Козлов Микола Володимирович

Козлов Микола Володимирович
Козлов Микола Володимирович;
Майор
Загальна інформація
Народження	24 липня 1953; Кізел, Пермський край, РРФСР
Смерть	23 травня 2014 (60 років); Карлівка, Мар'їнський район, Україна; (загиблий у бою)
Громадянство	Україна
Псевдо	«Матвій»
Військова служба
Приналежність	Україна
Рід військ	Національна гвардія
Формування	«Донбас»
Війни / битви	Війна на сході України Бої за Карлівку;
Командування
	Начальник штабу батальйону
Нагороди та відзнаки
	Орден «За мужність» ІІІ ступеня Орден «Народний Герой України»

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Козлов.

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким ім'ям: Козлов Микола.

Мико́ла Володи́мирович Козло́в (24 липня 1953, м. Кізел, Пермська область, РСФСР — 23 травня 2014, с. Карлівка, Мар'їнський район, Донецька область, Україна) — майор у відставці, український військовик, учасник російсько-української війни.

Життєвий шлях

З 1980 року родина проживала в селищі Білозерське Донецької області. Працював шахтарем на шахті, де робив і його батько. Чемпіон Донецької області серед юніорів з боксу. Призваний на строкову службу, після демобілізації вступив до Московського вищого прикордонного командного училища. Служив у прикордонних військах, у Грузинській РСР, начальник прикордонної застави, Ахалцихський загін, здійснив кілька затримань, аж до 1990-х — південноосетинської війни 1991—1992. Після звільнення з військової служби, проживав з родиною у Запорізькій області, де з 1960-х років мешкали його батьки.

Війна

Коли на Майдані почали розстрілювати людей, Микола Володимирович не повірив та вирушив до Києва особисто в усьому пересвідчитися. 20 лютого був на Майдані, виносив поранених, доносив покришки. Побачене стало для нього одкровенням:

Несуть хлопчину з двома кулями в грудях на щиті - він такий дрібненький, що весь поміщався на дерев'яному щиті, котрим прикривався. З нього кров цебенить, а він співає гімн України.

Для росіянина, колишнього радянського офіцера Миколи Козлова анексія Росії в Криму стала справжнім шоком. Доброволець, якого у військкоматі — не взяли, пішов в добровольчий батальйон, де виконував обов'язки начальника штабу батальйону територіальної оборони Донецької області «Донбас» (на той час батальйон не входив до складу ЗСУ чи Нацгвардії). Псевдо «Матвій» — взяв на честь свого діда по матері Матвія Шатрова, котрий загинув у боях за Ленінград в часи Другої світової війни.

На передовій — з 8 травня 2014 року. У складі взводу з 25 бійців, вранці 23 травня 2014 року, пересуваючись колоною з легкових автомобілів та мікроавтобусів, зі стрілецьким озброєнням біля с. Карлівка Марьїнского району Донецької області, потрапили в засідку терористів батальйону «Восток» чисельністю 100 осіб і прийняли бій. Терористи з числа колишніх кримських «беркутівців» та чеченців, на трьох БТР, були озброєні крупнокаліберними кулеметами та гранатометами. В ході бою, терористам постійно прибувало підкріплення з м. Донецька та їх кількість була доведена — до 300 чоловік. Згідно повідомлень Семена Семенченка, батальйон «Донбас» втратив 5 чоловік загиблими та 6 — пораненими. Терористи — 11 загиблими, 6 — пораненими^[1].

Будучи важкопораненим, практично знерухомленим — 5 кульових та 1 осколкове поранення (у тому числі, в шию та хребет, прострелені обидві ноги), майор Козлов прикривав відхід товаришів, загинув у бою з терористами, перед смертю встигнув зателефонувати до дружини та оповів: «Прощай». Тоді ж загинули Олег Ковалишин («Рейдер»), Василь Архіпов («Дід»), Олексій Мірошниченко («Федір») та Денис Рябенко («Рябий»), ще п'ятеро бійців зазнали поранень.

Без Миколи Володимировича залишилися дружина, донька Олена, два сини — Михайло та Павло. Павло Миколайович Козлов — молодший сержант, військовослужбовець 25 ОПДБр, зазнав поранення під час одного з боїв, батько ще за життя застав нагородження сина орденом «За мужність».

Похований в с. Вищетарасівка, Томаківський район Дніпропетровської області.

Нагороди

У вересні 2017 року був нагороджений відзнакою «Народний Герой України» (посмертно)^[2].
В 2021 році був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)^[3].

Примітки

↑ Нотатки майора-прикордонника «Матвія» із добровольчого батальйону «Донбас» [Архівовано 27 вересня 2017 у Wayback Machine.]; «Воєнна історія», № 1 (79), С. 50, 2015
↑ Запоріжжя вперше приймає «Народних Героїв України». Архів оригіналу за 19 Вересня 2017. Процитовано 18 Вересня 2017.
↑ Указ Президента України № 97/2021 від 12.03.2021 року «Про відзначення державними нагородами України». Архів оригіналу за 15 Березня 2021. Процитовано 15 Березня 2021.

Джерела

Козлов Микола Володимирович («Матвій») [Архівовано 23 Вересня 2016 у Wayback Machine.]
http://censor.net.ua/resonance/306258/russkiyi_ofitser_donbassa_nikolayi_kozlov_pogib_za_ukrainu_posle_sobytiyi_v_krymu_u_nego_otkrylis_glaza [Архівовано 4 Березня 2016 у Wayback Machine.]
http://fakty.ua/182453-buduchi-tyazhelo-ranennym-otec-staralsya-zaderzhat-terroristov-chtoby-ostalnye-bojcy-uspeli-otojti [Архівовано 15 Квітня 2017 у Wayback Machine.]
На війну попросився добровольцем… [Архівовано 21 Червня 2018 у Wayback Machine.] // «День». 29-05.2014.

[1] Нотатки майора-прикордонника «Матвія» із добровольчого батальйону «Донбас» [Архівовано 27 вересня 2017 у Wayback Machine.]; «Воєнна історія», № 1 (79), С. 50, 2015

[2] Запоріжжя вперше приймає «Народних Героїв України». Архів оригіналу за 19 Вересня 2017. Процитовано 18 Вересня 2017.

[3] Указ Президента України № 97/2021 від 12.03.2021 року «Про відзначення державними нагородами України». Архів оригіналу за 15 Березня 2021. Процитовано 15 Березня 2021.

[1]

[2]

[3]