Йосафат (Булгак)
Митрополи́т Йосафа́т Булга́к (біл. Ігнацій Іасафат Булгак, світське[1] Ігна́тій Булга́к гербу Сирокомля, пол. Jozafat Ignacy Bułhak herbu Syrokomla, лат. Josaphat Bulhak; 20 квітня 1758., Берестейське воєводство Великого Князівства Литовського провінції Речі Посполитої території сучасної Білорусі — 25 лютого (3 березня) 1838[2][1],Санкт-Петербург) — білоруський[2] церковний діяч, ієрарх унійної церкви в Російській імперії, чернець ЧСВВ, предстоятель греко-католицької церкви, доктор теології та доктор канонічного права, останній греко-католицький київський митрополит перед ліквідацією унійної ієрархії в 1838 р. владою Російської імперії на Наддніпрянщині[3].
Народився в шляхетній католицькій родині герба Сирокомля на теренах Берестейського воєводства Великого князівства Литовського[1]. Після захоплення останнього Російською імперією його білоруська родина була записана як «польські» поміщики Слонімського повіту Гродненської губернії Російської імперії[4].
У 1763—1774 рр. навчався у василіянській школі Свято-Успенського Жировицького монастиря Слонімського повіту Великого князівства Литовського[2][1].
У 1774 р. Ігнатій Булгак вступив у чернечий орден василіян (ЧСВВ)[2] та отримав ім'я Йосафат[1]. Викладав у монастирських школах в районі Беразвеччя (зараз м. Глибоке) і у Жировичах[1].
У 1782—1785 рр. здобув освіту в римській Папській Урбаніанській колегії Пропаганди Віри, де став доктором теологічних наук та доктором канонічного права[2][1].
27 березня 1785 р. отримав пресвітерські свячення[5][6]. Хіротонію на єпископство отримав з рук Теодосія Ростоцького, Симеона Млоцького та Стефана Левинського.
Від 1786 р. — єпископ пінський[3]. 24 квітня 1787 р. був офіційно номінований на єпископа[5], турово-пінський вікарний єпископ[4].
З 1789 р. — коад'ютор Пінської єпархії (пінсько-туровська дієцезія)[1][2].
У 1790—1799 рр. — єпископ туровський (пінсько-туровська дієцезія)[2][1].
У 1795 р. насильно усунутий Катериною II від церковного керівництва[3]; вікаріатства російською владою були закриті з відправленням керівництва вікаріату на пенсію[4].
У 1797 р. письмово звертався до папського нунція в Росії кардинала Лоренцо Літа[pl] про факти релігійної дискримінації Російській імперії над греко-католиками Київської та Пінської єпархій[3][1].
Від 12 жовтня 1798 р. до 1828 р. — єпископ берестейської дієцезії (з резиденцією в м. Новогрудок, а з 1810 р. — у Жировичах)[1][2][3][5] (Володимиро-Берестейського єпископства).
У 1804 р. — призначений членом Римо-католицької колегії в Петербурзі[4].
У 1814 р. — став адміністратором дієцезії Вільно[5].
Від 1817 року — митрополит Київський, Галицький і всієї Русі (унійний «Київський митрополит»[1] без права офіційного титулування повністю на теренах Російської імперії[3], до 1838 р.); від 27 січня 1817 р. — адміністратор Києво-Галицької архидієцезії[5]; затверджений Святим Престолом як «Апостольський делегат»[3]. Номінований російською владою без згоди Святого Престолу на «уніатського митрополита для Російської імперії»[7].
З 1818 р. — голова другого департаменту Римо-католицької духовної колегії, голова перетвореної цієї колегії з 1828 р. в окрему «особливу греко-уніатську колегію»[2][1] (до 1838 р.[7]). І з 1818 р. — єпископ дієцезії Вільно, від 22 серпня 1818 р. — архієпископ Києво-Галицької архидієцезії[5]. У 1818 р. — призначений віце-президентом Російського Біблійного товариства й був причетний до популяризації перекладу Святого Письма на польську мову для римо-католиків.
З середини 1822 р. відбулося посилення тенденцій внутрішньої політики[4] російських націоналістів з подальшою державною реформою щодо керування уніатською церквою 1828 р.[1][2], що призвело до зменшення ролі уніатської єпархії та особисто Йосафата Булгака. Його оточили відступниками, котрих об'єднувала інтрига прихильності «зближення» і поступового «об'єднання» греко-католиків з Російською православною церквою Московського патріархату[1][2].
У 1828 р. — єпископ дієцезії в Жировичах[5]. У 1828—1933 рр. — єпископ Литви (Литовсько-Вільнюська єпархія[7]).
Змушуваний був російською владою виступити публічно проти польського повстання 1830—1831 років, що прогнозовано підірвало його авторитет і вплив на католиків[1][2]. Це його пастирське послання 16 грудня 1830 р. було розповсюджене у кількості 2000 копій.
Від 14 квітня 1833 р. до 1838 р. — архієпископ полоцький (архідієцезія Полоцька)[1][2][5][4][7].
6 грудня 1833 р. був нагороджений орденом святого Андрія Первозваного[8].
Після відновлення російським імператором Павлом I Берестейської «греко-уніатської єпархії», здійснював протекцію на користь василіян, користувався великим впливом завдяки підтримці князя Олександра Голіцина[4], повертав греко-католицькі парафії колись відібрані Російською православною церквою Московського патріархату[1][2][9].
Після смерті в місті Санкт-Петербурзі був похований на православному цвинтарі «Сергієвої пустині[ru]», біля Петергофу. За свого життя він протистояв тиску влади Російської імперії у справі ліквідації Берестейської унії[7]: був проти знищення Білоруської греко-католицької церкви та Української греко-католицької церкви. Підозріло саме перед Полоцьким собором одночасно він помер разом з пінським вікарним єпископом Йосафатом Жарським, котрий також був противником насильного приєднання греко-католиків до російського православ'я[10]. Його смерть зняла останню перешкоду для російської дискримінації релігії на теренах Білорусі та України[2][1]. Одразу ж відбувся Полоцький собор, інспірований інтриганами (див. Уніатська церква в Російській імперії).
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х «Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя». 2-е выданне / Рэд. кал.: Г. П. Пашкоў (галоўны рэд.), Т. У. Бялова і інш.; Маст. З. Э. Герасімович — Мінск: Выд. «Беларуская Энцыклапедыя імя Пятруся Броўкі», 2007 г. — Т. 1, С.355 — ISBN 978-985-11-0393-1 (біл.)
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с В. В. Антонаў, А. М. Філатава. Булгак Ігнацій Іасафат // Энцыклапедыя гісторыі Беларусі. У 6 т. Т. 2: Беліцк — Гімн / Беларус. Энцыкл.; Рэдкал.: Б. І. Сачанка (гал. рэд.) і інш.; Маст. Э. Э. Жакевіч. — Мінск: БелЭн, 1994 г. — С. 123. (біл.)
- ↑ а б в г д е ж Булгак Йосафат // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 192—193. — ISBN 966-00-0734-5.
- ↑ а б в г д е ж «Иосафат Булгак [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]», сайт «Биографическая энциклопедия» (рос.)
- ↑ а б в г д е ж и Archbishop Jozafat Bułhak, O.S.B.M. † [Архівовано 5 вересня 2015 у Wayback Machine.], The Hierarchy of the Catholic Church (англ.)
- ↑ BUŁHAK JOZAFAT OSBM abp. [Архівовано 6 жовтня 2018 у Wayback Machine.] (пол.)
- ↑ а б в г д BUŁHAK Ignacy [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] Jozafat (1758—1838) metropolita unicki // Polski Słownik Biograficzny, PAN, PAU, Kraków, 1937 — T. 3, Str. 127—129. (пол.)
- ↑ Карабанов П. Ф. Списки замечательных лиц русских / [Доп.: П. В. Долгоруков]. — М.: Унив. тип., 1860. — 112 с. — (Из 1-й кн. «Чтений в О-ве истории и древностей рос. при Моск. ун-те. 1860») (рос.)
- ↑ На теренах України та Білорусі до окупації Великого князівства Литовського Російською імперією не було Російської православної церкви Московського патріархату, котра при сприянні російського політичного режиму набула присутності.
- ↑ Кірэеў Віктар, «Полацкі царкоўны сабор 1839», Энцыклапедыя гісторыі Беларусі: У 6 т., Мінск, 1999 г., — Т.5, С.540-541 — ISBN 985-11-0141-9. (біл.)
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя / рэд. кал.: Г. П. Пашкоў (галоўны рэд.), Т. У. Бялова і інш. ; мастак З. Э. Герасімович. — 2-е выданне. — Мінск : Выд. «Беларуская Энцыклапедыя імя Пятруся Броўкі, 2005—2010. — Т. 1—3. — ISBN 978-985-11-0392-4. (біл.)
- Энцыклапедыя гісторыі Беларусі : у 6 тамах / рэд. кал.: Г. П. Пашкоў (галоўны рэд.), М. В. Біч, Б. І. Сачанка і інш.; мастак Э. Э. Жакевіч — Мінск : Выд. «Беларуская Энцыклапедыя імя Пятруся Броўкі», 1993—2003. — ISBN 5-85700-073-4.
- Горчаков М. И. Булгак, Иосафат // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. — Т. IVa. — С. 894—895. (рос. дореф.)
- Юрка Віцьбич. «Паданьне аб таямнічым сьвятле [Архівовано 12 квітня 2019 у Wayback Machine.]» // часопіс «Наша Вера» № 1 (11), 2000 г. (біл.)
- Epistolae Metropolitarum Kioviensium catholicorum Theodosii Rostockyj, Heraclii Lisowskyj, Gregorii Kochanowicz, Josaphat Bulhak, 1788—1838[недоступне посилання з серпня 2019] / paravit, adnotavit editionemque curavit P. Athanasius G. Welykyj, O.S.B.M., Romae: PP. Basiliani, 1980 (Bibliotheca Apostolica Vaticana). (лат.)
- BUŁHAK Ignacy [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] Jozafat (1758—1838) metropolita unicki // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków : PAN, PAU, 1937 — T. 3. — S. 127—129. (пол.)
- Erik Amburger[ru], Geschichte Der Behördenorganisation Russlands Von Peter Dem Grossen Bis 1917 [Архівовано 11 серпня 2017 у Wayback Machine.] (Bulgak Jozafat), E. J. Brill, Leiden, Netherlands, 1966. — P. 185, 526. (нім.)
- Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Йосафат Булгак
- «Archbishop Jozafat Bułhak, O.S.B.M. [Архівовано 5 вересня 2015 у Wayback Machine.]», The Hierarchy of the Catholic Church (англ.)
- Bielaruskaja encyklapedyja [Архівовано 27 березня 2016 у Wayback Machine.], С.329 (біл.)
- «Булгак Іасафат», сайт «История мира» (рос.) (біл.)
- BUŁHAK JOZAFAT OSBM abp. [Архівовано 6 жовтня 2018 у Wayback Machine.] (пол.)
- Народились 20 квітня
- Народились 1758
- Померли 3 березня
- Померли 1838
- Поховані в Сергієвій Приморській пустині
- Предстоятелі УГКЦ
- Полоцькі унійні архієпископи
- Василіяни
- Випускники Папської Урбаніанської колегії Пропаганди Віри
- Митрополити УГКЦ
- Митрополити Київські
- Унійні єпископи
- Білоруські релігійні діячі
- Російські релігійні діячі
- Кавалери ордена Андрія Первозванного
- Пінські унійні єпископи
- Берестейські єпископи УГКЦ
- Литовські єпископи УГКЦ
- Персоналії:Жировичі
- Уродженці Гродненської області
- Померли в Санкт-Петербурзі