Квітневе (Шепетівський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Квітневе
Країна Україна Україна
Область Хмельницька область
Район Шепетівський район
Тер. громада Білогірська селищна громада
Код КАТОТТГ UA68060030310073984
Облікова картка Квітневе 
Основні дані
Засноване 1565
Населення 342
Площа 0,118 км²
Густота населення 2898,31 осіб/км²
Поштовий індекс 30244
Телефонний код +380 3841
Географічні дані
Географічні координати 49°58′16″ пн. ш. 26°34′00″ сх. д.H G O
Середня висота
над рівнем моря
279 м
Місцева влада
Адреса ради 30200, Хмельницька обл., Шепетівський р-н, смт Білогір’я, вул. Шевченка, 44
Карта
Квітневе. Карта розташування: Україна
Квітневе
Квітневе
Квітневе. Карта розташування: Хмельницька область
Квітневе
Квітневе
Мапа
Мапа

Квітне́ве (до 1966 року — Бісівка) — село в Україні, у Білогірській селищній громаді Шепетівського району Хмельницької області. Населення становить 342 осіб. До 2018 орган місцевого самоврядування — Квітневська сільська рада.

Історія

[ред. | ред. код]

На території села живе і працює Герой України, Генеральний директор НВА ТОВ «Перлина Поділля» Петро Володимирович Іващук

Село Квітневе розташоване на північному заході Хмельницької області село межує на заході з селом Окопом, на півночі — з селом Соснівкою, на сході — з Весняним, на півдні — з Романовим Теофіпольського району. Віддаль до кожного села 2—3 км. За 7—10 км на північ від села проходить Південно-Західна залізниця. На південній околиці села проходить шосе Ямпіль — Біла Церква, побудоване в 1937 році. Село Квітневе знаходиться на 500 північної широти i 26,250 східної довготи.

Середньовіччя

[ред. | ред. код]

Народна легенда каже, що у північно-західній частині села в XIII столітті знаходилось невеличке поселення, яке носило назву Недесівка. Це поселення було зруйновано татаро-монгольською навалою. На місці цього старого поселення свідчить те, що через річку для зв'язку із селом Білогородкою ще збереглася насипана гребля, а також прямий видолинок, по якому проходить шлях. Північну частину села обмиває річка, яка за народними переказами носила назви: Тихович, Устя, Бісіца. Від останньої назви і походять села Бісівка і Бісовочка, які розташовані на цій річці. У старовину ця річка була набагато ширша, про це свідчить старе русло і береги навколо сучасної річки. Наприкінці 14 ст. Бісівка разом з іншими селами була завойована литовськими князями.

Після Кревської унії 1385 року польські і литовські магнати почали загарбувати міста і села Поділля і Волині під свої володіння. Село Бісівка вперше згадується в акті від 30 жовтня 1565 року в жалобі землянина Андрея Човгановського на землянку Ганну Ярмолинскую «об отнятии имений: Семенова, Гулевец, Туровка, Бесовка». Після Люблінської унії 1569 року польські магнати закріпили своє панування на більшій частині України село Бісівка переходить з рук одного феодала до рук другого феодала. Шляхтичі робили свої збройні напади на фільварки. Селяни неодноразово виступили проти своїх гнобителів.

Новий час

[ред. | ред. код]

У липні 1648 року війська Максима Кривоноса після бою під Констянтиновом ішли на Крем'янець через Бісівку і Ляхівці, i багато селян приєдналися до війська Кривоноса, у тому числі були і селяни сіл: Бісівка, Бісовочка і Соснівочка. Становище селян було надзвичайно тяжким.

До реформи 1861 року селяни були кріпаками. Землі було мало. Найкраща земля знаходилась в володінні пана. Селянам була відведена земля під с. Романовим за 3 км, від с. Бісівки. Після реформи 1861 року селяни повинні були платити викуп за землю по 40 крб. за рік. Такий викуп селяни платили 49 років до 1910 року. В 1909 році в селі Бісівка було 126 дворів i 694 жителі. В 1901 році була організована школа.

Новітній час

[ред. | ред. код]

Під час революції 19051907 рр. селяни потравили посіви панів в с. Бісівці і в с. Бісовочці.

Багато селян брали участь у Першій світовій війні.

Після Жовтневого перевороту в 1918 році в село почали прибувати перші фронтовики, які постановили поділити між селянами землю поміщиків. Маєток пана був розгромлений селянами.

У 1919 році село звільнили гайдамаки. У липні 1920 року с. Бісівка було остаточно окуповане більшовиками.

У 1921 році була організована перша сільська рада депутатів трудящих із п'яти членів.

Восени 1921 року недалеко від станції Тетерів кіннота червоного бандита Косовського розгромила загін УНР Юрія Тютюнника.

У 1929 році, під час примусової колективізації, у селі Бісівка був організований колгосп, до складу якого ввійшли і жителі села Бісівочка, Соснівка і Соснівочка об'єднались в друге колективне господарство.

На початку 1933 року в Україні фактично розпочався Голодомор. Смертність від голоду почалася вже в перший місяць діяльності молотовської комісії. З березня 1933 року вона стала масовою. До загибелі мільйонів селян призвело холоднокровне рішення Сталіна в українських селян всі їстівні припаси. Аналіз даних статистики 30-х років свідчить про те, що прямі втрати населення від голоду в 1933 році — 3,5 мільйона, а повні демографічні втрати з 1932—1934 рр, включаючи зниження народжуваності, пов'язані з голодом, сягають за 5 мільйонів чоловік. Випадків голодної смерті в с. Бісівка не було, хоча життєвий рівень в ці страшні роки був надзвичайно низьким. Люди в селі були дружними, заховували мішками зерна в підвалах, насіння закопували в землю, щоб весною можна було посіяти. В історію України ввійшли ще страшніші роки — роки масових репресій 1937—1938 рр. Як і по всій Україні, так і з села Квітневого були забрані зовсім ні в чому не винні працьовиті люди як «вороги народу»: Немирівський Казимір Антонович, Ольшевський Франц Вікентійович, Длужневський Мар'ян Іванович, Рудківський Іван Іванович, Немирівський Іван Вікентійович, Гавришевський Мар'ян Іванович, Захарчук Степан Терентійович, Якимчук Андрій Матвійович. У сім'ях цих людей є документи про реабілітацію їх у 19561958 роках. Мирне життя сільчан порушив напад німецьких окупантів 22 червня 1941 року. У селі Бісівка не повернувся з війни кожен другий житель. Це в основному годувальники сімей: батьки, діди, брати. Залишились багато дітей-сиріт та напівсиріт.

З березня 1944 року було звільнено частинами Першого Українського фронту. Селяни взялись за відбудову господарства. У 1950 році колгоспи було укрупнено. На території сільської ради їх стало два з центрами в с. Соснівка і в с. Бісівка. У 1955 році села сільської ради були радіофіковані. В 1963 році села були електрифіковані. Всі будинки після війни були заново збудовані (зникли солом'яні покрівлі).

У 1961 році в центрі поставлено пам'ятник Леніну, навколо пам'ятника посаджено парк. В 1966 році село Бісівка було перейменовано на село Квітневе. У 1967 році було збудовано Будинок культури, сільмаг, пізніше мебльовий та продуктовий магазини, фельдшерсько-акушерський пункт, лазня. Побудована контора, пошта, побутова майстерня. В 1973 році відкрила свої двері Квітневська середня школа (до цього працювала 8-річна школа). У той час в школі навчалося 267 учнів і працювало 19 вчителів, з них було 13 з вищою освітою.

Довгий час (19 років) місцевий колгосп очолював голова артілі Борець І. Ф. У місцевому колгоспі «Україна» на той час було 3,1 тис. га орної землі. Тут були розвинені рільництво, м'ясомолочне тваринництво. За трудові успіхи голова артілі І. Ф. Борець нагороджений Орденом Леніна. З кожним роком поліпшувався благоустрій села. Такі ж найвищі нагороди мали: Заслужений механізатор України Григорчук Володимир Мілетович, Начальник мехзагону № 2- Гуменюк Володимир Григорович, механізатор Бондарук Василь Онисимович. Багатьма орденами й медалями нагороджені хлібороби сіл Квітневської сільської Ради: Лючева Ольга Григорівна, Катрук Валентин Степанович, Катрук Василь Федорович, Рижук Володимир Павлович, Вдович Володимир Петрович, та багато інших.

У 1993 році було розпочато газифікацію сіл території сільської ради. Було газифіковано 50 будинків села Квітневе. Уже завершилась газифікація всіх сіл.

У вересні 1992 року колгосп «Україна» був прейменований в агрофірму «Україна». З січня 1998 року по квітень 2003 року в Квітневому відбувається чергова реорганізація. Агрофірму «Україна» перейменовано в Товариство з обмеженою відповідальністю племзавод «Квітневе», а потім агрофірма стала ТОВ «Науково — виробнича Агрофірма «Перлина Поділля».

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 727-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Хмельницької області», увійшло до складу Білогірської селищної громади.[1]

17 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Білогірського району, село увійшло до складу Шепетівського району.[2]

Населення

[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[3]:

Мова Кількість Відсоток
українська 339 99.12%
російська 2 0.59%
вірменська 1 0.29%
Усього 342 100%

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Хмельницької області. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 15 липня 2022.
  2. Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
  3. Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних

Посилання

[ред. | ред. код]