Жінки в Європі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Принцеса Єлизавета у ОВД перед бригадою швидкої допомоги британської армії

Еволюція та історія жінок у Європі тісно переплетені з еволюцією та історією самої Європи. За даними Catalyst, в 2010 році 51,2% населення Європейського Союзу складали жінки (у січні 2011 року населення ЄС становило 502 122 750).[1]

Історія

[ред. | ред. код]

У своїй статті "Підйом жінок у Стародавній Греції" ("Історія сьогодні") Майкл Скотт наголошує, що "місце жінок" та їх досягнення в Стародавній Греції найкраще описав Фукідід у цій цитаті: "Найбільше досягнення [для жінок] – якщо про неї найменше говорять чоловіки, неважливо чи то для похвали, чи для звинувачення."[2]

Сучасні характеристики жінок у Білорусі змінювались планомірно внаслідок подій, що відбулися в історії Білорусі. Зокрема, коли концепція рівних прав жінок була вперше розроблена та обгрунтована наприкінці 16 століття. Хартія Великого князівства 1588 р. – один із найважливіших юридичних документів в історії Білорусі – захищала гідність білоруських жінок згідно із законом.[3] Жінки в Білорусі та їхній внесок у білоруське суспільство відзначається щороку під час Міжнародного жіночого дня.[4]

Після отримання виборчого права в 1919 році, німецькі жінки почали брати активну роль в німецькій політиці, займаючи посади, які зазвичай займали німецькі чоловіки. Після закінчення Другої світової війни вони були позначені як Trümmerfrauen або "жінки з уламків", тому що вони дбали про «поранених, ховали загиблих, рятували речі», і брали участь в складній задачі відновлення розірваної війною Німеччини, просто розчищуючи завали та руїни війни.[5]

Традиційні ролі

[ред. | ред. код]

Албанські жінки проживають у консервативному[6] патріархальному суспільстві. У цьому традиційному суспільстві жінки Албанії мають другорядні ролі в громадах, які вірять у "переважання чоловіків". Це відбувається, незважаючи на перехід до демократії та прийняття вільної ринкової економіки в Албанії (після періоду дії комуністичної партії праці).[7] На основі 500-річного Кануна Леке Дукаджіні, традиційного кодексу поведінки, головна роль албанських жінок – піклуватися про дітей та дім.

Через патріархальний характер традиційної вірменської культури та суспільства[8] від жінок у Вірменії часто очікують доброчесності та покірливості, а також захисту своєї цноти до шлюбу. Жінки зазвичай беруть на себе переважно всі хатні роботи.

Традиційні соціальні норми та відсталий економічний розвиток у сільських регіонах Азербайджану продовжують обмежувати роль жінок у господарстві. Є повідомлення, що жінки відчувають труднощі у використанні своїх законних прав через дискримінацію за статтю.[9]

Історію, характерні риси, еволюцію та генеалогії нинішніх жінок у Чехії можна простежити за багато століть до заснування самої країни. Вони походять від слов’янських поселенців, які насамперед займались сільським господарством.[10]

У деяких районах Італії жінок досі стереотипно сприймають домогосподарками та матерями. Це також відображається у факті вищого в середньому безробіття жінок в Італії, ніж в інших країнах ЄС.[11]

Ранній опис жінок Чорногорії, знайдений в газеті The New York Times 5 листопада 1880 р., зазначає, що "чорногорка виконує рівну частку праці з чоловіком на польових роботах, і вона виконує всі перевезення" стосовно подорожей на конях та інших видів перевезення з використанням тварин. Далі газета описувала, що вони займаються в’язанням або прядінням.[12]

Швейцарська традиція також ставить жінок під владу своїх батьків та своїх чоловіків.[4]

Рух до рівності статей

[ред. | ред. код]
May 1, 2015 demonstration in Turkey.
Демонстрантки у Туреччині, 1 травня 2015

Жінки в Андоррі мають рівні права з чоловіками згідно із законами Князівства Андорра. Андорра надавала жінкам законні права повільно: виборче право для жінок було досягнуте лише в 1970 р.[13] Однак за останні роки жінки зробили великий стрибок у досягненні рівних прав у політичному плані. Андорки отримали 15 місць під час парламентських виборів у своїй країні в 2011 році; з цієї причини Андорра стала першою країною в Європі та другою країною на міжнародному рівні, яка обрала "законодавчий орган з більшістю жінок".

Правове становище жінок в Австрії покращилось із середини 1970-х. Ґрунтуючись на дослідженні про статус жінок в Австрії в грудні 1993 року, пріоритет законодавства Австрії базується скоріше на однаковому ставленні до обох статей, а не на рівних правах. Таким чином, австрійки виграють від спроби свого уряду "компенсувати за навантаження від гендерної нерівності". Однак, незважаючи на вдосконалення законодавства щодо статусу жінок, в австрійському суспільстві все ще переважає концепція традиційних ролей. Більшість домашніх справ та виховання дітей австрійські чоловіки розглядають як сферу діяльності жінок. І освіта, і стать є основною ознакою рівня доходів.[14]

Жінки в Азербайджані номінально користуються тими ж законними правами, що і чоловіки; однак дискримінація все ще є проблемою.[9] В Хорватії гендерна рівність є частиною статті 3 Конституції Хорватії. Омбудсмен з питань гендерної рівності та Управління з питань гендерної рівності існують з 2003 року.[15] Чехія після періоду в історії, відомого як оксамитова революція, багато жінок стали працювати на повний робочий день, також зосереджуючись на роботі по домогосподарству, здобуваючи "почуття особистої ефективності та незалежності" в рамках чеського суспільства.[16]

Фінські жінки задоволені відношенням чоловіків до себе з "високим ступенем рівності" та "ввічливості".[17] У 1906 році жінки Фінляндії стали першими жінками в Європі, що здобули виборче право.[18] У Фінляндії є багато жінок, які займають видатні посади у фінському суспільстві, в наукових закладах, у сфері бізнесу та уряді Фінляндії. Прикладом могутніх жінок у фінській політиці є Тар'я Галонен, яка стала першою жінкою-очільницею країни (до того вона була міністром закордонних справ Фінляндії).

Статус грецьких жінок зазнав змін і більших покращень з початком XX століття. У 1957 році вони здобули право голосу. Це призвело до того, що жінки почали отримувати робочі місця на підприємствах та в уряді Греції. Крім того, вони змогли зберегти своє право на спадщину майна навіть після одруження.[19]

В сучасних Нідерландах живуть найщасливіші жінки у світі, згідно з одним дослідженням.[20]

Сан-Марино запровадив виборче право для жінок після конституційної кризи 1957 року, відомої як Фатті ді Роверета. Жінки здобули виборче право в 1960 році, а право займати політичні посади – в 1973 р.[21] Однак на референдумі 1982 року жінки Сан-Марино не здобули права зберегти своє громадянство, якщо одружувалися з іноземцями (19 000 виборців Сан-Марино проголосували за продовження дії закону 1928 року); в результаті втрати громадянства жінки також втрачали право голосу, роботи, володіння майном, проживання та спадкування майна в Республіці Сан-Марино.[22] Пізніше ці закони про громадянство були змінені парламентом у 2000 р.[23] та 2004 р.,[24] дозволяючи жінкам зберігати своє громадянство та передавати його своїм дітям та чоловікові.

Окрім того, що жінки Іспанії здобули популярність як «королеви та аристократки» в історії країни, вони також досягли успіху у встановленні своєї ролі в сучасній Іспанії «без помітного феміністського повстання».[4]

Швейцарські жінки здобули право голосу на національних виборах у 1971 році,[25] в той час як права голосу на рівні місцевого кантону були отримані між 1959 р. (Катони Во та Невшатель) та 1991 р. (Кантон Аппенцелль Іннерроден).[26][27] Однак, незважаючи на те, що вони отримали статус рівних з чоловіками прав, деякі швейцарки все ще отримують менші зарплати, ніж чоловіки з таким же рівнем освіти, і займають посади нижчого рівня.[28]

Як громадянки післявоєнної нації, деякі косовські жінки стали учасницями процесу побудови миру та встановлення гендерної рівності в процесі реабілітації Косова.[29] Жінки в Республіці Косово також стали активними в політиці та правоохоронних органах. Прикладом цього є обрання Атіфете Яхджаги четвертою очільницею Косово[a], і вона стала першою жінкою,[30] першою з позапартійних кандидатів і наймолодшою з обраних на посаду президента в країні. До того вона працювала заступницею директора поліції Косова,[31] маючи чин генерал-майора[32] – найвищого серед жінок у Південно-Східній Європі.[33]

Жінки Південної Осетії переживали ситуацію збройних конфліктів.[34][35] Головною організацією, яка сприяє та захищає статус жінок Південної Осетії, є Асоціація жінок Південної Осетії за демократію та права людини (яку іноді називають Асоціацією жінок Південної Осетії за демократію та захист прав людини), і в даний час її очолює Ліра Козаєва-Цховребова.[36]

Жінки на ринках праці

[ред. | ред. код]
Staff of the Cigar Factory (Tabakalera) in front of the facilities, Donostia-San Sebastián, Basque Country (1936)
Персонал фабрики сигар (Tabakalera) перед приміщеннями, Доностия-Сан-Себастьян, Країна Басків. (1936)

Покоління за поколінням бельгійських жінок здатне подолати так званий "професійний гендерний розрив". У молодих поколіннях це пов’язано зі збільшенням доступності "робіт на неповний робочий день в сфері послуг" для жінок. У 1999 році середній заробіток бельгійки становив 91 % від зарплати бельгійця. Коли бельгійки не виконують роботу за сумісництвом, вони все ще "виконують більшу частину хатньої роботи", залежно від домовленості між партнерами.[37]

За даними Міжнародного фонду сільськогосподарського розвитку (МФСР), жінки Боснії та Герцеговини зазнали впливу трьох типів перехідного періоду після Боснійської війни (1992-1995 рр.),[38] а саме: "перехід від війни до миру", економічний перехід та політичний перехід.

У 2011 році Державний секретаріат Швейцарії з економічних питань (Seco) заохочував бізнес-компанії "призначати більше жінок на посади найвищого рівня". Ті, хто вже працює в комерційних компаніях, зазначають, що "жінки заробляють в середньому на 20% менше, ніж чоловіки" у Швейцарії, і це співвідношення становило 6 з 10 жінок, які працюють неповний робочий день.[39]

Див. також

[ред. | ред. код]

Суверенні держави

[ред. | ред. код]

Європейські держави з обмеженим визнанням

[ред. | ред. код]
  • Жінки в Абхазії
  • Жінки в Косово
  • Жінки в Нагірному Карабасі
  • Жінки на Північному Кіпрі
  • Жінки в Південній Осетії
  • Жінки в Придністров'ї

Залежності та інші території

[ред. | ред. код]
  • Жінки в Аланді
  • Жінки на Фарерських островах
  • Жінки в Гібралтарі
  • Жінки на Гернсі
  • Жінки на острові Мен
  • Жінки в Джерсі
  • Жінки на Шпіцбергені

Список літератури

[ред. | ред. код]
  1. Women in Europe [Архівовано 1 січня 2017 у Wayback Machine.], Knowledge Center, Catalyst
  2. Scott, Michael. The Rise of Women in Ancient Greece [Архівовано 26 червня 2018 у Wayback Machine.], History Today, Volume: 59 Issue: 11 2009
  3. Belarusian Women as seen Through an Era [Архівовано 3 грудня 2012 у Wayback Machine.], United Nations in Belarus.
  4. а б в France [Архівовано 1 грудня 2017 у Wayback Machine.], everyculture.com
  5. Women In German Society [Архівовано 27 листопада 2020 у Wayback Machine.], German Culture, germanculture.com
  6. Bilefsky, Dan. Albanian Custom Fades: Woman as Family Man. The New York Times. NYTIMES.com. Архів оригіналу за 1 лютого 2013. Процитовано 27 жовтня 2013.
  7. Elsie, Robert. Albania. Advameg, Inc. Архів оригіналу за 26 грудня 2018. Процитовано 27 жовтня 2013.
  8. Itano, Nicole. Quota Law Puts More Women in Armenia's Election [Архівовано 19 січня 2016 у Wayback Machine.]. WeNews. May 10, 2007.
  9. а б Country Reports on Human Rights Practices: Azerbaijan (2011) [Архівовано 21 травня 2018 у Wayback Machine.]. United States Bureau of Democracy, Human Rights, and Labor (2011). This article incorporates text from this source, which is in the public domain.
  10. Czech Republic - HISTORY. Mongabay.com. Архів оригіналу за 5 вересня 2013. Процитовано 6 листопада 2013.
  11. Why Italy's women are out of work. BBC. 9 квітня 2008. Архів оригіналу за 1 вересня 2017. Процитовано 11 листопада 2023. (англ.)
  12. THE WOMEN OF MONTENEGRO (PDF). Correspondence of the London Standard. The New York Times. Архів оригіналу (PDF) за 19 серпня 2020. Процитовано 18 листопада 2013. (abstract [Архівовано 19 лютого 2014 у Wayback Machine.])
  13. Timeline: Andorra. 9 листопада 2011. Архів оригіналу за 25 грудня 2018. Процитовано 30 вересня 2020.
  14. Lewis, Jone Johnson. Austria: Status of Women [Архівовано 6 вересня 2015 у Wayback Machine.], Encyclopedia of Women's History, December 1993.
  15. Croatian Parliament (14 липня 2003). Zakon o ravnopravnosti spolova. Narodne novine (Croatian) (116/2003). Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 30 вересня 2020.
  16. Ferber, Marianne A.; Raabe, Phyllis Hutton (2003). Women in the Czech Republic: Feminism, Czech Style. International Journal of Politics, Culture, and Society. 16 (3): 407—430. doi:10.1023/A:1022308512580. JSTOR 20020174.
  17. Alho, Olli. A guide to Finnish customs and manners [Архівовано 10 червня 2015 у Wayback Machine.], November 2002/March 2010
  18. Women in Business in Finland [Архівовано 14 травня 2016 у Wayback Machine.], worldbusinessculture.com
  19. Hitton, Shanti. Social Culture of Greece [Архівовано 18 травня 2021 у Wayback Machine.], Travel Tips, USA Today
  20. Ward, Claire (19 серпня 2011). How Dutch women got to be the happiest in the world. Macleans. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 14 травня 2013.
  21. Arnold, M. Cameron. San Marino. Advameg, Inc. Архів оригіналу за 31 березня 2019. Процитовано 26 жовтня 2013.
  22. edited by Anne Shutt, CS Monitor Correspondents (27 липня 1982). Women lose ballot battle in republic of San Marino. The Christian Science Monitor. Архів оригіналу за 9 листопада 2016. Процитовано 26 жовтня 2013.
  23. United States Department of State. Архів оригіналу за 10 березня 2021. Процитовано 30 вересня 2020.
  24. Ohchr |. Архів оригіналу за 9 листопада 2016. Процитовано 30 вересня 2020.
  25. BBC ON THIS DAY - 7 - 1971: Swiss women get the vote. bbc.co.uk. Архів оригіналу за 30 грудня 2018. Процитовано 30 вересня 2020.
  26. Women dominate new Swiss cabinet. BBC News. 22 вересня 2010. Архів оригіналу за 19 квітня 2019. Процитовано 30 вересня 2020.
  27. BBC NEWS - Europe - Naked Swiss hikers must cover up. bbc.co.uk. Архів оригіналу за 2 квітня 2019. Процитовано 30 вересня 2020.
  28. Switzerland [Архівовано 10 травня 2015 у Wayback Machine.], everyculture.com
  29. An Approach to the Kosovo Post-War Rehabilitation Process from a Gender Perspective [Архівовано 1 червня 2020 у Wayback Machine.], QUADERNS DE CONSTRUCCIÓ DE PAU Nº 2, escola de cultura de pau, page 5.
  30. First Female Elected President [Архівовано 23 грудня 2016 у Wayback Machine.], Kosovo
  31. Koha, "Në krye të Policisë së Kosovës, Atifete Jahjaga" [Архівовано 10 квітня 2011 у Wayback Machine.] Shqip TIME.mk 16 October 2010 (accessed 6 April 2011)
  32. "Atifete Jahjaga zgjidhet presidente e Republikës" [Архівовано 30 жовтня 2020 у Wayback Machine.] Telegrafi.com 7 April 2011 (accessed 6 April 2011)
  33. "Kush do të na udhëheq" [Архівовано 16 квітня 2021 у Wayback Machine.] Telegrafi.com 7 April 2011 (accessed 7 April 2011)
  34. GEORGIA: Female NGO Activists of Georgia and South Ossetia Meet in Baku to Search Ways to Stop Enmity [Архівовано 28 вересня 2011 у Wayback Machine.], Caucasian Knot, peacewomen.org, June 12, 2010
  35. Female NGO activists of Georgia and South Ossetia meet in Baku to search ways to stop enmity [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.], Caucasian Knot, kavkaz-uzel.ru
  36. MACEDONIA: How Are Women Faring In Macedonia? [Архівовано 29 липня 2014 у Wayback Machine.], AWID, September 12, 2009, peacewomen.org
  37. De Lannoy, Jean and Ruben A. Lombaert. Belgium. Advameg, Inc. Архів оригіналу за 9 серпня 2018. Процитовано 26 жовтня 2013.
  38. In post-conflict Bosnia and Herzegovina, women are a driving force for change [Архівовано 22 січня 2018 у Wayback Machine.], IFAD
  39. Wilton, Isabelle. Women still climbing to the top in business [Архівовано 4 серпня 2017 у Wayback Machine.], swissinfo.ch, March 7, 2011