КТ315
| |
| КТ315 | |
|---|---|
| Структура | n-p-n |
| Uce | 15 — 60 В |
| Ube | 6 В |
| Ic | 50 — 100 мА |
| Ib | 50 мА |
| P | 100 мВт |
| Pmax | 150 мВт |
| Робочі температури | до 100 °C |
| fгр | 250 МГц |
| h21e | 20 — 350 |
КТ315 — це радянський / російський кремнієвий високочастотний біполярний транзистор малої потужності n-p-n-провідності. Випускався у пластиковому корпусі КТ-13 жовтого та помаранчевого кольорів з гнучкими виводами. Надалі став випускатися в корпусі КТ-26 (аналог TO92) чорного кольору. Відносна дешевизна та хороші підсилювальні властивості, зробили його дуже популярним у СРСР. Він широко використовувався в радянській радіотехніці та серед радіоаматорів. Продовжує випускатися і далі на Росії та в Білорусі, але вже у новому корпусі. Проте його виробництво скорочується через використання в електроніці більш сучасних технологій.
У 1966 році А. І. Шокін прочитав в журналі «Electronics» про розробку в США транзистора, який був технічно пристосований для масового виробництва — з використанням методу збирання на безперервній стрічці на магнітних накопичувальних барабанах. Розробкою транзистора і обладнанням для виробництва зайнявся НДІ «Пульсар», Фрязинський напівпровідниковий завод і його дослідно-конструкторське бюро.[1]
Вже у 1967 році було підготовлено виробництво для масового випуску транзисторів, а в 1968 році були випущені перші електронні пристрої на базі КТ315.[1]
КТ315 був першим масовим транзистором з кодовим маркуванням в мініатюрному пластмасовому корпусі КТ-13. На ньому в лівому верхньому кутку плоскої сторони ставилася буква, що відповідала групі, у правому верхньому кутку міг бути логотип заводу-виробника, а нижче іноді вказувалася дата виробництва. Через декілька років в корпусі КТ-13 почали випускати транзистор p-n-p провідності КТ361. На відміну від КТ315 буква, що позначала групу, ставилася всередині верхньої частини плоскої частини корпусу, іноді в обрамленні двох дефісів зліва і справа.
В подальшому КТ315 почали випускати в корпусі КТ-26 (аналог TO-92). Транзистори в цьому корпусі отримали додаткову «1» в своєму позначенні, наприклад КТ315Г1.[2]
Розробку КТ315 було відзначено у 1973 році Державною премією СРСР.[3]
Транзистор КТ315 випускається підприємствами: ЗАТ «Кремній» РФ м. Брянськ, СКБ «Елькор» РФ м. Нальчик, завод НДІПП РФ м. Томськ, АТ "Елекс" РФ м. Олександрів Володимирська область, завод «Транзистор» Республіка Білорусь м. Мінськ.[2]
Транзистор раніше випускався підприємствами: «Електроприлад» РФ. м. Фрязіно, «Кварцит» РФ м. Орджонікідзе, ВО «Елькор» РФ м. Нальчик, НДІВП РФ м. Томськ, ВО «Електроніка» РФ м. Воронеж, «Континент» Україна м. Зеленодольськ, «Квазар» Україна м. Київ.[2]
У 1970 році виробництво транзисторів КТ315 також було налагоджено у Польщі на підприємстві Unitra CEMI. Однак компанія збанкрутувала у 1990 році.[2]
До кінця існування СРСР загальна кількість випущених транзисторів КТ315 перевищила 7 мільярдів.[2]
КТ315 використовувалися переважно у схемах підсилювачів високої, проміжної та низької частоти в радіоелектронній апаратурі цивільного призначення.[2]
Для комп'ютерів, кольорових телевізорів, аудіоапаратури найвищого класу, та верстатів з ЧПК випускалися транзистори підвищеної надійності, в маркуванні яких поруч із літерою була крапка.[1]
Транзистори такого типу стали першими у СРСР, що були виготовлені за планарною технологією. Ця технологія передбачає, що всі структури транзистора утворюються з одного боку, вихідний матеріал має тип провідності, як у колектора, в ньому спочатку формується базова область, а потім у ній — емітерна. Ця технологія була освоєна радянською радіоелектронною промисловістю, як щабель до виготовлення інтегральних мікросхем без діелектричної підкладки. До появи КТ315 низькочастотні транзистори виготовлялися за «Сплавною» технологією, а високочастотні — за дифузійною.
Співвідношення параметрів, досягнуте в КТ315, було проривом на час його появи. Так, наприклад, він перевершував сучасний йому германієвий високочастотний транзистор ГТ308 за потужністю в 1,5 рази, за граничною частотою в 1,4 рази, за максимальним струмом колектора в 3 рази, і при цьому був дешевшим. Він міг замінити і низькочастотні МП37, при рівній потужності перевершуючи їх за коефіцієнтом передачі струму бази, максимальним імпульсним струмом і володіючи кращою температурною стабільністю. Кремній як матеріал дозволяв цьому транзистору десятки хвилин працювати на помірних струмах навіть при температурі плавлення припою — з погіршенням характеристик, але без виходу з ладу.
|
| |
| KT361 | |
|---|---|
| Структура | p-n-p |
| Uce | 10 — 60 В |
| Ube | 4 В |
| Ic | 50 — 100 мА |
| Pmax | 150 мВт |
| fгр | не меньше 250 МГц |
| h21e | 20 — 350 |
КТ361 — біполярний транзистор p-n-p провідності. Комплементарний до КТ315, завдяки чому часто використовувався з ним в парі у безтрансформаторних двотактних схемах. Завдяки непоганим технічним характеристикам набув широкого поширення в радянській радіотехніці. Для відмінності від КТ315, літера, що позначає групу, ставилася посередині верхньої частини плоского боку, іноді в обрамленні двох дефісів зліва і справа.
КТ361 та КТ361-1 виготовлялися в корпусі КТ-13. Згодом КТ361 почав випускатися в корпусі КТ-26 (аналог TO92). Транзистори в цьому корпусі отримали додаткові цифри «2» або «3» у своїм позначенні, наприклад, КТ361Г2 або КТ361Г3.
КТ361 випускався підприємствами: ПЗ «Елькор» РФ м. Нальчик, НДІПП РФ м. Томськ, «Елекс» РФ м. Олександрів Володимирська область.[4]
КТ361-2 випускають: ЗАТ «Кремній» РФ м. Брянськ, та завод «Транзистор» Республіка Білорусь м. Мінськ.[4]
КТ361-3 виробляє: завод «Транзистор» Республіка Білорусь м. Мінськ.[4]
- ↑ а б в «КТ315 + КТ361» [Архівовано 13 листопада 2013 у Wayback Machine.] — сайт «Музей електронних раритетів» (рос.)
- ↑ а б в г д е Транзистор КТ315 характеристики, цоколівка, маркування та зарубіжні аналоги. Архів оригіналу за 9 серпня 2021. Процитовано 9 серпня 2021.
- ↑ Національна академія наук Білорусі :: Член-кореспондент ОНЕГІН Євген Євгенович (1932-2002). Архів оригіналу за 18 травня 2015. Процитовано 22 грудня 2014.(рос.)
- ↑ а б в Транзистор КТ361 характеристики, цоколівка, маркування та зарубіжні аналоги. Архів оригіналу за 9 серпня 2021. Процитовано 30 травня 2024.
- Довідкові дані і цоколівка [Архівовано 27 квітня 2014 у Wayback Machine.]
- Фотографії кристалу [Архівовано 12 грудня 2013 у Wayback Machine.]
- Електричні параметри [Архівовано 27 квітня 2014 у Wayback Machine.]
- Сайт «Музей електронних раритетів» [Архівовано 13 листопада 2013 у Wayback Machine.]