Перейти до вмісту

Зузанна Ґінчанка

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Зузанна Ґінчанка
Зузанна Поліна Ґінзбург
Ім'я при народженнірос. Сусана Полина Гинзбург[1]
пол. Sara Polina Gincburg[2]
ПсевдоSana Ginsburg
Народилася22 березня 1917(1917-03-22)
Київ, Україна
Померла17 січня 1945(1945-01-17) (27 років)
Краків, Генерал-Губернаторство
Громадянствобіженка
Національністьєврейка
Діяльністьпоезія, фемінізм
Alma materВаршавський університет[2]
Знання мовпольська
Роки активності1931-1944
РодичіSalomon Weinzieherd
У шлюбі зMichał Weinzieherd
СайтZuzanna Ginczanka на culture.pl

Зузанна Ґінчанка (справжнє ім'я: Зузанна Поліна Ґінзбург; 22 березня 1917[3] — січень 1945)[4] — польська поетеса та феміністка міжвоєнного періоду. Хоча за життя видала тільки одну збірку віршів (Про кентаврів, 1936), її творчість стала сенсацією в літературних колах Польщі. Заарештована в Кракові та страчена незадовго до закінчення Другої Світової Війни.

Біографія

[ред. | ред. код]

Зузанна Поліна Ґінзбург народилася в єврейській родині у Києві на початку визвольних змагань. Батьки того ж року залишили Київ і оселились у Рівному, зрештою опинившись на Східних Кресах міжвоєнної Польщі.[5]

Батько, Семен Ґінзбург, був юристом, мати, Цецилія Ґінзбург (до шлюбу Сандберг) — домогосподаркою. Після розлучення Зузанна залишилась під опікою бабусі (батько виїхав у Берлін і пізніше в Америку, мати, другим шлюбом — в Іспанію). Бабуся Зузанни, Клара Сандберг, мала в центрі Рівного багатий будинок з аптекою на нижньому поверсі.

Зузанна Ґінчанка була біженкою, власницею Нансенівского паспорту, так і не отримавши громадянства Польщі до початку війни.[6] Серед друзів звалася «Сана».

У 1927—1935 роках навчалася в рівненській Гімназії ім. Т. Костюшко, а 1935 року переїхала до Варшави, щоб стати студенткою Варшавського університету. Навчання там невдовзі закінчилося, швидше за все, внаслідок антисемітських інцидентів у виші.[7] Проте маючи вже кілька публікацій та нагороду національного конкурсу, поетеса лишилася в Варшаві заради участі в літературному житті міста. Варшава дарувала Ґінчанці натхнення, знайомства, успіхи та, зрештою, славу легенди міжвоєнної польської літератури. Сучасники відзначали вражаючу харизму Зузанни, що привертала увагу численних шанувальників. Варшавський період життя поетеси залишився у споминах та присвятах найвидатніших її сучасників. Зокрема, Вітольда Ґомбровича, Чеслава Мілоша, Яна Котта, Казимєжа Брандиса, Яна Спєвака, Станіслава Пєнтака. Її портрет, створений Александром Рафаловським (Aleksander Rafałowski, 1894—1980), у 1937 році надрукував тижневик Wiadomości Literackie.

Літом поетеса часто відвідувала бабусю в Рівному. Під час відвідин 1939 року почалася Друга світова. В середині вересня Рівне окупували радянські війська. Клара Сандберг, втративши аптеку та будинок, відіслала онуку з залишками сімейного майна у Львів. Там поетеса зі знайомими-митцями орендувала помешкання в будинку № 8 на вулиці Яблоновських.

На початку 1940 року 22-річна Зузанна одружилася зі старшим на 14 років істориком, критиком і громадським діячем Міхалом Вайнцихером. Друзі не знаходили пояснення її вчинку, тим паче, що вона перебувала в стосунках із художником-графіком Янушем Возняковським.

Після початку німецької окупації Львова становище Ґінчанки стало ризиковим. Її чоловік підтримував контакти з лівими групами, та й сама поетеса, крім походження, могла наразитись на звинувачення в співпраці з радянською владою. В перші місяці нацистської окупації з Рівного надійшла звістка, що її бабусю заарештовано і вона померла від серцевого нападу при транспортуванні в Здолбунів, де відбувалися масові страти. Влітку 1942 року після доносу конс'єржки в будинку, де проживала Ґінчанка, поліція зробила ряд облав і зрештою заарештувала поетесу, проте їй вдалося вирватися на волю. В цей період Ґінчанка активно пише, хоча автографів не збереглося, деякі твори були відновлені за спогадами її слухачів. Чи не єдиним виключенням є твір «Non omnis moriar», написаний за враженнями першого затримання і збережений подругою поетеси.

В вересні 1942 Міхал Вайнцихер слідом за Ґінчанкою переїжджає в Краків. Вона переховується там у тітки Януша Возняковського, який допомагає подружжю оформити фальшиві документи (згідно з якими, Зузанна — вірменка). Поетеса часто змінює сховки, зокрема, живе в курортному передмісті Свошовіці (нині район Кракова), щоб зменшити кількість контактів, небезпечних через її зовнішність. Її супутницею стає Блумка Фрадіс, подруга з дитячих років, що так само переховується від нацистів.

На початку 1944 року Возняковський потрапляє в облаву на вулицях Кракова, під час обшуку в нього знаходять зачіпки, що виводять слідчих на старий сховок Ґінчанки, де все ще мешкає її чоловік. Його також арештовують. Імена Міхала та Януша з'являються в повідомленні нацистського трибуналу від 6 квітня 1944 року про 112 страчених і засуджених до страти громадян.

Восени 1944 року поліція прийшла з обшуком до помешкання знайомої Міхала, Ельжбети Мухарської, де на той час переховувались Блумка Фрадіс і Зузанна Ґінчанка. Свідки події та обізнані з ситуацією сучасники вважали найімовірнішою причиною раптової появи людоловів іще один донос.

Щодо точної дати й місця смерті Зузанни Ґінчанки немає певних даних. Імовірно, вона пережила тортури та була розстріляна в одній з краківських в'язниць восени 1944 або навіть в перші тижні 1945 року (звільнення міста від нацистів відбулося 18 січня). 

Творчість

[ред. | ред. код]

Ранній період

[ред. | ред. код]

З дитячих років Зузанна Ґінчанка спілкувалася російською, наслідуючи асимільованих батьків, і польською, яку чула від однолітків-друзів; їдиш або українською не володіла. Зрештою, зацікавившись поезією Юліана Тувіма та літературним життям Польщі, обрала польську. За свідченнями матері, Зузанна почала віршувати у 4 роки, а в 8 склала баладу.[8] Опублікувала свої перші твори ще в школі 1931 року, дебютувавши віршем «Uczta wakacyjna» (Свято канікул) в шкільній газеті «Відлуння школи» (Еха Szkolne), редактором якої був Чеслав Янчарський. Також у цей період знана як авторка пісень.

Дебют у масовій літературі відбувся в серпні 1933 року на сторінках Кур'єру Літературно-Наукового, недільного доповнення відомого видання — Ілюстрованого Щоденного Кур'єру (Kuryer Literacko-Naukowy — Ilustrowany Kuryer Codzienny), публікацією 16-рядкового вірша «Żyzność sierpniowa» (Плідність серпня).[9] У ньому 16-річна поетеса мовить голосом зрілої жінки, задумливо оглядаючись на юнацтво, що є в розквіті сил і дозрілі для любові (звідки й назва); свідомий і поблажливий погляд особи, чиє життя нібито давно минуло, міг змусити читача гадати, що авторка віршів є особою літнього віку. В останніх двох рядках, крім іншого, присутні мотиви[1] катастрофи, що завжди будуть притаманні поезії Ґінчанки:

W gałęziach gruszy zawisł wam księżyc, jak choinkowe złociste czółno, a w wargach malin milczą legendy o sercach, które skrwawiła północ       

В галуззі груші Місяць сів на мілину, немов золотистий човен різдвяної ялини, а на губах малинових легенди змовкають, легенди про серця, скривавлені північним краєм

Юліан Тувім заохотив Ґінчанку до участі у Конкурсі юних поетів (Turniej Młodych Poetów), організованому наступної весни виданням Wiadomości Literackie, найважливішим тогочасним літературний журналом Польщі. 17-річна поетеса отримала третю почесну нагороду з віршем «Gramatyka» (Граматика); більшість, якщо не всі інші 22 фіналісти були старші.[10] Ґінчанка отримала додаткову премію: колекцію поезії Мікеланджело в перекладі Леопольда Стаффа.[11] Її конкурсний вірш, на початку якого стоїть знак пунктуації (ліва дужка), присвячений частинам мови, кожна з яких описана в поетичній формі, закінчується рядками:

a pokochać słowa tak łatwo: trzeba tylko wziąć je do ręki i obejrzeć jak burgund — pod światło[12]

      

а покохати слова легко: ти лиш візьми їх в руку і дивись, як крізь бургундське, крізь них на світло.

Будівля в Варшаві, де в 1930-ті роки мешкала Зузанна Ґінчанка

Варшавський період

[ред. | ред. код]

Для перших років участі Зузанни Ґінчанки в літературному житті Польщі важливою була підтримка Юліана Тувіма.[13] Вплив цього автора зазначали критики, наприклад, Кароль Віктор Заводзінський вважав ліризм творів Ґінчанки поетичним досягненням Тувіма, вважаючи їх неповторними, у обох відмічав первинну увагу до слова, свіжість поезії, максимальну стислість і виразність у роботі з поетичними образами.[14] Натомість, Ярослав Івашкевич відмічав, наскільки майстерною поетесою Ґінчанка була від початку, оминувши етап становлення, пов'язаний з участю в літературних тусовках, зокрема, її дистанціювання від групи Скамандер (співзасновником якої був Тувім). Зузанну Ґінчанку згадують як одну з небагатьох (якщо не єдину) жінку, що публікувала сатиричні твори, присвячені варшавській богемі.

1936 року вийшла єдина прижиттєва збірка Зузанни Ґінчанки «Про кентаврів», що стала сенсацією в польській літературі міжвоєнного часу. Авторка співпрацює з багатьма часописами та виданнями, у 1937 і 1938 році має власні програми на Польському радіо.

Воєнний період

[ред. | ред. код]

За совітів Зузанна Ґінчанка стала членкинею Спілки письменників і працювала редакторкою. Проте вона опублікувала лише кілька творів, що відповідали кон'юнктурі радянської пропаганди. Компромісом стала перекладацька робота, в якій поетесі нагодилося знання російської, згадуються її переклади польською Тараса Шевченка, Павла Тичини та Лесі Українки. У 1940 році вона видала збірку перекладів поезії Володимира Маяковського.

Після 22 червня 1941 року Ґінчанка, живучі в конспірації, мала змогу читати свої твори лише малому колу найбільш довірених людей. Проте, за спогадами близьких, що зустрічалися з Зузанною в її сховках, поетеса продовжувала активно працювати. Декілька творів відновлені зі спогадів її близьких та видані уже після війни. Єдиний відомий автограф Ґінчанки з тої пори, «Non omnis moriar», вважається чи не найвидатнішим її твором.

Посмертне вшанування

[ред. | ред. код]

В січні 1946 за звинуваченням у колабораціонізмі з нацистами були притягнуті до суду Зоф'я Хомінова (Zofja Chomin) та її син Мар'ян Хомін. Жінка згадана в поемі Зузанни Ґінчанки «Non omnis moriar», як та, що повідомила людоловів про єврейку, яка переховується в будинку (ймовірно, це унікальний випадок, коли поетичний твір був долучений до кримінальної справи як свідчення жертви). Газета Express Wieczorny від 5 липня 1948 повідомила, що Зоф'я Хомінова, консьєржка будинку № 8 на вулиці Яблоновських, де переховувалась Ґінчанка, засуджена до позбавлення волі на чотири роки за донос на поетесу — вірш «Non omnis moriar» згаданий у постанові суду — її син (що працював у Baudienst) був виправданий.

Попри високу якість поезії та передвоєнну славу, в комуністичній Польщі доля та творчість Зузанни Ґінчанки переважно замовчувались. Винятками є присвячена їй Сидором Реєм відео-поема «Smak słowa i śmierci» (Смак слова і смерті) 1967 року та поема «Zuzanna Ginczanka» Дороти Хрошелевської (1948—1996).[15]

Лише в сучасній Польщі, з 1990-х років, почалось справжнє відродження інтересу до особи Ґінчанки та її творчості.

В Україні, в містах, де народилась і зростала поетеса, інтерес до неї пробуджується лише в 2010-ті роки, в зв'язку зі 100-річчям від народження переважно зусиллями польської громади та культурних інституцій. Наприкінці 2017 року ГО Форум видавців за підтримки Генерального консульства Республіки Польща в Луцьку та ряду осіб і інституцій з України та Польщі першими в Україні випустили збірку поезій Зузанни Ґінчанки. Книга надрукована у Львові видавництвом Майстер книг і містить вірші різних періодів творчості в оригіналі (польською) та в україномовних перекладах Ярослава Поліщука, ілюстрована мистецькими портретами поетеси зробленими сучасною польською мисткинею Кристиною Пйотровською.

Публікації

[ред. | ред. код]
  • O centaurach (1936)
  • Wiersze wybrane (1953)
  • Zuzanna Ginczanka [: wiersze] (1980)
  • Udźwignąć własne szczęście (1991)
  • Krzątanina mglistych pozorów: wiersze wybrane = Un viavai di brumose apparenze: poesie scelte (2011; bilingual edition: text in Polish and Italian)

Переклади

[ред. | ред. код]
  • Vladimir Mayakovsky, Wiersze, переклад на польську Зузанни Ґінчанки (1940)

Публікації в збірках

[ред. | ред. код]

Редакції «Non omnis moriar[it]» (до 1990)

[ред. | ред. код]
  • Sh. L. [Shemuʾel-Leyb] Shnayderman, Between Fear and Hope, tr. N. Guterman, New York, Arco Publishing Co., 1947. (Includes an English translation of «Non omnis moriar», pp. 262–263, perhaps the first publication of the poem, in any language, in book form. Important also for the background information on the situation of the Jews within the Polish society in the immediate aftermath of the Second World War, shedding light on their situation before and during the War.)
  • Poezja Polski Ludowej: antologia, ed. R. Matuszewski & S. Pollak, Warsaw, Czytelnik, 1955. (Includes the original text of «Non omnis moriar», p. 397.)
  • Ryszard Marek Groński, Od Stańczyka do STS-u: satyra polska lat 1944—1956, Warsaw, Wydawnictwa Artystyczne i Filmowe, 1975. (Includes the original text of «Non omnis moriar», p. 9.)
  • Męczeństwo i zagłada Żydów w zapisach literatury polskiej, ed. I. Maciejewska, Warsaw, Krajowa Agencja Wydawnicza, 1988. ISBN 8303022792. (Includes the original text of «Non omnis moriar», p. 147.)

Інші поезії (до 1990)

[ред. | ред. код]
  • Poezja polska 1914—1939: antologia, comp. & ed. R. Matuszewski & S. Pollak, Warsaw, Czytelnik, 1962.
  • Szczutek. Cyrulik Warszawski. Szpilki: 1919—1939, comp. & ed. E. Lipiński, introd. W. Filler, Warsaw, Wydawnictwa Artystyczne i Filmowe, 1975. (Includes Ginczanka's poem «Słówka», p. 145.)
  • Poezja polska okresu międzywojennego: antologia, 2 vols., comp. & ed. M. Głowiński & J. Sławiński, Wrocław, Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1987.

Мемуари, літературознавчі розвідки

[ред. | ред. код]

Статті, есеї

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ http://culture.pl/sites/default/files/images/imported/RU/WYDARZENIA/2018/Zuzanna_Ginczanka/1164_0001_0517_0038_1.jpg
  2. ↑ а б https://culture.pl/en/artist/zuzanna-ginczanka
  3. ↑ Наталія Бельченко, «Київська чарівнице, Суламіто…» [Архівовано 4 березня 2018 у Wayback Machine.], culture.pl., 28.02.2018
  4. ↑ Cf. Mariola Krzyworączka, «Ironia — bronią poetów», Polonistyka: czasopismo dla nauczycieli, vol. 59, No. 9, November 2006, pp. 54 – 58.
  5. ↑ For the date of Ginczanka's arrival at Równe (1922), see Mały słownik pisarzy polskich, pt. 2, ed.
  6. ↑ Współcześni polscy pisarze i badacze literatury: słownik biobibliograficzny, ed.
  7. ↑ Krystyna Kłosińska, "Wypowiadam wam moje życie. [Архівовано 12 березня 2017 у Wayback Machine.]
  8. ↑ Letter of Ginczanka's mother to Kazimierz Wyka[en], written in Russian after the Second World War; cited in: Izolda Kiec, «Trochę wierszy, trochę fotografii, wspomnienia kilku przyjaciół», Czas Kultury (Poznań), No. 16, May 1990, p. 107.
  9. ↑ Cf. Współcześni polscy pisarze i badacze literatury: słownik biobibliograficzny, ed.
  10. ↑ See Wiadomości Literackie, vol. 11, No. 29 (556), 15 July 1934, p. 3.
  11. ↑ «Turniej Młodych Poetów», Wiadomości Literackie, vol. 11, No. 36 (563), 2 September 1934, p. 6.
  12. ↑ Zuzanna Ginczanka, «Gramatyka» (lines 2–4), Wiadomości Literackie, vol. 11, No. 29 (556), 15 July 1934, p. 3.
  13. ↑ Józef Łobodowski, Pamięci Sulamity, Toronto, Polski Fundusz Wydawniczy w Kanadzie, 1987, p. 9.
  14. ↑ Karol W. Zawodziński[en], «Liryka polska w dobie jej kryzysu» (Polish Lyric Poetry in the Age of Its Crisis), Przegląd Współczesny (Warsaw), vol. 69, No. 206, June 1939, pp. 14–15 (302—303).
  15. ↑ Dorota Chróścielewska[pl], Portret Dziewczyny z różą, Łódź, Wydawnictwo Łódzkie, 1972, p. 30.

Посилання

[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Зузанна Ґінчанка

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Зузанна_Ґінчанка&oldid=44164603