Каледоніт
| Каледоніт | |
|---|---|
 | |
| Загальні відомості | |
| Статус IMA | чинний (успадкований, G)[d][1]  |
| Абревіатура | Cdo[2] |
| Хімічна формула | Cu₂Pb₅(SO₄)₃(CO₃)(OH)₆ |
| Nickel-Strunz 10 | 7.BC.50 |
| Ідентифікація | |
| Сингонія | ромбічна сингонія |
| Інші характеристики | |
| Названо на честь | Шотландія[3] |
| Типова місцевість | Leadhillsd[4] |
 Каледоніт у Вікісховищі | |
.jpg)
Каледоні́т — мінерал, основний карбонат-сульфат свинцю і міді острівної будови.
Названий на честь древньої назви Шотландії — Каледонія, де він вперше був виявлений.
Каледоніт був вперше знайдений у місцевості Ледгіллс на південному заході Шотландії і описаний в 1820 році Генрі Джеймсом Бруком (1771—1857), який спочатку називав мінерал мідним сульфат-карбонатом свинцю (англ. Cupreous sulphato-carbonate of lead). Через рік Карл Цезар фон Леонгард прийняв це позначення у своєму другому виданні своєї роботи Handbuch der Oryktognosie, але переклав його німецькою мовою як мідьвмісний карбонат свинцю (нім. Kupferhaltiges schwefel-kohlensaures Blei).
Коли Август Брайтгаупт опублікував свою «Повну характеристику мінеральної системи» в 1832 році, назва мінералу базувалася більше на його кристалічній структурі і описувала його як призматичний мідно-свинцевий шпат.
Назва каледоніт, яка діє і донині, нарешті була дана мінералу Франсуа Сульпіче Бьоданом (1787 — 1850), який назвав його за латино-кельтською назвою Шотландії, виходячи з місцезнаходження.
Хімічна формула: Pb5Cu2[(OH)6CO3(SO4)3].
Містить (%): PbO — 69,17; CuO — 9,86; CO2 — 2,73; SO3 — 14,89; Н2О — 3,35.
Сингонія ромбічна.
Ромбо-дипірамідальний вид.
Форма виділення — дрібні кристали, кірочки, щільні агрегати.
Густина 5,76.
Твердість 3.
Колір від густо-зеленого до синього.
Риса зеленувато-біла.
Блиск смолистий.
Злом раковистий.
Крихкий.
Напівпрозорий.
Каледоніт, як і подібні за хімічним складом мінерали сусаніт, свинділіт і макферсоніт, розчиняється в азотній кислоті шляхом спінювання та виділення вуглекислого газу. Утворюється білий осад сульфату свинцю.
Типовий зразок мінералу зберігається в Музей природничої історії, Париж, Франція.
Каледоніт є типовим вторинним мінералом, який утворюється переважно в зоні вивітрювання свинцевих і мідних родовищ. Поширений мінерал зони окиснення мідно-свинцевих родовищ, хоча у промислових масштабах не використовується. Добувається переважно з колекційною метою.
Супутні мінерали включають англезит, азурит, брошантит, церусит, ледгілліт, лінарит і малахіт.
Будучи досить рідкісним мінеральним утворенням, каледоніт іноді можна знайти у великій кількості в різних місцях, але в цілому він не дуже поширений. На даний момент (станом на 2011 рік) у всьому світі відомо близько 300 місць.[5] На додаток до місця розташування типу Лідгіллз, яке також відомо особливо великими кристалами каледоніту розміром до 2 см [6], мінерал зустрічався в багатьох інших місцях Сполученого Королівства в Англії, Шотландії та Уельсі.
«Мамонтова шахта» в окрузі Пінал (штат Аризона) і «рудник Блакитний дзвін» в окрузі Сан-Бернардіно (штат Каліфорнія) в США, де були знайдені кристали розміром від 1,5 до 2 см, відомі завдяки надзвичайним знахідкам каледоніту. Крім того, друзи знайдені з добре розвиненими кристалами у копальні Чах Мілле поблизу Анарак в іранській провінції Ісфахан.[7]
У Німеччині каледоніт досі знаходили в основному в Шварцвальді в Баден-Вюртемберзі, а також у Хоенштайні біля Лаутерталя та в «Асоціації Грубе» поблизу Айзенбаха в Гессені, у кількох місцях у горах Гарц від Нижньої Саксонії до Саксонії.
В Австрії відомі кілька місць у Каринтії, Нижній Австрії, Зальцбурзі та Штирії, але в Швейцарії наразі відома лише шахта «Les Moulins» біля Сен-Люка VS у кантоні Вале.
Серед інших країн – Аргентина, Австралія, Бельгія, Болівія, Болгарія, Чилі, Китай, Франція, Греція, Ірландія, Італія, Японія, Канада, Марокко, Мексика, Намібія, Норвегія, Пакистан, Португалія, Румунія, Росія, Іспанія, Південна Африка та Сполучені Штати Америки.[8]
- ↑ Нікель Е. Г., Nichols M. C. IMA/CNMNC List of Mineral Names (March 2007) — 2007.
- ↑ Warr L. N. IMA–CNMNC approved mineral symbols // Mineralogical Magazine — Cambridge University Press, 2021. — Vol. 85. — P. 291–320. — ISSN 0026-461X; 1471-8022 — doi:10.1180/MGM.2021.43
- ↑ Chester A. H. A Dictionary of the Names of Minerals: Including their History and Etymology — Forgotten Books.
- ↑ Ralph J., Nikischer T., Hudson Institute of Mineralogy Mindat.org: The Mineral and Locality Database — [Keswick, VA], Coulsdon, Surrey: 2000.
- ↑ Caledonite
- ↑ Petr Korbel, Milan Novák: Mineralien-Enzyklopädie (= Dörfler Natur). Edition Dörfler im Nebel-Verlag, Eggolsheim 2002, ISBN 978-3-89555-076-8, S. 142.
- ↑ Petr Korbel, Milan Novák: Mineralien-Enzyklopädie (= Dörfler Natur). Edition Dörfler im Nebel-Verlag, Eggolsheim 2002, ISBN 978-3-89555-076-8, S. 142
- ↑ Localities for Caledonite
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — ISBN 966-7804-14-3.
- Лазаренко Є. К., Винар О. М. Каледоніт // Мінералогічний словник. — К. : Наукова думка, 1975. — 774 с.
- Каледоніт // Мінералого-петрографічний словник / Укл. : Білецький В. С., Суярко В. Г., Іщенко Л. В. — Х. : НТУ «ХПІ», 2018. — Т. 1. Мінералогічний словник. — 444 с. — ISBN 978-617-7565-14-6.
- Handbook of mineralogy
- Palache, C., H. Berman, and C. Frondel (1951) Dana's system of mineralogy, (7th edition), v. II, 630—632.
- Giacovazzo, C., S. Menchetti, and F. Scordari (1973) The crystal structure of caledonite, Cu2Pb5(SO4)3CO3(OH)6. Acta Cryst., 29, 1986—1990.
- Giacovazzo, C., S. Menchetti, and F. Scordari (1976) X-ray powder data for caledonite. Mineral. Mag., 40, 536.
- Warr, L.N. (2021). "IMA–CNMNC approved mineral symbols". Mineralogical Magazine. 85 (3): 291–320.
- Charles Palache, W. E. Richmond: Caledonite. In: American Mineralogist. Band 24, 1939 (englisch).
- Caledonite Webmin [Архівовано 13 лютого 2010 у Wayback Machine.]
- Caledonite MinDat Listing [Архівовано 1 лютого 2010 у Wayback Machine.]
- Caledonite Mineral Galleries
