Користувачка:Marfochka/Чернетка
Народився 1892 році. Мав дружину та восьмеро дітей. Проживала сім’я в селі Возилів Тернопільської області. Микола Миколайович на селі був обраний жителями війтом (сільською головою), мав славу гарного газди, справедливої та поважної людини. Сім’я мала землю, худобу, сільськогосподарський реманент. Тож від малого до великого - всі в родині мали свої обов’язки, допомагали один одному та односельцям. Вся сім’я вижила під час голодомору 1932 – 1933 років. Тяжко пережила родина пограбування сіл і в 1946 – 1947 роках, масовий голод, який влаштувала народам СРСР російсько – більшовицька (комуністична) диктатура. Серце не витримало від розпачу і не справедливості у голови великої родини, в 1947 році Микола Миколайович помер. Господарювати взялися жінка Джердж Ганна Тимківна і старші сини. Та знову спіткало родину страшне горе : радянська влада вбила Михайла – старшого сина (в якого залишився маленький син Джердж Василь Михайлович) «в рамках боротьби з національно – визвольним підпіллям», хлопець був кравцем, любив свою справу та Україну. Незважаючи на те, що відтоді минуло більше 70 років, невідома доля і ще одного сина– Івана, хлопця вночі забрала «чорна машина» - енкаведисти і після тієї ночі про нього нічого не чули.
Зі спогадів третього сина Василя : «Говорили, що за непокору радянській владі людей забирали вночі і вивозили до лісу, там катували, розстрілювали та скидали до братських могил». Не судилося жити і господарювати на своїй землі сім’ї Джерджам і в 50 – х роках. У квітні 1951 року під репресію проти «соціально чужих елементів» і «саботажників» потрапляє і була депортована майже вся велика родина до Сибіру в Іркутську область. Все нажите майно родини забрала російська влада, вдалося взяти лише клунок з особистими речами. «Везли людей в товарних вагонах, як худобу, дорога зайняла більше місяця. Багато людей померло в дорозі, наша сім’я вижила» (Зі спогадів Джерджа Василя Миколайовича, 1931 року народження). Проживали в бараках, спали спочатку на підлозі. Працювала родина на лісоповалі, сплавляли ліс, дуже тяжко було спочатку: сумували на рідною землею, голодували. Та український народ – трудолюбивий, цілеспрямований… «Заробили на корову, то стали багатими, бо мали, що їсти». Ось так звичайні люди, які любили працю та волю, та ще й з розумом діяли і ніколи не бідували. У них був лад і на роботі, і в дворі, і в хаті. На чужині діти подорослішали та поодружувалися, до речі, одружувалися лише з українцями. «Чужих не брали», - говорив Джердж Василь Миколайович. Ось так він одружився з Ганною і в них у 1955 році народилася дочка Марія. Та туга за рідним краєм спричинила психологічну хворобу в Ганни і в 1965 році сім’я Василя повернулася в Україну до своєї домівки, і лише після 1990 років їм була надана компенсація за відібране майно.
Після закінчення Другої Світової війни рідним пощастило повернутися живими додому, одружитися, народити дітей, дочекатися онуків, правнуків. Та знову не судилося жити в мирі, бо в 2014 році розпочалася Російсько - Українська війна – пряме застосування збройної сили Російської Федерації проти суверенітету і Територіальної цілісності України. В лютому – березні 2014 році було окуповано Крим, з квітня 2014 – розпочалася війна на сході України, тоді її називали АТО (антитерористична операція), і вже в другу хвилю мобілізації, в червні місяці вже внук Джерджа Василя Миколайовича - Джердж Григорій Миколайович (1976 року народження),як і його рідні в минулому, вирушив захищати свою родину, Батьківщину, вже від колишніх «братів»…
В 2014 році брав участь в АТО. А 23 лютого 2022 року прийшла повістка. 24 лютого розпочалося широкомасштабне вторгнення Росії в Україну, російські війська вдерлися вночі, почали руйнувати наші міста і села. Григорій Миколайович поїхав до військкомату. Спочатку перебував у територіальній обороні, потім їхню роту відправили на визволення Херсону. З сім’ї Григорія Миколайовича з сім’ї зараз захищає Україну рідний брат, а також син.
Також на війні Джердж Тарас Васильович - син Джерджа Василя Михайловича (осиротілого Василька, батька якого, так безжально вбила радянська влада). І не дожив Василь Михайлович до того страшного дня, коли загинув на війні його внук Фецич Степан Володимирович[1]. Його мати Фецич (Джердж) Галина Василівна, теж на даний час є старостинею села, як і колись її прадід...
Історія роду Джерджів продовжується і пишеться щодня, щогодини, щосекунди. Як складно все переплелося…І це не єдина родина з такою історією. Тому обов’язок нашого покоління берегти пам'ять про історію родин, не замовчувати її. Так судилося нашим предкам, а зараз нам знову переживати жахіття війни, смерть, розруху. Та ми всі віримо у нашу перемогу, чекаємо повернення додому наших рідних, серцями линемо в омріяне щасливе майбутнє блакитноокої України.