Кальницька Людмила Степанівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кальницька Людмила Степанівна
Народилася8 листопада 1938(1938-11-08) (86 років)
Житомир
КраїнаУкраїна Україна
Alma materКиївський художній інститут
Галузьмистецтвознавство
Вчене званнядоцент
Науковий ступінькандидат філософських наук
ЧленствоНаціональна спілка художників України
У шлюбі зКальницький Павло Федосійович
ДітиКальницький Борис Павлович

Людмила Степанівна Кальни́цька (нар. 8 листопада 1938, Житомир) — український мистецтвознавець, кандидат філософських наук з 1980 року; член Спілки художників України з 1982 року. Дружина скульптора Павла та мати скульптора Бориса Кальницьких.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народилася 8 листопада 1938 року в місті Житомирі (тепер Україна). У 1966 році закінчила Київський художній інститут. Працювала у Києві: у 1967 році працювала викладачем у Художній середній школі імені Тараса Шевченка; з 1968 року — редактором з питань образотворчого мистецтва на Республіканському телебаченні; у 19701973 роках викладала у Художньо-промисловому технікумі, у 19741975 роках — в Київському університеті. З 1975 по 2007 рік — доцент кафедри історії української музики і народної творчості Національної музичної академії України; з 2010 року — доцент кафедри мистецтвознавства та гуманітарних наук Інституту художнього моделювання та дизайну. Живе в Києві, в будинку на вулиці Великій Житомирська № 34, квартира 7[1].

Роботи

[ред. | ред. код]

Підготувала авторські телепрограми:

  • «Михайло Дерегус — співець України»;
  • «Євген Лисик — художник Львівського оперного театру»;
  • «Азбука революції (Плакатне мистецтво України)»;
  • «Анатоль Петрицький — зачинатель нового художнього стилю».

Авторка статей:

  • «Эстетическое воздействие монументального искусства» // «Этика и эстетика», 1978, випуск 21 (рос.);
  • «Мемориалы Украины в формировании интернациональных и патриотических качеств» // «Образотворче мистецтво», 1979, № 3 (рос.);
  • «Духовність як важлива категорія перехідної доби» // «Збірник Академії педагогічних наук» (Київ, 2004);
  • «Хронотопічність як функція цілосності розвитку культури» // «Науковий вісник» (Київ, 2005, випуск 43, книга 2).

Уклала альбом «Скульптор В. Клоков» (Київ, 1980).

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Довідник членів Спілки художників України, сторінка 59 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 21 січня 2022. Процитовано 16 грудня 2020.

Література

[ред. | ред. код]

[[Категорія:Мистецтвознавці СРСР]