Перейти до вмісту

Колянчук Олександр Миколайович

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Олександр Колянчук
Народився2 квітня 1932(1932-04-02)
Вілька Тернівська, Ґміна Вербиця, Холмський повіт, Люблінське воєводство, Республіка Польща
Помер7 травня 2023(2023-05-07) (91 рік)
Перемишль
ПохованняГоловний цвинтар у Перемишліd
КраїнаПольща Польща
Національністьукраїнець Україна Україна
Діяльністьісторик, публіцист, інженер-агроном, radio editor
Галузьісторія[1], радіо[1], видавнича справа[1], сільське господарство[1] і радіомовлення[1]
Науковий ступіньдокторський ступінь[2]
У шлюбі зЛідія Колянчук
Нагороди
Орден Відродження Польщі (Офіцерський Хрест)
Орден Відродження Польщі (Офіцерський Хрест)
Орден Відродження Польщі (Лицарський Хрест)
Орден Відродження Польщі (Лицарський Хрест)
Хрест Заслуги (Польща)
Хрест Заслуги (Польща)
Срібний Хрест Заслуг
Срібний Хрест Заслуг
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Ювілейна медаль «25 років незалежності України»
Ювілейна медаль «25 років незалежності України»
Нагрудний знак «Знак пошани» (Міністерство оборони України)
Нагрудний знак «Знак пошани» (Міністерство оборони України)
Заслужений діяч культури Польщі
Заслужений діяч культури Польщі

Колянчук Олександр Миколайович (2 квітня 1932, с. Вілька Тернівська, Холмський повіт, Люблінське воєводство, Польська Республіка — 7 травня 2023, м. Перемишль, Підкарпатське воєводство, Польща) — провідний український діяч в Польщі, віце-президент Південно-Східного Наукового Інституту в Перемишлі (з 1998 р.), доктор філософії в галузі історії (2001), доктор honoris causa КІРУЕ (2013), інженер с.-г.

Становлення[3]

[ред. | ред. код]

Народився на Холмщині в родині селян; мати — Анастасія Колянчук (Пащук), батько — Микола Колянчук. У 1947 р., під час Акції «Вісла», переселені на північні землі Польщі.

У 1956 р. закінчив Вищу аграрну школу в Ольштині, здобувши науковий ступінь магістр-інженер. Понад 40 років працював у мережі сільськогосподарських кооперативів і в системі с.-г. освіти, зокрема інспектором рільничих шкіл, ін.:

  • 1985–93 — генеральний директор Центру розвитку сільського господарства в Сєрадзському повіті;
  • 1983–87 — за сумісництвом член Ради освіти при Міністрі рільництва Польщі, співробітник низки с.-г. журналів.

Ведучий україномовних радіопередач в Ольштині — член редколегії, відповідальний редактор на радіо (1958–76).

Причетний до організації мережі пунктів навчання української мови.

Батько двох дітей.

Громадська праця[4]

[ред. | ред. код]

Долучився до створення — заступник голови воєводської управи в Ольштині (1959–65), відтак член головної управи Українського суспільно-культурного товариства Польщі (1971–73).

Член Головної ради Об'єднання Українців у Польщі в 1996—2001 роках.

Довголітній дописувач до українських періодичних видань в Польщі, зокрема газети «Наше Слово».

Наукова діяльність[5]

[ред. | ред. код]

У 1966—1989 роках — автор близько сотні праць польською мовою щодо сільського господарства, зокрема — укладач освітянських матеріалів, конспектів, як-от ABC wykwalifikowanego rolnika. Konspekt 350 pytań i odpowiedzi (Косьцежин, 1988)

На початку 1990-х присвятив себе дослідженням історії спільних українсько-польських взаємин початку ХХ ст., публіцистиці українською та польською мовами — автор півтора десятка книг та брошур, півсотні наукових статей, укладач близько сотні біограм українських військових та культуриних діячів, автор півсотні науково-популярних дописів.

Своє ім'я історика започаткував унікальним вкладом у обізнаність про військові меморіали 1920-1930-х років та масові поховання інтернованих в Польщі бійців Армії УНР в кількадесяти містах, опікою над ними, а також — виданням довідників з раніше невідомими відомостями про численний генералітет Українських визвольних змагань та кількатисячний склад учасників спільних польсько-українських змагань 1920 року.

Захистив наукову ступінь у Національному університеті «Львівська політехніка» за монографією Українська військова еміграція в Польщі 1920—1939 рр.

У 2013 році проголошений почесним докторем (Doctor honoris causa) Кіровоградського інституту регіонального управління та економіки.

Крайні видані книги — «Umarli, aby zmartwychwstała Ukraina»: miejsca pamięci Ukraińców — uczestników walk niepodległościowych w latach 1917—1921 w Polsce (2015, Перемишль, 256 с.), За нашу і вашу свободу. Учасники українських визвольних змагань 1917—1921 рр.: Місця пам'яті в Польщі. Довідник (за ред. С. Золотаря, 2018, Дрогобич, 288 с.), Ukraińscy emigranci polityczni w życiu naukowym, kulturalnym, społecznym i gospodarczym II RP (red. Stanisław Stępień, 2018, Przemyśl, 389 s.)[6].

Особисте життя[7]

[ред. | ред. код]

Дружина — Лідія Колянчук (до шлюбу Євусяк-Трембач) — лікарка-офтальмологиня, громадська діячка, меценатка; у 1998—2001 — голова Українського лікарського товариства в Польщі, членкиня правління Світової Федерації Українських Лікарських Товариств.

Нагороди та відзнаки[8]

[ред. | ред. код]
  • Державні нагороди України:
  1. Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня (2007).
  2. Відзнака Президента України — ювілейна медаль «25 років незалежності України» (22 серпня 2016) — «за вагомий особистий внесок у зміцнення міжнародного авторитету Української держави, популяризацію її історичної спадщини і сучасних надбань та з нагоди 25-ї річниці незалежності України»[9]
  • Державні нагороди Польщі:
  1. Офіцерський Хрест Ордену Відродження Польщі (2015)[10];
  2. Лицарський Хрест Ордену Відродження Польщі (1985);
  3. Золотий Хрест Заслуги (1972);
  4. Срібний Хрест Заслуги (1959);
  5. Медаль 40-річчя Польської Народної Республіки (1984).
  • Церковні нагороди:
  1. Орден Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ ступеня Православної Церкви України (2020)[11];
  2. Медаль Св. Священномученика Максима Горлицького Перемишльсько-Горлицької єпархії Польської православної церкви (2022);
  3. Медаль Святих Кирила і Методія Перемишльсько-Варшавської митрополії УГКЦ в Польщі (2022).
  • Відомчі та громадські відзнаки:
  1. Нагрудний знак «Знак пошани» Міністерства оборони України (2017)[12].
  2. Почесна відзнака Львівської обласної ради «100-річчя від дня проголошення Західно-Української Народної Республіки» (2018)[13]
  3. Подяка Посольства України в Республіці Польща (2007);
  4. Почесна грамота Світового конґресу українців «за вагомий внесок у розвиток українського суспільногожиття у Польщі» (2017).
  5. Відзнака Українського наукового товариства в Польщі (2019)[14];
  6. Почесна грамота Українського суспільно-культурного товариства Польщі (1978).
  • Наукові відзнаки:
  1. Всеукраїнська премія імені Івана Огієнка в номінації «Освіта» (2021)[15].
  2. «Сторож пам'яті» — спеціальна почесна відзнака Українського військово-історичного товариства у Польщі (2019)[16].
  3. Почесна золота відзнака польського Науково-технічного товариства інженерів і техніків сільського господарства (1984);
  4. Почесна відзнака Ольштинської технічно-сільськогосподарської академії (1979);
  5. Пам'ятна медаль Міністра освіти і виховання Польщі «з нагоди запровадження реформи системи національної освіти» (1978);
  6. Почесне членство педагогічної ради Лідзбарсько-Вармінського с-г технікуму (1976);
  7. Диплом визнання органу Міністерства сільського господарства Польщі (1977).
  • Почесні звання:
  1. Заслужений діяч культури Польщі;
  2. Заслужений працівник сільського господарства Польщі (1970).

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ Nauka Polska
  3. ↑ Колянчук Олександр Миколайович - Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Архів оригіналу за 4 лютого 2016.
  4. ↑ Крізь призму високих устремлінь. "NAD BUHOM i NARWOJU". Архів оригіналу за 13 квітня 2016.
  5. ↑ Людина, яка попри перешкоди стала істориком. Nasze Slowo (pl-PL) . Архів оригіналу за 16 квітня 2016.
  6. ↑ Пошук слідів українських вояків на чужині. Наше слово (pl-PL) . 17 вересня 2018. Архів оригіналу за 6 квітня 2019. Процитовано 6 квітня 2019.
  7. ↑ Історія української лікарки у Польщі Лідії Колянчук. Наше слово (укр.). 27 травня 2020. Архів оригіналу за 8 серпня 2020. Процитовано 26 серпня 2020.
  8. ↑ Зимомря М., І. Добрянський, І. Зимомря (2013). Покликаний джерелами Історії.Др. Олександр Колянчук. Кіровоград-Ужгород-Перемишль-Дрогобич: Посвіт. с. 90. ISBN 978-966-2763-94-2.
  9. ↑ Указ Президента України від 22 серпня 2016 року № 340/2016 «Про відзначення державними нагородами України громадян іноземних держав»
  10. ↑ У Польщі відзначили державними нагородами лідерів української меншини. Радіо Свобода. Архів оригіналу за 25 квітня 2016.
  11. ↑ Вірним синам України. Наше слово (укр.). 22 серпня 2020. Архів оригіналу за 1 жовтня 2020. Процитовано 26 серпня 2020.
  12. ↑ Нагороджені за зберігання пам’яті. Nasze Slowo (pl-PL) . 2 лютого 2017. Архів оригіналу за 3 квітня 2017. Процитовано 2 квітня 2017.
  13. ↑ Відзначення 100-річчя ЗУНР: у Львові нагородили визначних особистостей, котрі утверджують та розбудовують Україну. Інформаційне агентство «Вголос». 9 листопада 2018. Архів оригіналу за 6 квітня 2019. Процитовано 6 квітня 2019.
  14. ↑ Перемишль: перша міжнародна конференція про історію українців та їхніх сусідів. Наше слово (pl-PL) . Процитовано 19 травня 2019.
  15. ↑ Оберіг пам’яті – Слово Просвіти (укр.). Архів оригіналу за 17 грудня 2021. Процитовано 4 квітня 2022.
  16. ↑ Перемишль: перша міжнародна конференція про історію українців та їхніх сусідів. Наше слово (pl-PL) . Процитовано 13 серпня 2019.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Колянчук_Олександр_Миколайович&oldid=43671265