Перейти до вмісту

Карейша Сергій Дем'янович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Карейша Сергій Дем'янович
Сергій Карейша у своєму кабінеті. Фотографія 1910 року
Народився7 лютого 1854(1854-02-07) Редагувати інформацію у Вікіданих
Сухорабівка, Калениківська волость, Хорольський повіт, Полтавська губернія, Малоросійське генерал-губернаторство, Російська імперія Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер1934 Редагувати інформацію у Вікіданих
Ленінград, РСФРР, СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняНоводівочий цвинтар (Санкт-Петербург) Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Російська імперія
 СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьнауковець Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materПетербурзький державний університет шляхів сполучення Редагувати інформацію у Вікіданих

Сергі́й Дем'я́нович Каре́йша (7 лютого (19 лютого) 1854(18540219), Сухорабівка, Полтавська губернія, Російська імперія — 18 січня 1934, Санкт-Петербург, РСФРР, СРСР) — інженер шляхів сполучення часів Російської імперії, залізничник, науковець.

Ранні роки

[ред. | ред. код]

Народився 19 лютого 1854 року в селі Сухорабівка Хорольського повіту Полтавської губернії.

1872 року закінчив Рішельєвську гімназію в Одесі із золотою медаллю. Вступив у Санкт-Петербурзький інститут інженерів шляхів сполучення, який закінчив 1877 року.

Після здобуття вищої інженерної освіти працював на Оренбурзькій та Південно-Західних залізницях, будівництві Вологодсько-Архангельської залізниці.

Наукова діяльність

[ред. | ред. код]

Роботу на інженерних посадах на залізниці поєднував із науковою діяльністю. Займався узагальненням знань про колію та щодо будівництва залізниць, проводив власні дослідження. 1895 року захистив дисертацію «Про централізацію управліннями стрілками і сигналами», призначений штатним ад'юнктом Санкт-Петербурзького інституту інженерів шляхів сполучення. Займався дослідженням видів сполучення і перетину рейок, в основному стрілочних переводів, а також пошуком методів боротьби з перешкодами, спричиненими снігопадами. У 1885—1916 роках склав картотеку наукової літератури із залізничної справи.

1896 року внаслідок успішної пробної лекції обраний професором кафедри залізниць. У 1911—1918 роках був директором інституту. За пропозицією Карейші в інституті розпочато вивчення нових предметів: залізобетонні конструкції і мости, повітроплавання, автомобільна справа, електричні двигуни, депо і залізничні майстерні. Також за перебування Карейші на посаді директора інституту побудовано шестиповерхову бібліотеку з трьома читальними залами.

З 1897 року служив у Міністерстві шляхів сполучення Російської імперії(інші мови). 1902 року призначений заступником керуючого експлуатаційною справою залізниць. Був членом Механіко-будівного відділу Київського відділення Російського технічного товариства. Брав участь у Дорадчих з'їздах інженерів служб колії.

Після більшовицького перевороту 1917 року обраний членом Науково-технічного комітету при Народному комісаріаті шляхів сполучення. 1920 року призначений деканом факультету сухопутних сполучень Інституту інженерів шляхів сполучення. У 1925—1929 роках викладав у будівельному технікумі, в 1927—1934 роках — у електротехнічному інституті(інші мови).

Могила Сергія Карейші на Новодівочому цвинтарі в Санкт-Петербурзі

Помер у Ленінграді 18 січня 1934 року. Похований на Новодівочому кладовищі.

Основні праці

[ред. | ред. код]

За час своєї діяльності Сергій Карейша написав понад 500 наукових праць із залізничної тематики.

  • Среднеазиатский хлопок, его культура, очистка, прессовка и отправка на рынки Европейской России // Инженер. 1890;
  • О мерах к увеличению пропускной способности железных дорог // Тр. 11-го совещател. съезда инж. службы пути. 1894; Наставление по борьбе со снежными заносами. Петроград, 1922 (співавтор);
  • Краткий курс железных дорог. Москва, Петроград, 1923;
  • О расположении путей и зданий на малых станциях дорог трех- и четырехпутных. Петроград, 1923;
  • Эксплуатация железнодорожных станций. Петроград, 1923;
  • Станции средней величины. Петроград, 1923; Краткая энциклопедия железнодорожного дела. Петроград, 1923 (співавтор); Железнодорожные станции: Устройство и проектирование. Москва, Ленинград, 1926;
  • Содержание и ремонт пути: последние достижения. Москва, 1926.

Джерела

[ред. | ред. код]