Перейти до вмісту

Користувачка:BlueMandarine/Чернетка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Вибрані фермани

[ред. | ред. код]

Дозвіл на діяльність Константинопольського патріархату

[ред. | ред. код]
Докладніше: Константинопольська православна церква
Султан Мехмед II Фатіх і перший після припинення існування Візантійської імперії Константинопольський патріарх Геннадій Схоларій, XV ст.

Ферман був виданий Мехмедом II Фатіхом після завоювання ним Константинополя. Документ забезпечував автономію православній церкві та право патріарха керувати православною громадою за власними звичаями[1].

Ліві лапки Ніхто не має права утискати Патріарха та втручатися в його справи. Він сам і всі священники під його керівництвом назавжди звільнені від будь-яких повинностей. Його церкви не обертатимуться на мечеті. Шлюб, поховання та решта обрядів і звичаїв, як і раніше, відправлятимуться відповідно до православного обряду.
Сюрейя М. Шахін «Патріархат на Фенері та Туреччина»[2]. 		Праві лапки

У протокольній ієрархії патріарх приривнювався до візира. Він мав право на аудієнцію султана та на участь у засіданнях Дивану в разі необхідності. Вважається, що кожен наступний султан подовжував дію ферману без будь-яких змін[1].

Оригінал та копії тексту до наших днів не збереглися, через що деякі дослідники висловлюють сумніви в існуванні цього ферману взагалі або, принаймні, у письмовій формі. Також, оскільки проаналізувати дипломатичні особливості документу неможливо, його називають не «ферманом», а «усним бератом»[3].

Ліквідація яничарського корпусу

[ред. | ред. код]
Докладніше: Ліквідація яничарського корпусу

Ферман про ліквідацію яничарського корпусу був проголошений 17 червня 1826 року. Султан Махмуд II намагався створити в Османській армії військові частини європейського типу, які розпочали вишкіл 12 червня. На наступний день яничари підняли заколот, протестуючи проти модернізації. Це поклало початок так званій «Щасливій події[en]» — фізичній та юридичній ліквідації яничарів[4].

На наступний день після початку заколоту всі можновладці зібралися у Блакитній мечеті, щоб вирішити долю яничарсього корпусу. Спершу розглядалася ідея реформування та реорганізації, та зрештою перемогла позиції ліквідації. 17 червня зранку реїсулькюттаб написав текст ферману, решта можновладців його ухвалила, а падишах ратифікував. Того ж дня після обіднього намазу шейхюльіслам зачитав ферман із мінбара, для поширення у менших мечетях для мамів було створено понад 100 копій[4].

Доки чиновники вирішували питання бюрократично, султан Махмуд II звернувся до шейхюльіслама з запитанням: «Якою має бути реакція на таку непокору?» На що отримав фетву з відповіддю: «Страта.»[5] 15 червня казарми яничарів на Етмейдани[tr] розстріляли з гармат, значна кількість загинула у пожежі, яка виникла в результаті цього розстрілу[6]. Уцілілих утікачів ловили та страчували на Атмейдани[7]. Другу казарму навпроти мечеті Шехзаде зруйнували через кілька днів після проголошення ферману. Весь архів документів яничарського корпусу був спалений, а належні яничарам надгробки знищені[4].

Гюльханейський хат-і шеріф

[ред. | ред. код]
Докладніше: Гюльханейський хат-і шеріф

Був проголошений 3 листопада 1839 року і став початком періоду Танзимату — модернізації Османської імперії. Також відомий у турецькій історіографії як «Ферман про танзимат»[8]. Ферман 29,5 см. завширшки, 61 см. завдовжки, має в документі 40 рядків і написаний султаном власноруч. Вгорі аркуша перед текстом міститься написана золотим чорнилом сура з Корану Аль-Мульк, для основного тексту використане чорнило чорного кольору[9].

За цим документом, у державі запроваджувалися наступні нововведення: принцип судочинства, за якого ніхто не міг бути засуджений до страти без розгляду справи в суді; право приватної власності та можливість розпоряджатися приватною власністю на свій розсуд; рівність у правах між мусульманами та немусульманами; збільшення кількості членів Меджліс-і Валяї (аналогу нинішніх касаційного і вищого адміністративного судів); обмеження терміну армійської служби та визначення її тривалості на рівні 4 або 5 років; розробка ефективного закону з протидії хабарництву[10]. Провінційним урядникам були розіслані копії, а для народу текст ферману було опубліковано в офіційному імперському віснику «Таквім-і Векяї» (тур. Takvîm-i Vekâyi)[10].

Процедура проголошення докорінних змін у державі через ферман відповідала давній традиції Османської імперії[11]. Цього разу новою процедурою була клятва султана щодо дотримання власного ж ферману. Після того, як великий візир Мустафа Решид-паша зачитав текст документу в парку Ґюльхане, султан Абдул-Меджид I проголосив текст клятви у покоях палацу Топкапи, в яких зберігається плащ Пророка Магомета[10].

«Ферман» Мехмеда IV до Богдана Хмельницького

[ред. | ред. код]

Єдиний приклад фермана в Україні зберігається у Кам'янець-Подільському державному історичному музеї-заповіднику. Це факсиміле листа султана Мехмеда IV до Богдана Хмельницького. Документ понад 1,40 м завдовжки. Оригінал зберігається в Польщі в Головному архіві давніх актів (AGAD) і датується 1651 роком[14]. Цей документ було показано телеканалом 1+1 2019 року у програмі «Скарби нації»[15] з циклу «Україна. Повернення своєї історії». Автори фільму зазначали, що до моменту роботи над програмою текст написаного османською мовою документа нібито залишався загадкою для українських науковців[16].

Переклад цього манускрипту було здійснено й опубліковано у 1852 році. Київська археографічна комісія звернулася за перекладом до відомого австрійського фахівця з історії Османської імперії Йозефа фон Гаммера-Пургшталя, який також був членом цієї комісії. Його переклад французькою мовою було надруковано разом із польським перекладом середини XVII ст., виправленим 1789 року королівським перекладачем зі східних мов Антоніо Л. Круттою[17]. Про цей документ було відомо Михайлові Грушевському, адже в рецензії на публікації тюрколога Яна Рипки[en] український історик закликає свого чеського колегу шукати в польських архівах оригінал зокрема цього документу[18]. Гаммер-Пургшталь датує документ груднем 1650 року, що співпадає з датуванням в польському перекладі. Також у виданні міститься літографія оригіналу в натуральному розмірі, яку було виготовлено у Відні під наглядом Гаммера-Пургшталя[17]. Друкували її у два прийоми, щоб передати присутні в оригіналі два кольори чорнил — чорний та золотий[19]. Саме це факсиміле і зберігається в Кам'янці-Подільському[14]. До зйомок програми було здійснено п'ять перекладів послання Мехмеда IV різними мовами, зокрема й українською Ларисою Пріцак[20][21]. Після них з'явилися переклади Олександра Середи[22] та Ферхада Туранли[23].

Цим листом султан Мехмед IV прихильно відгукується на запит Богдана Хмельницького увійти в підданство Османської імперії та надсилає гетьманові золотоканий каптан, який є протокольним символом цього підданства[12][21]. Прийняти подарунок і одягнути його означало визнати васалітет[24].

Науковці сперечаються, чи можна вважати цей документ ферманом. Сходознавець Олександр Середа, котрий представляє лист Мехмеда IV в «Скарбах нації» та зробив його переклад українською, класифікує документ як ферман[12]. Проте канадські історики українського походження Марина Кравець і Віктор Остапчук зі своєю колегою Вірою Ченцовою переконані, що називати подібний документ ферманом не можна. Термін «ферман» може бути вживаний лише до прямих наказів султана чи великого візира своїм підлеглим, але не може бути вживаний щодо листів іноземним правителям. Щобільше, манускрипт не містить однієї з основних ознак — в його тексті не зустрічається слово «ферман»[25]. Перед текстом перекладу Гаммера-Пургшталя документ класифіковано як грамоту[13]. Лариса Пріцак називає документ то «грамотою» [21], то «фірманом»[26], а Туранли — «листом-наказом»[27].


Єдиний приклад фермана в Україні зберігається у Кам'янець-Подільському державному історичному музеї-заповіднику. Це факсиміле листа султана Мехмеда IV до Богдана Хмельницького. Документ понад 1,40 м завдовжки. Оригінал зберігається в Польщі в Головному архіві давніх актів (AGAD) і датується 1651 роком[14]. Цим листом султан Мехмед IV прихильно відгукується на запит Богдана Хмельницького увійти в підданство Османської імперії та надсилає гетьманові золотоканий кафтан, який є протокольним символом цього підданства[12][21]. Прийняти подарунок і одягнути його означало визнати васалітет[28].

Переклад манускрипту було здійснено й опубліковано у 1852 році. Київська археографічна комісія звернулася за перекладом до відомого австрійського фахівця з історії Османської імперії Йозефа фон Гаммера-Пургшталя, який також був членом цієї комісії. Його переклад французькою мовою було надруковано разом із польським перекладом середини XVII ст., виправленим 1789 року королівським перекладачем зі східних мов Антоніо Л. Круттою[17]. Про цей документ було відомо Михайлові Грушевському, адже в рецензії на публікації тюрколога Яна Рипки[en] український історик закликає свого чеського колегу шукати в польських архівах оригінал зокрема цього документу[18]. Гаммер-Пургшталь датує документ груднем 1650 року, що збігається з датуванням в польському перекладі. Також у виданні міститься літографія оригіналу в натуральному розмірі, яку було виготовлено у Відні під наглядом Гаммера-Пургшталя[17]. Друкували її у два прийоми, щоб передати присутні в оригіналі два кольори чорнил — чорний та золотий[29]. Саме це факсиміле і зберігається в Кам'янці-Подільському[14].

Документ було показано телеканалом 1+1 2019 року у програмі «Скарби нації»[30] з циклу «Україна. Повернення своєї історії». Автори фільму зазначали, що до моменту роботи над програмою текст написаного османською мовою документа нібито залишався загадкою для українських науковців[31]. До зйомок програми було здійснено п'ять перекладів послання Мехмеда IV різними мовами, зокрема й українською Ларисою Пріцак[20][21]. Після них з'явилися переклади Олександра Середи[22] та Ферхада Туранли[23].

Науковці сперечаються, чи можна вважати цей документ ферманом. Сходознавець Олександр Середа, котрий представляє лист Мехмеда IV в «Скарбах нації» та зробив його переклад українською, класифікує документ як ферман[12]. Проте канадські історики українського походження Марина Кравець і Віктор Остапчук зі своєю колегою Вірою Ченцовою переконані, що називати подібний документ ферманом не можна. Термін «ферман» може бути вживаний лише до прямих наказів султана чи великого візира своїм підлеглим, але не може бути вживаний щодо листів іноземним правителям. Щобільше, манускрипт не містить однієї з основних ознак — в його тексті не зустрічається слово «ферман»[25]. Перед текстом перекладу Гаммера-Пургшталя документ класифіковано як грамоту[13]. Лариса Пріцак називає документ то «грамотою»[21], то «фірманом»[26], а Туранли — «листом-наказом»[27].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Şahin, M. Süreyya. Fener Rum Ortodoks Patrikhanesi. TDV İslâm Ansiklopedisi (DİA). Процитовано 27 листопада 2024.
  2. ↑ Şahin, 1980, с. 45.
  3. ↑ Güllü, 2017, с. 26.
  4. ↑ а б в Beydilli, Kemal Vaka-i Hayriye. TDV İslâm Ansiklopedisi (DİA). Процитовано 27 листопада 2024.
  5. ↑ Uzunçarşılı, 1988, с. 552.
  6. ↑ Sakin, 2017, с. 26.
  7. ↑ Uzunçarşılı, 1988, с. 554.
  8. ↑ İnalcık, 1964, с. 603.
  9. ↑ Mustafa Reşid Paşa tarafından Gülhane'de okunan hatt-ı hümayun. BOA. Процитовано 26 листопада 2024.
  10. ↑ а б в Akyıldız, Ali, Tanzimat. TDV İslâm Ansiklopedisi (DİA). Процитовано 26 листопада 2024.
  11. ↑ İnalcık, 1964, с. 617.
  12. ↑ а б в г д е Середа, 2018, с. 33.
  13. ↑ а б в г Памятники, 1852, с. 436.
  14. ↑ а б в г Кравець, Остапчук, Ченцова, 2020, с. 307.
  15. ↑ Сайт проєкту «Скарби нації» — Переглянуто: 4 липня 2024.
  16. ↑ Скарби нації. Україна. Повернення своєї історії - Фільм третій на YouTube
  17. ↑ а б в г Кравець, Ченцова, 2018, с. 398—399.
  18. ↑ а б Кравець, Ченцова, 2018, с. 404.
  19. ↑ Підгірна Л. Як козаки з турками товаришували // Історична Правда. — Переглянуто: 5 липня 2024
  20. ↑ а б Кравець, Ченцова, 2018, с. 437—438.
  21. ↑ а б в г д е Пріцак, 2003, с. 137.
  22. ↑ а б Середа, 2018, с. 33—38.
  23. ↑ а б Туранли, 2019, с. 61—68.
  24. ↑ Şeker, Mehmet. HİL‘AT. TDV İslâm Ansiklopedisi (DİA). Процитовано 25 листопада 2024.
  25. ↑ а б Кравець, Остапчук, Ченцова, 2020, с. 308.
  26. ↑ а б Пріцак, 2005, с. 60.
  27. ↑ а б Туранли, 2019, с. 66.
  28. ↑ Şeker, Mehmet. HİL‘AT. TDV İslâm Ansiklopedisi (DİA). Процитовано 25 листопада 2024.
  29. ↑ Підгірна Л. Як козаки з турками товаришували // Історична Правда. — Переглянуто: 5 липня 2024
  30. ↑ Сайт проєкту «Скарби нації» — Переглянуто: 4 липня 2024.
  31. ↑ Скарби нації. Україна. Повернення своєї історії - Фільм третій на YouTube

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Şahin, M. Süreyya. Fener Patrikhânesi ve Türkiye. — İstanbul : Ötüken, 1980. — С. 277.
  • Şahin, M. Süreyya. Fener Rum Ortodoks Patrikhanesi // TDV İslâm Ansiklopedisi.
  • Güllü, Ramazan Erhan. Patrik Meletios Metaksakis ve İstanbul Rum / Ortodoks Patrikhanesi (1921 - 1923). — İstanbul : Ötüken, 2017. — С. 435. — ISBN 9786051556062.
  • Beydilli, Kemal. Vaka-i Hayriye // TDV İslâm Ansiklopedisi.
  • Uzunçarşılı, İsmail Hakkı. Osmanlı Devleti Teşkilatında Kapukulu Ocakları 1. — Ankara : Türk Tarih Kurumu, 1988. — С. 770. — ISBN 9751600561.
  • Sakin, Orhan. Yeniçeri Ocağı Tarihi ve Yasaları. — İstanbul : Doğu Kütüphanesi, 2019. — С. 376. — ISBN 9789944397759.
  • Akyıldız, Ali. Tanzimat // TDV İslâm Ansiklopedisi.
  • İnalcık, Halil. Sened-I İttifak Ve Gülhane Hatt-ı Hümâyunu // TTK BELLETEN. — 1964. — Т. 28, № 112. — С. 603-622.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Користувачка:BlueMandarine/Чернетка&oldid=44015297