Кадуби
село Кадуби | |
---|---|
![]() | |
Країна | ![]() |
Область | Тернопільська область |
Район | Золотопотіцький район |
Основні дані | |
Перша згадка | XIX ст. |
Населення | - |
Катойконіми | кадубівці |
Географічні дані | |
Географічні координати | 48°55′34″ пн. ш. 25°29′39″ сх. д. / 48.92611° пн. ш. 25.49417° сх. д.Координати: 48°55′34″ пн. ш. 25°29′39″ сх. д. / 48.92611° пн. ш. 25.49417° сх. д. |
Місцева влада | |
Карта | |
Мапа | |
![]() | |
|
Кадуби́ (Кадовби, Кодуби) — колишнє село в Україні, у колишньому Золотопотіцькому районі Тернопільської області. Було розташоване за 5 км від с. Новосілка та 1 км від села Пожежа (нині обидва села Бучацького району) обабіч теперішнього автошляху Т 2016.
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/f/f7/%D0%A0%D0%BE%D0%B7%D0%B4%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B6%D0%B6%D1%8F_%D0%B0%D0%B2%D1%82%D0%BE%D1%88%D0%BB%D1%8F%D1%85%D1%96%D0%B2_%D0%A2-20-16_%D1%96_%D0%A1200332_%D0%B2_%D1%83%D1%80%D0%BE%D1%87%D0%B8%D1%89%D1%96_%C2%AB%D0%9A%D0%B0%D0%B4%D1%83%D0%B1%D0%B8%C2%BB_-_14055713.jpg/220px-%D0%A0%D0%BE%D0%B7%D0%B4%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B6%D0%B6%D1%8F_%D0%B0%D0%B2%D1%82%D0%BE%D1%88%D0%BB%D1%8F%D1%85%D1%96%D0%B2_%D0%A2-20-16_%D1%96_%D0%A1200332_%D0%B2_%D1%83%D1%80%D0%BE%D1%87%D0%B8%D1%89%D1%96_%C2%AB%D0%9A%D0%B0%D0%B4%D1%83%D0%B1%D0%B8%C2%BB_-_14055713.jpg)
Село відоме з XIX ст. як присілок с. Новосілки Язловецької.
За переказами, поселення виникло ще у XVI—XVII столітті і назву отримало від заняття мешканців, які виготовляли кадуби (великі та середні діжки для борошна, капусти, буряків, меду) і продавали їх на знаменитих ярмарках у місті Язловці (нині село Бучацького району); за іншими переказами, від лісу, звідки брали дерева для виготовлення діжок.
Спогади і копію карти Кадубів залишив Людвік Домський. У 1930-х роках у Кадубах були церква, початкова школа, діяли українські товариства, кооператива; господарства були заможними (мали по 3 морґи поля). До початку німецько-радянської війни в селі нараховувалося близько 70 господарств.
У липні 1944 р. через село пролягала лінія фронту, внаслідок військових дій майже всі господарства були спалені. Мешканці переховувалися спочатку в кадубецькому лісі, згодом частина перейшла у с. Білу (нині Чортківського району). Село чи не найбільше із сіл Золотопотіцького району було зруйноване під час військових дій.
Після завершення війни компартійці вирішили відбудувати село і в другій половині 1940-х — на початку 1950-х рр. тут була сільська рада, до якої належали хутори Пожежа і Хатки. У 1946 р. від Новосілки до Кадубів проклали дорогу. Працювали колгосп, школа.
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/7/72/%D0%9A%D0%B0%D0%B4%D1%83%D0%B1%D0%B8%2C_%D1%86%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D1%82%D0%B0%D1%80_%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D1%88%D0%BD%D1%8C%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%B0_-_14055692.jpg/220px-%D0%9A%D0%B0%D0%B4%D1%83%D0%B1%D0%B8%2C_%D1%86%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D1%82%D0%B0%D1%80_%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D1%88%D0%BD%D1%8C%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%B0_-_14055692.jpg)
У другій половині 1940-х місцевих поляків виселили, у 1952 р. прийняте рішення про переселення хутора Хатки (в 11 будинках проживало 70 осіб) у східні області України. Нині на хуторі один будинок, у якому проживає одна особа. Мешканців Кадубів протягом 1950-х переселили в Новосілку та Коломийський і Снятинський райони Івано-Франківщини.
У 1880 р. у Новосілці разом із присілками Кадовби (Кодуби) та Пожеже (нині с. Пожежа) проживало 712 українців, 434 поляки, 9 євреїв; у 1939 р. — 1440 українців, 600 поляків, 40 євреїв. Згодом у документах про село знову немає згадок, аж до 1946 року, коли село стало центром сільської ради.
Нині на місці села — поля, на яких під час сільськогосподарських робіт можна побачити виорані залишки фундаментів, збереглися залишки цвинтаря, на якому є 8 могил кадубівців (кілька доглянуті нащадками).
- Домський Л., Клочак Н., Уніят В. Кадуби (Кадовби, Кодуби) // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 1 : А — Й. — С. 627. — ISBN 978-966-457-228-3.
- Уніят-Карпович В. нині там свищуть вітри…[недоступне посилання з липня 2019] / Віктор Уніят-Карпович // Місто. — 2008. — Серпень.
|
|