Здоровий Анатолій Кузьмович

Здоровий Анатолій Кузьмович
Народився	1 січня 1938(1938-01-01) (86 років) Цапівка, Томашпільський район, Вінницька область, Українська РСР, СРСР
Країна	СРСР  Україна
Діяльність	науковець, громадський діяч, державний діяч
Alma mater	ХДУ імені О. М. Горького (1960)
Науковий ступінь	кандидат технічних наук (1971)
Членство	Товариство української мови імені Тараса Шевченка і Українська Гельсінська спілка
Партія	НРУ і Демократична партія України
Батько	Здоровий Кузьма Савелійович
Мати	Здорова (Швець) Євдокія Савеліївна
Нагороди

Анатолій Кузьмович Здоровий (нар. 1 січня 1938(19380101) року, с. Цапівка, Томашпільський район, Вінницька область) — український державний, громадський та політичний діяч, учасник національно-визвольного руху, дисидент, науковець, кандидат технічних наук (1971).

Життєпис

Народився в селі Цапівка (увійшло до смт Вапнярка). Батько, Кузьма Савелійович, походив з Харківщини; військовий, 1910 року народження, козацького походження. Мати — Євдокія Савеліївна (Швець), 1910 року народження, походила з Вінниччини. Родини обох батьків потрапили під «розкуркулення». Двоюрідний дід — махновець, відсидів 18 років з 25-ти, на котрі було замінено смертну кару. Під час евакуації в Другу світову війну родина потрапила в оточення й залишилася на Кіровоградщині; після повернення батька з війни, в 1946 році, перебралися до с. Шляхова Харківської області.

В 1955 році закінчив середню школу та вступив на ядерне відділення фізико-математичного факультету Харківського державного університету імені О. М. Горького, котрий закінчив у 1960 році. Під час навчання, в складі студзагону, 1957 року їздив до Казахстану, на освоєння цілинних земель, за що має нагороди. У 1959 році відмовився від вступу до комуністичної партії через політику русифікації освіти.

Після закінчення навчання працював за направленням у лабораторії магнітогідродинаміки на Харківському електромеханічному заводі, займався дослідженням фізичних процесів у специфічних умовах. Займав активну українську позицію: редагуючи стендовий журнал заводу, скеровував його в українське русло, брав участь в етнографічних експедиціях, організовував покладання квітів до пам'ятника Т. Г. Шевченку, таємно слухав передачі Радіо Свобода. В 1959 році вперше викликаний до КГБ, як свідок у справі про «антирадянську агітацію та пропаганду».

У 1964 році вперше став депутатом районної ради. Як депутат, перейнявся питанням переведення шкільної освіти на російську мову викладання: порушив це питання на місці та у Москві, через що потрапив під нагляд. На знак протесту, 29 червня 1965 року, увечері, написав фарбою, на паркані в центрі міста, заклик

Українці! Шануйте рідну мову! Геть мерзенні теорійки «естественной ассимиляции»! Хай живе Україна!

Через це одразу був затриманий нарядом міліції та доставлений до райвідділку, а звідти — до управління КГБ, де був підданий допитам та 20-добовому арешту. На той час Анатолій Кузьмович працював у секретній науково-дослідній лабораторії з космічних досліджень, що була в підпорядкування Москви; на захист стали академіки Академії наук СРСР М. Д. Міліонщиков, В. П. Мішин, академік Академії наук УРСР, директор ФНІТ Б. І. Вєркін та інші.

30 травня 1967 року КГБ домоглося свого — вченого, котрий мав 9 винаходів та 20 наукових праць, звільнено з роботи та зірвано захист його дисертації. Вже працюючи на заводі «Гіпросталь», підготував нову кандидатську дисертацію, котру захистив 1971 року, а затверджена була лише в травні 1972 року. Під час підготовки дисертації познайомився з Іваном Дзюбою та Олесем Гончарем. Тоді в Анатолія Кузьмовича вже відбувались постійні щопіврічні обшуки, під час котрих вилучено близько 300 томів книжок, серед них видання Михайла Грушевського, Володимира Винниченка, вірші Василя Симоненка. Разом з інженером Кравцівим, порушив питання про вшанування Лесі Українки у Харкові, на честь 100-річчя поетеси.

21 червня 1972 року Анатолія Здорового заарештували, просто на вулиці, після чого відбувся 16-годинний обшук. Звинувачувався по 49 пунктах в антирадянській агітації та пропаганді, наклепі на радянський лад, участі в антирадянській групі тощо. Під час слідства висував вимоги вести справу українською, постійно скаржився на слідчого, через що був підданий психіатричній експертизі, терміном 35 діб, двічі посаджений у карцер. У справі вченого було допитано 220 осіб зі всього СРСР; він частково визнав провину, але не визнав мету.

5 квітня 1974 року суд ухвалив вирок — 7 років таборів суворого режиму та поклав на засудженого судові витрати на суму 1 000 карбованців. Згодом касаційний суд зменшив термін до 4 років, але, за наполяганням КДБ, Верховний суд СРСР скасував вирок і скерував справу на повторний розгляд новим складом касаційного суду, котрий залишив у силі вирок суду першої інстанції. Перед етапом до таборів перебував у «камері смертників» слідчого ізолятора на Холодній горі. У серпні 1973 року доставлений в 36-у зону пермських таборів, де, на той час, перебували Левко Лук'яненко, Степан Сапеляк, Євген Сверстюк, Іван Світличний, Олександр Сергієнко, Євген Пронюк. В червні 1974 року взяв участь в тюремному страйку, через що був кинутий до карцеру. У 1975 році засуджений до 3-х років ув'язнення, котре відбував у Владимирській тюрмі. Звільнений з-під ув'язнення у 1979 році, після чого, до 1984 року, перебував під адміністративним наглядом; працював інженером, виплачував судові витрати.

Один із зачинателів демократичних процесів на Харківщині: у 1987 році зареєстрував товариство «Спадщина», учасник творення Товариства української мови, УГС, НРУ, Демократичної партії, перебував на керівних посадах цих організацій. У 1988 році був обраний заступником голови трудового колективу НВО «Енергосталь».

У 1990 році обраний депутатом Харківської обласної ради, 1992—94 роки — перший заступник голови Харківської ОДА із загальнодержавної і регіональної політики та гуманітарних питань. Згодом керував державною фінустановою, був радником з економічних питань. У 1999 році вийшов на пенсію. З 1995 року — очільник Харківської обласної організації Всеукраїнського товариства політв'язнів та репресованих.

Нагороди та вшанування

• Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня — указ Президента України № 900/2014 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди 23-ї річниці підтвердження всеукраїнським референдумом Акта проголошення незалежності України 1 грудня 1991 року» від 1 грудня 2014 року.
• Медалі «За освоєння цілинних земель», «За відвагу на пожежі».

Посилання

• Дисидентський рух в Україні. Здоровий Анатолій Кузьмович [Архівовано 4 вересня 2021 у Wayback Machine.]
• Здоровий Анатолій Кузьмович. Інтерв'ю [Архівовано 9 вересня 2021 у Wayback Machine.]
• «КҐБісти забрали з мого дому понад 260 книг». Анатолій Здоровий на YouTube // Обличчя Незалежності. — 2021. — 5 жовтня.