Користувач:Ihorkobike/Чернетка
Львівський андеґраунд (англ. underground – підземелля, запілля) — літературне покоління 70-х років ХХ століття, яке творило модерне обличчя Львова. Найяскравішим представником є поет Грицько Чубай. Іван Андрусяк називає їх "витісненим поколінням".
Після розстрілу сотні українських митців в урочищі Сандармох ("Розстріляне відродження"), а це найкращі українські письменники, художники, театральні режисери, актори, настала пустка, яку треба було чимось заповнити. І тут на зміну Підмогильному, Семенку, Плужнику в 1950-х на літературну сцену різко виходять модернові поети Нью-Йоркської групи (Ю. Тарнавський, Б. Рубчак, Б. Бойчук). Творять вони нову поезію українською мовою, на еміграції у США, стаючи першим "поетичним андеґраундом". Це можна з впевненістю говорити, тому що жили вони в один час з поетами-бітниками і Джимом Моріссоном, а їхня поезія часом виглядає на досконалий переклад українською якогось європейського модерніста.
У 1960-х роках ХХ століття в українській літературі з’являються «шістдесятники» (Л. Костенко, М. Вінграновський, І. Драч, Д. Павличко, Г. Тютюнник, В. Шевчук) – особистості, які виступали за оновлення літератури, проте, за винятком деяких, дотримувалися традиційної естетики. У їхнє культурне життя у кінці 60-х «ввірвалося» покоління «сімдесятників», яких пізніше охрестять «втраченим». Це забуте коло митців, які творили напівлегально і ніде, окрім один одному, власних творінь показати не могли. Цей період умовно можна назвати «андеґраундом». До нього належать дві найяскравіші групи – «Київська школа поетів» (М. Воробйов, В. Голобородько, М. Григорів, В. Кордун) і «Львівський андеґраунд» (Г. Чубай, І. Калинець, О. Лишега).
Естетика їхньої поезії наскрізь європейська і орієнтована на найкращі зразки модернізму. Це, фактично, послідовники Нью-Йоркської групи поетів, які екзистенційну основу вивели на перший план. Чому «втрачене покоління»? Це письменники, які, яскраво засяявши на небосхилі літератури, так само швидко згасали. На це було безліч причин: від заборони друкуватися до тиску і переслідувань.
На думку критика Володимира Моренця, поети «витісненого покоління», на відміну від шістдесятників, не вдосконалювали соцреалізм, а творили нову для української літератури поетику. Їхня творчість «прямо кореспондує з домінантами європейської поетичної традиції типу Аполлінера, Еліота, Сен-Жон Перса, Пшибося, Незвала, Неруди».
Львівському андеґраунду цілком можна відвести окрему роль в українській літературі й певним чином поставити поза всім контекстом. Він, на відміну від американського, залишається явищем досить втаємниченим для загального кола людей. Творився, ясна річ, підпільно, бо в цьому і вся його суть.
Мистецький андеґраунд у 1970-х продукувала група "нонконформістів" під керівництвом найгеніальнішого поета Львова – Грицька Чубая. Вони змогли навіть видати власний журнал, який проте вийшов одним номером, називався він «Скриня» і тому всіх цих митців, які "крутилися" біля Чубая, як земля обертається навколо сонця, назвали «колом Скрині». Це трагічне покоління молодих митців. Творили вони без надії колись бути почутими, тобто наперед розуміючи марність власних творінь.
Як пише дослідник М. Андрейчик, "вони зазвичай збиралися на кухні або в підвалі Чубая з пляшкою дешевого вина чи глінтвейну, в будь-який час доби, щоб почитати, обговорити почуте й обмінятися забороненою літературою, а також прослухати нового вірша, пісню чи показати щойно написану картину". Грицько Чубай змінив уявлення про поезію, надав їй безкомпромісної чуттєвості, ритму симфонії. Важко навіть уявити, якою була б сьогоднішня українська література, якби Чубай не пішов із життя у такому ранньому віці. Його поезія здійснює шалений вплив на самоусвідомлення усіх сучасних митців.
З середовища, яке сформував Грицько Чубай, вийшли досить відомі сьогодні особистості – перекладач всіх частин «Гаррі Поттера» Віктор Морозов, улюблений поет молоді Олег Лишега, голова українського ПЕН-клубу Микола Рябчук, художники Влодко Кауфман і Юрко Кох.
На відміну від шістдесятників і поетів-дисидентів, це лише культурний протест, андеґраундські митці залишалися аполітичними людьми, хоча й деколи зводили кпини на радянських генсеків. Вони орієнтувалися на європейську й американську модерну поезію Еліота, Паунда, Лорки, вважали себе космополітами. Радянський Союз викликав відразу і незгоду радше на естетичному рівні. Однак покарання за цей т.зв. «спротив» були жорстокі – переслідування і допити в КДБ, вигнання з університетів. Саме тому в їхній поезії настільки простежується філософія екзистенціалізму, гостре відчуття всього трагізму людського буття. У поезії проступають елементи невимовності, мовчання, Целанові «мовні ґрати».
Так, 1971-м роком датується збірка І. Калинця «Підсумовуючи мовчання». Це можна пов’язати з політичною ситуацією. Однак, як стверджує О. Загороднюк, «варто також звернути увагу, що мовчання постає не лише як вимушеність. Варто говорити про те, що розвивається своєрідна поетика тиші. Це було фактично виокремлення власної художньої концепції «тихої лірики», основними елементами якої є субкоди тиші та мовчання. На думку дослідників, поезія другої половини ХХ ст. повертається до власної мистецької сутності, що передбачає первинність естетичних критеріїв, згідно з якими «слово починається з тиші, з її розгортання, визрівання і прориву в буттєвий простір. Сімдесятники у власній творчості орієнтуються на естетичний герметизм, духовну внутрішню автономію, самодостатність і самозаглиблення. Ця внутрішня автономія – це готовність до того, що твоїх слів не зрозуміють, це готовність мовчати. Це принесення в жертву себе заради власного самовизначення. Тому з цього зароджується певні трансцендентні мотиви, у яких панівне місце посідає компонент «тиші» як невід’ємна частина світу поета; у творчості ліриків 70-х рр. таке тяжіння до екзистенційної естетики.
Це самозшитий журнал, який вийшов у 1971 році, проте, лише одним номером (обсяг – 31 сторінка). «Скриня» яскраво відрізняється від інших часописів такого типу - чи то «Українського вісника» В’ячеслава Чорновола, чи «Волі і Батьківщини» УНФ. Адже була першим неполітичним, суто мистецьким, літературним самвидавом. Журнал зовсім не торкався гострих політичних кутів, а зображував лише українське і зарубіжне мистецтво. Особливість «Скрині» зумовлена не впливом на широкі суспільні маси (журнал був виданий машинописним способом у кількох примірниках і прочитати його мало нагоду дуже вузьке коло людей) й не радикальністю виявлених у ньому політичних позицій. Навпаки, альманах був програмово аполітичним. Як вказує М. Ільницький, «від інших позанцезурних часописів «Скриня» вирізняється орієнтацією на чистий естетизм». Організатором його видання став Грицько Чубай.
Журнал "Скриня" - Г. Чубай та М. Осадчий називали його альманахом, оскільки був підготовлений тільки один випуск, - ні обсягом, ні змістом, ні колом авторів не може рівнятися до інших позацензурних видань, але він суттєво доповнює картину тогочасного літературного життя, насвітлюючи ті його аспекти, які перебували наче на узбіччі, мали мовби маргінальний характер (Ільн.). На 31-й сторінці машинописного тексту "Скрині" вміщені поезії Олега Лишеги ("Віч-на-віч"), Романа Кіся ("Хлопчик", "Бойківська зима"), Віктора Морозова ("Коли сенс виллється в існування..."), Катерини Морозової ("На пелюстці зеленого берета..."), Грицька Чубая ("Марія"), цикл мініатюр Василя Гайдучка, новела Миколи Рябчука ("Неси свій німб"), фрагмент п'єси польського поета і драматурга Тадеуша Ружевича "Кумедний старигань" у перекладі Чубая, враження О. Лишеги від малярських робіт Ореста Яворського та "Квестіонар" (питальник) Р. Кіся з проблем взаємин мистецтва і дійсності, товариського спілкування тощо. Оформив журнал Володимир Онищенко, авторство якого не зазначене.
Зміст "Скрині" цілком відповідав цим програмовим засадам "Чубаєвого середовища" як літературно-мистецького явища "сімдесятництва", орієнтованої на пошук національної моделі європейського модернізму з його екзистенційним філософським підґрунтям. Але уникнути каральних органів учасникам цього товариства не вдалося: "Скриня" потрапила до рук КДБ (за однією з версій, один з примірників знайшли під час обшуку в домі В. Чорновола). Почалися виклики, залякування. Журнал був потрактований як "занепадницький", "ворожий". Слідчі, за словами М. Рябчука, "натхненно розкручували безглузду справу, віднаходячи в текстах - за підказкою платних "експертів" - "елементи містики" (у моєму кафкіанському оповіданні, наприклад, ожив покійник). і навіть "порнографії" (як приклад наводилися рядки Грицька Чубая з сюрреалістичної поеми "Марія": "Бачу тіло її оголоне в полоні освітлених звуків").
Арешт Г. Чубая у 1972 році, в час, коли по Україні прокотилася хвиля арештів, мав для нього фатальні наслідки. Чотири дні слідчого ізолятора геть зламали поета. А свідчення на суді проти Ігоря Калинця "добили". Це спричинило його довге п' ятирічне мовчання і останній вистріл поемою "Говорити, мовчати і говорити знову" у 1975 р. Невідомо, які засоби впливу застосовували до Г. Чубая, а він був людиною тонкої і вразливої вдачі й не зміг витримати тиску. Що стосується інших митців, друкованих у "Скрині", то О. Лишега й В. Морозов були вигнані з четвертого курсу англійської філології Львівського університету. Але залишився сам журнал - оригінальний документ українського самвидаву. Оригінальний саме естетичною позицією, що виражала настрої цілого покоління мистецької молоді, яке не приймало догм соцреалізму і входило в глибоке підпілля внутрішнього "я", творячи герметичне мистецтво.
Юрко Кох
Іван Андрусяк: Про птахів «затиснутих дощами», або що існує у «проміжку між травами» в Поети «витісненого покоління», упорядкування і перемова Івана Андрусяка. — Харків: видавництво «Ранок», 2009. — с. 5
- Загороднюк О. Мовчання в «Скрині»: постколоніальні візії / Оксана Загороднюк. – Львів: Вісник Львівського університету. Серія філологічна, 2014. – № 60. – Ч. 2. – С. 100-108.
- Ільницький М. Драма без катарсису / Микола Ільницький // Ільницький М. На перехрестях віку. У трьох книгах. – Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2008. – Книга ІІ. – С. 636-640.
- Поети «витісненого покоління», упорядкування і перемова Івана Андрусяка. — Харків: видавництво «Ранок», 2009. — 256 с.
https://artefact.org.ua/literature/gritsko-chubay-kulugay-bogemnoyi-tusivki.html