Квадратна нотація

Квадратна нотація (нім. Quadratnotation, Quadratschrift) — система невменно-лінійної музичної нотації, якою записували католицькі богослужбові монодії XII—XIV століть.

Загальна характеристика

Примітки до таблиці. Знак punctum inclinatum (ромбоподібний пункт) як проста невма не використовувався. Крапка праворуч від невми означає ритмічне подовження (головним чином, пункту та вірги), але також сигналізує закінчення розділу форми. Епізема (коротка горизонтальна риса над або під невмою) означає невизначене ритмічне подовження; з іншого погляду — виконавський нюанс на кшталт (пізнішого) tenuto. «Ритмічна» точка, акценти-епіземи (горизонтальна та вертикальна), цезура у вигляді коми на верхній лінійці нотоносця — додавання солемських редакторів хоралу; в оригінальних рукописах квадратної нотації зазначених графем немає.

Термін «Quadrat-Notation» ввів у науковий обіг Фрідріх Людвіг стосовно нотації, застосованої у рукописних збірках школи Нотр-Дам (між 1150 і 1250 рр.). Ця назва пов'язана із квадратною формою знаків, що використовує ця нотація, і, насамперед, графеми «пункт» (лат. punctum).

Знаки квадратної нотації походять від невменної, проте розміщуються на чотирилінійному нотоносці з ключами F або C, додаткові лінійки у старовинних рукописах зазвичай не використовуються. Наявність лінійок дозволяє сучасним дослідникам впевнено трактувати висоту звуків мелодії.

Натомість тривалість нот невмами не фіксується, а вираховувалась досвідченими співаками на основі просодії та лігатур. Для сучасних дослідників відсутність точної фіксації ритму складає трудність і призводить до дискусій щодо правильного прочитання.

Історичний нарис

Сторінка рукопису градуалу XV ст. (з Турку) у квадратній нотації. У центрі (з ілюмінованою буквицею G) відомий інтроїт «Gaudeamus omnes in Domino»

Згідно з дослідженнями Рене Есбер [1954], квадратну нотацію розроблено XII ст. на основі французьких регіональних традицій невменної нотації. До середини XIII ст. у великих центрах християнської культури Франції (Париж, Сен-Дені, Руан, Тур, Шартр та ін) старі співочі книги були переписані квадратною нотацією. Новий стиль нотації швидко поширився на Британські острови, де, зокрема, в 1274 р. у квадратній нотації був записаний відомий латинський гімн «Nobilis humilis», а також Іспанії та Італії. Натомість у Німеччині та німецькомовних землях сформувався власний різновид лінійного запису невм — так звана готична нотація.

До нашого часу збереглися рукописні збірки школи Нотр-Дам, що іменуються «Magnus liber organi» — органуми, клаузули та ранні мотети. Також квадратна нотація застосовується у великих збірках мотетів XIII ст. (кодекси з Бамберга та Монпельє, градуалах з Руанського собору (F-Pn lat.904) та паризького абатства Сен-Віктор (F-Pa 197), антифонаріях Вустерського (GB-WO F.160) та Солсберійського соборів (Sarum; GB-Cu Mm.2.9), у збірках бенедиктинців в Айнзідельні, цистерціанців у Вонненталі, амвросіанців у Мілані тощо.

Окрім літургійних жанрів, збірки «Magnus liber organi» включали і паралітургійну музика — кондукти (латинські пісні). На відміну від клаузул, трьох- і чотириголосних органумів та мотетів, нотованих у квадратній нотації, кондукти (особливо одноголосні) не піддаються впевненій ритмічній розшифровці.

У квадратній нотації записані також зразки одноголосної менестрельної музики XII—XIV століть (пісні трубадурів, труверів і мінезингерів, у тому числі найпопулярніша естампіда «Kalenda Maya» Раймбаута де Вакейраса), паралітургійні пісні різних національних традицій драми (як знаменита «Ludus Danielis» в рукописі з Бове, XIII ст.). Нотні приклади у музично-теоретичних працях та дидактичних посібниках (наприклад, у підручниках контрапункту та численних тонаріях) XIII—XV ст. також фіксувалися у квадратній нотації.

У квадратній нотації виявилася загальна для пізнього Середньовіччя тенденція до відокремлення музичної складової музично-поетичного цілого. Окремі звуки нової мелодії стали записувати одиночними невмами, незалежно від кількості звуків, що припадали на один склад (як силабічному або мелізматічному співі).

Починаючи з XIV ст., у «квадратні» нотні рукописи систематично включалися графеми, властиві мензуральної нотації (наприклад, символи темпусу/ пролації); змішана форма нотації ускладнює інтерпретацію ритму. Одним із найвідоміших прикладів подіюної нотації зберігається в Британській бібліотеці (GB-Lbl Add. 29987, бл. 1400).

Історичне значення

Квадратна нотація стала важливим етапом розвитку церковної та світської музики. У римо-католицькому богослужінні з останньої чверті XIII ст. до Другого Ватиканського собору квадратна нотація стала de facto регулярною формою фіксації григоріанської монодії; з цієї причини в XIX столітті її почали називати римською хоральною нотацією.

Крім того, записи квадратною нотацією давніх розспівів, що початково були записані безлінійними невмами, використовуються медієвістами для ретроспективного дослідження і розшифровки давніших манускриптів.

Квадратна нотація вплинула на формування Київської нотації, що з'явилась наприкінці XVI століття.

Література

• Hesbert R. Les manuscrits musicaux de Jumièges. Mâcon, 1954;
• Le graduel romain. Vol. II: Les sources. Solesmes, 1957;
• Huglo M. Reglement du XIII siècle pour la transcription de livres notés // Festschrift Bruno Stäblein zum 70. Geburtstag, hrsg.v. M. Ruhnke. Kassel, 1967, SS. 121–33;
• Cardine E. Semiologia gregoriana. Roma, 1968;
• Stäblein B. Schriftbild der einstimmigen Musik. Leipzig, 1975 (= Musikgeschiche in Bildern. Bd. III, Lfg. 4);
• Apel W. Die Notation der polyphonen Musik. Leipzig, 1981;
• Page C. Latin poetry and conductus rhythm в medieval France. London, 1997;
• Knapp J. Conductus // The New Grove Dictionary of Music and Musicians. London, N. Y., 2001;
• Качмар, М. (2019). Давня музична нотація: графічні особливості запису висоти і ритму. Українська музика, (3—4 (33—34)), 138—146.