Перейти до вмісту

Кам'яниця Вінтерів

Додати посилання
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Кам'яниця Вінтерів
Типжитловий будинок[d] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Україна
Розташування79007, м. Львів, вул. Січових Стрільців
Матеріалцегла
БудівництвоXIX століття — 
Відомі мешканціЛюдвік Вінтер, Корнел Вінтер, графиня Софія Дідушицька, Антоній Шидловський, Ян Мар'ян Гешелес
АдресаВулиця Січових Стрільців Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: Кам'яниця Вінтерів у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Кам'яниця Вінтерів (конскрипційний № 712 2/4)[1]  — житловий будинок XIX століття, розташований в історичному центрі Львова, на вулиці Січових Стрільців, 8 (давніше — вул. Маєровська, вул. 3 Мая).

Історія

[ред. | ред. код]
Гвинтові сходи в будинку на вул. Січових Стрільців, 8 у Львові

Кам'яниця Вінтерів збудована у 1840—1843 роках (як випливає з листа Людвіка Вінтера до магістрату Львова щодо стану даху будинку датованого 11 червня 1874 року). Вказаний лист підписаний Людвіком Вінтером як співвласником будинку, а також вказується, що він діє від імені інших співвласників будинку: Кароліни Вінтер, Юліуша Вінтер, Корнела Вінтер, Олександра Вінтер та Емілії Вінтер. Людвік Вінтер працював суддею апеляційного та кримінального суду у Львові та перебував на цій посаді принаймні у 1839—1850 роках.

У друкованих виданнях вперше будинок згадується в довіднику «Handbuch des Lemberger Statthalterei-Gebietes in Galizien» за 1860 рік із зазначенням того, що у ньому містилася Дирекція фонду в справах відміни та викупу кріпосних повинностей Львівського адміністративного округу, утворена 29 жовтня 1853 року (деякі з працівників мешкали у цьому будинку, зокрема податковий інспектор Якуб Кульчицький та канцелярист Корнель Вінтер)[2]. У 1872 році вже згадується, що будинок перебував у власності колишнього радника Двору Корнеля Вінтера, тоді вже пенсіонера[3], який мешкав там принаймні до початку Першої світової війни[4][5].

Під тим самим конскрипційним номером будинок згадується у довіднику «Skorowidz król. stoł. miasta Lwowa z oznaczeniem podziału miasta, nazw ulic i placów, oliczbowania domów numerami konskrypcyjnemi i orjentacyjnemi z wymienieniem właścicieli realności — tudzież nazw, i numerów dawniejszych» за 1889 рік. При цьому, в інших джерелах підтверджується, що у 1889 році власниками будинку були вже спадкоємці Людвіка Вінтера.[6][7].

У 1883 році в будинку містився кабінет лікаря Владислава Биліцького[8].

Станом на 1900 рік будинок перебував у власності Гелени Вінтер та графині Софії Дідушицької, а серед мешканців були адвокати Вільгельм Ґольцер, Марцин Самуель Ґоровиць, Леонард та Лешек Маєвські[9] — принаймні до 1902 року[10][4]. 1901 року в будинку народився польський поет єврейського походження Ян Мар'ян Гешелес[11]. Від 1902 року і принаймні до 1935 року в будинку містилося Львівське староство[10][5][12][13] та Рахункова комісія з регулювання земельного податку Львова та Львівського повіту, а в міжвоєнний період — видавництво «Mercury»[14]. Станом на 1910 рік тут містилася Повітова шкільна рада, Товариство податкових урядників (голова — Володимир Макаревич, заступник голови — Антоній Конопацький). Власниками будинку у 1912—1914 роках були адвокат Юліуш Вінтер та аускультант (нижчий ранг судового урядника) Рудольф Вінтер, пізніше щонайменше з 1922 року співвласником будинку в листуванні іменувався страховий урядник Модест Ольш (хоча найбільш імовірно власником 5/12 часток в будинку була його дружина Гелена — можливо до шлюбу Вінтер). Тут також мешкав радник цісарсько-королівського Намісництва у Королівстві Галичини та Володимирії Кароль Франц. З 1912 року по 1924 рік в будинку надалі знаходилось Львівське староство (на підставі договору оренди від 19 лютого 1912 року) та мешкали: староста повіту та радник намісника Антоній Шидловський[4][5][15][16].

На початку XX століття власники будинку робили невеликі реконструкції за проектом архітектора Зигмунта Шмукера.

Станом на 1916 рік в будинку мешкав правник, австрійський урядник Мацей Бесядецький[pl][16], якого 2 січня 1918 року призначено радником Двору[17]. З 5 листопада 1924 року в будинку (в частині яку до цього частково займало Львівське староство) жили окружний суддя Тадеуш Саметра (займав на третьому поверсі 4 кімнати з кухнею та туалетом), телефоніст Львівського воєводства — Ян Мальчевський з дружиною та однією дитиною (займав на третьому поверсі 2 кімнати без туалету та кухні), податковий урядник — Владислав Сохацький з дружиною та 6 дітьми (займав на третьому поверсі дві кімнати без туалету та кухні). У 1925 році телефоніст Львівського воєводства — Ян Мальчевський передав право користування кімнатами як офісом адвокату Роману Отто. Цікавим фактом є виникнення в 1927 році публічного спору між власниками кам'яниці та податковим урядником — Владиславом Сохацьким за користування туалетом на третьому поверсі з залученням магістрату Львова та поліції. За довідником 1929 року, в будинку містився Банковий дім Ґрюса[18]. У 1930 році подвір'я кам'яниці використовувала фірма Чеховічка і Глімера.

У 1939 році в будинку функціювала лабораторія д-ра П. Тона, кабінет дантиста Якуба Дінера[19].

Нині тут містяться IT-офіс, магазин жіночого одягу, весільний салон, крамниця канцтоварів, хостели та точильна майстерня.

  • Довідник власників нерухомості Львова (1872 рік)
    Довідник власників нерухомості Львова (1872 рік)
  • Довідник власників нерухомості Львова (1889 рік)
    Довідник власників нерухомості Львова (1889 рік)
  • Львів, вул. Січових Стрільців, 8 (1919 рік)
    Львів, вул. Січових Стрільців, 8 (1919 рік)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Мельник І. Краківське передмістя, 2011, с. 275.
  2. ↑ Handbuch des Lemberger Statthalterei-Gebietes in Galizien für das Jahr 1860 [Архівовано 20 квітня 2022 у Wayback Machine.]. — Lemberg: (b.w.); Aerarial-Staats-Druckerei, ok. 1860. — S. 13. (нім.)
  3. ↑ Skorowidz nowych i dawnych numerów realności, tudzież nazw ulic i placów król. stoł. miasta Lwowa według uchwał Rady miejskiej z r. 1871 z urzędowych źródeł zestawiony [Архівовано 27 січня 2021 у Wayback Machine.]. — Lwów: Nakładem Karola Wilda, 1872. — S. 179. (пол.)
  4. ↑ а б в Księga adresowa Król. Stoł. Miasta Lwowa: rocznik 17, 1913 [Архівовано 2 вересня 2020 у Wayback Machine.]. — Lwów; Stryj: wydawca Franciszek Reicman, 1912. — 695 s.+84 s. (dodatek) (пол.)
  5. ↑ а б в Księga Adresowa Król. Stoł. Miasta Lwowa [Архівовано 27 квітня 2021 у Wayback Machine.]. — Lwów: Fr. Reichman, 1914. — S. 448. (пол.)
  6. ↑ Skorowidz król. stoł. miasta Lwowa z oznaczeniem podziału miasta, nazw ulic i placów, oliczbowania domów numerami konskrypcyjnemi i orjentacyjnemi z wymienieniem właścicieli realności — tudzież nazw, i numerów dawniejszych [Архівовано 31 серпня 2020 у Wayback Machine.]. — Lwów: z drukarni Instytutu Stauropigiańskiego; nakł. król. stoł. miasta Lwowa, 1889. — S. 65. (пол.)
  7. ↑ Handbuch der Königreiche Galizien ung Lodomerien für das Jahr 1850 [Архівовано 25 червня 2021 у Wayback Machine.]. — Lemberg: k.k. Galizischen Aerarial Druckerei, 1850. — S. 219. (нім.)
  8. ↑ Kleczewski A. Ksiega adresowa miasta Lwowa: wydanie nowe [Архівовано 14 липня 2019 у Wayback Machine.]. — Lwów: Nakład księgarni F. H. Richtera, 1883. — S. 22. (пол.)
  9. ↑ Reichman F. Księga adresowa Król. Stoł. Miasta Lwowa. Rocznik IV [Архівовано 9 лютого 2021 у Wayback Machine.]… — S. 37, 98, 177, 178
  10. ↑ а б Franciszek Barański Przewodnik po Lwowie [Архівовано 22 лютого 2019 у Wayback Machine.]. — Lwów: H. Altenberg, 1904. — S. 143. (пол.)
  11. ↑ Gowin S. Szkatułka na serce // Cracovia Leopolis. — 2017. — № 3 (88). — S. 32. — ISSN 1234-8600. (пол.)
  12. ↑ Orłowicz M. Ilustrowany przewodnik po Lwowie ze 102 ilustracjami i planem miasta. — Lwów-Warszawa, 1925. — S. 7. (пол.)
  13. ↑ M. Sonnenschein Przewodnik po Lwowie. Rocznik 1 [Архівовано 28 січня 2021 у Wayback Machine.]. — Lwów: (b.w.), ok. 1926. — S. 113. (пол.)
  14. ↑ Przemysław Włodek, Adam Kulewski Lwów: przewodnik. — Pruszkow: Oficyna Wydawnicza «Rewasz», 2006. — S. 169. — ISBN 83-89188-53-8. (пол.)
  15. ↑ Jan Rudolf Spigel Skorowidz adresowy król. stoł. miasta Lwowa. Rocznik 2. Rok 1910 [Архівовано 25 липня 2020 у Wayback Machine.]. — Lwów: (b.w.); Drukarnia Artura Goldmana, 1909. — S. 59. (пол.)
  16. ↑ а б Księga adresowa Król. stoł. miasta Lwowa: rocznik dziewiętnasty, 1916 [Архівовано 2 жовтня 2020 у Wayback Machine.]. — Lwów: wydawca Franciszek Reicman, 1915. — S. 28. (пол.)
  17. ↑ Część Urzędowa [Архівовано 27 квітня 2021 у Wayback Machine.] // Gazeta Lwowska. — nr 3. — 1918. — 4 stycznia. — S. 1. (пол.)
  18. ↑ Мельник І. Краківське передмістя, 2011, с. 82.
  19. ↑ Ilustrowany informator miasta Lwowa: ze spisem miejscowości województwa lwowskiego: na rok 1939 [Архівовано 26 квітня 2021 у Wayback Machine.]… — S. 21.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Мельник І. В. Краківське передмістя та західні околиці Королівського столичного міста Львова. — Львів : Центр Європи, 2011. — 288 с. — («Львівські вулиці і кам'яниці») — ISBN 978-966-7022-93-8.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кам%27яниця_Вінтерів&oldid=44122467