Копр місячний
Копр місячний | ||||||||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
![]() Самиця
Самець
| ||||||||||||||||
Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
Copris lunaris (Linnaeus, 1758) | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Копр місячний[1] (Copris lunaris) — вид жуків родини пластинчастовусих (Scarabaeidae). Зустрічається на пасовищах Європи та Азії, де харчується екскрементами великої рогатої худоби та коней.
Ареал поширення охоплює всю континентальну Європу, крім північного сходу, а також сумнівні випадки появи у Великій Британії[2]. В Азії трапляється через Туреччину, країни Закавказзя, Середню Азію та Іран до Сіньцзяну в Китаї.
Жук із блискучим чорним опуклим тілом завдовжки від 15 до 24 мм. Має напівкруглу голову. На голові самця є довгий і гострий ріг, який злегка загнутий назад, а на голові самиці він короткий, широкий і зазубрений у верхній частині. На передній частині переднеспинки у самця є два гострих і невеликих ріжки, відокремлених від її крутої частини великими поглибленнями, у самки — поперечний гребінь і два горбка. Озброєння переднеспинки та голови, однак, демонструє деяку мінливість і у менших самців воно нагадує таке у самиць. Надкрила мають 9 окремих рядів.
Личинки місячного жука харчуються коров'ячим гноєм або послідом кроликів, рідше зустрічаються в посліді коней. Самець транспортує кал, який служить їжею для личинок, у виводкову камеру, де самиця формує з них кульки, так звані виводкові цибулини. Потім на нього кладуть яйце. У розплідній камері створюється приблизно сім-вісім розплідних цибулин. Самиця спостерігає за розвитком личинок і лялечок протягом чотирьох місяців, поки жуки не вилупляться, і регулярно ремонтує цибулини, щоб вони завжди зберігали свою гладку поверхню і були вільними від цвілі.
- ↑ Природа острова Хортиця. Колективна монографія / Охріменко С. Г., Шелегеда О. Р., Козодавов С. В., Бусел В. А., Петроченко В. І., Жаков О. В., Муленко М. А., Карпенко Г. О., Василенко С. В., Головаха Р. В. — Запоріжжя: Національний заповідник «Хортиця», 2016. — вип. 2. — С. 117
- ↑ Berndt Heydemann (1997) Neuer biologischer Atlas. Ökologie für Schleswig-Holstein und Hamburg Wachholtz Verlag, Neumünster 1997, ISBN 3-529-05404-6
![]() |
Це незавершена стаття про жуків. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |