Діва-воїтелька

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Діва-воїтелька, жінка-воїн — архетипічний образ, вигадана персонажка, що має королівську кров і володіє сильним характером; займається типово «чоловічою» справою, зазвичай війною (хоча подекуди й ремеслом). Антиподом діви-воїтельки є інша персонажка — безпорадна діва у біді.

Характеристика

[ред. | ред. код]

За середньовічною літературною традицією діва-воїтелька після втрати незайманості втрачала й бойову силу, перетворюючись на звичайну жінку. Тим не менш, умова дотримання цнотливості не обов'язково зустрічається в фольклорі. Так само не є обов'язковою належність до королівського роду, хоча в класичних прикладах виконуються обидві ці вимоги. У давніх легендах зустрічається мотив сватання до діви-воїтельки, яка погоджується на шлюб лише за умови, що майбутній чоловік переможе її в суто «чоловічих» бойових мистецтвах — при тому виявляючись настільки сильною, що наречений здатен перемогти її лише хитрістю.

Виникнення

[ред. | ред. код]

Загальноприйнятих гіпотез щодо історії виникнення даного жіночого образу, про його передумови та розвиток не існує. Зафіксовано кілька різних версій походження, а також точок зору про те, наскільки вагомою така концепція була взагалі.

Франц фон Штук. Поранена амазонка

Наприклад, Пеґґі Сендей висуває ідею, що суспільства, в яких домінували ритуали поклоніння Природі, були гіноцентрованими, і що модель такого суспільства можна побачити в давньоскандинавському язичництві та північній віцці (природній магії), які отримали відображення в міфологічних образах північних дів-воїтельок, валькірій[1]. Таким чином, подібні образи дів-воїтельок — пережиток релігійного культу, магічного обряду.

А Ігор Дьяконов при порівняльному аналізі «архаїчних міфів Сходу та Заходу» виділив серед жіночих міфологічних персонажів дві категорії: «Дів-воїтельок» та «матрон»-«матерів/дружин»[2]; перша категорія стосується вікової групи дівчат, які супроводжують юнаків у «чоловічому домі» (ганіка в індоаріїв, гетери в греків тощо) і користуються сексуальною свободою, є пов'язаними з бойовими дружинами. Міфологічні втілення таких соціальних груп — індійські апсари, ірландські сестри Морріґан та інші персонажки, які забирають вбитих з поля бою[3][4]. За цією версією, образ дів-воїтельок отримується шляхом спогаду про реальних бойових подруг, які супроводжували воїнів у походах.

Брунгільд

В світовій літературі (переважно європейській) прослідковується чітка магістральна лінія спадковості подібного сюжету. Амазонки давньогрецьких міфів потрапляють до середньовічного лицарського роману, після чого архетип воскресає вже в ХХ столітті, коли суспільство потребує нового жіночого образу.

Існує відгалуження міфу, що характеризує окрему стадію. Саги про дів-воїтельок складають прикметну особливість середньовічної ісландської літератури. «Якщо в інших літературних традиціях епізодично зустрічаються образи норовливих принцес, яких приборкують наречені, то в ісландській словесності виникає особливий різновид жанру лицарської саги — оповіді про одноосібних володарок своїх країн, які взагалі не бажають чути про шлюб, адже одруження загрожує їм послабленням влади та втратою соціального статусу. Вони не лише категорично відмовляють нареченим, але й принижують їх вербальним та фізичним штибом. В лицарських сагах для таких героїнь особливе позначення — meykongr, „діва-володарка“, самі ж вони знаменно іменують себе „королем“ (kongr), але не „королевою“ (dróttning)»[5].

Сучасність

[ред. | ред. код]

До масової культури стереотип воїтельки, що бере активну участь в сюжеті, як вважають, увійшов 1970-их у зв'язку зі сплеском феміністичного руху в західній цивілізації[6]. Публіка почала втомлюватись від типової героїні — пасивної діви у біді, міцно пов'язаної з чоловіком-захисником. Цей штамп вийшов з моди, й творці нового образу знайшли натхнення в давньогрецькій міфології.

Стереотип діви-воїтельки зображає видатну та незалежну жінку, яка прагне досягти власних цілей та позиціонується як антипод типовим гендерним ролям, створеним в межах традиційної патріархальної соціальної моделі. Подібна персонажка фігурує в світах героїчного фентезі або в історичних романах на тему Середньовіччя — тобто в ситуаціях, де є очевидними її фізичні навички. Цей образ може ефективно використовуватися й у творах про сучасний світ, наприклад у фільмах в жанрі girls with guns. На відміну від інших жіночих активних образів — фатальної жінки або дівчини-шибайголови, діва-воїтелька продовжує займатися традиційно чоловічими справами, не втрачаючи жіночності[7], яка асоціюється зі цнотою. Крім того, в масовій культурі взагалі втрачається ідея середньовічного куртуазного кохання до подібної прекрасної принцеси.

Історичні приклади

[ред. | ред. код]
«Жанна д'Арк», картина Е. Л. Свіннертон

Де-факто в реальній історії приклади подібних персонажок є надзвичайно рідкісними. Хоча іноді дворянки супроводжували армію та можливо брали участь в суспільному житті, бій з його насиллям та фізичними навантаженнями вважався непристойною та невідповідною справою для жінок. Історичними прикладами-виключеннями з цього упередження щодо жінок є:

  • китайська принцеса Пін'ян, зібрала й очолила власну армію під час повстання. Пізніше її батько став імператором Ґаоцзу.
  • йонійська цариця Артемізія Карійська, супроводжувала Ксеркса в його поході та командувала в Саламінській битві п'ятьма власними суднами. Хоча реальність її подвигів піддається істориками сумнівам, тим не менш, вважається, що саме вона стала приводом до виголошення Ксерксом, що програв, фрази: «Мої чоловіки стали жінками, а жінки — чоловіками».
  • спартанка Архідамія, билася з Пірром під час облоги Лакедемону на чолі загону своїх співвітчизниць.
  • британська королева Боудіка.
  • британська королева Ґвендолен.
  • В'єтнамські воїтельки сестри Чинґ, які очолили національно-визвольну війну проти Ханського Китаю 39-43 рр.
  • цариця Пальміри Зенобія (араб. Зейнеб), у 268—272 рр. воювала з Римом.
  • Саджа́х бінт аль-Га́ріс — псевдопророчиця VII століття, військова очільниця аравійського племені Бану Тамім.[8][9][10]
  • Етельфледа, дочка Альфреда Великого.
  • цариця Кедару Забібе.
  • цариця саків-масагетів Томіріс.
  • аравійська цариця Шамсі.
  • Жанна д'Арк та її легенда уособлюють приклад поєднання реальних передумов та архетипічних рис. Так, одна з версій приписує їй королівське походження.
  • мусульманська принцеса Аміна, очільниця народу хауса XV століття в Нігерії.
  • Катерина Сфорца очолювала оборону Форлі проти сил Чезаре Борджіа.
  • Мандугай Мудра, монгольська княжна, що перемогла в кількох битвах поспіль племена ойратів, ворогів свого малолітнього вихованця та майбутнього чоловіка Даян-хана.
  • Малалай — народна героїня пуштунів, учасниця другої англо-афганської війни, учасниця битви при Майванді (1880 рік)[11][12]
  • Олена Арзамаська — козачка, монахиня з селян, очолила великий загін втікачів та кріпаків Арзамаського уїзду під час селянської війни 1670—1671 рр.
  • Надія Дурова — кавалерист-дівиця. На момент втечі до армії була у шлюбі, мала сина (у відповідності до архетипу, зазначені пункти зазвичай «зникають» при белетризації її образу).
  • Марія Бочкарьова — одна з перших російських жінок-офіцерок, створила перший в історії російської армії жіночий батальйон. Як і Дурова, була одружена.
  • Нґо Тхі Тует — бійчиня Народно-визвольної армії Південного В'єтнаму, у 17 років стала тричі героїнею руху Опору.

У міфології

[ред. | ред. код]
Густав Клімт, «Афіна Паллада»
Фрідріх Август фон Каульбах. Алегоричне зображення Німеччини у вигляді діви-воїтельки, 1914.
Руська богатирка Настасья Королевична (іл. Сергія Соломко)

Богині-воїтельки

[ред. | ред. код]

Групи божеств-воїтельок

[ред. | ред. код]
  • валькірії (сканд.)
  • фраваші — (іран.), множ., міфічне втілення душі, жіночої статі, знаходяться на небі, закуті в металеві обладунки, вражають нечисту силу.
  • амазонки — нація жінок-воїтельок.

Звичайні люди

[ред. | ред. код]
античність:
руські богатирки:
інші:

У літературі та живописі

[ред. | ред. код]

Дослідження зазначають, що зображення діви-воїтельки є наскрізним сюжетом і цей літературний та іконографічний образ є розповсюдженим в західній традиції, до того ж вона може бути і меланхолійною, і агресивною. В образотворчому мистецтві образ з'явився починаючи від античності й фігурував до кінця XIX століття, особливого розквіту набуваючи у XVI столітті в літературі та XVII столітті в живописі.[14]

Середньовіччя

[ред. | ред. код]
Хосе де Рібера. «Дуель жінок»
  • Брунгільд — валькірія, персонажка «Пісні про Нібелунгів», заприсяглася вступити в шлюб лише за того, хто переможе її в битві.
  • в лицарських романах:
    • Брадаманта — персонажка романів про Роланда.
    • («Звільнений Єрусалим», Торквато Тассо):
      • Ермінія
      • Глорінда — сарацинська воячка, перед самою смертю приймає християнство.
      • Марфіза — цариця Індії, заприсяглася не знімати обладунків, поки не переможе трьох могутніх царів — Ґрадасса, Аґрікана та Карла Великого.
      • Ґільдіппа, дружина Одоарда, разом з яким є доблесним та нерозлучним войовничим подружжям.
  • в ісландських сагах[5]:
    • Флорентія — королева Індії, згодна на шлюб лише з тим, хто пройде випробування («Сага про Ґіббона»).
    • Марморія — королева Греції («Сага про Парталопа»).
    • Седентіана — героїня «Саги про Сіґурда Мовчазного».
    • Розамунда — героїня «Ле о Ланвале» («Пісня про Януале»).
    • Інґіґерд — королева, героїня «Саги про Сіґрґарда Сміливого».
    • Торнбйорґ — донька шведського короля, героїня «Саги про Грольва, сина Ґаутрека».
  • Хуа Мулань — героїня китайської середньовічної літератури.

Відродження

[ред. | ред. код]

Новий час

[ред. | ред. код]
  • Персонажка поеми Томмазо Ґроссі «Ломбардці в першому хрестовому поході» (XIX століття) та однойменної ліричної опери Джузеппе Верді за нею.
  • Опера Ріхарда Ваґнера «Валькірія».

Сучасна культура

[ред. | ред. код]

Науково-фантастична та фентезі-література

[ред. | ред. код]

Кінематограф

[ред. | ред. код]

Комікси, мультфільми, відеоігри

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Суковатая В. Ґендерний аналіз релігій та феміністська теологія: до постановки проблеми. Архів оригіналу за 20 квітня 2014. Процитовано 19 квітня 2014.
  2. Дьяконов М. М. Архаические мифы Востока и Запада. с. 89-91 и др.
  3. Дьяконов М. М. Архаические мифы Востока и Запада. с. 146, 159—160; пор. Dumezil G. Gods of the Ancient Northmen. Berkeley: Los Angeles: L., 1973, с. 42; Ellis-Davidson H. The Viking road to Byzantium. Cambridge., 1972, с. 65
  4. В. Я. Петрухин. Варяжская женщина на Востоке: жена, рабыня или «валькирия». Архів оригіналу за 19 квітня 2014. Процитовано 19 квітня 2014.
  5. а б И. Г. Матюшина. О жанровой эволюции рыцарской саги. Архів оригіналу за 17 травня 2013. Процитовано 19 квітня 2014.
  6. Karlyn, Kathleen Rowe. "Scream, Popular Culture, and Feminism's Third Wave: 'I'm Not My Mother'. Genders: Presenting Innovative Work in the Arts, Humanities, and Social Sciences No. 38 (2003).
  7. Representations of Strong Women in Film and Tv-Fiction. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 19 квітня 2014.
  8. Пиотровский М. Б. Саджах // Ислам: энциклопедический словарь / отв. ред. С. М. Прозоров. — М. : Наука, 1991. — 315 с. : ил. — 50 000 экз. — ISBN 5-02-016941-2. — С.202
  9. Краткое сказание об убийстве Мусайлиматы Каззаба[недоступне посилання з листопадаа 2019] — Madrasah2.Ru
  10. Али-заде, А. А. Саджах // Исламский энциклопедический словарь. — М.: Ансар, 2007. — 400 с. — (Золотой фонд исламской мысли). — 3000 экз. — ISBN 5-98443-025-8
  11. К. Ф. Рашидов. Афганистан: пора становления: репортаж с места событий. М., «Известия», 1983. стр.34
  12. Malalai, Afghan heroine of Maiwand. Архів оригіналу за 26 червня 2014. Процитовано 19 квітня 2014.
  13. Нартские амазонки и сарматский «матриархат». Архів оригіналу за 29 листопада 2012. Процитовано 19 квітня 2014.
  14. Пеллегрино Ф., Полетти Ф. Литературные сюжеты и персонажи в произведениях изобразительного искусства. 2007. С.365-360

Посилання

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Олег Ивик. Женщины-воины. От амазонок до куноити.