Перейти до вмісту

Жужі Єлінек

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Жужі Єлінек
Žuži Jelinek
Єлінек (в центрі) позує з моделями в її одязі. Загреб, червень 1960.
Ім'я при народженніСузана Фербер
Народилася17 липня 1920(1920-07-17)[1][2]
Будапешт, Угорське королівство
Померла23 січня 2016(2016-01-23) (95 років)
Загреб, Хорватія
Національністьєврейка
Діяльністьмодельєр, письменниця
БатькоІзидор Фербер
МатиРужа Фербер
У шлюбі зЕріх Єлінек
Френк Літі
Володимир Маєр
Мілорад Ронкулін
ДітиДіана (Єлінек) Мараца
Івіца Єлінек

Жужі Єлінек (хорв. Žuži Jelinek, до шлюбу Сузана Фербер;[3] 17 липня 1920(19200717) — 23 січня 2016) — хорватська стилістка єврейського походження з Угорщини, дизайнерка і письменниця.

Дитинство і юність

[ред. | ред. код]

Народилася в 1920 році в Будапешті[4][5] в родині бідних євреїв, Ізидора та Ружі Ферберів. Мала трьох братів: Імре, Олександра і Івана. Батько змінив прізвище з «Фарбер» на «Фербер». Дід Сузани по батьківській лінії — Моріц Фарбер, торговець текстилем з Лудбрега[6][7]. Її батьки були глухими, батько був майстром пензлів з Лудберга, а мати домогосподаркою з Угорщини. Вони познайомилися в Будапешті, де знаходилась єдина у регіоні спеціалізована школа для глухих людей[8]. Після народження Сузани її родина переїхала до Загреба, де жила в кінці дороги Максимир, під номером 54а в найбіднішій частині міста в складних умовах. Сестра батька була одружена з заможним євреєм в Загребі, але Сузана і її брати не мали великої користі від цього. Тітка соромилася свого бідного глухого брата, тому, коли його родина гостювала в неї, вона тримала їх на кухні, адже, як переказувала Жужі, вони були не достатньо хорошими для кімнат будинку.

Сузана пішла до школи в Боронгаї — селищі під Загребом. Закінчила Загребську школу кравців.[5][8][9][10]

Кар'єра

[ред. | ред. код]

У 17 років Сузана Фербер почала працювати в Парижі швачкою на заводі Ніни Річчі. У Парижі познайомилася з Коко Шанель, на яку короткий час працювала.

Після початку Другої світової війни в 1939 році повернулася до Загреба, відкрила там крамницю, де шила для багатих єврейських сімей. Фербер почала активно вивчати мови: протягом життя опанувала сім мов.

У 1941 році одружилася з загребським стоматологом Еріхом Єлінеком. Народила сина Івіца і дочку Діану.[8][9]

Після створення Незалежної Держави Хорватії у 1941 році в через переслідування євреїв усташами загинули всі троє братів Сузани: Імре в 1941 році — у в'язниці Керестінце, Олександер в концтаборі Ядовно, а Іван — у невідомому місці[8]. Під час перебування в Рієці, куди Єлінек переїхала з чоловіком, дізналася, що її батьків планують депортувати до концентраційного табору Ясеновац. Вона поїхала до Сушака до італійського офіцера і звабила його заради порятунку своїх батьків.

За життя батьків я заплатила сексом і я не шкодую, мені байдуже, що ви думаєте про це.

У вересні 1943 року вступила до Народно-визвольної армії Югославії, в якій була медсестрою.

Після війни працювала кравчинею, згодом — дизайнеркою.

Наприкінці 1950-х років показала свої перші моделі на журналах за кордоном і відвідала країни Європи, Америку, Близький і Далекий Схід. Югославська преса назвала Жужі Єлінек послом моди. Зарубіжні журналісти називали її найвідомішим модельєром за «залізною завісою». У 40 років Єлінек оселилася в США.

Успіхи та подорожі Єлінек дратували Йосипа Броза Тіто, який вважав, що просування її одягу під іменем Жужі Єлінек не є корисним для соціалізму СФР Югославії. Замість цього Тіто запропонував їй місце директорки македонської модної компанії «Тетекс», під маркою якої Єлінек представляла б свої моделі. Вона відкинула цю пропозицію, а незабаром після цього у 1962 році Тіто у своєму виступі назвав її «негативним елементом для СФР Югославії». Єлінек сказали, що краще залишити країну. Вона переїхала з дітьми та батьками до Женеви, Швейцарія. Зараз на тій же вулиці, де вона знайшла найдешевшу квартиру для них п'ятьох, є чотири будинки, що до смерті перебували в її власності.

У 1964 році Єлінек повернулася на прохання Тіто і стала особистою стилісткою його дружини Йованки Броз. Повернувшись до Загреба, Єлінек дізналася, що її чоловік зрадив їй, і розійшлася з ним. Вона продовжувала наполегливо працювати і подорожувала світом.

Впродовж всієї своєї кар'єри Єлінек продавала модний одяг у США, Японії та у всій Європі[9][11].

З 1994 року Єлінек була регулярною оглядачкою хорватського жіночого журналу «Gloria». Протягом життя написала десять книжок, остання з яких була видана в 2013 році під назвою «Вітання чоловіків» і складалася з її колонок з журналу «Gloria». Інші книги Єлінек розповідали про щоденні проблеми, медичну освіту, особисту гігієну та грошові відносини.

У 2007 році Хорватським радіо і телебаченням про Єлінек було знято документальний фільм «Я не заслуговую на це». Стівен Спілберг, дізнавшись історію єврейки, яка ризикнула життям, щоб врятувати батьків під час Голокосту, вирішив зняти і запросив її головною радницею фільму. Єлінек не хотіла жити в США два роки, тому відхилила пропозицію.

Єлінек була членкинею Ради єврейської громади Загреба[12].

Жужі Єлінек одружувалась чотири рази, востаннє у віці 80 років з суддею Мілорадом Ронкуліном[13].

Жужі Єлінек померла у Загребі 23 січня 2016 року.[10][14]

Публікації

[ред. | ред. код]
  • Seks liječi sve, 2004
  • Žene, osvajajte..., 2010
  • Mijenjaju li se muškarci, 2011
  • Žuži – Život Žuži Jelinek, 2014

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Hrvatski biografski leksikon — 1983.
  2. Artists of the World Online, Allgemeines Künstlerlexikon Online, AKL Online / Hrsg.: A. Beyer, B. SavoyB: K. G. Saur Verlag, Verlag Walter de Gruyter, 2009. — ISSN 2750-6088doi:10.1515/AKL
  3. Prgomet, Ivana (20 червня 2008). Jovanka Broz: Drugarice Jelinek, volim vaše cipele (хор.). 24sata. Архів оригіналу за 2 січня 2014. Процитовано 17 червня 2012.
  4. Nakon Zagreba Žuži Jelinek slavila u Rijeci (хор.). Jutarnji list. 26 липня 2008. Архів оригіналу за січень 1, 2014. Процитовано 17 червня 2012.
  5. а б Portreti – Žuži Jelinek (хор.). Croatian Radiotelevision. 2 лютого 2012. Архів оригіналу за 6 квітня 2022. Процитовано 17 червня 2012.
  6. (хор.) Ha-Kol, glasilo Židovske zajednice u Hrvatskoj; broj 102; 2007 Zagreb; stranica 34.
  7. Holocaust Survivors and Victims Database: Zuzi Jelinek. United States Holocaust Memorial Museum. Процитовано 8 лютого 2013.[недоступне посилання з листопадаа 2019]
  8. а б в г Božić, Tanja (15 квітня 2012). Žuži Jelinek: U 92. pišem knjigu "Živjeli muškarci" (хор.). Večernji list. Архів оригіналу за 18 квітня 2012. Процитовано 17 червня 2012.
  9. а б в Bolanča, Sandra (11 серпня 2011). Moj savjet svim ženama: Svakoga si jutra recite da ste mlade, lijepe i sretne (хор.). Jutarnji list. Архів оригіналу за 19 грудня 2013. Процитовано 17 червня 2012.
  10. а б Celevska, Ivančica (7 серпня 2011). Žuži Jelinek: Nemoralne ponude prihvatite s 50 godina (хор.). Slobodna Dalmacija. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 17 червня 2012.
  11. Žužina životna priča stiže na male ekrane (хор.). Jutarnji list. 14 червня 2007. Архів оригіналу за січень 1, 2014. Процитовано 17 червня 2012.
  12. Pavičić, Darko (6 листопада 2006). Dr. Kraus: Sinagogu ćemo graditi sami! (хор.). Jutarnji list. Архів оригіналу за січень 1, 2014. Процитовано 17 червня 2012.
  13. Jelinek, Žuži. Ljubav kao kamen smutnje (хор.). Gloria. Архів оригіналу за березень 28, 2009. Процитовано 17 червня 2012.
  14. Mirković, Nada (16 травня 2010). Žuži Jelinek: ‘Muškarci su zbog feminizma postali oholi: čekaju da žene njih osvoje’ (хор.). Jutarnji list. Архів оригіналу за 7 серпня 2015. Процитовано 17 червня 2012.