Київська нотація
Київська нотація («київське знам'я») — різновид лінійної нотації, прийнятий для запису церковної монодії на теренах України, а пізніше, Російської імперії в XVII — на початку XX століть.
До кінця XVI століття поширена в українських церквах кулизмяна (невменна) нотація не забезпечити належну фіксацію все більш складних і багатоманітних церковних співів, що спонукало до реформи нотного запису. Нова нотація дістала назву «київське знам'я», що свідчить про її українське походження[1]. Найдавнішою збереженою пам'яткою київської нотації вважається Львівський ірмологіон кінця XVI ст.[2]
Київська нотація продовжує частково квадратну нотацію (прийняту в католицьких співочих книгах[3]), частково мензуральну нотацію.
Символи київської нотації чорними. Основний символ київської нотації нагадує віргу (virga), одну з типових графем квадратної нотації. Розташований праворуч від (чорної) головки штиль схожий на лонгу в модальній нотації XIII століття та в мензуральній XIV століття. На відміну від квадратної нотації, де використовувався чотирилінійний нотоносець з ключами F або C, символи київської нотації записувалися на п'ятилінійному нотоносці і тільки в ключі C. У київській нотації немає типової для квадратної нотації графеми punctum. Ромбовидні графеми використовуються специфічно: два ромби без штилів нотуються один над одним на кшталт терції, однак, вказують не на дві, а на одну висоту, що знаходиться між ромбами.
На відміну від мензуральної нотації, у київській нотації немає знаку мензури (що відповідає західному модусу, темпусу та пролації), оскільки вся ритміка розспіву заснована на наскрізному бінарному поділі (співвідношення будь-яких сусідніх ритмічних рівнів 2:1). Найбільш уживані три рівні ритмічного поділу (оригінальні назви тривалостей, від найдовшої до найкоротшої, — «такта», «півтакта» і «чвартка»), рідше зустрічається четвертий — нижчий — рівень (оригінальна назва тривалості — «ламана»). Подовження на пів тривалості такти, напівтакти або чвартки позначається точкою (іноді ромбоподібної форми) праворуч від голівки (у такті — по центру між двома ромбоподібними головками), як у «звичайній» круглій нотації.
Також, на відміну від модальної та мензуральної нотацій, у київській нотації немає лігатур (одній ноті відповідає одна тривалість, як у звичній нам круглій нотації). Графема «ламаної», що складається з двох квадратних нот, нагадує західну двонотну лігатуру клівіс (clivis), однак (на відміну від клівісу) нижній квадрат у «ламану» ігнорується, і висота звуку визначається по верхньому квадрату. При розспіві одного стилю одиночні ноти об'єднуються в групу візуально (розміщені тісно один до одного), на шкоду рівномірному ритмічному ранжуванню.
Київська нотація використовувалась на теренах Російської імперії, зокрема у виданні 1772 році 4 співочих книг (Обіход, Ірмологій, Октоїх та Свята), які згодом перевидавалися, а також «Скорочений обіход нотного співу» (1778), в якому представлені найуживаніші піснеспіви чотирьох книг[4]. Це видання використовували як початковий посібник з церковного співу у духовних навчальних закладах. У 1899 році також у київській нотації були опубліковані Тріодь пісна та Тріодь кольорова[5]. Заплановані видання книг «Тверезони» та «Вимоги» після захоплення влади більшовиками не було реалізовані.
- ↑ Корній, Лідія (1996). Історія української музики. Київ-Харків-Нью_Йорк. с. 137.
- ↑ Сиротинська Н. Публікація найдавнішої української нотолінійної пам'ятки в Німеччині // Студії мистецтвознавчі. — К.: ІМФЕ НАН України, 2010. — № 1(29). — С. 100—103.
- ↑ Див., наприклад, Liber usualis. Tournai, 1950.
- ↑ Електронне факсиміле Скороченого Обіхода.
- ↑ См. электронное факсимиле издания постной [Архівовано 2018-03-29 у Wayback Machine.] и цветной [Архівовано 2017-10-21 у Wayback Machine.] Триоди.
- Герасимова-Персидская Н. Переход от «знамени» к «киевской квадратной ноте» в музыке Юго-Западной Руси ХVII в. // Музыка. Культура. Человек: Сборник статей / Отв. ред. М. Л. Мугинштейн. Свердловск, 1991, с. 58—64. (рос.)
- Качмар, М. (2019). Давня музична нотація: графічні особливості запису висоти і ритму. Українська музика, (3—4 (33—34)), 138—146.