Перейти до вмісту

Зоря Іннеса

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Зоря Іннеса
Каталожний код LHS 40[1], GCRV 26275[1], GJ 422[1], HD 304043[1], HIC 55042[1], HIP 55042[1], LFT 784[1], LPM 378[1], LTT 4167[1], 2MASS J11160018-5732513[1], NLTT 26836[1], PLX 2621[1], PLX 2621.00[1], UCAC4 163-067466[1], PM 11141-5717[1], Ci 20 624[1], Gaia DR2 5339892367683264384[1], PM J11160-5732[1], Gaia DR1 5339892294634736768[1], Gaia DR3 5339892367684811520[1], LLNS 4660[1], TIC 450545735[1] і TYC 8624-3387-1[1]
Сузір'я Кіль
Підлегле тіло HD 304043 bd
Аргумент перицентра 283 ± 12 °[2]
Відстань від Землі 12,6755 ± 0,0051 парсек[3]
M sin i 0,03285 ± 0,00733 Маса Юпітера[2]
Ексцентриситет орбіти 0,1 ± 0,12[2]
Період обертання 20,129 ± 0,012 доба[2]
Велика піввісь орбіти 0,111 ± 0,01 астрономічна одиниця[2]
Паралакс 78,8922 ± 0,0319 кутова мілісекунда[3]
Власний рух за схиленням 1184,175 ± 0,032 кутова мілісекунда на рік[3]
Власний рух за прямим піднесенням −2468,407 ± 0,032 кутова мілісекунда на рік[3]
Радіальна швидкість −50,524 ± 0,0016 км/с[4]
Спектральний клас M3.5[5]
Видима зоряна величина 11,516[5]
Світність 4,2108E+24 ват[6]
Абсолютна зоряна величина 11[5]
Металічність 0,18[7]
Епоха J2000.0[8][1][9]
Пряме піднесення 2,949621304075 радіан[3]
Схилення −1 радіан[3]
Ефективна температура 3667 K[7]

Зоря Іннеса — це червоний карлик спектрального класу M3.5[10][11], розташований у сузір'ї Кіль[12]. Його маса дорівнює прибл. 35 % маси Сонця, але яскравість — лише 1,1 % сонячної. Розрахункова температура поверхні — 3,323 K[11].

Відстань

[ред. | ред. код]

Унаслідок неправильно розрахованого паралаксу ця зоря досить довго вважалася однією з найближчих до Сонця. У перелічених нижче дослідженнях оцінювана відстань до неї була не більше 10 світлових років.

  • У «Дослідженні сусідніх зір» (A study of the near-by stars) Віллема Якоба Лейтена та Гарлоу Шеплі (1930) її паралакс — 0,337 кутових секунд (відстань 2,97 парсека або 9,68 світлового року): це четверта за віддаленістю зоряна система після системи Альфа Центавра, зорі Барнарда та 22 H Camelopardalis (Лаланд 21185); Сіріус ще далі[14].
  • У «Переліку зір ближче п'яти парсеків» (List of stars nearer than five parsecs) Пітера ван де Кампа (1930) її паралакс — 0,34 кутової секунди (відстань — 2,94 парсека або 9,59 світлового року); це сьома за віддаленістю зоряна система після системи Альфа Центавра, зорі Барнарда, зір Вольф 359 та Лаланд 21185, системи Сіріуса та зорі BD-12 4523 (Вольф 1061)[15].
  • У дослідженні «Зорі ближче десяти парсеків від Сонця» (Stars within ten parsecs of the Sun) Луїса Фріланда Дженкінса (1937) її паралакс — 0,34 кутової секунди (відстань — 2,94 парсека або 9,59 світлового року); це шоста за віддаленістю зоряна система після системи Альфа Центавра, зорі Барнарда, зір Вольф 359 та Лаланд 21185 та Сіріуса[16].

Фактична ж відстань, розрахована виходячи з паралакса, визначеного ван Льовеном (0,23298 ± 0,00160 кутової секунди), становить 12,7 парсека або 41,3 світлового року[10].

Назва

[ред. | ред. код]

Зорю Іннеса названо на честь Роберта Іннеса, який відкрив її в 1920 р. у Республіканській обсерваторії Йоганнесбурга (Південно-Африканський Союз), виявивши її швидкий власний рух і вимірявши паралакс — 0,337 кутової секунди[17]. Відкриття було оприлюднено в Циркулярі обсерваторії (Circular of the Union Observatory) за номером 49, відтак воно має номер UO 49[18] або UOC 49[16]. Утім, позначення «UO» слід використовувати обережно, оскільки для деяких зір вони не є унікальними: номер у назві — це номер циркуляра, тому всі зорі, відомості про які опубліковані в одному циркулярі, мають однакові назви. Тому всі інші відкриті зорі, відомості про які містилися в 49-му циркулярі, теж можуть мати позначення UO 49.

Ця зоря — одна з небагатьох названих на честь людей, тоді як переважна більшість власних імен зір мають давньогрецьке, середньовічне, арабське походження тощо. Деякі зорі, які розташовані неподалік Сонця і були знайдені завдяки великому власному руху, теж були названі на честь їхніх відкривачів: зорі Барнарда; Каптейна; Лейтена; ван Маанена, ван Бісбрука, Тігардена. Іннес також відомий як відкривач Проксими Центавра.

Планета

[ред. | ред. код]

У 2014 р. у системі зорі було знайдено планету типу «надземля» або «мінінептун», GJ 422 b, яка вдесятеро перевищує за масою Землю й обертається навколо зорі на відстані 0,11 а. о. (це 11 % відстані між Сонцем та Землею) з періодом 26 днів — тобто планета перебуває в зоні, придатній для життя, яка для зорі такої маси, за розрахунками, розташована на відстані від 0,11 до 0,21 а. о.[11]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я SIMBAD Astronomical Database
  2. ↑ а б в г д Butler, R. Paul, Jones, Hugh R. A., Vogt, Steve et al. Search for Nearby Earth Analogs. II. Detection of Five New Planets, Eight Planet Candidates, and Confirmation of Three Planets around Nine Nearby M Dwarfs // The Astrophysical Journal: Supplement Series — AAS, 2020. — Vol. 246, Iss. 1. — 32 p. — ISSN 0067-0049; 1538-4365 — doi:10.3847/1538-4365/AB5E7C — arXiv:2001.02577
  3. ↑ а б в г д е Gaia Early Data Release 3 / Data Processing and Analysis Consortium, European Space Agency — 2020.
  4. ↑ Soubiran, C., Chemin, L., Udry, S. et al. Gaia Data Release 2. The catalogue of radial velocity standard stars // Astron. Astrophys. / T. Forveille — EDP Sciences, 2018. — Vol. 616. — 8 p. — ISSN 0004-6361; 0365-0138; 1432-0746; 1286-4846 — doi:10.1051/0004-6361/201832795 — arXiv:1804.09370
  5. ↑ а б в C. Koen, D. Kilkenny, F. van Wyk et al. UBV(RI)CJHK observations of Hipparcos-selected nearby stars // Mon. Not. R. Astron. Soc. / D. Flower — OUP, 2010. — Vol. 403, Iss. 4. — P. 1949–1968. — 20 p. — ISSN 0035-8711; 1365-2966 — doi:10.1111/J.1365-2966.2009.16182.X
  6. ↑ Anglada-Escudé G., Jones H. R. A., Jenkins J. S. Bayesian search for low-mass planets around nearby M dwarfs – estimates for occurrence rate based on global detectability statistics // Mon. Not. R. Astron. Soc. / D. Flower — OUP, 2014. — Vol. 441, Iss. 2. — P. 1545–1569. — 25 p. — ISSN 0035-8711; 1365-2966 — doi:10.1093/MNRAS/STU358 — arXiv:1403.0430
  7. ↑ а б Frith, J., Pavlenko, Ya. V., del Burgo, C. et al. Characterization of a sample of Southern M dwarfs using HARPS and X-shooter spectra // Astrophys. J. / E. Vishniac — IOP Publishing, 2019. — Vol. 878, Iss. 2. — P. 134–134. — 12 p. — ISSN 0004-637X; 1538-4357 — doi:10.3847/1538-4357/AB1FE9
  8. ↑ Gaia Data Release 2 / Data Processing and Analysis Consortium, European Space Agency — 2018.
  9. ↑ Енциклопедія позасонячних планет — 1995.
  10. ↑ а б LHS 40 -- High proper-motion Star. SIMBAD Astronomical Database. Centre de Données astronomiques de Strasbourg. Архів оригіналу за 25 червня 2016. Процитовано 1 квітня 2014.
  11. ↑ а б в [1403.0430] Bayesian search for low-mass planets around nearby M dwarfs. Estimates for occurrence rate based on global detectability statistics. Arxiv.org. 3 березня 2014. Архів оригіналу за 6 жовтня 2016. Процитовано 27 березня 2014.
  12. ↑ Enter 11 16 00.20551 -57 32 51.5988. Архів оригіналу за 15 серпня 2019. Процитовано 15 травня 2015.
  13. ↑ Hertzsprung (1922)
  14. ↑ Luyten & Shapley (1930)
  15. ↑ van de Kamp (1930)
  16. ↑ а б Jenkins (1937). Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 15 травня 2015.
  17. ↑ Innes (1920) [Архівовано 8 травня 2016 у Wayback Machine.] (Innes' star discovery paper)
  18. ↑ Porter et al. (1930) [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] (See 624)

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Зоря_Іннеса&oldid=42455817