Очікує на перевірку

Комітети Європейського парламенту

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кімната засідань одного із комітетів Європейського парламенту.
Європейський Союз
Прапор Європейського Союзу

Це одна із статей, що входять до серії:
Політичний устрій Європейського Союзу

Урсула фон дер Ляєн
  • Віцепрезиденти
  • Комісари
  • Генеральний секретар
  • 1979, 1984, 1989
    1994, 1999, 2004
    2009
Результати виборів 1979
Результати виборів 1979
ЄНП
СіД
ЄКР
АЛДЄ
ЄВА
ЄКР
ЛЗП
Зелені — ЄВА
ЄОЛ/ЛЗП
ЄСПД
Незалежні
  • Виборчі округи
Парламентські виборчі округи
Парламентські виборчі округи

Комітети Європейського парламенту — одна з ключових ланок законодавчої процедури Європейського Союзу. Постійні комітети складаються з депутатів Європейського парламенту, які обираються на прямих виборах кожні п'ять років. Кожен комітет має голову та чотирьох віце-голів, а також багато членів, кожен із яких має члена-заступника. Також кожен комітет має репортера, який призначається головою комітету зі складу його членів, обов'язком якого є складання звітів від імені комітету. Місця в комітетах розподіляються за методом д'Ондта.

Цікавий факт

[ред. | ред. код]

Це 750 000 стаття в українській Вікіпедії

Процедура роботи

[ред. | ред. код]

В процесі внесення пропозицій та законопроєктів Європейська комісія, якій належить виключне право на законодавчу ініціативу, консультується із різними комітетами відповідно до законодавчої процедури Європейського Союзу, і ці комітети надають поради Європейській комісії шляхом створення звітів, пропонування змін до законопроєкту чи створення законопроєкту самостійно. У випадку якщо хоча б десята частина складу комітету висловлюється проти якоїсь пропозиції, вона виноситься на голосування на наступному засіданні комітету. Також комітет може повернути законопроєкт до Європейської комісії без змін, якщо проти цього висловлюється менше десятої частини складу комітету.

Комітети також можуть створювати незаконодавчі звіти. Репортер комітету готує такий звіт і представляє його всьому парламенту від імені комітету. Такі звіти мають містити мотивувальну частину, пояснювальну частину та опис фінансових наслідків. Окрім цього, комітети можуть за власною ініціативою створювати звіти, пов'язані із їх компетенцією. Комітет має отримати дозвіл від Ради Президентів Європейського парламенту[en] дозвіл на створення такого звіту і Рада має два місяці на надання відповіді.

Під час підготовки звіту комітет може запитати в іншого комітету його позицію з даного питання, якщо вважає що запропонована зміна стосується компетенції іншого комітету. Голова та репортер цього іншого комітету можуть бути запрошеними на засідання основного комітету. Зміні запропоновані іншим комітетом ставляться на голосування в основному комітеті. Якщо Рада Президентів вирішить, що запитуваний звіт в рівній мірі належить до компетенції двох комітетів, вони будуть проводити спільні засідання і готувати звіт спільно.

Рада голів комітетів та Рада голів делегацій

[ред. | ред. код]

Рада голів комітетів та Рада голів делегацій є двома важливими органами Європейського парламенту. Рада голів комітетів є політичним органом, який складається із голів всіх постійних та тимчасових комітетів та який покращує взаємодію між різними комітетами. Рада голів делегацій так само є політичним органом, який забезпечує належну роботу міжпарламентських делегацій та делегацій до парламентських асамблей. Ці два органи можуть видавати рекомендації Раді Президентів, а також отримувати доручення від Бюро Європейського парламенту.

Список комітетів

[ред. | ред. код]
Комітет Абревіатура Голова Політична група, до якої належить голова Вебсайт
Комітет із закордонних справ AFET Німеччина Девід МакАллістер Європейська народна партія [1] [Архівовано 7 грудня 2017 у Wayback Machine.]
  Підкомітет із прав людини DROI Бельгія Марія Арена Прогресивний альянс соціалістів і демократів [2] [Архівовано 30 листопада 2017 у Wayback Machine.]
  Підкомітет із безпеки та оборони SEDE Франція Наталі Луазо Оновлена Європа [3] [Архівовано 13 листопада 2017 у Wayback Machine.]
Комітет із розвитку DEVE Швеція Тобіас Тобе Європейська народна партія [4] [Архівовано 30 листопада 2017 у Wayback Machine.]
Комітет із міжнародної торгівлі INTA Німеччина Бернд Ланге Прогресивний альянс соціалістів і демократів [5] [Архівовано 2 грудня 2017 у Wayback Machine.]
Комітет із бюджету BUDG Бельгія Йоган Ван Овертвельдт Європейські консерватори та реформісти [6] [Архівовано 3 грудня 2017 у Wayback Machine.]
Комітет із бюджетного контролю CONT Німеччина Моніка Хольмаєр Європейська народна партія [7] [Архівовано 11 грудня 2017 у Wayback Machine.]
Комітет із економічних та валютних справ ECON Італія Ірене Тіналі Прогресивний альянс соціалістів і демократів [8] [Архівовано 25 листопада 2017 у Wayback Machine.]
Комітет із зайнятості та соціальних питань EMPL Словаччина Луція Дуріш Ніхолсонова Європейські консерватори та реформісти [9] [Архівовано 19 листопада 2019 у Wayback Machine.]
Комітет із навколишнього середовища, охорони здоров'я та безпеки харчових продуктів ENVI Франція Паскаль Кафе Оновлена Європа [10] [Архівовано 30 листопада 2017 у Wayback Machine.]
Комітет із промисловості, досліджень та енергетики ITRE Румунія Адіна-Йоана Велян Європейська народна партія [11] [Архівовано 26 листопада 2017 у Wayback Machine.]
Комітет із внутрішніх ринків та захисту прав споживачів IMCO Бельгія Петра Де Суттер Зелені — Європейський вільний альянс [12] [Архівовано 1 грудня 2017 у Wayback Machine.]
Комітет із транспорту та туризму TRAN Франція Каріма Деллі Зелені — Європейський вільний альянс [13] [Архівовано 29 листопада 2017 у Wayback Machine.]
Комітет із регіонального розвитку REGI Франція Юнус Омарі Європейські об'єднані ліві/Ліво-зелені Півночі [14] [Архівовано 13 грудня 2017 у Wayback Machine.]
Комітет із сільського господарства та розвитку сільських територій AGRI Німеччина Норберт Лінз Європейська народна партія [15] [Архівовано 2 грудня 2017 у Wayback Machine.]
Комітет із рибальства PECH Велика Британія Кріс Девіс Оновлена Європа [16] [Архівовано 30 листопада 2017 у Wayback Machine.]
Комітет із культури та освіти CULT Німеччина Сабіне Ферхеєн Європейська народна партія [17] [Архівовано 2 грудня 2017 у Wayback Machine.]
Комітет із правових питань JURI Велика Британія Люсі Нетсінга Оновлена Європа [18] [Архівовано 30 листопада 2017 у Wayback Machine.]
Комітет із громадянських свобод, юстиції та внутрішніх справ LIBE Іспанія Хуан Фернандо Лопес Агілар Прогресивний альянс соціалістів і демократів [19] [Архівовано 2 грудня 2017 у Wayback Machine.]
Комітет із конституційних справ AFCO Італія Антоніо Таяні Європейська народна партія [20] [Архівовано 30 листопада 2017 у Wayback Machine.]
Комітет із прав жінок та гендерної рівності FEMM Австрія Евелін Регнер Прогресивний альянс соціалістів і демократів [21] [Архівовано 3 грудня 2017 у Wayback Machine.]
Комітет із петицій PETI Іспанія Долорес Монсеррат Європейська народна партія [22] [Архівовано 30 листопада 2017 у Wayback Machine.]

Тимчасові комітети

[ред. | ред. код]

Європейський парламент може створювати тимчасові комітети для вирішення специфічних питань чи розслідування якихось подій. Початковий термін повноважень тимчасового комітету складає один рік. Як приклади таких тимчасових комітетів можна навести:

  • Тимчасовий комітет із розслідування діяльності розвідувальної системи «Ешелон» (2000-2001)
  • Тимчасовий комітет із розслідування можливого використання європейських країн Центральним розвідувальним управлінням США для перевезення та незаконного позбавлення волі людей (2005-2007)
  • Тимчасовий комітет із аналізу причин кризи в компанії «The Equitable Life Assurance Society» (2006-2007)
  • Тимчасовий комітет із фінансової, економічної та соціальної кризи (2009-2011)

Делегації

[ред. | ред. код]

Окрім комітетів, депутати також входять до складу делегацій Європейського парламенту до країн, груп країн або міжнародних організацій. Створюються об'єднані парламентські комітети із комітетами парламентів країн-кандидатів на вступ до ЄС.

Делегації до країн
Делегації до груп країн
  • Країни Анд (Болівія, Еквадор, Колумбія та Перу)
  • Австралія та Нова Зеландія
  • Країни Аравійського півострова (Бахрейн, Ємен, Катар, Кувейт, ОАЕ, Оман та Саудівська Аравія)
  • Країни Південно-Східної Азії (Бруней, В'єтнам, Індонезія, Камбоджа, Лаос, Малайзія, М'янма, Сінгапур, Таїланд та Філіппіни)
  • Країни Центральної Америки (Беліз, Гватемала, Гондурас, Домініканська Республіка, Коста-Рика, Куба, Нікарагуа, Панама та Сальвадор)
  • Країни Карибського басейну (Антигуа і Барбуда, Багамські Острови, Барбадос, Беліз, Гаїті, Гаяна, Гренада, Домініка, Домініканська Республіка, Сент-Вінсент і Гренадини, Сент-Кіттс і Невіс, Сент-Люсія, Суринам, Тринідад і Тобаго та Ямайка)
  • Країни Центральної Азії (Казахстан, Киргизстан, Монголія, Таджикистан, Туркменістан та Узбекистан)
  • Країни Європейської економічної зони (Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія та Швейцарія)
  • Країни Корейського півострова (Південна Корея та Північна Корея)
  • Країни Магрибу (Алжир, Лівія, Мавританія, Марокко та Туніс)
  • Країни Машріку (Єгипет, Йорданія, Ліван та Сирія)
  • Країни Меркосур (Аргентина, Бразилія, Венесуела, Парагвай та Уругвай)
  • Країни Південної Азії (Бангладеш, Бутан, Мальдіви, Непал, Пакистан та Шрі-Ланка)
  • Країни Південного Кавказу (Азербайджан, Вірменія та Грузія)
  • Боснія і Герцеговина та Косово
Делегації до парламентських асамблей

Посилання

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]