Перейти до вмісту

Копр місячний

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Копр місячний

Самиця
Самець
Самець
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Членистоногі (Arthropoda)
Клас: Комахи (Insecta)
Ряд: Твердокрилі (Coleoptera)
Родина: Пластинчастовусі (Scarabaeidae)
Рід: Copris
Вид: Копр місячний
Copris lunaris
(Linnaeus, 1758)
Посилання
Вікісховище: Copris lunaris
Віківиди: Copris lunaris
EOL: 143875
NCBI: 41309
Fossilworks: 283706

Копр місячний[1] (Copris lunaris) — вид жуків родини пластинчастовусих (Scarabaeidae). Зустрічається на пасовищах Європи та Азії, де харчується екскрементами великої рогатої худоби та коней.

Поширення

[ред. | ред. код]

Ареал поширення охоплює всю континентальну Європу, крім північного сходу, а також сумнівні випадки появи у Великій Британії[2]. В Азії трапляється через Туреччину, країни Закавказзя, Середню Азію та Іран до Сіньцзяну в Китаї.

Жук із блискучим чорним опуклим тілом завдовжки від 15 до 24 мм. Має напівкруглу голову. На голові самця є довгий і гострий ріг, який злегка загнутий назад, а на голові самиці він короткий, широкий і зазубрений у верхній частині. На передній частині переднеспинки у самця є два гострих і невеликих ріжки, відокремлених від її крутої частини великими поглибленнями, у самки — поперечний гребінь і два горбка. Озброєння переднеспинки та голови, однак, демонструє деяку мінливість і у менших самців воно нагадує таке у самиць. Надкрила мають 9 окремих рядів.

Спосіб життя

[ред. | ред. код]

Личинки місячного жука харчуються коров'ячим гноєм або послідом кроликів, рідше зустрічаються в посліді коней. Самець транспортує кал, який служить їжею для личинок, у виводкову камеру, де самиця формує з них кульки, так звані виводкові цибулини. Потім на нього кладуть яйце. У розплідній камері створюється приблизно сім-вісім розплідних цибулин. Самиця спостерігає за розвитком личинок і лялечок протягом чотирьох місяців, поки жуки не вилупляться, і регулярно ремонтує цибулини, щоб вони завжди зберігали свою гладку поверхню і були вільними від цвілі.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Природа острова Хортиця. Колективна монографія / Охріменко С. Г., Шелегеда О. Р., Козодавов С. В., Бусел В. А., Петроченко В. І., Жаков О. В., Муленко М. А., Карпенко Г. О., Василенко С. В., Головаха Р. В. — Запоріжжя: Національний заповідник «Хортиця», 2016. — вип. 2. — С. 117
  2. Berndt Heydemann (1997) Neuer biologischer Atlas. Ökologie für Schleswig-Holstein und Hamburg Wachholtz Verlag, Neumünster 1997, ISBN 3-529-05404-6