Коллонтай Олександра Михайлівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Домонтович.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Коллонтай.
Коллонтай Олександра Михайлівна
рос. Александра Михайловна Коллонтай
Ім'я при народженнірос. Александра Михайловна Домонтович
Народилася19 (31) березня 1872[4]
Санкт-Петербург, Російська імперія[1]
Померла9 березня 1952(1952-03-09)[1][2][…] (79 років)
Москва, СРСР[1]
·хвороба
ПохованняНоводівичий цвинтар[5]
Країна Російська імперія
 СРСР
 Росія[6]
Діяльністьреволюціонерка, дипломат, активістка за права жінок, письменниця, політичний теоретик, People's Commissar, соціолог
Alma materЦюрихський університет
Знання мовросійська[7]
ЧленствоБільшовики
ПосадаЧлен Всеросійських установчих зборівd, посол, міністр, повірений у справах і minister plenipotentiaryd
ПартіяРосійська соціал-демократична робітнича партія (більшовиків)
РідДомонтовичі
БатькоДомонтович Михайло Олексійович
РодичіМравіна Євгенія Костянтинівна і Євген Мравінський
У шлюбі зДибенко Павло Юхимович і Vladimir Liudvigovich Kollontayd[3]
Автограф
Нагороди
орден Леніна орден Трудового Червоного Прапора орден Трудового Червоного Прапора кавалер Великого хреста ордена Святого Олафа орден Ацтекського орла
IMDbID 1141806
Ця стаття є частиною серії статей про
Комунізм
Особи
Портал:Комунізм

Олекса́ндра Миха́йлівна Коллонтай (рос. Коллонтай Александра Михайловна), до шлюбу Домонтович (19 (31) березня 1872, Санкт-Петербург, Російська імперія — 9 березня 1952, Москва, РРФСР) — учасниця революційного руху у Російській імперії, політична діячка РРФСР та СРСР, провідна членкиня ЦК Російської СДРП (більшовиків), перша у світі жінка-посол, нарком, перша радянська жінка-дипломатка, активістка міжнародного феміністського руху, публіцистка, пропагандистка «вільного кохання».[8] «Валькірія революції» за висловом Льва Троцького.[8] По лінії батька мала українське походження.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народилася в 1872 році в Санкт-Петербурзі в забезпеченій дворянській родині полковника Генерального штабу Михайла Домонтовича з роду українських поміщиків, та Олександри Олександрівни Масаліної, дочки фінського спекулянта лісом[8], в якої це був другий шлюб[8][9]. По лінії Домонтовичів походить від руських князів з роду Рюрика й українських козацьких старшин Держави Війська Запорізького 17 століття, по лінії Масалітіних — від московитів «великоросів», фінів, остзейських німців і французів.

Олександра була єдиною дочкою, але мала зведених братів і сестер від першого шлюбу матері з прізвищем Мровінські. Диригент Євгеній Мровінський — її зведений племінник, син її зведеного брата.[9] Ігор Сєверянин був її троюрідним братом.

Навчалася в кращих домашніх вчителів[8][9], від яких отримала висококласну домашню освіту, хоча не закінчила ні гімназії, ні інституту благородних дівиць. Оволоділа майже десятьма іноземними мовами, багато читала, а також відвідувала Школу заохочення мистецтв, брала приватні уроки малювання.[8]

У 16 років Коллонтай склала іспити за курс у 6-ій Петербурзькій чоловічій гімназії, одержала право працювати вчителькою. Мала коня і любила прогулянки верхи. На балах була представлена спадкоємцю престолу, Миколі II.[9]

Комунізм, фемінізм, більшовизм

[ред. | ред. код]

У 17 поїхала розвіятися в Париж зі старшою сестрою. Там купила на одному з розвалів «Маніфест комуністичної партії» і сходила на нелегальні марксистські зібрання.[9] Це було швидше даниною моді, однак книжки з'явилися у неї вдома.

Потім Коллонтай поїхала до родичів у Тифліс, де зустріла свого кузена, офіцера російської армії Коллонтая Владимира Людвіговича (1893), через рік одружилася з ним попри спротив батьків, які хотіли видати її за ад'ютанта імператора[8], і жила з ним у Петрограді у будинку батьків. Згодом[коли?] Коллонтай народжує сина, якого залишить в сім'ї чоловіка у 1896 році. «Я хотіла бути вільною», — зізнавалася вона: «Як тільки маленький син засинав, я йшла в сусідню кімнату, щоб знову взятися за книгу Леніна».[8]

З кінця 1890-х років бере участь у російському революційному русі.

На спадок від батьків вступила до Цюріхського університету, де на одному з мітингів познайомилася з Розою Люксембург, і та відправила її на навчання до Англії, вивчати англійський робітничий рух[8]. В 1901 році в книжковому магазині для росіян в Женеві, познайомилася з Плехановим. А пізніше, вже в Петрограді, знайомиться з Леніним.[8] Плеханов став її наставником у питаннях соціалізму.

Шлюб розірвала в 1916 році[9]. Колишній чоловік Владімір Колонтай помер 13 лютого 1917 від хвороби у віці 50 років невдовзі після її повернення до Петрограду[10].

У комуністичний фемінізм її ввела Роза Люксембург, і Олександра стала брати участь у засіданнях Другого Інтернаціоналу по жіночій лінії, а також у різних міжнародних конгресах феміністок.[9] Люксембург і дружина Карла Лібкнехта Софія Берівна Рисс дружили з Олександрою.

Перша праця Коллонтай була про Фінляндію і боротьбу пригнічених фінських робітників.

У 1905 знайомиться з Леніним. Пізніше переїхала до Німеччини, де разом з Карлом Лібкнехтом агітувала від німецької соціал-демократичної парті і гастролювала Європою з пропагандистськими лекціями («читати реферати»), часто провокативними. Коллонтай їздила світом до Першої світової війни.

Міжнародний соціалістичний конгрес, Копенгаген 1910. Олександра Коллонтай тримає за руку Клару Цеткін. За ними — Роза Люксембург

Членство в Німецькій СДП та Російській СДРП (більшовики)

[ред. | ред. код]

Вступила до Німецької соціал-демократичної партії, співпрацювала з журналами багатьох країн світу, виступала з лекціями. На початку Першої світової заарештована в Німеччині, незабаром звільнена на прохання лідерів німецьких соціал-демократів, після звільнення проживала в Норвегії та Швеції. Працювала в Міжнародному жіночому соціалістичному секретаріаті. Від 1915 — членкиня Російської СДРП(більшовиків) — КПРС. З 1915 перебувала в США, де виступала з публічними пропагандистськими лекціями.

Під час Революції 1905—1907 в Російській імперії Коллонтай створила «Товариства взаємодопомоги робітницям», а після її поразки емігрувала.[8] Проти неї висували звинувачення в заклику до збройного повстання в брошурі «Фінляндія та соціалізм». Багато їздила по Європі, де налагоджувала зв'язки з місцевим соціал-демократичними і суфражистськими рухами, беручи в них активну участь.

В ході турне німецькими і скандинавськими країнами, в 1914 році, як тільки почалася Перша світова війна., осіла в Норвегії. Почала писати Леніну, який відразу відгукнувся на лист відомої німецької агітаторки, і в інтенсивній переписці у них склався «політичний альянс». Коллонтай на той час дрейфувала до більшовизму.

Поселившись в Копенгагені, Коллонтай налагодила тісний зв'язок з Леніним і виконувала його спеціальні доручення, зокрема, зробила дві агітаційних поїздки по США.[8] Туди їй і надіслав свої «Листи з далека» Ленін, із зазначенням відвезти їх до Петрограда до Сталіна, в той час головного редактора газети «Правда» (лютий 1917).[9] Коллонтай перебувала в Норвегії, коли цар Російської імперії Ніколай ІІ зрікся престолу. Ленін написав їй спішно повертатись до Петрограду, а потім дав через своїх людей делікатне доручення. На вокзалі в Петрограді її зустрів Олександр Шляпников, взяв одну з валіз, передбачалося, що у валізі були гроші, які Леніну виділив Німецький уряд на революцію в Росії.[8]

Олександр Шляпников, бойовий товариш Коллонтай, певний час її коханець
З Павлом Дибенком

Революція 1917—1922, більшовицька та радянська дипломатична кар'єра

[ред. | ред. код]

У березні 1917 повернулася до Петрограда (нині м. Санкт-Петербург), була членкинею виконкому Петроградської ради робітничних і солдатських депутатів. Постійно виступала на агітаційних мітингах, її заклики до революційного радикалізму та «вільної любові» мали шалений успіх, насамперед серед військових частин.[11] Після Жовтневого перевороту у Петрограді 1917 працювала народним комісаром державної опіки в РНК Російської СФРР.

Незабаром Коллонтай була обрана в виконком Петроградської ради. Була в числі небагатьох делегатів, повністю які підтримали позиції Леніна, викладені в «Квітневих тезах». На Всеросійському з'їзді Рад обрана членкинею ЦВК від більшовиків.[8]

Брала участь в засіданні ЦК Російської СДРП (більшовиків) 10 жовтня 1917, який ухвалив рішення про збройне збройний Жовтневий переворот в Петрограді. А після захоплення більшовиками влади особисто від Леніна отримала пост народного комісара громадського піклування в першому складі Ради.[8]

Потім Ленін направив її до Гельсингфорс (Гельсінки) вести пропаганду серед матросів. В цей час жила в Асторії — військовому готелі більшовиків. Тоді ж розформувала інститут сиріт ім. Миколи I і утворила відділ охорони материнства і дитинства.

Виступила проти сепаратного Берестейського миру Російсьої СФРР з державами Четверного союзу. У Коллонтай були хороші відносини з Надією Крупською і з Інесою Арманд.[9] У цей час був організований жіночий відділ ЦК РКП(більшовиків)., який очолила Арманд. Коллонтай стала її заступницею, 3 березня 1918, на знак протесту залишивши посаду в уряді.[9] Олександра писала з жіночого питання, порушуючи тему вільного кохання у радикальному на той час ключі.[9]

1919 очолила політвідділ Червоної Армії в Криму[9], служила начальником політвідділу Задніпровської червоної дивізії, наркомісаркою пропаганди і агітації Кримської Радянської Соціалістичної Республіки, одночасно — членкинею комісії ЦК КП(б)У з агітації і пропаганди серед жінок-робітниць.

Була міністеркою агітації та пропаганди в першому радянському українському уряді за наполяганням Леніна.[11] Працювала у Києві в липні -серпні 1919. Мешкала на вул. Миколаївській (тепер Городецького) в готелі «Континенталь». Втекла з Києва перед звільненням його військами С. Петлюри та А. Денікіна на пароплаві без дозволу уряду Х. Раковського. Більше в Україну не повернулася.

Повернулася в Росію, і включилася в роботу жіночого відділу ЦК РКП(більшовиків). Інеса Арман була ще жива і розвивала теорію «склянки води» про те, що задовольнити сексуальне бажання при комунізмі має бути настільки ж легко, як випити стакан води.

1920 — завідувачка жіночого відділу ЦК РКП(більшовиків). У цей час, коли «комунізм перебував у нас в апогеї свого розвитку», комуністична влада намагалась поставити усіх громадян країни у однорідні умови. Однією з передумов цього була відміна моногамного шлюбу, чого послідовно домагалась Олександра Коллонтай. Але більшовицька влада на це не згодилася[12].

Третій з'їзд Комуністичного Інтернаціоналу (1921). Олександра Коллонтай разом з Кларою Цеткін (передній ряд, перша справа)

Подальший шлях

[ред. | ред. код]

З 1921 — секретарка Міжнародного жіночого секретаріату при Комінтерні. 1920—1923 учасниця так званої робітничої опозиції в РКП(б). З 1923 — посолка СРСР у Норвегії, з 1926 — у Мексиці, 1927—1930 — знову в Норвегії, 1930—1945 — посланиця, потім посолка у Швеції. Була наставницею Войни Олексія Дорофійовича[13].

Професор Рудольф Самойлович, Олександра Коллонтай, посол СРСР у Норвегії та комісар Пол Орас на Криголамі Красіна 1928 року

Колонтай заміщувала Арманд при ЦК РКП(більшовиків) і Клару Цеткін в жіночій секції Комінтерну.[9] Вона похоронила обидвох своїх начальниць. Після Арман стала головою жіночого відділу.

В Норвегії написала роман «Любов бджіл трудових», виданий в 60 країнах.

У першій половині 1927 року проводить в Мексиці як посол. Нібито не витримує там клімату, і в кінці року повертається в Норвегію, і перебуває там ще 6 років до 1932 року.

У 1932-му році призначена послом до Швеції.

З 1935 по 1937 рік значну кількість часу провела в Женеві, працюючи в Лізі Націй, де відстоювала права жінок.

У 1943 році Коллонтай розбив параліч. Пересувалась на кріслі-каталці.

1944 вела переговори з Фінляндією про її вихід з Другої світової війни.

Коллонтай отримала багато орденів, мешкала на Великій Калужській і встигла опублікувати в Європі (в Англії, Франції, Норвегії) книжку «Мій шлях в комунізм», але жодна з її теоретичних праць з 1926 року до 1996 року не перевидавався в Росії.

З 1945 — радниця Міністерство закордонних справ СРСР.

Померла 9 березня 1952 р. від інфаркту, похована на Новодівочому кладовищі в м. Москва.

Всі свої рукописи, праці, листи і щоденники Коллонтай здавала в центральний партійний архів Інституту марксизму-ленінізму (сьогодні Російський державний архів соціально-політичної історії) в 1923, 1946 і 1952 роках.[14] В 1970 і 1978 роках фонд Коллонтай було поповнено документами, переданими із Державної публічної бібліотеки, членами сім'ї Коллонтай і іншими особами.[14]

Пам'ять

[ред. | ред. код]
Пам'ятна марка, випущена Радянським Союзом у 1972 році
Докладніше: Вулиця Коллонтай

За радянських часів на честь Коллонтай були названі вулиці та провулки в різних населених пунктах. На її честь названо астероїд 2467 Коллонтай[15].

1969 року за п'єсою П. Л. та А. С. Тур «Надзвичайний посол» було знято фільм «Посол Радянського Союзу». Прообразом головної героїні (Олена Миколаївна Кольцова, посол Радянського Союзу в королівстві) стала Коллонтай, її роль зіграла актриса Юлія Борисова.

Нагороди

[ред. | ред. код]

Роботи

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Нагороджена орденом ацтекського орла на підставі дружби з президентами Мексики Лазаро Карденас дель Ріо (21 травня 1895 року — 19 жовтня 1970 року), який служив між 1934 і 1940 роками, і Мануель Авіла Камачо (24 квітня 1897 — 13 жовтня 1955), який служив між 1940 і 1946 роками.

Джерела

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г Коллонтай Александра Михайловна // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б в Encyclopædia Britannica
  4. ↑ Литераторы Санкт-Петербурга. ХХ век / под ред. О. В. Богданова
  5. ↑ Find a Grave — 1996.
  6. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118564935 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  7. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  8. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с Владимир Малышев. Сто лет Великой русской революции. — Издательство: Алетейя. Язык: Русский. Год издания: 2017. — ISBN 978-5-906910-58-5.
  9. ↑ а б в г д е ж и к л м н п «тов. Коллонтай и ее любовники». Документальный фильм Д. Саркисяна и В. Белякова. — 1996. Страна: Россия Жанр: Историческое расследование. (по письмовим даним, які знаходяться в архіві партії). Голос за кадром: Марианна Рубеновна Тер-Захарова. Над фильмом работали: Мария Визитей, Александр Зимин, Юрий Ломоносов, Михаил Яшин, Виктор Давыдов; продюсер: Александр Радов. Независимая некомерческая компания Всемирное Русское Телевидение.
  10. ↑ Коллонтай Владимир Людвигович — Офицеры русской императорской армии. ria1914.info. Процитовано 4 липня 2024.
  11. ↑ а б В. Ю. Васильєв. Коллонтай Олександра Михайлівна [Архівовано 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 455. — ISBN 978-966-00-0692-8.
  12. ↑ Бруцус Б. Д. Социалистическое хозяйство // Новый мир. — 1990. — № 8 (788), август. — С. 191.
  13. ↑ Мій батько, дипломат[недоступне посилання з серпня 2019]
  14. ↑ а б в г Иван Михайлович Майский, Владимир Степанович Мясников, Н. В Бойко. Избранная переписка с российскими корреспондентами. В двух книгах. Книга 2. — Изд-во: Наука, 2005 (стор.: 526)
  15. ↑ Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.
  16. ↑ а б в (рос.) Alexandra Kollontai – the Soviet Ambassador [Архівовано 16 травня 2008 у Wayback Machine.].
  17. ↑ а б The Nobel Peace Prize: Revelations from the Soviet Past [Архівовано 23 липня 2008 у Wayback Machine.]. Nobelprize.org. Retrieved on 16 June 2011.
  18. ↑ а б в г Словник гендерних термінів / Укладач З. В. Шевченко. — Черкаси: видавець Чабаненко Ю., 2016. — 336 с (стор.: 313) Доступ: тут [Архівовано 10 вересня 2018 у Wayback Machine.]

Література

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Коллонтай_Олександра_Михайлівна&oldid=43619893