Садиба Мерінга (Київ)
| Садиба Мерінга Київ | ||||
 садиба Мерінга у 1870-х роках | ||||
| Загальна інформація | ||||
|---|---|---|---|---|
| 50°26′46.0″ пн. ш. 30°31′38.2″ сх. д. / 50.44611° пн. ш. 30.52728° сх. д. | ||||
| Країна | Україна | |||
| Район | Печерський | |||
| Адмінодиниця | Київ | |||
| Головні вулиці | Архітектора Городецького, Заньковецької, Ольгинська, Богдана Ступки, площа Івана Франка | |||
| Транспорт | ||||
| Метрополітен |
 «Хрещатик», «Майдан Незалежності» | |||
| Карта | ||||
  Садиба Мерінга Садиба Мерінга (Київ) | ||||
Садиба Мерінга (також Мерингівський сад[1][2], сад Меринга, садиба Мьорінга[3], Київський Париж) — історична місцевість у Печерському районі Києва. Назва походить від садиби професора медицини Київського університету Ф. Ф. Мерінга, яка у другій половині XIX століття розташовувалася між сучасними вулицями Хрещатик, Городецького, Лютеранською і Банковою.
Уперше садиба згадується на початку XIX століття як власність графа Безбородька[4]. Пізніше садиба перейшла у власність жандармського корпусу і отримала назву «Жандармський сад»[4][5]. У 1862 році імператор Олександр II подарував садибу генерал-майорові Ф. Ф. Трепову[5]. У 1860-х роках постало питання про прокладання нової вулиці, яка б з'єднала Анненковську та Інститутську вулиці. Ініціатором цього питання у 1865 році став тодішній київський губернатор Казнаков, а у 1870 році офіційний дозвіл на це дав імператор. Генерал Трепов був незадоволений такою ініціативою, він вимагав, у разі прокладання вулиці, компенсацію у вигляді додаткових 20 десятин землі, проте його бажання не задовольнили, запропонувавши грошову компенсацію у розмірі 2391 карбованців 50 копійок[6]. Зрештою Трепов вирішив продати ділянку професору медицини Ф. Ф. Мерінгу (за іншими джерелами колишнім власником садиби був письменник Є. П. Рудиковський[7][8]). Професор Мерінг до цього активно скуповував менші ділянки у цій місцевості, тож із придбанням садиби Трепова, він став власником просторої садиби площею понад 10,5 га[5]. Більшу частину ділянки Мерінг виділив під міський сад, а також дозволив прокласти тут нову вулицю, що й було зроблено у 1873—1874 роках[6]. Сад Мерінга швидко став серед киян одним з найулюбленіших місць для прогулянок, тут були оранжереї, городи, виноградники, ставок із купальнею, який взимку перетворювався на ковзанку[5].
Професор Мерінг помер у 1887 році, коли у Києві почалася будівельна лихоманка. Нащадки професора вирішили віддати ці угіддя під забудову[9], звернувшись у 1891 році з відповідною ініціативою до Міської думи, проте ініціатива лишилася тільки на папері[5]. Із розвитком будівельного буму садиба ставала все більш привабливою для підприємців: спорудження прибуткових будинків тут, у центральній частині міста, мало принести величезний зиск. Зрештою у 1895 році було створено Київське домобудівне товариство, яке очолив інженер і домовласник І. І. Сибіряков, а до правління увійшли Михайло Федорович Мерінг, син професора і на той час — одноосібний власник садиби, підприємець і меценат Д. С. Марголін та архітектор Г. П. Шлейфер[10].
Забудова садиби почалася в 1895—1896 роках. Із міською владою погодили прокладання чотирьох нових вулиць — Миколаївської, Ольгинської, Мерінговської та Нової[11], а також Миколаївської площі на місці колишнього ставка[12][13]. Авторами проєкту трасування стали Г. П. Шлейфер та помічник міського землеміра Й. В. Шуминський. Під час прокладання вулиць довелося деякою мірою зрівняти місцевість і зняти близько 175 тис. м³ ґрунту, який, втім, використали для засипання Афанасівського яру (район сучасної вулиці В'ячеслава Липинського) та планування парку Володимирська гірка[12].
5 січня 1896 року відбулося остаточне оформлення угоди про продаж садиби, вартість якої становила 1,8 млн карбованців[14][15].
Колишня садиба Мерінга швидко забудовувалася сучасними (на той час), п'яти- та шестиповерховими прибутковими будинками у стилях модерн, ренесанс, необароко та неоготика, більшість з яких збереглися і мають статус пам'яток архітектури. Авторами проєктів будинків були архітектори Г. П. Шлейфер, Е. П. Брадтман, В. Городецький, М. Клуг.
Першою вулицею у новому житловому районі стала Миколаївська, першими зведеними будинками — № 1, № 3 (не збереглися) та № 5[12]. У будинку № 5 у 1897 році відкрився готель «Контіненталь», який вважався на той час найкращим і найсучаснішим готелем у Києві[12]. Будинок № 9 по Миколаївській вулиці, зведений у 1900—1901 роках, став на той час найвищим у Києві. На тій же Миколаївський вулиці було зведено двоповерхову будівлю для цирку П. Крутікова на 2000 місць — найбільший на той час цирк у Європі[11]. У будинку № 10 відкрилася жіноча гімназія О. Плетньової. У будинку № 11-а у 1910-х роках діяв Київський літературно-артистичний клуб.
Найцікавішою будівлею став унікальний за розташуванням і оздобленням прибутковий будинок на Банковій вулиці, 10, зведений у 1901—1903 роках В. Городецьким.
У 1898 році на розі Хрещатика і Миколаївської (Городецького) постала будівля Промислового банку (не збереглася), а на місці колишнього ставка зведено будівлю театра «Соловцов»[16][17] (сучасний Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка). На вулиці Мерінгівський, 8 діяв театр Геймана[18].
Колишня садиба Мерінга перетворилася на видатний з архітектурної точки зору житловий район, який отримав серед киян неофіційну назву «Київський Париж»[19], ставши популярним місцем серед творчої богеми. У готелі «Континенталь» зупинялися видатні вітчизняні та іноземні актори, у цирку Крутікова співак Федір Шаляпін вперше виконав народну пісню «Дубинушка», яка стала перлиною його творчості, у «Російському цирку», що розташовувався на Новій вулиці (Станіславського), виступав борець-початківець І. Піддубний[20].
Тут мешкало багато видатних письменників, поетів, акторів, науковців, громадських діячів: на вулиці Заньковецької — А. Ахматова, І. Еренбург, І. Паторжинський, Ю. Смолич[18], на вулиці Ольгинській — Г. Юра, М. Яковченко, Д. Мілютенко[21], на вулиці Станіславського — Л. Медведь та А. Філіпенко, на вулиці Городецького — М. Крушельницький[22], Є. Пономаренко, Н. Ужвій, О. Греків[23] та інші.
Також ця місцевість була центром низки історичних подій. На Миколаївській вулиці працювали військові міністерства Української держави та УНР. У будинку цирка Крутикова 29 квітня 1918 року П. Скоропадського обрали гетьманом України. У приміщенні кінотеатру «Україна», який після війни постав на місці цирку, 4 вересня 1965 року пройшла акція протесту проти арештів серед української інтелігенції.
Забудова колишньої садиби Мерінга значно постраждала у вересні 1941 року, коли під час нацистської окупації диверсійні групи НКВС підірвали центр міста. Зокрема були зруйновані будинки № 1 і № 3 на Миколаївській вулиці, будівля цирку Крутикова, театр Геймана, частково зруйнований будинок Гінзбурга.
-
Цирк Крутікова, не пізніше 1930-х рр. -
Будинок Гінзбурга, 1900-ті рр. -
Будинок із хімерами, 1900-ті рр. -
Театр «Соловцов», 1900-ті рр. -
-
Будинок Гінзбурга та цирк Крутікова -
Будинок № 6 по вулиці Заньковецької -
Будинок № 3/12 по вулиці Станіславського -
Будинок № 2/1 по вулиці Ольгинській -
Будинок № 5 на площі Івана Франка
.jpg)
- ↑ КЭД, 1982, с. 347..
- ↑ Звід, т. 1, 1999, с. 315..
- ↑ Забудова Києва, 2012, с. 186..
- ↑ а б Рибаков, 1997, с. 124.
- ↑ а б в г д Забудова Києва, 2012, с. 186.
- ↑ а б Рибаков, 1997, с. 125.
- ↑ КЭД, 1982, с. 347.
- ↑ Пономаренко, 2003, с. 61.
- ↑ Рибаков, 1997, с. 122.
- ↑ Забудова Києва, 2012, с. 187.
- ↑ а б Рибаков, 1997, с. 123.
- ↑ а б в г Забудова Києва, 2012, с. 188.
- ↑ Звід, т. 1, 1999, с. 315.
- ↑ Рибаков, 1997, с. 122..
- ↑ Забудова Києва, 2012, с. 188..
- ↑ Ернст, 1930, с. 443..
- ↑ Забудова Києва, 2012, с. 190.
- ↑ а б КЭД, 1982, с. 190.
- ↑ Забудова Києва, 2012, с. 191..
- ↑ Звід, т. 3, 2011, с. 1711.
- ↑ КЭД, 1982, с. 342.
- ↑ КЭД, 1982, с. 340.
- ↑ Звід, т. 1, 1999, с. 316.
- Забудова Києва доби класичного капіталізму, або Коли і як місто стало європейським / Кальницький М. Б., Кондель-Пермінова Н. М. — К. : Варто, 2012. — 560 с. — 1000 прим. — ISBN 978-966-2321-21-0.
- Київ. Кн. 1, ч. 1. А — Л // Звід пам'яток історії та культури України / П. Тронько та ін. — К., 1999. — 608 с. — ISBN 966-95478-1-4.
- Київ. Кн. 1, ч. 3. С — Я // Звід пам'яток історії та культури України / П. Тронько та ін. — К., 2011. — 608 с. — ISBN 966-95478-2-2.
- Пономаренко Л. А., Різник О. О. Київ. Короткий топонімічний довідник. Довідкове видання.. — К. : Видавництво «Павлім», 2003. — 124 с. — ISBN 966-686-050-3.
- Київ: Провідник / За ред. Федора Ернста. — К. : ВУАН, 1930. — 800 с.
- Рибаков М. О. Про Клов, Липки та інші Печерські старожитності // Невідомі та маловідомі сторінки історії Києва. — К. : Кий, 1997. — 374 с. — 10000 прим. — ISBN 966-7161-15-3.
- Киев: энциклопедический справочник / под ред. А. В. Кудрицкого. — К. : Гл. ред. Украинской Советской Энциклопедии, 1982. — 100000 прим. (рос.)
- Садиба Мьоринга. www.interesniy.kiev.ua. Цікавий Київ. 17 лютого 2006. Процитовано 17 липня 2017.
- Усадьба Ф. Меринга. www.gorodkiev.com. Процитовано 17 липня 2017. (рос.)
- Назад в минуле: центр Києва XX століття (ФОТО). www.ukrop-ua.net. 14 січня 2015. Архів оригіналу за 27 грудня 2017. Процитовано 17 липня 2017.
