорватська стилістка єврейського походження з Угорщини, дизайнерка і письменниця.

Дитинство і юність

[ред. | ред. код]

Народилася в 1920 році в Будапешті[4][5] в родині бідних євреїв, Ізидора та Ружі Ферберів. Мала трьох братів: Імре, Олександра і Івана. Батько змінив прізвище з «Фарбер» на «Фербер». Дід Сузани по батьківській лінії — Моріц Фарбер, торговець текстилем з Лудбрега[6][7]. Її батьки були глухими, батько був майстром пензлів з Лудберга, а мати домогосподаркою з Угорщини. Вони познайомилися в Будапешті, де знаходилась єдина у регіоні спеціалізована школа для глухих людей[8]. Після народження Сузани її родина переїхала до Загреба, де жила в кінці дороги Максимир, під номером 54а в найбіднішій частині міста в складних умовах. Сестра батька була одружена з заможним євреєм в Загребі, але Сузана і її брати не мали великої користі від цього. Тітка соромилася свого бідного глухого брата, тому, коли його родина гостювала в неї, вона тримала їх на кухні, адже, як переказувала Жужі, вони були не достатньо хорошими для кімнат будинку.

Сузана пішла до школи в Боронгаї — селищі під Загребом. Закінчила Загребську школу кравців.[5][8][9][10]

Кар'єра

[ред. | ред. код]

У 17 років Сузана Фербер почала працювати в Парижі швачкою на заводі Ніни Річчі. У Парижі познайомилася з Коко Шанель, на яку короткий час працювала.

Після початку Другої світової війни в 1939 році повернулася до Загреба, відкрила там крамницю, де шила для багатих єврейських сімей. Фербер почала активно вивчати мови: протягом життя опанувала сім мов.

У 1941 році одружилася з загребським стоматологом Еріхом Єлінеком. Народила сина Івіца і дочку Діану.[8][9]

Після створення Незалежної Держави Хорватії у 1941 році в через переслідування євреїв усташами загинули всі троє братів Сузани: Імре в 1941 році — у в'язниці Керестінце, Олександер в концтаборі Ядовно, а Іван — у невідомому місці[8]. Під час перебування в Рієці, куди Єлінек переїхала з чоловіком, дізналася, що її батьків планують депортувати до концентраційного табору Ясеновац. Вона поїхала до Сушака до італійського офіцера і звабила його заради порятунку своїх батьків.

За життя батьків я заплатила сексом і я не шкодую, мені байдуже, що ви думаєте про це.

У вересні 1943 року вступила до Народно-визвольної армії Югославії, в якій була медсестрою.

Після війни працювала кравчинею, згодом — дизайнеркою.

Наприкінці 1950-х років показала свої перші моделі на журналах за кордоном і відвідала країни Європи, Америку, Близький і Далекий Схід. Югославська преса назвала Жужі Єлінек послом моди. Зарубіжні журналісти називали її найвідомішим модельєром за «залізною завісою». У 40 років Єлінек оселилася в США.

Успіхи та подорожі Єлінек дратували Йосипа Броза Тіто, який вважав, що просування її одягу під іменем Жужі Єлінек не є корисним для соціалізму СФР Югославії. Замість цього Тіто запропонував їй місце директорки македонської модної компанії «Тетекс», під маркою якої Єлінек представляла б свої моделі. Вона відкинула цю пропозицію, а незабаром після цього у 1962 році Тіто у своєму виступі назвав її «негативним елементом для СФР Югославії». Єлінек сказали, що краще залишити країну. Вона переїхала з дітьми та батьками до Женеви, Швейцарія. Зараз на тій же вулиці, де вона знайшла найдешевшу квартиру для них п'ятьох, є чотири будинки, що до смерті перебували в її власності.

У 1964 році Єлінек повернулася на прохання Тіто і стала особистою стилісткою його дружини Йованки Броз. Повернувшись до Загреба, Єлінек дізналася, що її чоловік зрадив їй, і розійшлася з ним. Вона продовжувала наполегливо працювати і подорожувала світом.

Впродовж всієї своєї кар'єри Єлінек продавала модний одяг у США, Японії та у всій Європі[9][11].

З 1994 року Єлінек була регулярною оглядачкою хорватського жіночого журналу «Gloria». Протягом життя написала десять книжок, остання з яких була видана в 2013 році під назвою «Вітання чоловіків» і складалася з її колонок з журналу «Gloria». Інші книги Єлінек розповідали про щоденні проблеми, медичну освіту, особисту гігієну та грошові відносини.

У 2007 році Хорватським радіо і телебаченням про Єлінек було знято документальний фільм «Я не заслуговую на це». Стівен Спілберг, дізнавшись історію єврейки, яка ризикнула життям, щоб врятувати батьків під час Голокосту, вирішив зняти і запросив її головною радницею фільму. Єлінек не хотіла жити в США два роки, тому відхилила пропозицію.

Єлінек була членкинею Ради єврейської громади Загреба[12].

Жужі Єлінек одружувалась чотири рази, востаннє у віці 80 років з суддею Мілорадом Ронкуліном[13].

Жужі Єлінек померла у Загребі 23 січня 2016 року.[10][14]

Публікації

[ред. | ред. код]
  • Seks liječi sve, 2004
  • Žene, osvajajte..., 2010
  • Mijenjaju li se muškarci, 2011
  • Žuži – Život Žuži Jelinek, 2014

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Hrvatski biografski leksikon — 1983.
  2. ↑ Artists of the World Online, Allgemeines Künstlerlexikon Online, AKL Online / Hrsg.: A. Beyer, B. Savoy — B: K. G. Saur Verlag, Verlag Walter de Gruyter, 2009. — ISSN 2750-6088 — doi:10.1515/AKL
  3. ↑ Prgomet, Ivana (20 червня 2008). Jovanka Broz: Drugarice Jelinek, volim vaše cipele (хор.). 24sata. Архів оригіналу за 2 січня 2014. Процитовано 17 червня 2012.
  4. ↑ Nakon Zagreba Žuži Jelinek slavila u Rijeci (хор.). Jutarnji list. 26 липня 2008. Архів оригіналу за січень 1, 2014. Процитовано 17 червня 2012.
  5. ↑ а б Portreti – Žuži Jelinek (хор.). Croatian Radiotelevision. 2 лютого 2012. Архів оригіналу за 6 квітня 2022. Процитовано 17 червня 2012.
  6. ↑ (хор.) Ha-Kol, glasilo Židovske zajednice u Hrvatskoj; broj 102; 2007 Zagreb; stranica 34.
  7. ↑ Holocaust Survivors and Victims Database: Zuzi Jelinek. United States Holocaust Memorial Museum. Процитовано 8 лютого 2013.[недоступне посилання з листопадаа 2019]
  8. ↑ а б в г Božić, Tanja (15 квітня 2012). Žuži Jelinek: U 92. pišem knjigu "Živjeli muškarci" (хор.). Večernji list. Архів оригіналу за 18 квітня 2012. Процитовано 17 червня 2012.
  9. ↑ а б в Bolanča, Sandra (11 серпня 2011). Moj savjet svim ženama: Svakoga si jutra recite da ste mlade, lijepe i sretne (хор.). Jutarnji list. Архів оригіналу за 19 грудня 2013. Процитовано 17 червня 2012.
  10. ↑ а б Celevska, Ivančica (7 серпня 2011). Žuži Jelinek: Nemoralne ponude prihvatite s 50 godina (хор.). Slobodna Dalmacija. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 17 червня 2012.
  11. ↑ Žužina životna priča stiže na male ekrane (хор.). Jutarnji list. 14 червня 2007. Архів оригіналу за січень 1, 2014. Процитовано 17 червня 2012.
  12. ↑ Pavičić, Darko (6 листопада 2006). Dr. Kraus: Sinagogu ćemo graditi sami! (хор.). Jutarnji list. Архів оригіналу за січень 1, 2014. Процитовано 17 червня 2012.
  13. ↑ Jelinek, Žuži. Ljubav kao kamen smutnje (хор.). Gloria. Архів оригіналу за березень 28, 2009. Процитовано 17 червня 2012.
  14. ↑ Mirković, Nada (16 травня 2010). Žuži Jelinek: ‘Muškarci su zbog feminizma postali oholi: čekaju da žene njih osvoje’ (хор.). Jutarnji list. Архів оригіналу за 7 серпня 2015. Процитовано 17 червня 2012.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Жужі_Єлінек&oldid=43956196