Київське відділення Імператорського Російського технічного товариства
| Київське відділення Імператорського Російського технічного товариства | |
|---|---|
 Будинок товариства в Києві, зведений у 1911-1914 роках | |
| Абревіатура | КВ РТТ |
| Тип | наукове товариство |
| Засновано | 1871 |
| Розпущено | 1919 |
| Країна |  Російська імперія |
| Штаб-квартира | Київ, вул. Маловолодимирська, 55б[1] |
| 50°26′58″ пн. ш. 30°30′05″ сх. д. / 50.44950000002777557° пн. ш. 30.501472222250001209° сх. д. | |
 | |
Київське відділення Імператорського Російського технічного товариства — наукове товариство в Києві, місцеве відділення Російського технічного товариства. Засноване 1871 року в Городищі, 1874 року центр перенесено до Києва. На початку свого існування спеціалізувалося на цукровій промисловості, а 1888 року перетворене на загальнотехнічне з трьома відділами: Цукровим, Фотографічним та Механіко-будівельним. У наступні роки створено ще п'ять відділів. Під час Першої світової війни відділення долучилося до підримки російської армії. Ліквідоване 1919 року.
1866 року в Санкт-Петербурзі засновано Російське технічне товариство. 1870 року професори Київського університету Святого Володимира Петро Алексєєв, Старіон Ходецький, Павло Ромер, Іван Рахманінов та інженер Михайло Толпигін подали ініціативу про створення у Південно-Західному краї місцевого відділення товариства. 22 грудня 1870 року міністр внутрішніх справ Російської імперії Олександр Тімашев підписав дозвіл на відкриття Київського відділення Російського технічного товариства в місті Городище Київської губернії. Повідомлення про це до Києва надіслав голова товариства Петро Кочубей, після чого відділення було відкрито.
Урочисте відкриття та перші загальні збори відділення відбулися 8 січня 1871 року. Тоді було обрано керівний склад відділення:
- голова — Петро Алексєєв;
- товариш (заступник) голови — Михайло Толпигін;
- секретар — Павло Чубинський;
- товариш (заступник) секретаря — Микола Преснухін.
Також обрано трьох дійсних та чотирнадцятьох неодмінних членів відділення.
1874 року, коли у відділенні було вже 179 членів, його центр перенесли до Києва[2].
Головним документом, що регламентував діяльність відділення, була інструкція Київського відділення Російського технічного товариства з цукрової промисловості.
Керівним органом відділення, що вирішував найважливіші питання, були загальні збори. Звичайні загальні збори скликалися щороку у квітні, червні та серпні, а надзвичайні — за необхідності. Загальні й технічні питання вирішувала Рада відділення, до якої входили голова, його товариш, секретар та неодмінні члени відділення. Представником відділення на рівні петербурзького товариства були голова та його товариш.
За час існування товариства його очолювали троє діячів:
- Петро Алексєєв (1871—1873)[3];
- Микола Бунге (1873—1906);
- Георгій Де-Метц (1906—1918)[4].
Друкованим органом установи був журнал «Записки Київського відділення Російського технічного товариства з цукрової промисловості», що видавався до 1916 року. У 1878—1881 роках до «Записок…» друкувався додаток під назвою «Технічний листок». Іншими офіційними друкованими виданнями відділення були «Щорічник з цукрової промисловості» (1881—1913) та «Инженер» (1907—1917)[2].
На початку свого існування Київське відділення Російського технічного товариства було спеціалізоване виключно на цукровій промисловості.
З перенесенням до Києва центру відділення та управління Південно-Західної залізниці до товариства почали вступати спеціалісти з інших галузей. Деякі з них 17 лютого 1880 року підписали звернення з проханням створити у складі Київського відділення загальнотехнічну секцію. З цього часу протягом першої половини 1880-х років зростала кількість заслуханих на загальних зборах відділення доповідей з технічних питань[5][6].
1887 року відділення перетворили із спеціального на загальнотехнічне, а 17 лютого 1888 року було затверджено нову інструкцію, що офіційно це закріпила. У складі установи створили три відділи: Цукровий, Фотографічний та Механіко-будівельний[7]. Пізніше кількість відділів збільшилася.
Першим головою відділу було обрано Михайла Толпигіна.
Основним напрямком діяльності відділу став пошук найкращого методу вичавлення соку з цукрового буряку. Таким члени відділу визнали метод дифузії, вперше застосований в Україні графом В. В. Браницьким. Микола Черіковський вивчав форми рафінування цукру. Результати його досліджень справили значний вплив на розвиток цукрової промисловості. Ігнацій Щеньовський та Піонтковський розробили проєкт першої в Україні безперервно діючої центрифуги[7].
Після створення відділу першим його очільником став гістолог Володимир Бец, а 1893 року відділ очолив фізик Георгій Де-Метц. Неодмінними членами фотографічного відділу були Влодзімеж Висоцький, Борис Семека та Франц Де-Мезер.
На засіданнях відділу обговорювали питання ролі фотографії у вивченні природничих та технічних наук. Деякі члени відділу відзначилися розробками в галузі фотографії, вагомими для наукової спільноти. М. Соколов представив розробку касети для фотоапарата із записним ящиком, що дозволяла фотографу не відлучатися в темне приміщення для зміни пластинок, а також кращий спосіб обробки бромсрібного та бромалебастрового фотопаперу. Василь Кульженко проводив досліди з питання відображення фотографій на папері при друці, вивчаючи фототипічний та фотоцинкографічний способи відтворення фотографічних зображень, які вважав для друкарства більш економічно вигідними. Влодзімеж Висоцький першим став використовувати платинотипний папір для виконання на ньому фотографічних відбитків, а крім того вивчав роль фотографії у виявленні підроблених документів. Лев Лундт досліджував застосування фотографії до ксилографії.
1893 року члени фотографічного відділу Георгій Де-Метц, Влодзімеж Висоцький та Лев Лундт створили в Києві фотографічну лабораторію[8][9][10].
На перших зборах відділу в 1888 році його головою обрали Івана Бернера. 1892 року його замінили на видатного інженера-залізничника Олександра Бородіна, що очолював відділ до 1896 року. У подальшому головами відділу були М. В. Флорин (1897—1898), Максиміліан Філоненко (1898—1899), Костянтин Зворикін (1899—1900), Фелікс Косецький (1900—1902, 1911—1915), А. Ф. Термен (1902—1906) та Артур Абрагамсон (1906—1911).
Більшість членів Механіко-будівельного відділу були інженерами-залізничниками, що працювали на Південно-Західній залізниці. Основні науково-технічні напрацювання відділу стосувалися залізничного транспорту. Антон-Інокентій Холодецький вивчав питання збереження цілісності рейок при дії на них вантажів великої маси, що перевозяться коліями. Людвіг Леві, М. В. Малишевський, М. О. Анічков та інші досліджували властивості шпал у рамках вивчення проблем стійкості залізничних колій. Олександр Бородін, Людвіг Леві та Я. Шотлендер досліджували питання введення в експлуатацію компаунд — нових паровозних котлів, що дозволяли значно економити паливні ресурси. Семен Карейша та С. А. Штольцман займалися питаннями сигналізації та зв'язку на залізничних коліях.
Значна кількість членів Механіко-будівельного відділу з 1880-х років публікували свої праці в журналі «Инженер», що з 1907 року став офіційним друкованим органом відділу[11][6].
1894 року в складі Київського відділення Російського технічного товариства відкрили Архітектурний відділ, першим очільником якого став Володимир Ніколаєв. До відділу увійшла значна кількість київських архітекторів[12]. З 1912 року відділ очолював Олександр Кобелєв, що спроєктував та збудував будівлю КВ РТТ[13].
Згідно зі статутом Російського технічного товариства, одним з ключових напрямків його діяльності є просвітницький. Одразу ж після заснування Київського відділення в 1871 році виник задум створити навчальний заклад для підготовки працівників у галузі цукрової промисловості. 1884 року в місті Сміла при цукровому заводі відкрили технічні класи, що згодом перетворилися в Смілянський інститут цукрової промисловості. Довгий час заклад залишався єдиним у своїй сфері в Україні[14][15][16].
1896 року Фотографічний відділ організував у Києві курси з теоретичної та практичної фотографії, що тривали від 26 лютого до 20 травня. До викладання долучилися голова відділу Георгій Де-Метц (фотографічна оптика), члени відділу Лев Лундт (фотографічна хімія), а також Ф. Висоцький, В. Кульженко, Г. Лозовський та Г. Краєвський, що вели практичні заняття[9].
1897 року Рада Київського відділення розпочала збір на будівництво в Києві політехнічного інституту, що був офіційно відкритий за рік[4]. Крім того, 1901 року відділення створило в Києві школу для десятників дорожньої та будівельної справи з дворічним терміном навчання. Всеросійська виставка 1913 року, що відбувалася в Києві, нагородила школу золотою медаллю[14][17].
На початку XX століття у складі Київського відділення створено ще чотири відділи: у 1903 році утворено Електротехнічний відділ, у 1914 — відділ теплової техніки та санітарно-технічний відділ, у 1915 — мукомельний.
З початком у 1914 році Першої світової війни Російське технічне товариство та його місцеві відділення усю свою діяльність обернули на підтримку промисловості та армії. За наказом петербурзького товариства всі відділення мали співпрацювати з місцевими організаціями Військово-промислового комітету, яку в Києві очолював Михайло Терещенко. Київське відділення виступило співзасновником Київського комітету військово-технічної допомоги та брало активну участь у його діяльності, зокрема організовувало курси з підготовки робітників технічної, будівельної та залізничної галузей для фронту.
Після Лютневої революції 1917 року Київське відділення тимчасово припинило свою діяльність. За правління в Україні гетьмана Павла Скоропадського в 1918 році відділення намагалося відновити свою діяльність. Розроблено нову інструкцію відділення, а на загальних зборах 2 липня головою установи обрали Георгія Де-Метца, що й доти займав цю посаду. Однак намагання відновити діяльність не були успішними й не здобули підтримки від держави.
6 квітня 1919 року, вже за радянського врядування, відбулося останнє засідання загальних зборів. За відстуності голови та товариша голови відділення збори провів Олександр Кобелєв. На засіданні прийнято рішення розпустити Київське відділення Російського технічного товариства, внаслідок чого воно припинило своє існування[18].
- ↑ Киев: энциклопедический справочник / под ред. А. В. Кудрицкого. — 2-е изд. — К : Гл. ред. Украинской Советской Энциклопедии, 1985. — С. 286. (рос.)
- ↑ а б Грицюта, 2012, с. 20-21.
- ↑ Грицюта, 2012, с. 20.
- ↑ а б Білокінь С., Гаврилюк Л., Кальницький М., Федорова Л., Хромченков В. Будинок Київського відділення Російського технічного товариства 1911 —14, де містилися навчальні заклади, інститути Академії наук УРСР, в яких працювали відомі діячі науки і культури // Звід пам'яток історії та культури України. Енциклопедичне видання. У 28 томах. Київ: Кн. 1, ч. 2: М—С / Редкол. тому: Відп. ред. П. Тронько та ін. Упоряд.: В. Горбик, М. Кіпоренко, Н. Коваленко, Л. Федорова. — К. : Голов. ред. Зводу пам'яток історії та культури при вид-ві «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2004. — С. 307. — 3900 прим. — ISBN 966-95478-2-2.
- ↑ Грицюта, 2012, с. 21.
- ↑ а б Довганюк С. С. Історія становлення та розвитку механіко-будівельного відділу Київського відділення Російського технічного товариства (кінець XIX — поч. XX століть) // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. — Запоріжжя, 2015. — Т. 2, вип. 44. — С. 231—236.
- ↑ а б Грицюта, 2012, с. 21-22.
- ↑ Пилипчук О. О. Дослідження в галузі фотографії в Київському відділенні Російського технічного товариства // Наука та наукознавство. — 2006. — № 4. Додаток. — С. 140-143.
- ↑ а б Казакевич Г. Візуалізуючи Україну: аматорська фотографія в Києві на рубежі ХІХХХ ст. // Актуальні питання суспільних наук та історії медицини. — 2017. — № 4. — С. 10-14.
- ↑ Грушицька І. Б. Розвиток фотографії в Україні (1839 – І пол. ХХ ст.) // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. — 2014. — Вип. 41. — С. 286-287.
- ↑ Грицюта О. О. Наукова діяльність Механіко-будівного відділу Київського відділення Російського технічного товариства в галузі залізничного транспорту // Питання історії науки і техніки. — 2012. — № 2. — С. 20-26.
- ↑ Грицюта, 2012, с. 23.
- ↑ Вечерський В. В. Кобелєв, Олександр Васильович // Велика українська енциклопедія : [у 30 т.] / проф. А. М. Киридон (відп. ред.) та ін. — К. : ДНУ «Енциклопедичне видавництво», 2018— . — ISBN 978-617-7238-39-2.
- ↑ а б Хохліна І. Російське технічне товариство в Україні: організаційна та педагогічна діяльність // Молодь і ринок. — 2015. — № 8(127). — С. 171-172.
- ↑ Демченко, 1982, с. 100.
- ↑ Євдокимов В.В., Олійник О.В., Морозов, А.В., Чагайда, А.О. Історичні аспекти створення першого вищого навчального закладу індустріальної освіти Волинської губернії (до 100-річчя Житомирської політехніки) // Проблеми теорії та методології бухгалтерського обліку, контролю та аналізу: міжнародний збірник наукових праць. — Державний університет "Житомирська політехніка", 2020. — № 3(47). — С. 4.
- ↑ Демченко, 1982, с. 101.
- ↑ Грицюта, 2012, с. 23-24.
- Грицюта О. О. Внесок Київського відділення Російського технічного товариства в технічний розвиток Південно-Західного краю Російської імперії у ІІ пол. ХІХ ст. // Інтелігенція і влада. Серія : Історія. — 2012. — Вип. 24. — С. 17-25.
- Демченко Т. П. Діяльність Київського відділення Російського технічного товариства (1870-1914 рр.) // Український історичний журнал. — К. : Наукова думка, 1981. — № 9 (вересень). — С. 78-81.
- Демченко Т. П. Мережа освітніх закладів, утворених на Україні відділеннями Російського технічного товариства / Гол. ред.: Ю. Ю. Кондуфор. АН УРСР. Ін-т історії // Історичні дослідження. Вітчизняна історія. — К. : Наукова думка, 1982. — Вип. 8. — С. 99-107.
- Киев: энциклопедический справочник / под ред. А. В. Кудрицкого — 2-е изд. — К. : Гл. ред. Украинской Советской Энциклопедии, 1985. — С. 286. (рос.)
