Калічанка
Калічанка Чернівці
| ||||
|
міст на Калічанку | ||||
| Загальна інформація | ||||
|---|---|---|---|---|
| 48°17′56″ пн. ш. 25°58′14″ сх. д. / 48.29889° пн. ш. 25.97056° сх. д. | ||||
| Країна |
 Україна | |||
| Район | Першотравневий | |||
| Адмінодиниця | Чернівці | |||
| Площа | 5 квадратний кілометр | |||
| Головні вулиці | Прутська, Машинобудівників, Білоруська, Узбецька, Козятинська, Жванецька | |||
| Карта | ||||
| ||||
Калічанка — селище, що колись розвинулось на північній околиці Чернівців. З другої половини ХХ ст. міський промисловий район та житловий мікрорайон.
У документах назва цього передмістя Чернівців з’являється відносно пізно: від XVIII століття як Калічанка (нім. Kaliczanka). Деякі мовознавці, зокрема Ю.О.Карпенко, виводять назву від слова «каліка» в значенні «жебрак», «убогий» — прозорий натяк на низький рівень життя тогочасних мешканців передмістя.
Калічанка - розпочиналася одразу за так званим «Єврейським містом», від котрого туди вела Калічанська вулиця (нині Одеська).
З приєднанням західної частини Буковини до Габсбурзької монархії (1775) та закріпленням за Чернівцями статусу адміністративного центру, розпочався інтенсивний економічний розвиток міста.
Промислові об'єкти, як правило, зводились на околицях Чернівців або у передмісті. Однією з таких промислових зон стала Калічанка. Тут працювали кілька цегельних заводів, парові млини та бойня.
Одночасно з розвитком підприємств, на початку ХІХ ст. почало формуватись селище, яке ще більше розбудувалося із відкриттям у Чернівцях (практично на межі міста з Калічанкою) залізниці та вокзалу.
Калічанка займала площу близько 516 га, серед яких 239 були орними землями, 34 займали луки, 59 — сади, 53 — пасовища та 30 — ліси.
Станом на 1900 рік на Калічанці нараховувалось 363 будинки, у яких мешкали 2465 дорослих осіб (1224 чоловічої та 1241 жіночої статі). За віросповіданням мешканці розподілялись наступним чином: 1136 католиків, 828 православних, 228 юдеїв і 273 представники інших віровизнань. За розмовною мовою — німецька 852 особи, українська 636, румунська 505, інші мови 444.[1]
25 жовтня 1873 року австрійською владою було відкрито місцеву муніципальну школу. Двоповерхова споруда прослужила за своїм першочерговим призначенням понад 120 років. Перед Першою світовою війною у школі налічувалось 8 класів, з яких 5 — систематизованих, у яких навчались 386 учнів. За національністю (рідною мовою) останні розподілялись наступним чином: 120 німців, 101 українець, 86 румунів та 79 поляків. Серед педагогічного складу дослідники виділяють: Петра Пітея, Петра та Антонія Маґасів, Діоніса Бендевського, Герміну Томовича, Трифона Фотія, Розу Кон, Фрідріха Пляшке, Ернста Ґвідо Мюкка та ін.
Власну церкву калічанці отримало у 1876, коли сюди було перенесено церкву з площі Святої Марії.
Під час війн, які вирували у XX ст., Калічанка не надто постраждала.
За досить короткий термін в кінці 1940-их практично всі об'єкти були відбудовані. У наступні десятиліття підприємства цього промислового району були суттєво модернізовані.
Сьогодні Калічанка залишається промисловим районом. Тут розташовані одні з найбільш потужних підприємств міста — ТОВ «Машзавод», ВАТ «РОЗМА», АТ «ЧернівціОблЕнерго», залізничне депо тощо. Недалеко розташований КП МТК «Калинівський ринок».
Практично вся промисловість зосереджена у західній частині Калічанки. Решта її території — це житловий мікрорайон, у якому переважає приватна малоповерхова забудова. Щоправда, в кінці XX ст. було зведено великий масив багатоповерхівок. Здебільшого, малосімейні гуртожитки, у яких мешкають працівники місцевих підприємств.
5 жовтня 1995 року було завершено будівництво нової місцевої середньої школи № 16 на 836 місць по вул. Білоруській, 77.
Адміністративно територія Калічанки відноситься до Першотравневого району.
- Марія Никирса. Передмістя Чернівців: Калічанка [Архівовано 26 вересня 2013 у Wayback Machine.]
- Ігор ЧЕХОВСЬКИЙ. Походження назви Чернівців та передмість.
- Старі фото Калічанки[недоступне посилання з липня 2019]
- Kaliczanka // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 677. (пол.)