Перейти до вмісту

Карапузики

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Карапузики
Час існування: рання крейда — наш час

Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Членистоногі (Arthropoda)
Клас: Комахи (Insecta)
Ряд: Твердокрилі (Coleoptera)
Надродина: Гістероїдні (Histeroidea)
Родина: Карапузики (Histeridae)
Gyllenhal, 1808
Підродини
Посилання
Вікісховище: Histeridae
Віківиди: Histeridae
EOL: 364
ITIS: 114959
NCBI: 110043
Fossilworks: 69273

Карапузики[1] (Histeridae) — родина жуків

Поширення

[ред. | ред. код]

Жуки-карапузики трапляються по всьому світу в різних місцях проживання. Поширені в Північній Америці, Центральній Америці, Європі, Азії та Австралії, але кожен вид займає певні ніші. Жуки живуть у гної, падлі, мертвій рослинності, піщаних ділянках, під корою дерев, норах ссавців і колоніях мурах/термітів.

Жуки мають довжину від 0,5 до 20 міліметрів. У них тверде хітинізоване, округле, зазвичай плоскокупольне та циліндричне тіло. Вони часто блискучі і чорного кольору. Деякі види мають темні або червонувато-коричневі плями. Укорочені надкрила залишають відкритими один або два сегменти черевця. Короткі вусики мають від 8 до 11 сегментів, мають чіткий кут, а кінчики булавоподібні від одного до трьох сегментів. Голова зазвичай втягується в груди. Їхні ноги зазвичай короткі, складаються з п'яти члеників, або чотирьох члеників на задніх лапах.

Спосіб життя

[ред. | ред. код]

При загрозі жуки впадають у стан паралічу (танатоз). Вусики і ніжки втягуються в призначені для цього ямки. Ноги призначені для риття, хоча у старих жуків кігті, особливо передні, значно зношуються протягом життя.

Жуки та личинки є хижаками і полюють на інших комах та їхні личинки. Трапляються під корою, у лісовій підстилці, на трупах, деякі види живуть в пташиних гніздах, норах гризунів, мурашниках, термітниках або в норах жуків-короїдів.

Систематика

[ред. | ред. код]

Описано близько 3900 видів і 330 родів. Близько 314 видів і підвидів трапляється в Європі.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Природа острова Хортиця. Колективна монографія / Охріменко С. Г., Шелегеда О. Р., Козодавов С. В., Бусел В. А., Петроченко В. І., Жаков О. В., Муленко М. А., Карпенко Г. О., Василенко С. В., Головаха Р. В. — Запоріжжя: Національний заповідник «Хортиця», 2016. — вип. 2. — С. 116

Посилання

[ред. | ред. код]