Кандибине (Миколаївський район)
| село Кандибине | |||
|---|---|---|---|
| |||
| Країна |  Україна
| ||
| Область | Миколаївська область | ||
| Район | Миколаївський район | ||
| Тер. громада | Костянтинівська сільська громада | ||
| Код КАТОТТГ | UA48060110050012775 | ||
| Основні дані | |||
| Засноване | 1815 | ||
| Населення | 457 | ||
| Площа | 0,567 км² | ||
| Густота населення | 806 осіб/км² | ||
| Поштовий індекс | 56654 | ||
| Телефонний код | +380 5167 | ||
| Географічні дані | |||
| Географічні координати | 47°10′35″ пн. ш. 32°2′29″ сх. д. / 47.17639° пн. ш. 32.04139° сх. д. | ||
| Середня висота над рівнем моря |
54 м[1] | ||
| Найближча залізнична станція | Баловне | ||
| Відстань до залізничної станції |
22 км | ||
| Місцева влада | |||
| Адреса ради | 56663, Миколаївська область, Миколаївський район, село Костянтинівка, вулиця Гагаріна, № 29А | ||
| Карта | |||
  Кандибине | |||
 Кандибине | |||
| Мапа | |||
| |||
|
| |||
Канди́бине — село в Україні, у Костянтинівській сільській громаді Миколаївського району Миколаївської області. Розташоване за 22 км від залізничної станції Баловного[2]. Населення становить 457 осіб.
Село Кандибине розташоване між шляхами з Криму до Вінниці і до Кропивницького, у центральній частині Миколаївської області.
Щит розтятий і перетятий; у 1-у зеленому полі срібна кінська голова зі золотою збруєю; у 2-у синьому - червоний лапчастий хрест із вирізами на кінцях, облямований золотом й у такому ж сяйві; у 3-у срібному - червоне серце, пронизане навхрест додолу двома золотими шаблями; у 4-у зеленому - золотий поштовий ріжок, перевитий срібною стрічкою.
Зображення кінської голови, спорядженої збруєю, символізує існування на місці поселення казенної (державної) кінської станції Кандибинська. У списках населених пункті в Херсонської губернії 1859 р. вказана земська поштова станція з 10-ма трійками коней.
Червоний хрест (подібний до мальтійського) у золотій облямівці із сяйвом символізує безіменний хутір, який існував у південних степах як запорізький зимівник. Подібний хресту золотому сяйві містився на знаменах Чорноморського козацтва. Такий же хрест є на гербі Нової Одеси, що підкреслює розташування Кандибиного у минулому в Новоодеському районі.
Пронизане шаблями червоне серце нагадує герб роду Кандиб, зафіксований у “Малоросійському гербовнику”. Кандиби відомі як український шляхетський рід XVII—XVIII ст. Від прізвища генерала Кандиби поселення отримало свою назву. Серце символізує істину, любов і розум. Серце пронизане шаблями алегорично підкреслює страждання за віру і рідну землю.
Поштовий ріжок символізує збудовану в 1802— 1803 рр. поштову станцію, яка займалась перевезенням кореспонденції, багажі в та пасажирів державним шляхом з півдня на північ. Зелений колір означає надію, відродження і достаток; синій - славу і бездоганність, вірність і святість; золото символізує велич і багатство, а срібло - мудрість і доброту, мир і досконалість.[3]
Квадратне полотнище, розділене вертикально на дві рівновеликі частина; у синьому полі від древка — червоний лапчастий хрест із вирізами на кінцях, із жовтою облямівкою й таким же сяйвом, внизу під хрестом - жовтий поштовий ріжок, перев’язаний білою стрічкою; поле з вільного краю складається з п’яти рівновеликих горизонтальних смуг - трьох білих і двох зелених. Поєднання білих і зелених кольорів означає весняні квітучі сади мешканців села.
Генерал Кандиба отримав 1774 р. тут землі з рекомендацією не руйнувати існуючий зимівник. Нове заселення відбулося у перші роки XIX ст. На початку 1800-х рр. збудовано поштову станцію, згодом появилися переселенці з с. Сланець. Карти і описи фіксують сучасну відантропонімну назву від 1820 р.: “казенний кінний завод Ст. Кандибинська”, “Кандибин хутір казенний при фонтані” (1863), “Кандибине - земська поштова станція, яка утримувала 10 трійок коней, джерело води з купальнею (фонтаном)”.
Влітку 1891 року, подорожуючи по Росії, в Кандибиному побував молодий Олексій Горький. Тут він став свідком колективного знущання над молодою жінкою. Цю картину письменник описав в оповіданні «Вивід»[2].
15 лютого 1920 року, після того, як Добровольча армія залишила село, у ньому відбувся волосний селянський з'їзд, на якому була підтримана Радянська влада. В цей же день селяни зібрали і відправили голодуючим робітникам Петрограда 1 тисячу пудів хліба. В лютому того ж року створено партосередок. У 1922 році організовано перші артілі «Свобода» і «Труд»[2].
1935 року жінки Кандибиного звернулися до Олексія Горького з проханням побувати в оновленому селі. Хворий письменник не міг відвідати знайомі місця, але надіслав гроші для будівництва тут школи, яка стоїть на найвищому місці і носить ім'я Олексія Горького. При ній був створений музей письменника[2]. У 1967 році в селі встановлено пам'ятник Максиму Горькому — погруддя на прямокутному п'єдесталі (скульптор Ігнатьєв)[4].
Село було центром сільської ради, до якої входили також села Новокрасівське, Новоматвіївське, Сільвестрівське, Скоблик. Станом на початок 1970-х років в селі працював радгосп імені Горького. Господарство обробляло 3 508 га орної землі. Воно вирощувало зернові й технічні культури (соняшник); було розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. На той час працювали середня школа, дитячі ясла, клуб, бібліотека[2].
На околицях села знайдено знаряддя праці доби бронзи (2-ге тисячоліття до н. е.)[2].
- Згідно Історії міст і сіл Української РСР у 1971 році населення села становило 219 мешканців[2].
- Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 485 осіб, з яких 240 чоловіків та 245 жінок[5].
- За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 455 осіб[6].
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[7]
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 95,19 % |
| російська | 4,16 % |
| молдовська | 0,66 % |
Уродженцем села є Микола Іванович Калиниченко (1924—2007) — доктор медичних наук, заслужений лікар України.
- ↑ Погода в селі Кандибиному. [Архівовано 7 червня 2016 у Wayback Machine.]
- ↑ а б в г д е ж Історія міст і сіл Української РСР, 1971, с. 285, Миколаївська область.
- ↑ Знак, випуск №94, за травень 2024р
- ↑ П. М. Калугин. Новоодесский район. Памятник Горькому А. М. с. Кандибино. // Памятники российским деятелям истории и культуры в Украине. Каталог-справочник. — Киев : Журнал «Радуга», 2008. — С. 108. — ISBN 978-966-8325-87-8. (рос.)
- ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Миколаївська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Миколаївська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Миколаївська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- Кандибине // Історія міст і сіл Української РСР. Миколаївська область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1971. — С. 611. — 15 000 прим.
 Населені пункти Новоодеського району | |
|---|---|
| Міста | |
| Селища | |
| Села | Антонівка · Баловне · Бузьке · Веселе · Воронцівка · Гребеники · Гур'ївка · Димівське · Зайве · Зарічне · Кам'янка · Кандибине · Карлівка · Київське · Костянтинівка · Криворіжжя · Михайлівка · Новоінгулка · Новоматвіївське · Новомиколаївка · Новоолександрівське · Новопавлівка · Новопетрівське · Новосафронівка · Новошмідтівка · Озерне · Олександрівка · Остапівка · Островське · Підлісне · Піски · Себине · Сільвестрівське · Степове · Суворовка · Сухий Єланець · Троїцьке · Улянівка · Червоноволодимирівка · Ясна Поляна |
